Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Савчин Педагог. психологія розділ 2.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
233 Кб
Скачать
☆

Психологічна характеристика суб'єкта

Успішність та ефективність навчально-виховного про­цесу забезпечується вивченням психологічних характери­стик індивідуального та групового суб'єктів діяльності.

Індивідуальний суб'єкт — це людина на вищому рівні всебічної зовнішньої і внутрішньої активності, цілісності, автономності. Його активність проявляється у зовнішньо­му і внутрішньому планах (вибір мети, способів її здійснення). Для індивідуального суб'єкта навколишня дій­сність є не тільки системою подразників, сферою задово­лення потреб, а насамперед об'єктом його дій, пізнання творчого перетворення. Інших людей він сприймає як рів­ноцінних суб'єктів.

При аналізі навчання і виховання доводиться мати справу з груповим суб'єктом діяльності — сукупністю особистостей (індивідуальних суб'єктів), які перебувають у певних стосунках та опосередковані спільною життє­діяльністю чи окремими її складовими (метою, мотивами, діями тощо). Характеристиками групового суб'єкта є узго­джена взаємодія індивідів (учнів, педагогів) в умовах спільної життєдіяльності, об'єднувальним центром якої є навчальна, виховна і розвивальна мета, а рівнем суб'єкт-ності — активність, дієвість, інтегрованість, відповідаль­ність, групова рефлексія, національна свідомість і самосві­домість тощо. Динамічними (процесуальними) характери­стиками колективного суб'єкта (шкільного класу, педагогічного колективу) є:

  1. цілеспрямованість, яка характеризується спільними інтересами, змістом цілей, груповими соціальними наста­новами, переконаннями, ідеалами;

  2. мотивованість — активне, зацікавлене, дієве ста­влення (спонукання) учнів до життя;

  3. цілісність (інтегрованість) — внутрішня єдність учнів класу, що виявляється в їх взаємозв'язках і взаємозалежностях;

  4. структурованість класу, чіткість його структури, розподілу функцій, завдань, прав, обов'язків і відпові­дальності між мікрогрупами;

5) узгодженість — гармонійна єдність учнів класу, скоординованість їх дій, основних структурних елементів спільної навчальної діяльності: цілей, завдань, мотивів, дій та операцій, проміжних і кінцевих результатів;

  1. організованість, що передбачає упорядкованість, зібраність, підпорядкованість певному способу і порядку досягнення цілей, здатність діяти відповідно до мети;

  2. результативність — здатність досягати позитивного результату у навчанні і розвитку.

Знання педагогом психологічних і соціально-психоло­гічних характеристик індивідуального і групового суб'єк­тів дає змогу ефективно організовувати навчання, вихо­вання і розвиток школярів, з'ясовувати причини їх досяг­нень чи невдач, сприяти повноцінній життєдіяльності.

Діяльність як чинник розвитку особистості

Діяльність завжди реалізується завдяки цілеспрямова­ним зусиллям людини. Суттєвою ознакою її є взаємодія суб'єкта з об'єктом (діяльність є предметною, змістовною, реальною, а не символічною). Суть діяльності полягає у творенні людиною людського світу, суспільних відносин і себе.

Спільна діяльність передбачає взаємну діяльність і вза­ємні дії. Вона є не лише розширенням діяльності індивіду­альної, не простим перенесенням особливостей індивіду­альної діяльності на певну спільність (групу) людей. її уча­сники повинні обговорювати один з одним проблеми, що виникають у процесі спільної діяльності, бути здатними зрозуміти позиції інших, бачити себе очима інших, тобто виробляти в собі саморефлексивність.

Дитина стає індивідуальним суб'єктом не в ролі пасив­ного наслідувача дорослого, а в ролі безпосереднього уча­сника діяльності та учасника групового суб'єкта. Критері­єм розвитку суб'єкта є неповторний вклад у спільну, цілі­сну діяльність, міра участі у «проектуванні, побудові і розвитку» цієї діяльності. Те, що дитина може «задумува­ти» і «конструювати» діяльність нарівні з дорослим, для традиційної педагогіки є неприйнятним, оскільки вона ґрунтується на тому, що дорослий задає та організовує діяльність за певним зразком, а дитина її виконує.

У взаємодії із дорослим дитина здійснює ініціативні, авторські дії, тобто є суб'єктом соціального експерименту­вання, змістом і метою якого може бути зняття чи загострен­ня конфлікту; пізнання особливостей іншої людини; вияв власних інтелектуальних, вольових, особистісних можливо­стей; прогнозування різних соціальних ситуацій. Предметом такого експериментування є людське в людині — духовне, моральне, соціальне, психологічне та інше. Дитяче експери­ментування реалізується як самоцінний спосіб ініціювання та організації спілкування з іншою людиною.

Засвоюючи дію, учень повинен послідовно подолати всі рівні оволодіння нею — від ідеї до здійснення структури. Оволодіння дією відбувається у процесі взаємодії з дорос­лим, тобто у спільній дії суб'єкта навчання, який розви­вається, з іншим суб'єктом — посередником.

Спрощене трактування діяльності створює ілюзію лег­кості її проектування, контролювання, програмування та управління нею. Щоб діяльність стала ефективним чинни­ком розвитку особистості, вона повинна бути належно організованою і одночасно вільною, постійно розвиватися та змінюватися. Це означає, що між суб'єктом та його діяль­ністю має відбуватися постійна взаємодія. Діяльність, спо­нукаючи розвиток її суб'єкта, теж модифікується, впливає на особистість, детермінує її розвиток. На всіх етанах вклю­чення у діяльність дитина (і доросла людина) повинна діяти як повноцінний суб'єкт, що стимулює її розвиток.

Знання педагогом особливостей психіки як відкритої нелінійної системи, властивостей особистості учня (вихо­ванця) та індивідуального і групового суб'єктів, діяльності дитини є теоретичними засадами організації ним освітнього процесу.