Розділ 3 Проблеми та шляхи удосконалення прогалин в системі оподаткування в країнах єс

Сьогодні структура оподаткування в країнах Євросоюзу характеризується значним ступенем уніфікації: податкові системи всіх країн-членів ЄС застосовують такі основні види податків, як податок на прибуток корпорацій, прибутковий податок для фізичних осіб, ПДВ, соціальні податки. Основною проблематикою в цій сфері як для держави, так і її громадян є недостатність джерел фінансування, і насамперед соціальних виплат та гарантій. Саме тому зростання рівня оподаткування й одночасне скорочення витрат державного бюджету і стало панацеєю країнах Євросоюзу. Насамперед це такі елементи податкової системи, як порядок розрахунку і сплати податків, податкові пільги, система контролю за платниками податків з боку податкових органів. Вони багато в чому також є подібними, і тому аналіз проблемних аспектів оподаткування буде здійснюватись за видами податкових платежів. Зокрема, у країнах-членах ЄС податок на прибуток корпорацій обчислюється за календарний рік або відповідний фінансовий рік, встановлений у засновницьких документах компанії (у разі, якщо фінансовий рік відрізняється від календарного). Об’єктом оподаткування в більшості країн-членів ЄС є прибуток, одержаний компанією від діяльності у всьому світі. Загальним моментом у порядку стягування податку на прибуток у країнах-членах ЄС є також наявність інвестиційних пільг з податку на прибуток. Ці пільги зазвичай надаються у вигляді права на прискорену амортизацію об’єктів основних засобів або можливості використання компаніями податкового вирахування на суму витрат, понесених під час здійснення науково-дослідної або інноваційної діяльності. Порядок стягування інших податків також значною мірою уніфікований, а відносно ПДВ є загальним для всіх країн-членів ЄС. Як приклад подібної уніфікації можна навести те, що система державного соціального страхування працівників у більшості країн-членів ЄС передбачає отримання коштів фінансування від працедавців у вигляді відповідних внесків до позабюджетних фондів. Оподаткування майна платників податків, як правило, здійснюється в країнах-членах ЄС на рівні місцевих органів влади та муніципалітетів [21 с. 51.].

Власна податкова система – один із невід’ємних атрибутів незалежності держави. Адже за рахунок податкових платежів формується левова частка доходів країни. Чим зрозумілішою і доступнішою держава її сформує, тим більш фіскально ефективною податкова система стане. Розвинуті країни світу вже давно змагаються за те, у кого менша кількість податкових платежів, і цим стимулюють власних громадян та бізнес. У середньому країни Євросоюзу мають не більше ніж 20 платежів (і соціальних, і мит тощо).

Податкові системи країн - членів ЄС мають свої особливості, що пов’язані з пріоритетами національної економічної політики, бюджетними взаємовідносинами між різними рівнями влади та суспільством. Так, на відміну від всієї решти країн-членів ЄС, податковим законодавством Франції передбачається стягування податку на прибуток за територіальним принципом, який передбачає оподаткування прибутку, одержаного виключно від діяльності у відповідній країні [25 с. 238]. Інакше кажучи, у Франції компанія – податковий резидент – сплачує податок на прибуток із суми доходів, одержаних лише від діяльності цієї компанії у Франції. Іншим прикладом специфічності податкової системи країни-члена ЄС в частині податку на прибуток є податкове законодавство Данії, яке не передбачає можливості використання платниками податків будь - яких пільг щодо податку на прибуток у вигляді податкових вирахувань або звільнень.

Специфічність національного податкового регулювання чітко виявляється відносно соціальних податків і внесків. Як приклад можна привести схему фінансування програм соціального забезпечення, прийняту в Данії, відповідно до якої внесок на соціальне забезпечення підлягає сплаті працівником за ставкою 8% від загальної суми доходу, одержаного від трудової діяльності. Сплата соціальних податків працедавцями передбачається законодавством Данії лише відносно компаній, що здійснюють діяльність в обмеженому переліку галузей економіки: охороні здоров’я, управлінні нерухомим майном, гральному бізнесі тощо. Водночас,як було вказано, у решті країн-членів ЄС переважна частина соціальних податків нараховується і сплачується працедавцем. Крім цього, податкові системи окремих країн-членів ЄС (Литва, Латвія, Естонія) передбачають податки на заробітну плату, відсутні в більшості країн-членів ЄС. Як і внески на соціальне страхування, податки на заробітну плату сплачуються працедавцем. Проте, на відміну від внесків на соціальне страхування, програм соціального забезпечення населення, що є інструментом фінансування і зазвичай зараховуються до відповідних позабюджетних фондів, надходження від податків на заробітну плату зараховуються до складу доходів відповідного бюджету, хоч і мають цільовий характер.

Найцікавішим для громадян все ж є податок на заробітну плату. У всіх країнах Євросоюзу існує так звана шкала, яка визначає ставку податку залежно від рівня доходу, на відміну від України. Зокрема, у Франції передбачається чотири види податків на заробітну плату. В Австрії муніципальний податок на заробітну плату стягується за ставкою 3% із загального фонду оплати праці. Крім цього, податковим законодавством Австрії передбачається сплата працедавцем внесків до Фонду розподілу сімейного навантаження у розмірі 4,5% від загального фонду оплати праці [8 с.7] .

У Швеції податок на заробітну плату має цільовий характер і призначений для соціального забезпечення немолодих працівників. Ставка цього податку становить 24,26% від загального обсягу заробітної плати, що виплачується працівникам, вік яких перевищує 65 років.

Крім структури податкових систем, значною мірою збігається також напрям податкових реформ, здійснюваних у країнах- членах ЄС. Останніми роками більшість країн-членів ЄС провели реформи, спрямовані на зменшення рівня прямого оподаткування компаній. Одним із чинників, що останнім часом визначає напрями реформування податків на доходи в постсоціалістичних країнах – нових членах ЄС, є податкова конкуренція, спрямована на створення найсприятливіших умов для залучення прямих іноземних інвестицій. Наслідком цієї конкуренції стало зниження ставок податку на прибуток у Польщі з 34 до 19%, у Чехії – з 35 до 26%, у Латвії – з 25 до 15%, у Литві – з 29 до 15%, а також запровадження в Литві, Латвії та Естонії пропорційного податку з доходів громадян відповідно за ставками 33, 25 і 24%. Однак податкова конкуренція викликає невдоволення в «старих» країнах-членах ЄС, проявом якого стали пропозиції щодо посилення гармонізації податку на прибуток, у тому числі запровадження єдиної мінімальної ставки цього податку, обов’язкової для всіх країн-членів ЄС. Подальше загострення податкової конкуренції може дати поштовх для активізації обговорення та застосування рішучих дій, оскільки така конкуренція – це «гонка на виснаження», від якої в кінцевому підсумку можуть постраждати уряди всіх країн, оскільки державні доходи зменшаться. До того ж, згідно з результатами досліджень західних вчених, на економічну динаміку в довгостроковій перспективі впливає не стільки податкова політика, скільки такі чинники, як накопичення та розповсюдження знань, нагромадження людського капіталу, рівень розвитку інститутів, якість економічної політики держави і бюрократичного апарату. Практичним підтвердженням зазначених теоретичних висновків є висока конкуренто - спроможність таких країн, як Фінляндія, Швеція і Данія. Незважаючи на найвищий рівень оподаткування у світі (Фінляндія – 45,9% від ВВП, Швеція – 50,6%, Данія – 48,9%), ці країни, завдяки ефективному макроекономічному регулюванню, якості державних інститутів, значним державним інвестиціям у розвиток людського капіталу, впровадженню новітніх технологій, посідають, за даними Давоського всесвітнього економічного форуму, у міжнародному рейтингу конкурентоспроможності місця у першій десятці [31].

Крім того, у Бельгії, Фінляндії, Німеччині, Греції, Італії, Нідерландах, Іспанії були проведені реформи соціальних податків. Основним елементом цих реформ стало зниження граничних мінімальних і максимальних податкових ставок. Цей напрям реформ, з одного боку, повинен сприяти створенню сприятливіших умов для використання праці як чинника виробництва. З іншого боку, зниження податкових ставок не повинно перешкоджати належному фінансуванню системи соціального забезпечення – проблеми, особливо актуальної у зв’язку з триваючим процесом старіння населення Європи [26 c. 316].

Основними пріоритетами політики податкової гармонізації, що проводиться в даний час в ЄС, є ліквідація неефективних елементів податкових систем і відмова від номінального податкового суверенітету країн-членів ЄС. Одночасно концепція податкової гармонізації допускає збереження самобутності національних податкових систем і не передбачає повної стандартизації порядку стягування податків в ЄС. На практиці цей підхід був реалізований під час затвердження таких документів: Директива про злиття, Директива про взаємовідносини між материнськими і дочірніми компаніями, Арбітражна конвенція, Кодекс податкової конкуренції та інші документи «пакета Монті». Податкова гармонізація одержала лише непряме віддзеркалення в Угоді про Європейське Співтовариство та інші засновницькі документи ЄС. Особливістю регулювання оподаткування в ЄС є відсутність загального документа (аналогічного Податковому кодексу), що систематизує всі основні норми податкового законодавства ЄС. Зараз положення, що визначають податкову політику в ЄС, є сукупністю окремих рішень інститутів ЄС, які оформляються у вигляді рекомендацій і висновків.

Водночас європейська податкова гармонізація підкоряється чітко визначеним принципам. Насамперед це дотримання принципу «нейтральності оподаткування», що полягає в забороні на відшкодування внутрішнього оподаткування при ввезенні продукції на територію іншої держави-члена ЄС в розмірі, що перевищує рівень сплачених прямих або непрямих податків [26 с. 311].