- •Тема 3. Спілкування як інструмент професійної діяльності
- •Питання для самоконтролю до теми 3
- •Загальні рекомендації до вивчення теми 3
- •Основні поняття теми 3
- •Тема 4. Риторика і мистецтво презентації
- •Питання для самоконтролю до теми 4
- •Загальні рекомендації до вивчення теми 4
- •Питання для самоконтролю до теми 5
- •Основні поняття теми 4
- •Тема 5. Культура усного фахового спілкування
- •Загальні рекомендації до вивчення теми 5
- •Основні поняття теми 5
- •Тема 6. Ділові папери як засіб писемної професійної комунікації.
- •Питання для самоконтролю до теми 6
- •Рекомендована література
- •Загальні рекомендації до вивчення теми 6
- •Основні поняття теми 6
- •Тема 7. Документ та його ознаки. Класифікація документів.
- •Питання для самоконтролю до теми 7
- •Рекомендована література
- •Загальні рекомендації до вивчення теми 7
- •Основні поняття теми 7
Загальні рекомендації до вивчення теми 3
Успіх у будь-якій сфері неможливо уявити без уміння чітко, однозначно і зрозуміло висловлюватися, уважно й правильно слухати. Діяльності фахівця без спілкування не буває. Представник будь-якої професії, крім спеціальних професійних навичок, має опанувати мову, що передбачає знання видів, типів і форм спілкування. У професійній діяльності необхідними є вміння враховувати ситуативний контекст, доречно використовувати закони спілкування, знання моделей комунікації, стратегій мовленнєвого спілкування. Набуття мовленнєвих навичок передбачає попереднє засвоєння загальновживаної і спеціальної лексики, уміння створювати й сприймати тексти різної тематики тощо. Вивчаючи пропоновану тему, слід особливу увагу звернути на визначення понять «спілкування» і «комунікація», визначити й пояснити такі основні функції спілкування, як контактну, інформаційну, спонукальну, емотивну, налагодження стосунків, впливову, координаційну, пізнавальну. Необхідно з’ясувати відмінності мови людей і тварин. Людська мова – природна (невигадана) і водночас невроджена (тобто небіологічна) система. Мовне спілкування людей діяльнісне й цілеспрямоване, змістове, пов’язане з пізнавальними процесами. Порібно розрізняти різні види, типи і форми спілкування (вербальне й невербальне; усне, письмове й друковане; наукове, побутове, виховне тощо; ділове й розважальне; офіційне й неофіційне; формальне й неформальне; внутрішнє, міжособистісне, у межах малої групи, публічне; особистісно зорієнтоване і соціально зорієнтоване; відкрите, закрите, змішане; ініціативне й вимушене тощо).
З метою досягнення комунікативної мети учасникам спілкування необхідно знати основні закони спілкування (закон дзеркального розвитку спілкування, закон залежності ефективності спілкування від комунікативних зусиль, закон прогресивного зростання нетерпіння слухачів, закон зниження рівня інтелекту аудиторії зі збільшенням її чисельності, закон комунікативного самозбереження, закон ритму спілкування, закон мовленнєвого самовпливу, закон емоційного пригнічування логіки, закон спотворення інформації тощо). У процесі спілкування потрібно враховувати не лише ситуацію, у якій відбувається комунікація, а й соціальний та гендерний аспекти. Знання законів, типів, компонентів спілкування допоможе фахівцю-економістові уникнути комунікативних невдач, стане запорукою професійного успіху. Аналіз сучасних тенденцій спілкування, моделювання різноманітних ситуацій як у великих, так і в малих групах сприятиме глибшому засвоєнню теми.
Основні поняття теми 3
Комунікація (лат. communico – спілкуюсь із кимось) – смисловий та ідеально-змістовий аспект соціальної взаємодії; цілеспрямований інформаційний обмін у різноманітних процесах спілкування.
Спілкування – це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми, взаємодії особистостей, в основі якого лежить обмін думками, досвідом, навичками, вміннями, результатами діяльності, почуттями, волевиявленнями з метою інформування.
Мова – це система засобів спілкування, мовлення - вибір цих засобів у процесі спілкування, спілкування - процес обміну інформацією за допомоги мови, тобто мовленнєва діяльність.
Мовлення – це реалізація мови людьми в процесі спілкування, тобто процес реалізації мовної діяльності. Мовець використовує засоби спілкування (звуки, слова та їхні форми, сталі звороти, моделі речень, тексти) для передавання певного змісту, до якого можуть входити, крім думок, почуття і волевиявлення.
Вербальні компоненти спілкування – засоби мовного коду, тобто слова, словосполучення, речення (повідомлення), тексти, за допомогою яких передається інформація в комунікації.
Невербальні засоби спілкування – це система немовних знаків, що слугують засобами для обміну інформацією між людьми, елементи комунікативного коду, які мають немовну (але знакову) природу і разом із засобами мовного коду слугують для створення, передавання і сприйняття повідомлень.
Міміка – це експресивні рухи м'язів обличчя, що виражають психічний стан, почуття, настрій людини в певний момент часу.
Жести – це виражальні рухи рук, що передають внутрішній стан людини.
Функції спілкування (від лат. function - виконання, здійснення) - це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі.
Ділове спілкування – це цілеспрямований і двосторонній процес обміну інформацією, що переслідує конкретну мету, репрезентує спільну мовленнєву діяльність, особливу форму контактів його суб'єктів, які представляють певну організацію, установу, компанію тощо..
