2. Основні терміни й визначення

Функціонально-вартісний аналіз (ФВА) — метод комплексного системного дослідження функцій об’єктів, спрямований на забезпечення суспільно необхідних споживчих властивостей об’єктів і мінімальних витрат на їхній прояв на всіх етапах їхнього життєвого циклу.

Об’єкт ФВА — виріб, технологічний процес, виробнича, організаційна, інформаційна структура (система), а також їхні окремі елементи, піддані дослідженню з метою вибору за критерієм «якість / вартість» найкращого варіанта реалізації виконуваних ними основних функцій.

Функція — зовнішній прояв властивостей об’єкта, що визначає, що потрібно зробити з метою поліпшення розглянутого об’єкта або що повинен робити об’єкт у певних умовах?

Головна функція – функція, що визначає призначення, сутність і головну мету створення об’єкта в цілому.

Основна функція – функція, що визначає одну з основних вимог до системи (без реалізації якої обійтися неможливо).

Розрізняють також функції за такими групами: основні й допоміжні (що сприяють виконанню основних вимог); корисні й марні (негативні); зайві й шкідливі й інші.

Параметр функції – застосовувана на практиці або рекомендована нормативними документами величина (включно з економічними показниками), що характеризує певну властивість або розміри об’єкта, а також режим його роботи.

Функціонально необхідні витрати (вартість реалізації функції) – це вартісна оцінка тієї суми елементів (або статей) витрат, які необхідно враховувати для оцінки ступеня реалізації функції (наприклад, оцінка витрат на виготовлення вузла автомобіля може бути зроблена за сумарними витратами на матеріали, заробітну плату основних робітників і витратами на використання основного технологічного устаткування, а оцінка витрат на експлуатацію автомобіля повинна провадитися за значенням показника «зведені витрати»).

3. Обґрунтування системи параметрів

Склад параметрів для реалізації певних функцій, а також значимість (важливість, пріоритетність) того або іншого параметра визначається групою експертів – фахівців з предметної області ГР.

Для складних систем експертами визначається також пріоритетність окремих функцій (у тому числі негативних), які впливають на головну функцію.

Розглянемо один з методів розміщення пріоритетів – метод попарного порівняння параметрів.

Експертам пропонується незалежно один від одного попарно порівняти всі параметри між собою. При цьому вони оцінюють тільки перевагу одного параметра перед іншим (більш важливий «>», менш важливий «<», рівноцінні «=»). Знакам > , < , = відповідає певний коефіцієнт переваги , на підставі якого розраховують відносні оцінки – пріоритет . Практика застосувань цього методу показує, що в більшості випадків використовуються такі значення коефіцієнтів переваги : для знаків «більше (>)» -– 1,5, «менше (<)» -– 0,5, «дорівнює (=)» – 1,0.

Результати порівняння параметрів зводять у табл. 1.

Таблиця 1.

Результати експертного порівняння параметрів (приклад умовний)

Параметри	Експерти					Підсумкова оцінка	Числове значення підсумкової оцінки
	I	2	3	4	5
Х1 і Х2	=	<	<	<	=	<	0,5
Х1 і Х3	>	>	>	>	>	>	1,5
Х1 і Х4	<	<	<	<	<	<	0,5
Х2 і Х3	>	>	>	>	>	>	1,5
Х2 і Х4	=	>	=	=	>	=	1,0
Х3 і Х4	>	>	>	>	>	>	1,5

На підставі отриманих результатів порівняння складають квадратну матрицю A=[a_ij] (табл. 2).

Таблиця 2.

Результати розрахунків пріоритетів параметрів

Найменування параметра по i-ому рядку	Найменування параметра по j –ому стовпцю				bi	ci	pi
	Х1	Х2	Х3	Х4
Х1	1,0	0,5	1,5	0,5	3,5	13,75	0,194
Х2	1,5	1,0	1,5	1,5	5,5	22,75	0,320
Х3	0,5	0,5	1,0	1,5	3,5	14,75	0,208
Х4	1,5	1,5	0,5	1,0	4,5	19,75	0,278
Усього	-	-	-	-	-	71.0	1,0

Ступінь значимості (важливості, пріоритету) p_i кожного параметра X_i визначають за формулами:

, (1)

c_і = а_i1b₁ + а_i2b₂ +…+ а_inb_n , (2)

(3)

де p_i – ступінь значимості (важливість, пріоритет, питома вага) параметра X_i , у частках одиниці;

n – кількість параметрів;

b_i – сума по змінній j усіх коефіцієнтів переваги , що містяться в i-ому рядку квадратної матриці A.

У результаті формується матриця-стовпець B=[ b_i];

c_i – i-ий член матриці-стовпця С=[с_i], що виходить у результаті векторного добутку матриці A на матрицю B.

Результати розрахунків, отримані за формулами (1) – (3) для вихідних даних табл. 1 представлені в табл. 2.

Після встановлення пріоритетів параметрів експерти обґрунтовують максимальне, мінімальне або проміжне значення кожного параметра, використовуючи досягнення вітчизняної й іноземної теорії й практики. Як правило, для кожного параметра будують графік – характеристику, відповідно до якого кожному з можливих значень параметра у фізичних вимірниках відповідає оцінка (значення) у балах.

Зазвичай, при позитивному впливі параметра на функцію мінімальне (найгірше) значення параметра оцінюється нулем, а максимальне (найкраще) – в 10 балів. При негативному ж впливі параметра на функцію нулем оцінюється максимальне (найгірше) значення параметра, а мінімальне (найкраще) – в 10 балів. Найгірше значення параметра визначається за вже існуючими аналогами або за гранично припустимими значеннями стандартів, норм і нормативів. Найкраще значення в окремих випадках визначається за значенням стандартів, але частіше – експертним шляхом, виходячи з необхідності й можливості досягнення даного значення параметра на сучасному етапі розвитку науки, техніки, економіки. На графіку-характеристиці параметра має бути також декілька (два і більше) проміжних значень, визначених експертним шляхом.

Характеристика параметра може бути представлена й у формі таблиці, яку експерти можуть заповнювати й без побудови графіка. Наступна робота з даними такої таблиці зводиться до одержання проміжних даних, не наведених у таблиці, одним з методів інтерполяції. На практиці зазвичай застосовується метод лінійної інтерполяції.