- •2. Теоретичні основи педагогічної психології
- •2.1. Наукові уявлення про психіку особистість і суб'єкт — основа організації ефективної освіти
- •Психологія особистості
- •Психологічна характеристика суб'єкта
- •Діяльність як чинник розвитку особистості
- •2.2. Основні концепції психічного і особистісного розвитку в освітньому процесі
- •2.3. Роль навчання і виховання у психічному і особистісному розвитку дитини
- •2.4. Основні теорії виховання і навчання
- •Теоретичні засади навчально-виховного процесу
- •Навчання шляхом спостереження
- •Формування почуття самоефективності у навчанні
- •Розвиток здатності до саморегулювання
- •2.5. Освіта як об'єкт педагогічної психології
- •Характеристика освітнього процесу
- •Психічне здоров'я школярів як результат освіти
- •Взаємодія педагога і психолога
- •Основні характеристики ментальності професійних психологів і педагогів
- •Запитання. Завдання
Психологічна характеристика суб'єкта
Успішність та ефективність навчально-виховного процесу забезпечується вивченням психологічних характеристик індивідуального та групового суб'єктів діяльності.
Індивідуальний суб'єкт — це людина на вищому рівні всебічної зовнішньої і внутрішньої активності, цілісності, автономності. Його активність проявляється у зовнішньому і внутрішньому планах (вибір мети, способів її здійснення). Для індивідуального суб'єкта навколишня дійсність є не тільки системою подразників, сферою задоволення потреб, а насамперед об'єктом його дій, пізнання творчого перетворення. Інших людей він сприймає як рівноцінних суб'єктів.
При аналізі навчання і виховання доводиться мати справу з груповим суб'єктом діяльності — сукупністю особистостей (індивідуальних суб'єктів), які перебувають у певних стосунках та опосередковані спільною життєдіяльністю чи окремими її складовими (метою, мотивами, діями тощо). Характеристиками групового суб'єкта є узгоджена взаємодія індивідів (учнів, педагогів) в умовах спільної життєдіяльності, об'єднувальним центром якої є навчальна, виховна і розвивальна мета, а рівнем суб'єкт-ності — активність, дієвість, інтегрованість, відповідальність, групова рефлексія, національна свідомість і самосвідомість тощо. Динамічними (процесуальними) характеристиками колективного суб'єкта (шкільного класу, педагогічного колективу) є:
цілеспрямованість, яка характеризується спільними інтересами, змістом цілей, груповими соціальними настановами, переконаннями, ідеалами;
мотивованість — активне, зацікавлене, дієве ставлення (спонукання) учнів до життя;
цілісність (інтегрованість) — внутрішня єдність учнів класу, що виявляється в їх взаємозв'язках і взаємозалежностях;
структурованість класу, чіткість його структури, розподілу функцій, завдань, прав, обов'язків і відповідальності між мікрогрупами;
5) узгодженість — гармонійна єдність учнів класу, скоординованість їх дій, основних структурних елементів спільної навчальної діяльності: цілей, завдань, мотивів, дій та операцій, проміжних і кінцевих результатів;
організованість, що передбачає упорядкованість, зібраність, підпорядкованість певному способу і порядку досягнення цілей, здатність діяти відповідно до мети;
результативність — здатність досягати позитивного результату у навчанні і розвитку.
Знання педагогом психологічних і соціально-психологічних характеристик індивідуального і групового суб'єктів дає змогу ефективно організовувати навчання, виховання і розвиток школярів, з'ясовувати причини їх досягнень чи невдач, сприяти повноцінній життєдіяльності.
Діяльність як чинник розвитку особистості
Діяльність завжди реалізується завдяки цілеспрямованим зусиллям людини. Суттєвою ознакою її є взаємодія суб'єкта з об'єктом (діяльність є предметною, змістовною, реальною, а не символічною). Суть діяльності полягає у творенні людиною людського світу, суспільних відносин і себе.
Спільна діяльність передбачає взаємну діяльність і взаємні дії. Вона є не лише розширенням діяльності індивідуальної, не простим перенесенням особливостей індивідуальної діяльності на певну спільність (групу) людей. її учасники повинні обговорювати один з одним проблеми, що виникають у процесі спільної діяльності, бути здатними зрозуміти позиції інших, бачити себе очима інших, тобто виробляти в собі саморефлексивність.
Дитина стає індивідуальним суб'єктом не в ролі пасивного наслідувача дорослого, а в ролі безпосереднього учасника діяльності та учасника групового суб'єкта. Критерієм розвитку суб'єкта є неповторний вклад у спільну, цілісну діяльність, міра участі у «проектуванні, побудові і розвитку» цієї діяльності. Те, що дитина може «задумувати» і «конструювати» діяльність нарівні з дорослим, для традиційної педагогіки є неприйнятним, оскільки вона ґрунтується на тому, що дорослий задає та організовує діяльність за певним зразком, а дитина її виконує.
У взаємодії із дорослим дитина здійснює ініціативні, авторські дії, тобто є суб'єктом соціального експериментування, змістом і метою якого може бути зняття чи загострення конфлікту; пізнання особливостей іншої людини; вияв власних інтелектуальних, вольових, особистісних можливостей; прогнозування різних соціальних ситуацій. Предметом такого експериментування є людське в людині — духовне, моральне, соціальне, психологічне та інше. Дитяче експериментування реалізується як самоцінний спосіб ініціювання та організації спілкування з іншою людиною.
Засвоюючи дію, учень повинен послідовно подолати всі рівні оволодіння нею — від ідеї до здійснення структури. Оволодіння дією відбувається у процесі взаємодії з дорослим, тобто у спільній дії суб'єкта навчання, який розвивається, з іншим суб'єктом — посередником.
Спрощене трактування діяльності створює ілюзію легкості її проектування, контролювання, програмування та управління нею. Щоб діяльність стала ефективним чинником розвитку особистості, вона повинна бути належно організованою і одночасно вільною, постійно розвиватися та змінюватися. Це означає, що між суб'єктом та його діяльністю має відбуватися постійна взаємодія. Діяльність, спонукаючи розвиток її суб'єкта, теж модифікується, впливає на особистість, детермінує її розвиток. На всіх етанах включення у діяльність дитина (і доросла людина) повинна діяти як повноцінний суб'єкт, що стимулює її розвиток.
Знання педагогом особливостей психіки як відкритої нелінійної системи, властивостей особистості учня (вихованця) та індивідуального і групового суб'єктів, діяльності дитини є теоретичними засадами організації ним освітнього процесу.
