Список використаних джерел:

1. Блаженный Августин. Исповедь / Пер. с лат. М. Е. Сергеенко; вступ. ст. диак. А. Гумерова. – М.: Изд – во Сретенского монастыря, 2006. – 320 с.

2. Блаженный Августин. Творения в четырех томах. Т. 1 / Под общ. Ред. С. И. Еремеева.– СПБ.: Изд – во « АЛЕТЕЙЯ », К.: Изд – во « УЦЫММ – Пресс », 1998. – 744 с.  , с. 222 – 223

3. Гагарин А.С. «Homo interior» Августина Аврелия (Блаженного) // Дискурс-Пи. Выпуск 6: Дискурс современных мифологий. Екатеринбург. Изд-во Уральского ун-та. 2006. С.64-67

4. Марцинковская Т.Д. История психологии: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. - 4-е изд., стереотип. - М.: Издательский центр «Академия», 2004. - 544 с.

5. Энциклопедический словарь в шести томах/ Ред.-сост. Л.А. Карпенко. Под общ. ред. А.В. Петровского. — М.: ПЕР СЭ, 2005.

6. Философия А. Б./ Мудрый философ: [Електрон. ресурс]. – Режим доступа: http://www.mudriyfilosof.ru/2014/07/Filosofiya-Avgustina-Avreliya.html

3. Філософсько-психологічна думка Відродження.

Гуманістичний рух, що зародився в Італії в XV в. і поширився в Європі в XVI ст., отримало назву «Відродження». Відроджуючи античну гуманістичну культуру, ця епоха сприяла звільненню всіх наук і мистецтв від догматів і обмежень, накладених на них середньовічними релігійними уявленнями. В результаті досить активно стали розвиватися і зробили значний крок вперед природні, біологічні та медичні науки. Почалося і рух у напрямку формування психологічного знання в самостійну науку.

Епоху Відродження часто називають періодом гуманізму, оскільки вона пов'язана з пробудженням всебічного інтересу до людини. Як зазначає А.Н. Ждан Гуманістичний погляд на людину пориває з аскетизмом, проголошує право людини на повноту фізичного і духовного буття, максимальний розвиток кращих людських якостей [3].

Лосєв А.Ф. зазначає, що гуманізм має у собі відтінок індивідуалізму. Індивіалізм-особливість даної епохи [2].

Ідеалом гуманістів була всебічно розвинена особистість. Істотними сторонами психологічних знань у цей період є прагнення повернути людину з божественних висот на земний грунт, відмова від релігійних схоластичних уявлень про душу, заклик до правдивого і досвідченому опису душевного світу людей [1].

У епоху Відродження моральна філософія стає центром гуманістичних знань. У ній чітко позначаються нові ідеї світської етики. Головні її проблеми - проблема гідності людини, її свободи, шляхів і факторів його вдосконалення.

Акцент робиться не на походження, а на індивідуальних перевагах людини. Особлива увага приділяється етиці, яка розробляє проблеми гідності людини, заснованого не так на знатності походження або багатстві, а на високих моральних якостях і здібності особистісного самовдосконалення людини.

Дається нова оцінка праці, творчості, вольової активності особистості. Яскравий приклад - трактат Поджо Браччоліні (1380-1459) про благородство людини (1440). У ньому доводиться, що праця - одна з головних умов гідності людини, основа розвитку суспільства і культури, стверджується пріоритет активного життя порівняно з споглядальної, відокремленій. Браччоліні відзначає, що навіть в стародавньому Римі заняття торгівлею, сільським господарством не вважається непристойним. Навпаки, шляхетний, на його думку, будуєш чоловік.

Не заперечуючи значення знатності роду, Браччоліні робить акцент на особистій доброчесності, що досягається самою людиною в праці, в праведних справах. Він вказує, що справжнє благородство є плодом індивідуальної чесноти, завойовується власними силами, а не чужою роботою, і джерелом його є активне діяльне життя людини. Одночасно він різко критикує неробство, оцінюючи її як прояв аморальності.

Про це ж пише Леон Баттіста Альберті (1404-1472), для якого предметом роздумів і оспівування є "людина діяльна". Він засуджує думку Епікура про те, що найвище щастя - "байдикування", стверджує, що найбільший порок - неробство, нікчемність. Споглядання без дії оцінюється ним як позбавлене всякого сенсу. Альберті спирається на ідею стоїків: "Людина природою влаштований так, щоб бути і мудрою і виробничою". Мислитель категоричний у своєму переконанні: "людина народжується не для того, щоб померти і згнити, але для того, щоб виробляти", щоб "вправлятися в речах великих і славних ... щоб використовувати досконалості чесноти, і таким чином здобувати щастя".

Основне призначення людини, її головна відмінність від тварини - в його творчій здібності, у творчості. Земне призначення людини: не підготовка до іншого, кращого життя, а земне призначення - в творчої, діяльності людини.

Праця оцінюється Альберті як джерело морального підйому: "У неробства люди стають слабкими і нікчемними". Діяльність, навпаки, розкриває можливості людини, виховує і просвіщає його: "Мистецтво жити осягається в діяннях".

Ідею особистої досконалості відстоював також відомий гуманіст, один із засновників Платонівської академії у Флоренції Кристофоро Ландіна. "Бути чи не бути благородним, залежить від самої людини, її розуму, волі, моральної досконалості". З благородством не пов'язані титули, родовитість, - доводив він.

Представник італійського Відродження Мішель Монтень (1533-1592) був зацікавлений проблемою самопізнання. Він зазначав, що індивідуалізм, це теж риса цього часу. Вважав, що пізнання душі може бути тільки здійснено тільки через самоаналіз, самопізнання [4].

Таким чином, можна зробити висновок, що думки представників епохи Відродження (гуманістів) сходились на тому, що людина повинна розвивати здатність до самопізнання, знанню світу, свої творчі начала. Висувається ідея про можливість самовдосконалення індивіда та суспільства шляхом освоєння культури та активною діяльністю.