Лекція № 4 тема: державне регулювання охорони земель план

1. Зміст державної політики у сфері охорони земель

2. Стандартизація, нормування і рекультивація земель

1. Державне регулювання у сфері охорони земель здійснюється відповідно до Закону України "Про охорону земель" від 19 червня 2003 року № 962-ІУ [4.1], який визначає правові, економічні та соціальні основи охорони земель з метою забезпечення їх раціональ­ного використання, відтворення та підвищення родючості ґрунтів, інших корисних властивостей землі, збереження екологічних функцій ґрунтового покриву та охорони довкілля.

Охорона земель - система правових, організаційних, економіч­них та інших заходів із забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

Заходи спрямовуються на:

• раціональне використання земель;

• запобігання необґрунтованому вилученню земель сільсько­господарського і лісогосподарського призначення;

• захист від шкідливого антропогенного впливу;

• відтворення і підвищення родючості ґрунтів;

• підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення;

• забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Охорона земель полягає в:

• обґрунтуванні і забезпеченні досягнення раціонального землекористування;

• захисті сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб;

• захисті земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними й радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів;

• збереженні природних водно-болотних угідь;

• попередженні погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів;

• консервації деградованих і малопродуктивних сільсько­господарських угідь.

Основними принципами державної політики у сфері охорони земель є:

• забезпечення охорони земель як основного національного багатства народу;

• пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні землі як просторового базису, природного ресурсу та основного засобу виробництва;

• відшкодування збитків, заподіяних порушенням законо­давства про охорону земель;

• нормування і планомірне обмеження впливу господарської діяльності на земельні ресурси;

• поєднання заходів економічного стимулювання та юридичної відповідальності в галузі охорони земель;

• публічність у вирішенні питань охорони земель, викорис­танні бюджетних коштів.

Держава здійснює економічне стимулювання заходів щодо охорони земель шляхом:

• надання податкових і кредитних пільг особам, які здійсню­ють за власні кошти заходи щодо захисту земель від ерозії, підвищення родючості ґрунтів та інші заходи, передбачені загальнодержавними і регіональними програмами використання та охорони земель;

• звільнення землевласників (користувачів) від плати за землю, на якій виконуються роботи з меліорації, рекультивації, консервації та інші роботи щодо охорони земель відповідно до документації із землеустрою;

• компенсування сільськогосподарським товаровиробникам недоодержаної частки доходу внаслідок консервації деградованих, малопродуктивних, а також техногенно забруднених земель;

• застосування прискореної амортизації основних засобів земле- і природоохоронного призначення.

2. З метою забезпечення екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки громадян у галузі охорони земель приймаються відповідні стандарти і нормативи, які визначають:

• вимоги щодо якості земель;

• допустиме антропогенне навантаження на ґрунти та окремі території;

• допустиме сільськогосподарське освоєння земель. До стандартів належать:

• терміни, поняття класифікації;

• методи, методики і засоби визначення складу та властивостей земель;

• вимоги до збирання, обліку, обробки, збереження, аналізу інформації про якість земель, прогнозування зміни родючості ґрунтів;

• вимоги щодо раціонального використання та охорони земель;

• технічні умови щодо процесів та послуг у сфері охорони земель;

• метрологічні норми, правила, вимоги до організації робіт. Нормативи встановлюються щодо:

• оптимального співвідношення земельних угідь;

• якісного стану ґрунтів;

• гранично допустимого забруднення ґрунтів;

• показників деградації земель та ґрунтів.

Землі, які зазнали змін у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів і материнських порід та у гідрологічному режимі внаслідок проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, підлягають рекультивації. При цьому об'єктом особливої охорони і, відповідно, рекультивації є ґрунти земельних ділянок.

Ті землі, що втратили свою господарську та екологічну цінність через пошкодження ґрунту внаслідок виробничої діяльності людини або дії природних явищ, визнаються порушеними, а у випадку, якщо вони негативно впливають на довкілля і здоров'я людей, - техногенно забрудненими. Рекультивація таких земель відбувається шляхом провадження комплексу організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності земель. Для рекультивації порушених земель використовується ґрунт, знятий при проведенні гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, при цьому власники (користувачі) земельних ділянок не можуть знімати та переносити ґрунтовий покрив без спеціального дозволу.

Запитання для самоконтролю

1. На яких принципах ґрунтується державна політика у сфері охорони земель?

2. Що являють собою заходи у сфері охорони земель?

3. Як держава стимулює охорону землі?

4. Що являють собою стандарти і нормативи у сфері охорони земель?

5.У чому різниця між порушеними і техногенно забрудненими землями?

Література

Основна

4.1. Про охорону земель: Закон України від 19.06.2003 р. № 962 IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 39. - Ст. 349.

Додаткова

2. Баб'як О.С., Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атака, 2000. - 216 с.

3. ШереметА.П. Земельне право України. -К.:ЦУЛ, 2005.- 632 с.

4. Земельне право України. — К.: Істина, 2003. — 448 с.