Тема 2.13. Соціальна політика

• Методичні вказівки до вивчення теми

Зміст теми розкрито в літературних джерелах (4, 10, 15, 17, 27, 35, 36, 37, 39, 40).

Розпочинаючи вивчення теми, необхідно знати, що соціальна по­літика — це стратегічний соціально-економічний напрям розвитку суспільства. Вона являє собою систему управлінських, організаційних, регулюючих дій і заходів, спрямованих насамперед на забезпечення зайнятості громадян, їх всебічний розвиток, гарантування відповідного рівня їх життя і праці, на соціальний захист населення.

Основним механізмом соціальної політики є соціальне управління та регулювання соціальних процесів.

Мета соціальної політики полягає у створенні необхідних умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, повного розкриття творчого потенціалу людини, підвищення рівня та якості життя громадян на основі стимулювання трудової і господарської активності населення, а також досягнення в суспільстві соціальної злагоди, стабільності та цілісності.

Необхідно засвоїти, що суб’єктами соціальної політики — є люди, держава, суспільство, соціальні інститути і товариства, політичні партії, громадські організації, колективи, профспілки, спілки підприємців, різноманітні фонди тощо. Вони різняться суспільним характером, соціальною діяльністю у різних сферах, можливостями впливу на соціальний стан.

Основним суб’єктом є особистість, оскільки жодне завдання соціального розвитку і соціальної політики не може бути здійснене, якщо не будуть створені умови для самореалізації особистіс­ного потенціалу людини.

Важливим суб’єктом соціальної політики у сучасних умовах є держава. За своїм потенціалом вона переважає можливості інших суб’єктів цього процесу.

Держава розробляє та здійснює комплекс заходів, які охоплюють різні сфери розвитку суспільства, а саме:

• сферу праці, соціально-трудових відносин;

• сферу доходів населення;

• проблеми зайнятості, регулювання ринку праці;

• міграційні процеси;

• соціальну сферу;

• демографічні процеси;

• питання екологічного стану суспільства.

Роль політичних партій, політичних формувань як суб’єктів соціальної політики визначається ефективністю їхньої політики, зв’язком із життєвими потребами народу, їх здатністю своєю діяльністю збагачувати соціальний потенціал суспільства.

Громадські організації як суб’єкт соціальної політики, виражаючи інтереси різних соціальних груп, спільнот, класів, верств суспільства, здатні зробити значний внесок у соціальний розвиток суспільства.

Серед громадських організацій найважливіше місце належить профспілкам.

Профспілки — це масове самокероване громадське об’єднан­ня трудящих певної галузі або суміжних галузей для захисту і представництва їхніх соціальних інтересів. Профспілки — це найбільш масове об’єднання трудящих, доступне для всіх. Для вступу в профспілку необхідно тільки визнання об’єднання і пов’язаної з цим товариської дисципліни незалежно від рівня кваліфікації, освіти, політичних орієнтацій, статі, віку, національності.

Профспілки за своїми цілями та інтересами перебувають ближче порівняно з іншими громадськими організаціями до економіки, виробництва, тобто вирішальної сфери прикладання творчих сил людини, в якій реалізуються корінні інтереси трудящих.

Соціальний захист включає законодавчо або іншим чином установлені гарантії соціального захисту, соціальної підтримки і соціальної допомоги. Ці гарантії являють собою систему заходів, які диференціюються за своєю адресною спрямованістю.

Соціальний захист — це система заходів, які забезпечують соціальну захищеність переважно непрацездатного населення і соціально уразливих верств працездатного населення (соціальне страхування, пенсійне забезпечення, страховий захист від небезпек, медичне страхування).

Соціальне страхування покликане забезпечити достатній ступінь компенсації доходу трудящих у разі втрати працездатності, тобто це виплати допомоги у випадках загального захворювання, трудового каліцтва і професійного захворювання, виплати у зв’язку з вагітністю і пологами, по догляду за хворою дитиною після досягнення нею віку трьох років; пенсії; допомоги на поховання, компенсації вартості путівок на лікування та відпочинок.

Соціальне страхування пов’язане з трудовою діяльністю людини як члена суспільства. Об’єктом соціального страхування є ризик. Соціальне страхування може бути обов’язковим і добровільним.

Кошти соціального страхування формуються із внесків, величина яких визначається у певному відношенні до заробітної плати.

Важливим напрямом соціального захисту є пенсійне забезпечення.

Пенсійна система — це сукупність правових, економічних та соціальних інститутів і норм, які забезпечують надання пенсій за віком, по інвалідності, а також у зв’язку з втратою годувальника.

Метою пенсійної системи є матеріальне забезпечення непрацездатного населення.

Пенсія являє собою щомісячну грошову виплату громадянам при досягненні установленого законом пенсійного віку, настанні інвалідності, втраті годувальника.

Трудові пенсії призначаються громадянам, які досягли пенсійного віку, мають трудовий стаж, застраховані через систему соціального страхування. Пенсії виплачуються в повному розмірі без урахування одержуваного заробітку (іншого доходу).

Соціальні пенсії призначаються громадянам, які не мають пев­ного стажу. Ці пенсії, як правило, фінансуються із бюджету і повинні забезпечувати прожитковий мінімум.

Джерелом пенсійного фонду є: фонди обов’язкового державного соціального страхування, державний бюджет, а також недержавні пенсійні фонди.

Соціальна підтримка — це система заходів, які стосуються здебільшого економічно активного населення і спрямовані на створення умов, що дають змогу найманим працівникам забезпечити їх соціальну захищеність.

Соціальна допомога — це заходи, які стосуються всього населення і являють собою допомогу, як правило, короткочасного характеру. Здебільшого вона надається людям, які потрапили в екстремальні життєві ситуації, що потребують додаткових витрат.

На сучасному етапі основними напрямами соціальної політики в Україні є:

• формування і розвиток ринкової економіки соціального спрямування;

• реалізація творчого соціального потенціалу;

• досягнення соціальної злагоди і соціальної справедливості на основі соціального партнерства;

• формування нової соціальної культури;

• регулювання розвитку соціально-етнічних відносин на основі принципу рівності всіх націй;

• регулювання сімейно-шлюбних відносин, спрямованих на зміцнення матеріальних, моральних, соціальних, духовних основ сім’ї;

• регулювання процесів соціально-територіального розвитку;

• заохочення продуктивної трудової діяльності;

• забезпечення необхідного життєвого рівня кожній людині;

• удосконалення системи оплати праці;

• удосконалення системи соціального захисту;

• упровадження сучасної системи соціального страхування (пенсійного, медичного, у зв’язку з хворобою, безробіття);

• удосконалення системи пенсійного забезпечення на основі як обов’язкового, так і добровільного страхування;

• досягнення повної продуктивної зайнятості.