5.3. Особистісний розвиток учня в умовах виховання

Основною цінністю гуманістичного особистісно орієнтованого виховання є людина, яка самовиховується як особистість. Через усвідомлення і переживання себе як особистості можливе формування суб'єкта власного психічного, соціального, морального та духовного розвитку. Розуміння «Хто Я?» є похідним від розуміння «Який(а) Я є?». Дитина значно раніше починає відчувати себе істотою, яка любить, а вже потім оволодіває засобами емоційно-когнітивного самопізнання. Самоідентичність проявляється у тому, наскільки дитина приймає, цінує, любить себе. Любов до себе (прийняття себе, позитивна Я-концепція, високий ступінь самоповаги) — одна з найважливіших базових потреб людини, яка не має нічого спільного із самозахопленням.

За директивного виховання дитина засвоює численні негативні оцінки дорослих, у неї формується негативна Я-концепція (негативний образ Я, низький рівень самоповаги). Така дитина виявляється вкрай вразливою, агресивно захищає себе, проявляє вороже ставлення до оточення.

Отже, основне завдання і суть виховання полягають у забезпеченні різнобічно розвиненої, гармонійної, внутрішньо несуперечливої особистості, активного суб'єкта власної життєдіяльності. Виховання буде розвивальним, якщо орієнтуватися на новоутворення віку, забезпечуватиме різнопланову зовнішню і внутрішню активність, наприклад, здійснення добрих вчинків заради інших людей.

Особливості розвитку і виховання особистості у дошкільному віці

Для різнобічного і гармонійного розвитку особистості необхідне органічне поєднання всіх видів виховання (фізичного, розумового, морального, естетичного та ін.)· У дошкільному віці організм дитини ще надто слабкий, триває дозрівання мозку, його функціональних особливостей, через що робота мозку ще обмежена.

Емоційний розвиток дошкільника є однією з умов, що забезпечують ефективність його освіти. Щоб виховати у дитини позитивні соціальні емоції, співпереживання, співчуття, співрадість, любов, вихователю важливо розуміти, чи може вона радіти удачі, успіху, приємній хвилині, цікавій іграшці, веселим розвагам, чи вміє пережити своє горе, невдачу, втрату, неуспіх, як вона все це переживає (як дитина страждає, коли їй погано, як радіє, коли їй добре).

Спонукати дитину до відгуку на внутрішній стан меншого, ровесника, старшого, немічного, хворого необхідно постійно і відразу, безпосередньо залучаючи до допомоги іншому. При цьому необхідно створити можливості самостійного прийняття нею рішення. Особливу увагу слід приділяти емоційно чутливим і вразливим дітям, переключаючи їхню увагу з власних переживань на діяльність. Значний вплив на емоційний стан дитини мають оцінки старших (батьків, вихователів) її вчинків, особливо позитивних.

Дошкільники співчутливі і правдиві. Вони здатні деякою мірою до логічного мислення, легко піддаються виховному впливові і навчанню. Розвивального характеру дошкільне виховання набуває за умови, якщо враховує новоутворення віку.

Психологічні особливості розвитку і виховання особистості на етапі зрілого дитинства

Молодшому школяреві імпонує, коли з ним поводяться, як із дорослим, розмовляють про серйозні проблеми, а не лише про оцінки та ігри, обговорюють те, що хвилює дорослих: події в країні і світі, стосунки між людьми. На серйозні теми з дітьми слід говорити просто, враховуючи їхній життєвий досвід, звертаючись до прочитаних ними книжок, до побаченого по телевізору, і впливати при цьому не тільки на їхню свідомість, а й на почуття.

Усвідомлення дітьми нової для них позиції школяра зумовлює перебудову ставлення до повсякденного життя, змінює стосунки з рідними, оточенням. Це нове сприйняття поступово проявляється і на сприйнятті учнем самого себе.

На особистісний розвиток молодшого школяра негативно впливають психологічні травми як дошкільного дитинства, так і отримані у школі. Вони можуть бути спричинені переляком, переживанням образи, несправедливості, насмішками і недоброзичливістю ровесників тощо. Усе це провокує у дітей підвищену тривожність, проявляється в їхній поведінці. Розвиток особистості дитини сприятливий за відсутності внутрішніх конфліктів, їх може спричинити розбіжність між сформованим рівнем домагань у різних сферах (навчання, спортивні заняття, становище серед ровесників, становище в сім'ї) і досягнутими результатами.

Учителі, батьки повинні пам'ятати про обережність в оцінюванні особистості молодшого школяра. Наприклад, дитину психічно травмує порівняння з ровесником як з ідеалом. Крім низької самооцінки, таке порівняння розвиває заздрість, егоцентризм, тривожну настороженість до оцінок, особливо на свою адресу. Усвідомлення дитиною того, що вона гірша за когось, травмує її.

Умовою успішного формування цінних якостей особистості молодшого школяра, здорової Я-концепції с позитивний психологічний клімат у сім'ї та в класі. Часто невиконання зобов'язань молодшим школярем спричинене не його характером чи зневагою до людей, яким він дав обіцянку, а психологічними та життєвими труднощами.

Для ефективності виховного впливу необхідно знати і враховувати не тільки емоційний стан дитини, а й силу потреби, що спонукає її до діяльності. Потрібно знати дитину загалом: її особливості, характер, прагнення, мотиви, спонуки, рівень морального розвитку тощо. Вихователю не слід залишати поза увагою будь-яке не виконане дитиною завдання, доручення, навіть найнезначніше, бо це сприяє формуванню в неї несумлінного ставлення до своїх обов'язків. Вона звикне, що можна прийняти зобов'язання і не виконати його.

.Молодші школярі порівняно з дошкільниками менш афективні (емоційні), менш імпульсивні, сильніше опираються зовнішнім і внутрішнім впливам, у них нижча ригідність (негнучкість) мислення. Вони прагнуть до демократичних стосунків з учителем, виявляють мимовільність поведінки, невміння регулювати дії відповідно до норм шкільного життя. Це невміння природне для першокласників, але їм притаманна певна схильність протидіяти вимогам до їх поведінки. «Потрібно», «не можна» — все це сприймається ними за великої педагогічної наполегливості вихователя.

Першокласники виявляють високу контактність, швидко знайомляться і взаємодіють як із невеликими групами, так і з усім класом, легко відгукуються на колективні дії.

Важливим джерелом розвитку першокласників є сфера пізнання сутності предметів і явищ, причинно-наслідкових зв'язків і залежностей між ними.