Питання № 2 Правові основи функціонування органів, які здійснюють адвокатську діяльність в Україні.

1. Міжнародні і вітчизняні нормативно-правові документи, які регламентують здійснення адвокатської діяльності в Україні

Дотриманню прав та свобод людини присвячено цілу низку міжнародно-правових документів:

• Статут Організації Об’єднаних Націй, який був ухвалений у Сан-Франциско 26 червня 1945 року і набрав чинності 24 жовтня 1945 року;

• Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року;

• Конвенція про захист прав і основних свобод людини, прийнята державами – членами Ради Європи 4 листопада 1950 року;

• Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями, затверджені І Конгресом ООН з профілактики злочинності і поводження з в’язнями 30 серпня 1955 року;

• Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року;

• Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року;

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року, діяльність адвокатури регулюється Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами України і статутами адвокатських об`єднань.

Стаття 59 Конституції України проголошує, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безкоштовно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги у вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Саме це конституційне положення закладає загальні законодавчі засади діяльності адвокатури в Україні, розкриває її роль, завдання та повноваження.

Зазначена норма єдина в Основному Законі, в якій зустрічається слово «адвокатура». Проте ще кілька статей Конституції в тому чи іншому аспекті стосуються діяльності української адвокатури з надання правової допомоги. Так, ч. 4 ст. 29 Конституції України передбачає право заарештованого чи затриманого користуватися правовою допомогою захисника. Стаття 63 Конституції України гарантує підозрюваному, обвинуваченому та підсудному право на захист.

Закон України «Про адвокатуру» не містить згадки про правове регулювання діяльності адвокатури іншими нормативними актами, крім законодавчих. Проте термін «законодавчі акти», який при цьому вживається, дещо застарів, і сьогодні більш коректним слід вважати термін «акти законодавства», який крім законів охоплює і нормативні акти уряду, міністерств і відомств.

Таким чином, правове регулювання діяльності адвокатури в Україні здійснюється як законами, так і указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, іншими підзаконними актами, серед яких:

• Конституція України;

• Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року;

• Кримінальний кодекс України;

• Кримінально-процесуальний кодекс України;

• Цивільний процесуальний кодекс України;

• Господарський процесуальний кодекс України;

• Кодекс України про адміністративні правопорушення;

• Кодекс адміністративного судочинства України;

• Кримінально-виконавчий кодекс України;

• Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року;

• Рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституцій України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника);

• Ухвала Конституційного Суду України від 1 жовтня 2002 року № 51-у/2002 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянина США Глотова Олександра Леонідовича щодо офіційного тлумачення положень статей 42, 43 Конституції України, Закону України «Про адвокатуру» і статті 1 Закону України «Про підприємництво» та визнання неконституційними положень статей 2, 17 Закону України «Про адвокатуру»;

• Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 302 «Про порядок реєстрації адвокатських об’єднань»;

• Указ Президента України від 5 травня 1993 року № 155/93 «Про положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури та Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури»;

• Статут громадської організації «Спілка адвокатів України», зареєстрований Міністерством юстиції Української РСР 14 листопада 1990 року, свідоцтво №6.

Звичайно, зазначений перелік нормативних документів не є вичерпним (див. дотатки).