Основна частина

Питання 1. Загальні відомості. Призначення, бойові характеристики і будова ручних осколочних і кумулятивних гранат.

Вибух і його характер

Процес швидкої хімічної зміни взривчатої речовини з твердого (рідкого) стану в газообразне, що супроводжується перетворенням його потенціальної енергії в механічну роботу, називається вибухом.

При вибуху, як правило, відбувається реакція з'єднання кисню з пальними елементами вибухової речовини (воднем, вуглецем, сіркою й ін.).

Вибух може бути викликаний: механічним впливом - ударом, наколом, тертям; тепловим (електричним) впливом - нагріванням, іскрою, променем полум'я; енергією вибуху іншої вибухової речовини, чуттєвої до теплового або механічного впливу (вибухом капсуля-детонатора).

У залежності від хімічного складу вибухових речовин і умов вибуху (сили зовнішнього впливу, тиски і температури, кількості і густини речовини і т п) вибухові перетворення можуть відбуватися в двох основних формах, що істотно розрізняються по швидкості: горіння і зрив (детонація).

Горіння - процес перетворення вибухової речовини, що протікає зі швидкістю декількох метрів у секунду і супроводжується швидким наростанням тиску газів; у результаті його відбувається метання або розкидання навколишніх тіл.

Прикладом горіння вибухової речовини є горіння пороху при пострілі. Швидкість горіння пороху прямо пропорційна тискові. На відкритому повітрі швидкість горіння бездимного пороху дорівнює близько 1 мм/з, а в каналі ствола при пострілі внаслідок підвищення тиску швидкість горіння пороху збільшується і досягає декількох метрів у секунду.

Вибух - процес перетворення вибухової речовини, що протікає зі швидкістю в декілька сотень (тисяч) метрів у секунду і супроводжується різким підвищенням тиску газів, що робить сильну руйнівну дію на предмети, що лежать поблизу. Чим більше швидкість перетворення вибухової речовини, тим більше сила його руйнування. Коли вибух протікає з максимально можливою в даних умовах швидкістю, то в такому випадку вибух називається детонацією. Більшість вибухових речовин здатні у визначених умовах детонувати.

Приміром детонації вибухової речовини є детонація тротилового заряду і розрив снаряда. Швидкість детонації тротилу доходить до 6990 м/с.

Детонація деякої кількості вибухової речовини може викликати вибух іншої вибухової речовини, що знаходиться в безпосереднім зіткненні з нею або на визначеній відстані від нього. На цьому заснований пристрій і застосування капсулів-детонаторів.

Передача детонації на відстань зв'язана з поширенням у середовищу, що оточує заряд, що підривається, різкого підвищення тиску - ударної хвилі. Тому возбудження вибуху цим способом майже нічим не відрізняється від порушення вибуху за допомогою механічного удару.

Розподіл вибухових речовин за характером їхньої дії і практичному застосуванню.

За характером дії і практичному застосуванню вибухові речовини поділяються на:

1. ініціюючі;

2. що дроблять (бризантні);

3. метальні;

4. піротехнічні склади.

Ініціюючими називаються такі вибухові речовини, що мають велику чутливість, вибухають від незначного теплового або механічного впливу і своєю детонацією викликають вибух інших вибухових речовин.

Основними представниками ініціюючих вибухових речовин є гримуча ртуть, азид свинцю, стифнат свинцю і тетразен.

Ініціюючі вибухові речовини застосовуються для спорядження капсюлей-воспламенителей і капсулів-детонаторів. Ініціюючі вибухові речовини і вироби, у яких вони застосовані, дуже чуттєві до різного роду зовнішнім впливам, тому вони вимагають обережного звертання.

Вибуховим речовинами що дроблять (бризантними) називаються такі вибухові речовини, що вибухають, як правило, під дією детонації ініціюючих вибухових речовин і при вибуху роблять дроблення навколишніх предметів.

Основними представниками вибухових речовин, що дроблять, є тротил (тол), мелініт, тетрил, гексоген, тен, аммоніти й ін.

Вибухові речовини, що дроблять, застосовуються як розривні заряди мін, гранат, снарядів, а також використовуються при підривних роботах.

До речовин, що дроблять, також відносяться піроксилін і нітрогліцерин, що застосовуються як вихідний матеріал для виготовлення бездимних порохів.

Метальними називаються такі вибухові речовини, що мають вибухове перетворення у виді горіння при порівняно повільному наростанні тиску, що дозволяє використовувати них для метання куль, мін, гранат, снарядів.

Основними представниками метальних вибухових речовин є порох (димний і бездимний).

Димний порох являє собою механічну суміш селітри, сірки і деревного вугілля.

Бездимні порохи поділяються на піроксиліновий і нітроглицериновий порох.

Форма зерен бездимного пороху:

а - пластинки; б - стрічка; у - трубка; м - циліндр із сьома каналами

Піроксиліновий порох виготовляється шляхом розчинення суміші (у визначених пропорціях) вологого розчинного і нерозчинного піроксиліну в спирто-ефірному розчиннику.

Нітроглицериновий порох виготовляється із суміші (у визначених пропорціях) піроксиліну з нітрогліцерином.

У бездимний порох можуть додаватися: для запобігання від хімічного розкладання пороху при тривалому зберіганні; флегматизатор - для уповільнення швидкості горіння зовнішньої поверхні зерен пороху; графить - для досягнення сипкості й усунення злипання зерен. Як стабілізатор найбільше часто застосовується дифеніламін, а в якості флегматизатора - камфора.

Димні порохи застосовуються для спорядження запалів до ручних гранат, дистанційних трубок, взривателів, виготовлення вогнепровідного шпуру й ін.

Бездимний порох застосовують в якості бойових (порохових) зарядів вогнепальної зброї: піроксиліновий порох - головним чином у порохових зарядах патронів стрілецької зброї, нітроглицеринові, як більш могутні, - у бойових зарядах гранат, мін, снарядів.

Керівник заняття показує і пояснює, що ручні гранати є потужним засобом знищення живої сили і техніки противника.

Гранати за своїм призначенням умовно можна поділити на два класи бойові і спеціального призначення (схема 1). Перші (протипіхотні та протитанкові) призначені для ураження живої сили, деяких видів техніки і оборонних споруд. До гранат спеціального призначення належать димові, запальні, сигнальні, хімічні (наприклад, наповнені сльозоточивим газом) тощо.

Залежно від дальності розльоту осколків ручні осколкові гранати поді­ляються на наступальні та оборонні, а від того, з яким запалом вони вико­ристовуються, – на дистанційні та ударно-дистанційні.

Схема 1. Типи ручних осколкових гранат

Н а озброєнні ЗС України знаходяться ручні осколкові гранати дистан­ційної дії (РГД-5 і РГ-42 – наступальні та Ф-1 – оборонна) (рис. 1) і ударно-дистан­ційної дії (РГН – наступальна та РГО – оборонна) (рис. 2).

Рис. 1. Загальний вигляд гранат дистанційної дії: а - РГД-5; б - РГ-42; в - Ф-1

Рис.2. Загальний вигляд гранат: РГН – наступальна та РГО – оборонна.

За характером бойової дії гранати підрозділяються на осколочні і кумулятивні.

Ручні осколочні гранати РГД-5, РГ-42, РГН, РГО, Ф-1 призначені для ураження осколками живої сили противника в ближньому бою при атаці, в окопах, сховищах, населених пунктах, в лісі, в горах і т.п.

В залежності від дальності розльоту осколків гранати діляться на наступальні та оборонні. Ручні гранати РГД-5, РГ-42, РГН відносяться до наступальних гранат. Гранати РГО і Ф-1 – оборонні.

Ручна кумулятивна граната РКГ-3 є протитанковою гранатою і призна­чена для боротьби з танками та іншими броньованими цілями (самохідно-артилерійська установка, бронетранспортер і т.п.), а також для зруйнування міцних перешкод та укриттів польового типу.

Ручна кумулятивна граната при попаданні в ціль (жорстку перешкоду) миттєво вибухає, гази, що утворюються під час вибуху, завдяки куму­лятивній воронці збираються в вузький струмінь високої густини (де­кілька тисяч атмосфер), котра здатна пробити броню сучасного танка і знищити всередині нього екіпаж і обладнання.

Закінчивши пояснення призначення і бойових властивостей ручних гранат, керівник заняття перевіряє засвоєння матеріалу.

Контрольні запитання:

1. Назвіть призначення ручних гранат РГД-5, РГ-42, РГН, РГО, Ф-1.

2. За якою ознакою ручні гранати діляться на наступальні і оборонні?

3. Чому маса розривного заряду у гранаті Ф-1 менша, ніж у гранати РГД-5, а радіус вбивчої дії осколків більший?

Основні бойові характеристики ручних гранат.

Основні дані	Гранати
	РГД-5	РГ-42					РГН		РГО	Ф-1	РКГ
Тип гранати	Наступальна								Оборонна		Протитанкова
Характер бойової дії	Осколочна										Кумулятивна
Принцип дії механізму гранати	Дистанційна						Ударно-дистанційна			Дистан-ційна	Ударна
Час горіння сповільнювача запала	3,2 с.									4,2 с.
Час дальнього зведення запала	–			–				1-1,8 с.		–	–
Радіус вбивчої дії осколків	25 м								200 м		–
Маса зарядженої гранати	310 г		420 г		310 г				530 г	600 г	1070 г
Маса розривного заряду	110 г		110-120 г		114 г				92 г	60 г	–
Середня дальність кидка гранати	40-50 м		30-40 м		25-45 м				20-40 м	35-45 м	15-20 м
Тип розривного заряду	Тротил					–			–	Тротил	–
Маса ящика з гранатами	14 кг	16 кг				–			–	20 кг	24 кг
Кількість гранат і запалів в ящику	20 шт.	20 шт.				–			–	20 шт.	20 шт.

Незважаючи на тривалу еволюцію, а перші відомості про бойове засто­сування вибухових снарядів, які кидались руками, дійшли до нас з ХIV сто-ліття, будова гранат практично не змінилась. Усі сучасні ручні осколкові гранати ідентичні за своєю будовою і складаються трьох конструктивних елементів:

Ручна осколочна граната РГП-5 складається з:

• корпуса з трубкою для запалу;

• розривного заряду;

• запалу.

Корпус гранати служить для розміщення розривного заряду, трубки для запалу, а також для утворення осколків при вибуху гранати. Він складається з 2-х частин - верхньої та нижньої.

Верхня частина корпуса складається із зовнішньої оболонки, яка називається ковпаком, і вкладиша ковпака. До верхньої частини за допомогою манжета приєднується трубка для запалу. Трубка служить для приєднання запалу до гранати і для герметизації розривного заряду в корпусі.

Для збереження трубки від забруднення в неї вгвинчується пластма­сова пробка. При підготовці гранати до кидання замість пробки в трубку вгвинчується запал.

Нижня частина корпусу складається з зовнішньої оболонки, яка на­зивається піддоном, і вкладиша піддона.

Розривний заряд заповнює корпус і служить для розриву гранати на осколки.

Запал гранати, уніфікований запал ручної гранати модернізований (УЗРГМ), призначається для вибуху розривного заряду.

Ручна осколочна граната РГ-42 складається з:

• корпуса з трубкою для запалу;

• металевої стрічки;

• розривного заряду;

• запалу.

Корпус гранати служить для розміщення розривного заряду, металевої стрічки, трубки для запалу, а також для утворення осколків при вибуху гранати. Корпус циліндричний, має дно і кришку. До кришки приєднується трубка з фланцем для приєднання запалу до гранати і для герметизації розривного заряду в корпусі. При збереженні і переве­зенні гранати трубка закривається пластмасовою пробкою або металевим ковпачком.

Металева стрічка служить для утворення осколків при вибуху грана­ти, вона звернута в 3-4 шари всередині корпусу. Для збільшення числа осколків поверхня стрічки посічена на квадратики.

Розривний заряд заповнює корпус і служить для розриву гранати на осколки.

Запал гранати УЗРГМ призначається для вибуху розривного заряду гранати.

Ручна граната Ф-1 складається з:

• корпуса;

• розривного заряду;

• запалу.

Корпус гранати служить для розміщення розривного заряду і запалу, а також для утворення осколків при вибуху гранати. Корпус гранати чавунний, з повздовжніми та поперечними борознами, по яким граната звичайно розривається на осколки. В верхній частині корпусу є нарізний отвір для вигвинчування запалу. При зберіганні, транспортуванні і переносі гранати в цей отвір завернута пластмасова пробка.

Розривний заряд заповнює корпус і служить для розриву гранати на осколки.

Питання 2. Запали, їх будова і робота.

Запал гранати УЗРГМ призначається для вибуху розривного заряду гранати.

Ручні осколочні гранати РГН і РГО складаються з:

• гранати без запалу;

• запалу.

Граната без запалу складається з корпуса і детонаторної шашки.

Корпус призначений для розміщення вибухової суміші і утворення осколків при вибуху гранати. У РГН корпус складається з двох алюмінієвих півкуль. У РГО корпус складається з двох зовнішніх і двох внутрішніх сталевих півкуль. На ніжній зовнішній півкулі нанесені насічки, котрі є відмінною особливістю гранат РГО.

В корпусі є стакан з різьбою і манжета. Детонаторна шашка призначена для передачі детонації від запала до вибухової суміші, котра служить для розриву гранати на осколки.