5. Модуль «імовірність виникнення втрат / рівень збитків» для пошуку рішення щодо оптимізації ступеня ризику.
Існування різноманітних напрямів та методів регулювання ступеню ризику ставить підприємця перед проблемою вибору найбільш прийнятного в певній ситуації заходу. Вчені вважають, що за даних умов доцільним є проектування модулю «ймовірність виникнення збитків / рівень збитків» за обраною підприємцем градацією на підставі власних досліджень та експертних оцінок [8, 46]. Сутність методичного підходу визначення оптимального способу нейтралізації ступеню ризику відображено в табл.8.2.
За часом здійснення сукупність заходів впливу на ступінь ризику можна розділити на:
ті, що передують несприятливій події, плануються та здійснюються завчасно (страхування, самострахування, диверсифікація, попереджувальні організаційно-технічні, юридичні, договірні заходи тощо);
ті, що слідують за несприятливою подією (позички, кредити, дотації тощо).
Таблиця 8.2
Модуль «ймовірність виникнення втрат/рівень збитків» для пошуку рішення щодо оптимізації ступеню ризику
Ймовірність виникнення втрат
Рівень збит- ків, гр.од. |
Близька до нуля |
Низька |
Невелика |
Середня |
Велика |
Близька до одиниці |
Незначні (від 0 до А) |
Прийняття ризику |
Прийняття ризику чи створення резерву (запасу) |
||||
Малі (від А до В) |
Створення резерву (запасу) |
|||||
Помірковані (від В до С) |
Створення резерву (запасу) |
Зовнішнє страхування чи (і) розподіл ризику |
Уникнення ризику |
|||
Середні (від С до D) |
Зовнішнє страхування чи розподіл ризику |
Уникнення ризику |
||||
Великі (від D до Е) |
Зовнішнє страхування чи розподіл ризику |
Уникнення ризику |
||||
Катастрофічні (більше Е) |
Зовнішнє страхування чи (і) розподіл ризику |
Уникнення ризику |
||||
Реалізація розглянутих вище методів передбачає певні витрати, які можуть значно розрізнятися за своїм рівнем. Проблема управління ризиками полягає у визначенні та впровадженні в практику “оптимального” (раціонального) набору таких методів, які дозволяють зменшити сукупні витрати об’єкту, або отримати максимально можливу в такій ситуації вигоду.
Вибір конкретного методу залежить від досвіду та можливостей суб’єкта господарювання. Але найкращим варіантом вибору напряму оптимізації ризику є обґрунтована комбінація декількох методів.
Висновки
Здійснення господарської діяльності, прийняття стратегічних та тактичних рішень неможливо без врахування ризиків та управління ними. Управління ризиками – це сукупність дій економічного, організаційного, технічного характеру, спрямованих на встановлення видів, факторів, джерел ризику, оцінку величини, розробку і реалізацію заходів, щодо зменшення його рівня та запобігання можливим негативним наслідкам
Відповідно до сучасної концепції управління ризиками, ризик-менеджмент можна розглядати як систему чи як процес. Як система управління, ризик-менеджмент включає в себе дві підсистеми: об’єкт управління – керовану підсистему; суб’єкт управління – керуючу підсистему. Для функціонування ризик-менеджменту повинен існувати орган управління ризиками з певними функціональними обов’язками та необхідними матеріальними, фінансовими, трудовими інформаційними ресурсами. На підприємстві повинно бути створено спеціальний підрозділ – відділ (або) відділення управління ризиками на чолі з ризик-менеджером.
Як процес управління, ризик-менеджмент передбачає розробку стратегічних і тактичних рішень та включає такі етапи: оцінку господарської ситуації на підприємстві та виявлення ризиків; кількісний та якісний аналіз; регулювання ступеню ризику (вибір напрямів і методів регулювання, їх реалізація); оцінка отриманих результатів та їх коригування.
Вибір методів та інструментів регулювання ступеню підприємницького ризику є важливим етапом процесу управління. Основними напрямами впливу та методами регулювання ступеню ризику виступають: уникнення ризику (відмова від ненадійних партнерів, постачальників; відмова від прийняття ризикованих проектів, рішень); компенсація ризику (стратегічне планування діяльності; прогнозування зовнішньої економічної ситуації; моніторинг соціально-економічного та правового середовища; активний цілеспрямований маркетинг); збереження ризику (відмова від будь-яких дій, спрямованих на компенсацію збитку (без фінансування); створення спеціальних резервних фондів у натуральній або грошовій формі (фондів самострахування або фондів ризику); залучення зовнішніх джерел (отримання кредитів та позик, державних дотацій для компенсації збитків та відновлення виробництва); передача ризику (страхування; передача ризиків через укладання договорів факторингу, поручительства; передача ризику шляхом укладання біржових угод (хеджування)); зниження ризику (диверсифікація; здобуття додаткової інформації; лімітування).