Методологічні засади і методи педагогічної психології

Отримання наукових знань про психологічні виміри навчання, виховання і розвитку значною мірою залежить від підходу дослідника до об’єкта пізнання, використовуваних ним методологічних парадигм і принципів. У пізнанні теоретичних проблем педагогічної психології дослідники дотримуються різних парадигм – моделей постановки проблем, побудови теорії, взятих за зразок розв’язання дослідницьких завдань:

а) позитивістська (природничо-наукова) парадигма. Позитивізм як філософська течія виходив з того, що наука повинна не пояснювати, а тільки описувати явища, використовуючи факти, прийоми і методи вимірювання, операційні поняття (поняття, щодо яких розроблені операції вимірювання виражених у них ознак), досконалі прийоми перевірки (верифікації) гіпотез. Тому оцінні судження (наприклад, корисно/некорисно, шкідливо/нешкідливо) не можуть бути включені ні у процес наукового дослідження, ні в інтерпретацію його результатів, оскільки це знижує якість знання, відкриває доступ для суб’єктивних висновків;

б) гуманістична парадигма. Прихильники гуманістичної орієнтації, навпаки, переконані, що наука про людину не може обійтися без ціннісних суджень. Формулюючи проблему, психолог має орієнтуватися на певні цінності життя людини і суспільства, розглядати психологічну реальність крізь призму ідеалів, переконань і цінностей, які значною мірою впливають на суть та особливості психологічних концепцій. Сповідування дослідником певних цінностей не знижує якість знання, а робить інтерпретацію отриманих даних осмисленою, дає змогу врахувати моральний і духовний контекст особистісних феноменів.

Ідея неповторності індивідуальності, на якій ґрунтується гуманістична психологія, заперечує природничо-наукову парадигму, відповідно до якої наука не може описати індивідуальність людини. Однак людська особистість неможлива без збереження її індивідуальності. Тому суспільство очікує від психології значно складнішого за структурою знання, ніж науково-природниче, відмови від тлумачення психологічного знання у світлі принципів і методів природничих наук. Вразливим місцем гуманістичної психології є її однобічність, спричинена ігноруванням природничо-наукових засад. Заперечивши загальне, універсальне, вона не показала, як постає унікальне, неповторне;

в) цільова (телеологічна, канонічна) парадигма. Справжній гуманізм психології полягає у розкритті індивідуальної неповторності людини. Адже люди є сильноспорідненими, мають всезагальну основу свого буття, поєднані цим буттям. Великою радістю для людини є відчуття своєї спільності з іншими, бачення у цій єдності опори і сенсу свого буття. Через індивідуальність, неповторність людина розвивається до всезагального, в якому взаємодіють і взаємозбагачуються всі індивідуальності. У зрілому віці вона прагне певної завершеності своїх думок, справ, переживань, реалізації життєвих планів. Будучи собою, живучи у конкретній ситуації, людина вживається у світові радість і біль, щастя і проблеми іншого, групи, нації, людства.

Телеологічна (канонічна) психологія сприяє баченню, осягненню психічного та особистісного сенсу життя людини. Каноном життєвого шляху людини є його повнота, розгорненість і завершеність. Духовне зростання особистості – це шлях, який вимагає від неї великої концентрації психічної активності на суб’єктивному рівні. На цьому шляху відбуваються перебудова змісту свідомості і самосвідомості, зміна звичних настанов та орієнтацій. Першопричина духовного самовдосконалення міститься у внутрішньому світі особистості, а його наслідком є пошук зовнішніх опор через набуття спеціальних знань, спілкування з Богом, самовдосконалення. Мета духовного самовдосконалення – досягнення гармонії між власним життям і світом через Віру, Надію, Любов.

Духовність постає як перемога добра над злом, діяльна любов до іншого. Вона невіддільна від праці і творчості, які збагачують буття людини, виявляються у періоди найвищого злету творчих можливостей особистості. Різновидом духовної праці є прагнення до істини.

Отже, у телеологічній парадигмі долається однобічність позитивістської та гуманістичної парадигм, відбувається синтез індивідуального і всезагального. Педагогічна психологія враховує особливості цих парадигм (обмеження позитивістської та гуманістичної) у пізнанні психологічних закономірностей освітнього процесу.

Систему принципів, на які спирається у своїх наукових пошуках педагогічна психологія, утворюють: