3. Охорона ґрунтів від забруднення радіоактивними речовинами

До радіоактивних елементів, які можуть забруднювати ґрунт і є найбільш небезпечними належать: 140Ва, М4Са, ІЗІІ, 238U, 95U й особливо елементи з тривалим періодом розкладу, як, наприклад, І37Сз (50 років) і 90Sr (27 років).

Потенційними джерелами радіоактивного забруднення можуть бути аварії або нещасні випадки на атомних установках. Проте іонізуюче випромінювання у природі існує та існувало раніше. Це пов'язано із космічною радіацією, яка заповнює всі міжзіркові та навіть міжгалактичні простори. Крім іонізуючого випромінювання космічних елементів, людина піддається впливу телурових компонентів, викликаних наявністю у земній корі багатьох радіоактивних елементів, які постійно випромінюють радіацію.

У 50-80 роках важливим джерелом радіоактивного забруднення ґрунтів було випробування атомних бомб, а в 1986 році - аварія на ЧАЕС.

Радіоактивні елементи у ґрунті мігрують переважно двома способами. Перший зумовлюється переміщенням їх у результаті господарської діяльності людини, а другий - фізико-хімічними властивостями як ґрунту, так і окремих ізотопів. Істотне значення у цьому процесі мають: форма сполук, в яких перебувають радіонукліди, наявність у ґрунті іонів, близьких за хімічними властивостями до радіоізотопів, рН середовища, кількість опадів та деякі

ґрунтово-кліматичні умови. Так, із крутих схилів радіонукліди разом з частками ґрунту можуть зноситися поверхневими стоками і накопичуватися у низинах та водних джерелах.

У ґрунті, особливо в його верхньому горизонті, концентруються радіоактивний стронцій (^Sr) і цезій (l37Cs), звідки вони потрапляють у рослини або тварини.

Оскільки ці радіоактивні елементи мають тривалий період розпаду, їх подальша доля у ґрунті, проникнення в рослини становлять інтерес для охорони здоров'я людей.

Останнім часом надається велике значення вуглецю 34С, який виділяється під впливом космічних променів, від'єднуючись від азоту. Він може накопичуватись у ґрунтах, звідки легко надходить у рослини, а пізніше потрапляє в органи тварин і людей. Проте немає ще відомостей про його токсичність у великих концентраціях.

Боротьбу з радіоактивним забрудненням в Україні зараз ведуть спеціальні підрозділи Міністерства з надзвичайних ситуацій.

Екологія Тема №7Охорона рослинного й тваринного світу

Охорона флори. Рослинний світ, або флора, дуже чутливо реагує на зміни екологічних факторів і є чітким показником обсягу антропогенного впливу на природу. Рослини — найбільш беззахисні перед діяльністю людини, й з урахуванням сучасного стану біосфери їх охорона стала нині важливим комплексним міжнародним завданням. У 1948 р. при ООН було створено спеціальну постійну Комісію з охорони щезаючих видів рослин і тварин, а згодом — Міжнародну Червону книгу, куди заносяться всі рослини та тварини, яким загрожує вимирання. У 1982 р. За­кон про Червону книгу прийнято і в Україні. Сьогодні до неї занесено понад 800 видів рослин і тварин з метою їх охорони і збереження, оскільки їм серйозно загрожує вимирання або знищення через людську діяльність.

Природні умови України сприяли розвитку дуже багатої та різноманітної флори. Тут зростає близько 5 тис. видів рослин природної флори та близько 1 тис. видів культурної та заносної флори. Найбагатшою є флора Карпат та Криму (близько 2 тис. видів).

200 років тому життєдайні ліси вкривали більше половини всієї площі України, сьогодні — лише 14 %. Незважаючи на вели­чезне екологічне значення лісу й прийняття постанов і законів щодо його охорони, в Поліссі та Карпатах ліси, як і раніше, хижацьки знищуються, а відтворення лісового фонду здійснюється дуже повільно й недостатньо. Слід зазначити, що останнім часом ліси через перевантаження відпочиваючими, з їх дикунським ставленням до природи, винищення рідкісних лікарських рослин, ягід, грибів, вирубування дерев, спричинені людьми пожежі втра­чають свої оздоровчі та рекреаційні властивості. Ліс не витримує напливу людей у густонаселених районах, страждає, хворіє й гине від промислових забруднень, внаслідок діяльності нафтовиків, будівельників, гірників.

За даними ООН, щорічно на планеті вирубується понад 3 млрд. м3 лісу, й ця цифра до 2000 р. зросте в 1,5 раза. Особливо тривожить доля Амазонських і Сибірських лісів, що відіграють найважливішу роль в очищенні атмосфери Землі.

Основними заходами захисту лісів є такі: раціональне (з ура­хуванням екологічної ситуації) обмежене їх вирубування; ви­саджування нового лісу на місці вирубаного; повна переробка деревини й супутньої сировини з метою збільшення виходу про­дукції з одиниці площі; раціональне збереження ягідних, кормо­вих, лікарських, технічних рослин; проведення селекції та насін­нєвих дослідів для створення видів лісової флори, продуктивні­ших і стійкіших до хвороб і забруднень середовища; створення лісозахисних і водоохоронних лісосмуг, рекреаційних і заповід­них лісових і лісопаркових зон і масивів; боротьба з кислотними дощами; підвищення рівня екологічної освіти та виховання свідо­мого ставлення населення, особливо молоді, до лісу.

Іншим важливим компонентом природи України є степи. В на­шій державі вони майже на 100 % розорані (крім заповідників).

Колись високопродуктивні, багаті гумусом степові чорноземні ґрунти України в наш час значно виснажені через екстенсивне господарювання, інтенсивне випасання худоби, неправильну мелі­орацію, переущільнення важкою сільськогосподарською техні­кою, перехімізацію.

Велике значення в Україні мають болота — важливий гідроло­гічний і кліматичний регулятор Полісся, зона поширення бага­тьох рідкісних і цінних видів рослин (зокрема, реліктів льодовикового періоду). Масове науково не обґрунтоване осушення боліт, що розпочалося з 50-х років XX ст., викликало значне пониження рівня ґрунтових вод, всихання навколишніх лісових масивів, зникнення деяких цінних болотних трав. Нині, коли життя пока­зало хибність політики масового осушення болотних масивів, змінюється оцінка ролі боліт. Розпочато роботи для їх збережен­ня, охорони й відтворення. Кілька боліт оголошено заповідни­ми — вони виконують функції еталонів болотних екосистем.

Охорона фауни

Прогрес у розвитку науки і техніки, економіки держав пов'язаний з інтенсивним і таким, що постійно розширюється, втручанням людини в природне середовище, що оточує її. Людина порушує природні зв'язки і процеси, що призводить до деградації ґрунтів і водоймищ, атмосферного повітря і лісових масивів ("легенів планети"). У свою чергу це заподіює велику шкоду флорі і фауні, призводить до зникнення багатьох видів рослинного і тваринного світу. Тільки за останні десятиріччя Земля збідніла на багато сотень видів рослин, ссавців, птахів, риб, які зникли внаслідок шкідливої антропогенної дії на природу.

Тому цілком закономірно, що міжнародне екологічне право формувалося шляхом ухвалення конвенцій про захист окремих видів тваринного світу. Наприклад, Міжнародної конвенції з регулювання китобійного промислу 1946 р., Конвенції про рибальство у північно-західній частині Атлантичного океану 1949 р., Конвенції про рибальство у північно-східній частині Атлантичного океану 1959 р., Угоди про охорону лососів у Балтійському морі 1962 р., Конвенції зі збереження тюленів Антарктики 1972 р., Угоди про збереження білих ведмедів 1973 р. та ін.

Важливий напрям міжнародного екологічного права - охорона природних комплексів і екосистем. У 1933 р. була прийнята Конвенція про охорону флори і фауни на Африканському континенті, а у 1940 р. - Конвенція про охорону природи та захист фауни і флори в Західній півкулі.

Відносно недавно були укладені Конвенція про водно-болотяні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як життєве середовище водоплавних птахів 1972 р.; Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі 1979 р.; Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1980 р.; Конвенція про охорону природи в Південній частині Тихого океану 1986 р. Ці багатосторонні угоди регулюють, переважно на регіональній основі, широке коло питань, що стосуються, зокрема, створення резерватів і національних парків, обмежень на лов тварин і полювання на них, вивезення тварин з охоронюваних районів.

Значною віхою в розвитку міжнародного екологічного права є ухвалення двох глобальних угод - Конвенції про охорону всесвітньої і природної спадщини 1972 р. та Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення 1973 р.

Перша угода має на меті забезпечити створення ефективної системи колективної охорони пам'яток природи, наприклад, унікальних природних комплексів, районів існування тварин і рослин, що зникають.

Друга угода встановлює обмеження та запроваджує заходи контролю над міжнародною торгівлею видами, що зникають, рослинного і тваринного світу з метою недопущення надмірної експлуатації таких видів флори і фауни.

У природі е деякі види тварин, які у процесі життєдіяльності перетинають межі держав. Ці види іменуються мігруючими. Для захисту таких тварин у 1979 р. у Бонні (ФРН) була прийнята Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин. У додатках до Конвенції наводиться перелік видів мігруючих тварин, що перебувають під загрозою зникнення, а також зазначаються види, щодо яких зацікавлені держави можуть укласти спеціальні угоди. Є також конвенції, спрямовані на охорону мігруючих птахів, забезпечення для них сприятливого середовища перебування.

Економіка багатьох держав має значний сектор, що базується на добуванні та переробленні живих ресурсів морів і океанів. У зв'язку з постійним удосконаленням засобів розвідки і видобутку живих ресурсів моря виникла необхідність регулювання цього виду діяльності людини. Загальні норми, що належать до такого регулювання, містяться в Конвенції про відкрите море 1958 р. та Конвенції про рибальство і охорону живих ресурсів відкритого моря 1958 р. Надалі їх було розвинуто в Конвенції ООН з морського права 1982 р., розділ 2 частини VII ("Відкрите море") якої присвячений збереженню живих ресурсів відкритого моря і управлінню ними.

Названі міжнародно-правові акти виходять з того, що держави та їх громадяни мають право займатися рибальством у відкритому морі (свобода рибальства), дотримуючись норм міжнародних договорів і з урахуванням інтересів прибережних держав. Держави зобов'язані вживати необхідні заходи і співпрацювати одна з одною з метою збереження живих ресурсів відкритого моря.

Загальні положення універсальних конвенцій конкретизуються у спеціальних угодах про використання та збереження живих ресурсів відкритого моря, які найчастіше мають регіональний характер. До угод такого роду також належать Міжнародна конвенція про збереження атлантичних тунців 1966 р., Конвенція зі збереження живих ресурсів південно-східної Атлантики 1969 р., Конвенція про збереження лосося в північній частині Атлантичного океану 1982 р. та ін.

Міжнародне співтовариство також вживає заходи щодо захисту рослин і рослинного світу від хвороб і шкідників. У 1951 р. була укладена Міжнародна конвенція про захист рослин, яка покладає на держави обов'язок вживати необхідні заходи законодавчого, адміністративного і технічного характеру із захисту рослин. У 1983 р. була прийнята Угода про тропічні ліси, які часто піддаються хижацькій експлуатації. Угода спрямована на забезпечення режиму раціонального використання найбільшого компонента "легенів планети" і відновлення тропічних лісів. Конференція 1992 р. в Ріо-де-Жанейро прийняла спеціальну резолюцію про принципи збереження лісових екосистем світу. На цій самій Конференції була підписана Конвенція про охорону біологічного різноманіття. Положення Конвенції спрямовані на збереження біологічного різноманіття Землі шляхом раціонального використання її компонентів на користь усього міжнародного співтовариства і досягнення на цій основі сталого розвитку. В1994 р. Україна приєдналася до цієї Конвенції.

Відповідна робота ведеться і на регіональному рівні. Так, 19 липня 2009 р., беручи до уваги Європейську ландшафтну конвенцію (м. Флоренція, 2000 р.), Конвенцію про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті (м. Еспоо, 1991 р.), Конвенцію про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (м. Оргус, 1998 р.), уряди Чеської Республіки, Угорської Республіки, Республіки Польща, Румунії, Республіки Сербія, Словацької Республіки та України підписали Протокол про збереження і стале використання біологічного та ландшафтного різноманіття до Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат, підписаної в м. Київ 22 травня 2003 р. Мета протоколу - посилити збереження, відтворення та стале використання біологічного та ландшафтного різноманіття Карпат в інтересах теперішніх і прийдешніх поколінь.

Екологія

Тема № 8 ДОВКІЛЛЯ І ЗДОРОВ'Я НАСЕЛЕННЯ

Стан здоров'я населення залежить від багатьох чинників, найважливішими з яких є економічні, екологічні та генетичні. Погіршення економічного стану в країні та зростаюче забруднення довкілля призводять до підвищення рівня захворюваності населення, а це впливає на демографічні процеси.

У структурі загальної захворюваності населення щораз помітнішими стають хвороби, у виникненні яких провідна роль належить екологічним чинникам, пов'язаним з порушенням та небезпечним забрудненням природного середовища. Ця тенденція, характерна для промислових регіонів, останнім часом поширюється і на сільську місцевість.

Особливої шкоди природному середовищу завдано розвитком екологічно шкідливих виробництв в умовах залишкового принципу матеріального і фінансового забезпечення будівництва та введення вдію природоохоронних об'єктів.

Основним джерелом забруднюючих речовин на сучасному етапі є підприємства енергетики, металургійної, гірничої, хімічної промисловості та машинобудування, а також промисловості будівельних матеріалів.

Так, викиди тільки підприємств чорної металургії, які потрапляють в атмосферне повітря, становлять 15%, а в районах розміщення великих металургійних комбінатів — понад 50%. Дуже забруднюється повітря викидами різних видів транспорту, особливо автомобільного.

Тенденція зростання антропогенного впливу на навколишнє природне середовище особливо небезпечна -у регіонах з високою густотою населення. Найбільші обсяги шкідливих викидів промислових підприємств припадають на міста Донбасу і Придніпров'я — понад 70% усіх викидів в Україні, зокрема на населені пункти Донецької області — близько 30%. Особливо забруднені міста (тис. т за 1996 р.): Кривий Ріг — 368; Маріуполь — 338, Донецьк — 276: Єнакієве — 120; Дніпропетровськ — 140; Запоріжжя — 144.

Небезпечна екологічна ситуація склалася також у Києві, Одесі, Черкасах та деяких інших містах.' Несприятливого впливу атмосферного забруднення зазнають близько'17 млн чоловік, або 34% усього населення нашої держави.

Одним з основних джерел забруднення навколишнього середовища, збудником інфекційних хвороб є стічні води, об'єм яких в Україні щороку зростає. У водойми країни скидається близько 7,3 млн тонн різних забруднених речовин, у складі яких 5 млн тонн солей, 5 тис. тонн нафтопродуктів. 7.8 тис. тонн фосфору, 130 тис. тонн органічних сполук і май-'же 150 тонн металів. Воду річок та морів у багатьох акваторіях забруднюють скиди неочишених або недостатньо очищених стічних вод міських каналізацій, промислових підприємств, тваринницьких комплексів, а також пестициди й нітрати (Дніпро від Києва до Запоріжжя; р.Сіверський Донець у районі міст Сєвєродонецька, Лисичанська, Рубіжного; Чорне море біля Одеси: Азовське море в районі Маріуполя тощо). Особливо небезпечним є те, шо майже 40% усіх стічних вод очищають лише частково або й зовсім не очищають. Це призводить до забруднення водойм та інших джерел водопостачання населення, погіршення якості питної води, до захворюваності населення на інфекційні хвороби.

149

Особливу тривогу викликає радіоекологічна ситуація, яка склалася внаслідок національної трагедії — катастрофи на Чорнобильській ЛЕС. Нині найбільший вміст радіонуклідів реєструється в КИЇВСЬКОМУ водосховищі. Радіаційно забруднено 1 млн 272 тис. гектарів лісів, у тому числі в Житомирській області — 403 тис. гектарів. Київській — 381. Рівненській — 291. Чернігівській — 198 тис. гектарів.

З кожним роком посилюються процеси деградації земельних ресурсів внаслідок ерозії, дефляції, засолення та інших несприятливих чинників катастрофічна погіршується якість орних земель. Лише після Чорнобильської катастрофи виведено з користування 123 тис. гектарів сільгоспугідь та 136 тис. гектарів лісу.

Поряд з промисловим забрудненням грунтів відбувається інтенсивне накопичення в них залишків мінеральних добрив і пестицидів. Результатом цього є незадовільна якість сільськогосподарської продукції. Внаслідок недостатньої наукової обгрунтованості ведення сільського господарства середньорічні втрати гумусу в Україні становлять 42 млн тонн. Деградація орних земель зростає.

Досить гострою є проблема боротьби з міським шумом. Найвищий рівень шуму в тих містах, де через житлову зону проходять міжміські автотраси. залізниці, а також там, де житлова зона міститься близько від аеропортів.

Високі рівні забруднення навколишнього середовища негативно впливають на здоров'я населення. Найвищий рівень захворюваності спостерігається у промислових районах країни. Так, у районі розміщення металургійних центрів, підприємств хімічної промисловості, а також великих міст з підвищеним рівнем забруднення атмосферного повітря. зростає загальна захворюваність населення. Поширюються хвороби ендокринної системи, порушення обміну речовин та імунітету, хвороби нервової системи, ішемічна хвороба серця, гострі респіраторні захворювання органів дихання, алергійні захворювання, хвороби органів травлення, спонтанні аборти, вроджені вади розвитку. Погіршуються показники фізичного розвитку дітей, підлітків. У промислових районах частота випадків патології крові, органів дихання, ангін, алергозів у 3—4 рази більша, ніж на порівняно чистих територіях.

Найбільше людей хворіє на онкологічні і шлунково-кишкові захворювання в тих сільських районах, де інтенсивно застосовуються індустріальні технології сільськогосподарського виробництва. До таких належать окремі райони Вінницької, Запорізької, Кіровоградської, Одеської. Полтавської областей та Автономної Республіки Крим.

Проявом екологічної біди є зростання дитячої смертності.

У дітей почастішало захворювання органів дихання, а кількість хвороб системи кровообігу в населених пунктах з високим ступенем забруднення навколишнього середовища за останні 10 років зросла у 2—8 разів.

Значні зміни у стані здоров'я населення зумовлені дією радіаційного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Результати медичних оглядів потерпілого населення свідчать про те. що кількість здорових після 1986 р. зменшилася з 64 до 32% серед дорослих і з 53 до 30% серед дітей.

За даними Міністерства охорони здоров'я України під диспансерним наглядом у 1993 р. перебувало 1.5 млн чоловік, зокрема 349,8 тис. дітей.

150

Серед них 180.1 тис. ліквідаторів, 60,7 тис. евакуйованих, 1.2 млн тих. шо проживають на забруднених територіях.

У структурі захворюваності чорнобильців (дорослих і підлітків) на першому місці хвороби органів дихання, нервової системи і органів ЧУТТЯ. травми і отруєння, ураження сечостатевої системи, травлення, а у дпеи, крім цього, інфекційні хвороби, захворювання шкіри і підшкірної клітковини, крові та кровотворних тканин.

Особливе занепокоєння викликає збільшення кількості захворювань на рак щитовидної залози у дітей. Привертає увагу збільшення спонтанних абортів у жінок, кровотеч, інших ускладнень вагітності.

Радіаційне забруднення впливає не тільки на тих людей, що знаходяться у забрудненій зоні. Накопичення радіонуклідів у сільськогосподарській продукції призводить до надходження їх з продуктами харчування в організм людей, що проживають далеко від небезпечних зон і навіть за межами країни. Радіоактивні елементи, шо потрапляють і накопичуються таким шляхом у людському організмі, завдають шкоди здоров'ю людини.

Причини змін у стані здоров'я зумовлені, звичайно, не тільки дією радіації, а й погіршенням умов життя, харчування, постійним емоційно-психологічним напруженням. Однак безпосередня кількісна залежність частоти негативних порушень здоров'я населення від ступеня вияву тих чи інших антропогенних чинників навколишнього середовища незаперечна.

Аналіз екологічної і соціально-економічної ситуації в Україні дає підстави для висновку, що в найближчі роки стан навколишнього природного середовища практично у всіх регіонах республіки не поліпшиться. Це зумовлюється як економічною, так і екологічною кризами. Значною мірою становище ускладнюється відсутністю необхідних державних капіталовкладень, зростанням цін. хаосом в економіці. Немає відповідних фондів і у місцевих органів влади, на які лягає основна робота з організації охорони природи і впровадження в життя екологічної політики.

Для розв'язання екологічних проблем у регіонах і в цілому в державі Верховна Рада України затвердила Концепцію Національної програми охорони навколишнього середовища (1993 р.). У цьому документі сформульовано засади нової державної екологічної політики на тривалий період — 10—15 років. Зокрема подано перелік завдань природоохоронної діяльності, спрямованої на боротьбу з наслідками негативного впливу довкілля на стан здоров'я населення.

Екологія.

Тема №9 Основні принципи економіки природокористування.

1 Раціональне і нераціональне природокористування.

2 Економіка природокористування.

3 Основні питання економіки природокористування.

Під природокористуванням в наш час розуміють сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу й заходів збереження останнього. Сюди входять: видобування та переробка природних ресурсів і їх відновлення; використання й охорона природних умов життя; збереження та відновлення, раціональні зміни екологічного балансу природних систем. Узагальнюючи, можна сказати, що природокористування — це сукупність дій людства на географічну оболонку Землі.

Як сфера знань природокористування включає в себе елементи природних, суспільних і технічних наук.

Природокористування може бути раціональним і нераціональним. Раціональне — це високоефективне, розумне господарювання, яке не призводить до різких змін природно-ресурсного потенціалу і підтримує та підвищує продуктивність природних комплексів або окремих об'єктів, їх красу.

Нераціональне — це таке, в результаті якого природа втрачає здатність до самовідновлення, саморегулювання й самоочищення, порушується рівновага біологічних систем, вичерпуються мінеральні ресурси, погіршується виконання рекреаційних, оздоровчих та естетичних функцій природних об'єктів. Нераціональне використання може бути як навмисне, так і випадкове чи супутнє.

Кожна країна визначає свої норми природокористування в межах своєї території. Але в останні роки у зв'язку зі збільшенням транскордонних перенесень різних забруднень, а також таких національних видів діяльності, які шкодять всій планеті (вирубка великих площ лісів, випробування ядерної зброї, розширення атомної енергетики тощо) дедалі більше уваги приділяється підписанню міжнародних угод про методи й норми природокористування. Яскравим прикладом цього може бути пакет міжнародних природоохоронних документів, прийнятих на форумі в Ріо-де-Жанейро в 1992 р.

Людство вступило в такий етап екологічного розвитку, коли економічний ефект визнається реальним лише з урахуванням екологічних наслідків і обмежень.

Головний екологічний ресурс сучасності полягає в зміні системи цінностей і засобів освоєння світу, в зміні загальнолюдського світогляду. Економічні критерії прогресу тепер повинні оцінюватися тільки з огляду їхнього впливу на "якість життя" і збереження біосфери, розвиток духовності людини. Економіка товарів поступово повинна замінюватися економікою інформації, а принципи природокористування в XXI ст. набувати нових особливостей:

1. Підхід до вивчення будь-якого природного об'єкту чи процесу має бути універсальним, цілісним, в основі якого лежить ідея єдності світу, тісних взаємозв'язків всіх явищ і процесів у природі, неодворотність розплати за будь-які втручання в довкілля.

2. Будь-яка людська діяльність повинна супроводжуватися думкою, що людина — частка природи, елемент її, який своїм функціонуванням не має права порушувати гармонію життєвих процесів біосфери; тільки їй належить вирішити проблему самовизначення й пріоритету людських цінностей, використавши для цього могутній колективний інтелект і піднявши рівень духовності.

3. Моделювання стратегії еколого-економічного розвитку націй і людства в цілому повинно йти шляхом поліваріантного прогнозу.

Ці прогнози мають передбачити кілька співвідношень наслідків розвитку нашої цивілізації: які прогнозуються і які проектуються; які прогнозуються, але не проектуються; які не проектуються і не прогнозуються. І чим демократичніше, цивілізованіше буде суспільство, тим більше гарантій вибору соціально-економічних і науково-технічних рішень з наслідками, які прогнозуються і проектуються.

4. Нова цивілізація в процесі свого розвитку повинна виробити принципово іншу матеріальну основу — спрямування суспільно-виробничої технології формування природно діючих систем, які здатні здійснювати еквівалентний обмін речовини і енергії між суспільством і довкіллям.

2

Економіка природокористування — новий розділ екології, в якому вивчаються питання економічної оцінки природних ресурсів, негативний вплив забруднення природного середовища, процеси та явища суспільного життя, викликані нестачею природних ресурсів, величезним зростанням виробництва й забрудненням всіх сфер Землі. Як і в інших науках, базою економіки природокористування є знання основних екологічних законів, законів розвитку природи й суспільства.

Економіка природокористування вивчає характер співвідношення позитивних і негативних змін природних умов, рівні використання суспільством природного середовища в зв'язку з виробничими відносинами між людьми за даними конкретних економічних наук, а також геології, біології, ґрунтознавства, лісівництва, демографії, метеорології, гідрології та інших наук. Як самостійна наука економіка природокористування сформувалася в 60—70-ті роки XX ст.

У процесі розвитку суспільства постійно виникають суперечності між зростаючими потребами людей і обмеженими можливостями біосфери. Враховувати й оцінити їх має економіка природокористування, оперуючи переважно такою складовою природного середовища, як природні ресурси — елементи й сили природи, які людина може використати й використовує для своїх життєвих потреб.

При вивченні природних ресурсів з цієї точки зору слід урахувати такі їх основні особливості. Головними природними ресурсами є земля як просторова основа життя, виробництва, й в першу чергу — родючі землі, повітря, моря, океани, річки, озера та підземні води, рослини й тварини, корисні копалини (енергетично-мінеральна та будівельна сировина).

Нині вважається, що всі природні ресурси вичерпні, різниться лише час їх вичерпання. Умовно невичерпними можна вважати енергію сонця, вітру, морів і океанів, геотермальну. Природні ресурси поділяють на невідновні, частково відновні й умовно відновні. До частково відновних належать ліси, ґрунти, вода, деякі види тваринного й рослинного світу.

Ресурси розрізняють також за їхньою взаємозамінністю. До тих, що можуть замінятися, належать різні види енергії, палива, сировини (чорні метали, алюміній, будівельні матеріали тощо). Практично незамінними є повітря та вода.

При визначенні запасів ресурсів води, корисних копалин користуються поняттям ступінь вивченості та ступінь розвіданості ресурсів. Так, вітчизняні геологи розрізняють чотири ступені вивченості ресурсів корисних копалин: А — родовища детально розвіданих і вивчених ресурсів, які можна передавати в експлуатацію; В — попередньо розвідані ресурси з приблизно визначеними межами поширення родовищ; СІ — слабко розвідані та вивчені родовища; С2 — перспективні райони розвитку родовищ корисних копалин, виділені на основі наукових прогнозів.

Колишній СРСР, а також країни Західної Європи майже повністю вичерпали таку сировину, як вугілля, сіль, поліметали, марганець, залізні руди, ліс.

Подальший неконтрольований, некерований розвиток людської діяльності може мати катастрофічні наслідки для життя всієї планети. Тому головним завданням економіки природокористування є вивчення найкращих варіантів адаптації глобальної соціально-економічної системи до змін, що відбуваються в біосфері, визначення оптимальних антропогенних навантажень на природне середовище з використанням усіх можливих економічних стимулів. Ця наука має розробити основні принципи дії цих стимулів.

Для розвитку економіки будь-якої країни важливі три основних фактори:

головний — трудові ресурси (населення);

засоби виробництва (знаряддя праці сільського господарства, транспорту, будівництва, технології тощо);

природні ресурси.

Ці фактори завжди використовуються суспільством комплексно: раніше майже безконтрольно, нині — дедалі упорядкованіше, з урахуванням майбутнього впливу на природу.

Одним із принципових моментів при вирішенні завдань економіки природокористування є необхідність застосування інтегрованого підходу до збереження й раціонального використання природних ресурсів, тобто ресурси мають розглядатися як єдине ціле в умовах багатостороннього впливу на них людини.

Реальні потреби в природних ресурсах необхідно визначати з урахуванням взаємозаміни факторів виробництва, а оцінювати їх й одержувати з них продукцію слід як єдиний комплекс, як цілісну природно-продуктову систему. Для цього потрібно для кожного природного ресурсу чи групи ресурсів побудувати природно-продуктовий ланцюг, який з'єднує первинні природні фактори з кінцевою продукцією.

Вдосконалення природокористування — міжгалузева проблема, при вирішенні якої мають враховуватися можливості навіть далеких від природи галузей (наприклад, кібернетики), визначатися альтернативні варіанти й передбачатися досягнення ефекту протягом тривалого періоду.

3

Основними питаннями, які розглядає сучасна економіка природокористування (власне, основними розділами цієї дисципліни), є такі:

особливості (характер, територіальне розміщення, обсяги, запаси, вартість, господарське значення, техніка добування та відновлення) всіх типів природних ресурсів — земельних, лісових, водних, повітряних, мінеральних, паливно-енергетичних, їх еколого-економічна оцінка й охорона;

охорона довкілля та всі види транспорту;

охорона природного середовища під час видобування та транспортування паливно-енергетичних ресурсів;

охорона середовища у процесі виробництва конструкційних матеріалів та будівництва;

охорона середовища та металургійна промисловість;

ресурсозбереження (економічні та соціальні фактори) — альтернативні види енергетики;

економічне стимулювання природоохоронної діяльності;

науково-технічний прогрес як основа раціонального природокористування; основи екологічного нормування (водопостачання, водовідведення, паливно-енергетичних і повітряних ресурсів);

відходи виробництва; вторинна сировина; кадастр вторинних матеріальних ресурсів;

управління та контроль за природокористуванням та охороною природного середовища (органи управління, правова основа, закони про охорону природних ресурсів, екологічна експертиза);

розміщення виробництва з урахуванням екологічних вимог, територіальні промислові комплекси, проблеми й перспективи;

урбанізація, народонаселення та продовольство, глобальні екологічні прогнози.

Сучасний підхід з урахуванням екологічних наслідків має обов'язково включати розрахунок показників шкоди, заподіяної забрудненням чи негативними змінами природного середовища.

ПРАКТИЧНІ

Екологія

Практична робота №1

Ознайомлення з Червоною Книгою України

Хід роботи

Перелік видів рослин та тварин, що потребують охорони, наводять в так званих Червоних книгах. Перша Червона книга була видана у 1966 році за ініціативою Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів (МСОП). Крім того, наукове узагальнення інформації в галузі охорони окремих видів рослин, грибів, тварин, відображено в Європейському Червоному списку тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі (1991), Червоних книгах окремих країн.

Червона книга України - основний державний документ, в якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних рослин і тварин у країні, на підставі якого розробляються наукові і практичні заходи, спрямовані на їх охорону, відтворення і раціональне використання.

Мета заснування Червоної книги - поліпшення охорони рідкісних та таких, що знаходяться під загрозою зникнення видів рослинного і тваринного світу; є основою для розробки подальших дій, спрямованих на охорону занесених до неї видів тварин і рослин.

Перший том - «Червона книга України. Тваринний світ» - складається з 11 розділів, що включають статті про 382 види тварин.

Другий том Червоної книги України - «Рослинний світ» вийшов з друку у 1996 році. Він складається з 5 розділів, що включають статті про 541 вид (підвид, різновидність, форма) рослин і грибів.

В залежності від стану та ступеня загрози для популяції видів тварин, рослин та грибів, занесених до Червоної книги України, вони поділяються на такі категорії:

зниклі (0) - види, про які після неодноразовий пошуків, проведених у типових місцевостях або в інших відомих та можливих місцях поширення, відсутня будь-яка інформація про їх перебування в дикій природі;

зникаючі (І) - види, що знаходяться під загрозою зникнення, збереження яких є малоймовірним, якщо продовжиться згубна дія факторів, що впливають на їх стан.

вразливі (ІІ) - види, які у найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії «зникаючих», якщо продовжиться дія факторів, що виливають на

їх стан.

рідкісні (III) - види, популяції яких невеликі, які у даний час не відносяться

до категорії «зникаючих» чи «вразливих», хоча їм і загрожує небезпека.

невизначені (IV) - види, про які відомо, що вони відносяться до категорії «зникаючих» чи «рідкісних», однак достовірна інформація, яка б дозволяла визначити до якої із зазначених категорій вони відносяться, - відсутня.

недостатньо відомі (V) - види, які можна було віднести до однієї з вище перерахованих категорій, однак у зв'язку з відсугністю повної достовірної інформації питання залишається невизначеним.

відновлені (VI) - види, популяції яких завдяки вжитим заходам щодо їх охорони не викликають стурбованості, однак не підлягають використанню і вимагають постійного контролю.

Стаття 10 законопроекту містить перелік заходів з охорони та відтворення тварин і рослин, види яких занесені до Червоної книги України.

Червона книга України про кожний із видів тварин і рослин містить такі відомості:

категорія; поширення; основні місця знаходження; чисельність у природі; відомості про розмноження або розведення в штучних умовах; заходи, що вжиті та які необхідно здійснити для їх охорони; джерела інформації; картосхеми поширення на території України; фотографії (малюнки);

Ведення Червоної книги України покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Ведення Червоної книги України фінансується за рахунок Державного бюджету України.

Розділ VI законопроекту встановлює відповідальність за порушення законодавства у сфері охорони, використання та відтворення тварин і рослин, види яких занесені до Червоної книги України.

Охорона та відтворення об'єктів Червоної книги України забезпечуються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями, які є суб'єктами використання тваринного і рослинного світу, та громадянами відповідно до закону.

Охорона об'єктів Червоної книги України забезпечується шляхом: установлення особливого правового статусу рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, заборони або обмеження їх використання; урахування вимог щодо їх охорони під час розроблення нормативно-правових актів; систематичної роботи з виявлення місць їх перебування (зростання), проведення постійного спостереження (моніторингу) за станом їх популяцій; пріоритетного створення заповідників, інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також екологічної мережі на територіях, де перебувають (зростають) об'єкти Червоної книги України, та на шляхах міграції рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного світу; створення центрів та "банків" для збереження генофонду зазначених об'єктів; розведення їх у спеціально створених умовах (зоологічних парках, розплідниках, ботанічних садах, дендрологічних парках тощо); урахування спеціальних вимог щодо охорони об'єктів Червоної книги України під час розміщення продуктивних сил, вирішення питань відведення земельних ділянок, розроблення проектної та проектно-планувальної документації, проведення екологічної експертизи.

Відтворення об'єктів Червоної книги України забезпечується шляхом: сприяння природному відновленню популяцій рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, інтродукції та реінтродукції таких видів у природні умови, де вони перебували (зростали); утримання і розведення у штучно створених умовах.

Охорона та відтворення об'єктів Червоної книги України забезпечуються також шляхом: здійснення необхідних наукових досліджень з метою розроблення наукових засад їх охорони та відтворення; установлення підвищеної адміністративної, цивільної та кримінальної відповідальності за знищення чи пошкодження об'єктів Червоної книги України, заподіяння шкоди середовищу їх перебування (зростання); проведення освітньої та виховної роботи серед населення; здійснення інших заходів відповідно до законодавства.

Перебування (зростання) на певній території рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України, є підставою для оголошення її об'єктом природно-заповідного фонду України загальнодержавного значення. Для забезпечення вирішення транскордонних та інших проблем охорони і відтворення об'єктів Червоної книги України здійснюється міжнародне співробітництво в цій сфері шляхом укладання і виконання відповідних двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів, організації біосферних заповідників, створення на територіях, суміжних з іншими державами, міждержавних заповідників, національних парків, заказників та інших територій і об'єктів природно-заповідного фонду, проведення спільних наукових досліджень, обміну їх результатами.

Види тваринного і рослинного світу, занесені до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів і Європейського Червоного списку, які перебувають (зростають) у природних умовах у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, можуть заноситися до Червоної книги України або їм може надаватися інший особливий статус відповідно до законодавства.

Отже, Червона книга України - це основний державний документ, який узагальнює відомості про сучасний стан видів тварин і рослин України, що перебувають під загрозою зникнення та заходи щодо їх збереження і відтворення на науково обґрунтованих засадах. Об’єктами Червоної книги України є тварини і рослини на всіх стадіях розвитку, які постійно або тимчасово перебувають чи зростають у природних умовах у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, види яких є рідкісними і перебувають під загрозою зникнення, а також гнізда, частини та інші продукти цих тварин і рослин.

Екологія

Практична робота № 2

Тема : Прилади радіометричного контролю.

Хід роботи.

Радіометричний контроль проводиться з метою встановлення факту і ступеню зараження РР особового складу, бойової техніки, майна, продовольства, води та інших об'єктів, які можуть стати додатковим джерелом ураження особового складу. При цьому вирішуються питання про необхідність проведення санітарної обробки особового складу та дезактивації об'єктів

Радіометричний контроль зараження у військах організують командири підрозділів і частин. Проводиться він вибірковим методом (тобто, із підрозділу перевіряється декілька осіб чи одиниць бойової техніки) хіміками-дозиметристами підрозділів хімічної служби, як правило, поза вогнищем зараження. При проведенні радіометричного контролю у вогнищі, зовнішній гама фон не повинен перевищувати граничнодопустимий ступень зараження об`єкту у три рази.

Після повної санітарної обробки і дезактивації техніки та інших об'єктів застосовується суцільний метод, тобто перевіряється кожен військовослужбовець, кожна одиниця бойової техніки та інше майно.

Контроль проводиться за допомогою радіометричних приладів (вимірювачів потужності доз), а контроль води, продовольства, медикаментів та інших предметів, крім цього - за допомогою вимірювачів активності нуклідів.

Радіометричний контроль у медичних підрозділах і частинах організується їх командирами (начальниками) і проводиться санітарним інструктором-дозиметристом.

Завданнями медичної служби у проведенні радіометричного контролю є:

• контроль за особовим складом, транспортом та майном медичної служби, які зазнали радіоактивного зараження;

• контроль за особовим складом та майном майданчика спеціальної обробки МПП і відділення спеціальної обробки (ВСО) омедб у випадку надходження поранених (уражених), які заражені РР для проведення санітарної обробки;

• контроль радіоактивного зараження поранених і хворих на сортувальному посту для виявлення осіб, що мають зараження, яке перевищує допустимі величини;

• контроль радіоактивного зараження після проведення повної санітарної обробки у відділенні спеціальної обробки;

• контроль радіоактивного зараження обмундирування, нош та транспорту до та після дезактивації.

В інтересах військ медична служба здійснює радіометричний контроль якості повної санітарної обробки особового складу військ, а також експертизу води та продовольства, які зазнали радіоактивного зараження і контроль якості їх дезактивації.

З висновків експертизи продовольства та води можна прийняти такі рішення:

• придатний для видачі;

• умовно придатний (підлягає дезактивації знезараженню з наступним контролем).

Без дослідження на вміст ПЯВ можна вживати воду: підземних джерел; воду, що міститься у закритих ємкостях; продовольство, яке знаходиться в неушкодженій тарі, зокрема, у мішках, дерев'яних, картонних та паперових упаковках; воду у відкритих водоймах в зимовий період з льодовим покриттям; воду відкритих водоймищ при вибухах на силікатних ґрунтах через добу після вибуху в зоні А, через добу в зоні Б, через три - в зоні В.

Прилади радіометричного контролю

Для проведення радіометричного контролю в польових умовах використовуються переносні вимірювачі потужності дози випромінювання ДП-5 В (А, Б), ВПД-1С, ВПД-1Р, за допомогою яких вимірюється ступінь забруднення різних об'єктів у мР/год.

Якщо з деяких причин у польових умовах неможливо провести радіометричний контроль продуктів харчування, води, медикаментів, вимірювання забруднених зразків, взятих з об'єктів, медична служба проводить за допомогою переносного вимірювача потужності доз ВПД-12, який допомагає визначити активність нуклідів.

Вимірювач універсальний ВПД-12 призначений для вимірювання потужності експозиційної дози гама-випромінювання в діапазоні від 10 мкР/год. до 999 Р/год., а також для вимірювання зовнішнього бета-випромінювання з одиниці поверхні в діапазоні 5х103-5х106 бета-частинок на 1 см² за хвилину та питомої альфа- (10-4-10-1 Кі/кг) і бета- (10-6-10-3 Кі/кг) активностей продовольства, води та фуражу.

Живлення приладу здійснюється:

• від 6 послідовно увімкнутих елементів типу А343 "Прима" з напругою не більше 9 В і не менше 6 В;

• від бортової мережі постійного струму від 10,8 В до 30 В за допомогою блоку живлення ВПД-12-7;

• від мережі перемінного струму 220 В частотою 50 Гц або 400 Гц за допомогою блоків живлення ВПД-12-6 та ВПД-12-7.

Екологія

Практична робота № 3

Тема : Прилади дозиметричного контролю: принципи роботи та види.

Хід роботи.

Прилади дозиметричного контролю іонізуючих випромінювань призначені для вимірювання потужності іонізуючих випромінювань (рівня радіації) і ступеня радіоактивного забруднення різних предметів

В сучасних дозиметричних приладах найбільш розповсюджений іонізаційний метод знаходження та виміряння іонізуючих випромінювань. Він заснований на використанні однієї з властивостей радіоактивних речовин – іонізувати середовище, в якому вони розповсюджуються (тобто розщеплювати нейтральні молекули або атомні пари: додатні – іони і від’ємні - електрони).

Принципи роботи дозиметричних приладів

Сприймаючими пристроями дозиметричних приладів є іонізаційні камери та іонізаційні лічильники.

Іонізаційна камера уявляє собою заповнений повітрям замкнутий об’єм, в якому поміщені додатній і від’ємний електроди. Анодом в ній служить токопроводящий шар, катодом – металевий стержень. До електродів підводиться струм від джерела живлення, яке утворює в камері електричне поле. Якщо іонізуючих променів немає, то повітря в камері не іонізоване і не проводить електричний струм.

Газорозрядний лічильник уявляє собою металевий (або скляний) циліндр, заповнений розрідженою сумішшю інертних газів з невеликими добавками, які поліпшують його роботу.

Газорозрядні лічильники застосовуються в приладах, призначених для виявлення і вимірювання ступеня забрудненості різних поверхонь радіоактивними речовинами. Вони також можуть використовуватися для вимірювання потужності дози гамма-випромінювань (рівня радіації).

В залежності від виконання завдання прилади радіаційної і хімічної розвідки та дозиметричного контролю розділяються на:

Вимірювачі потужності дози;

Вимірювачі потужності дози;

Вимірювачі поглинання дози;

Дозиметри;

Газосигналізатори автоматичні;

Декадно-розрахункова установка, призначена для виміряння кількості електричних імпульсів при виявленні ступені зараженості радіаційними ізотопами води, продовольства, повітря, проб ґрунту і т. д.

Дозиметри

Вимірювач потужності дози (рентгенметр ДП-5В (а, б)) призначається для вимірювання рівнів гамма-радіації і радіоактивної зараженості різноманітних предметів гамма-випромінювання.

ДП-64 призначений для постійного спостереження і виявлення початку радіаційного зараження.

Прилади ДП-3б, МД С (стаціонарний), МД Б (бортовий) – вимірювачі потужності дози. Призначені для вимірювання рівнів радіації на місцевості, зараженій радіоактивними речовинами (радіонуклідами).

Дозиметр ДП-22В – це комплект індивідуальних дозиметрів ДКП-50А, призначених для вимірювання дози іонізуючого випромінення, отриманого людьми під час перебування на радіоактивно забрудненій місцевості.

Радіометр-дозиметр гамма-, бета-випромінювань

Радіометр-дозиметр гамма-, бета-випромінювань РКС-01 "Стора" призначений для індивідуального і колективного користування при вимірюванні значення потужності експозиційної дози гамма-випромінення та щільності потоку бета-частинок.

Радіометр призначений для вимірювання радіаційного фону в місцях проживання і праці населення, контролю радіаційної чистоти житлових і виробничих приміщень, будівель та споруд, предметів одягу, території, що прилягає, поверхні ґрунту на присадибних ділянках, транспортних засобів.

Дозиметр гамма-випромінювання індивідуальний ДКС-02К "КАДМІЙ"

Дозиметр гамма-випромінення індивідуальний ДКС-02К "КАДМІЙ" призначений для вимірювання еквівалентної дози та потужності еквівалентної дози гамма- та рентгенівського випромінювань.

Дозиметр використовується для індивідуального дозиметричного контролю на промислових підприємствах, атомних електростанціях, в науково-дослідницьких організаціях, радіологічних відділах, а також контролю радіаційного забруднення оточуючого середовища.

Екологія.

Практична робота №4

Тема Екологічні нормативи і стандарти.

Хід роботи.

Однією з важливих частин природоохоронного законодавства являється система екологічних стандартів. Під стандартизацією розуміють встановлення єдиної і обов'язкової для всіх об'єктів даного рівня системи норм і вимог. Стандарти можуть бути державними, галузевими і заводськими.

Важливішими екологічними стандартами є нормативи якості навколишнього середовища.

Для визначення стану навколишнього середовища і впливу того або іншого забруднювача на живі організми і здоров'я людини визначена система соціоекологічних нормативів: гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин (ГДК), гранично допустимі викиди (ГДВ) в атмосферу, граничнодопустимий скид (ГДС) шкідливих речовин у водойми; гранично допустиме екологічне навантаження (ГДЕН) на природні об'єкти та інші.

Гранично допустима концентрація (ГДК) - це максимальна концентрація речовини в навколишньому середовищі, при якій не спостерігається прямого або опосередкованого шкідливого впливу цієї речовини на організм людини. ГДК підрозділяють на максимально разові та середньодобові.

Максимально разові ГДК - (ГДК м.р.) застосовують для працюючих у забруднених приміщеннях, а середньодобові ГДК — ( ГДК с.д.) для зон житлової забудови. Ця різниця пов'язана з тим, що на підприємствах до роботи допускають здорових людей, які пройшли медичний огляд та більш стійких до дії на організм шкідливих речовин. Таким чином, ГДК м.р. більші, ніж ГДК сд.

Гранично допустимі викиди (ГДВ)- це кількість шкідливих речовин , яка не повинна перевищуватися під час викиду в повітря за одиницю часу, щоб концентрація забруднювачів повітря на межі санітарної зони не була вищою від ГДК.

З метою контролю за якістю газодимових викидів підприємств проводиться інвентаризація джерел забруднення атмосфери, а також екологічна паспортизація всіх об'єктів, які забруднюють довкілля.

Рівень шумового забруднення визначається за допомогою Державного стандарту "Система стандартів безпеки праці. Шум. Загальні вимоги безпеки".

Існують стандартні норми та правила щодо радіотехнічних і електротехнічних об'єктів. Вони регламентують умови їх експлуатації з метою охорони населення від шкідливого впливу електромагнітних випромінювань.

Дуже небезпечним забруднювачем природного середовища є штучна радіація. Законодавчо визначені норми і правила радіаційної безпеки. Розроблені стандарти щодо широкого кола продуктів промислового і сільськогосподарського виробництва. Розробкою екологічних нормативів займаються Міністерство охорони здоров'я та Міністерством охорони навколишнього природного середовища, потім вони юридично закріплюються.