Література:

1. Андієвська Емма. Атракціони з орбітами і без // Кур'єр Кривбасу, 2002. - № 138. - С. 75-91.

2. Андієвська Емма. Герострати. Уривок з роману (II) // Сучасність, 1970. - Ч.4 (112). - С. 8-29.

3. Андієвська Емма. Говорюща риба // Сучасність, 1962. - Ч. 2 (14). - С. 4-8.

4. Андієвська Емма. Дві казки // Сучасність, 1985. - Ч. 1-2 (253-254). - С.23-25.

5. Андієвська Емма. З циклу "Наука про землю" // Сучасність, 1972. - Ч. 5 (137). - С. 3-5.

6. Андієвська Емма. Із книжки "Пісні без тексту" // Сучасність, 1965. - Ч. 1 (97). - С. 5-12.

7. Андієвська Емма. "Інше прояснення й інші сонети". Із нової збірки "Наука про землю" // Сучасність, 1975. - Ч. 2 (170). - С. 3-8.

8. Андієвська Емма. Подорож. Новелі. - Мюнхен, 1955. - 101 с.

9. Андієвська Емма. Роман про добру людину. Друге видання. - Київ: УКСП"Кобза", 1993. - 272 с.

10. Андієвська Емма. Роман про людське призначення (I) // Сучасність, 1976. - Ч. 3 (183). - С. 13-28.

11. Андієвська Емма. Сонети. Зі збірки "Шумини"// Кур'єр Кривбасу, 2002. - №146. - С.86-96.

12. Андієвська Емма. Сонети з циклу "Тарок"// Березіль, 1993. - № 7-8. -С.14-18.

13. Андієвська Емма. Хвилі. Поезії. - Київ: Всесвіт, 2002. - 160 с.

14. Возняк Тарас. "Небуття хамелеон" в поезії Емми Андієвської // Сучасність, 1992. - №5. - С. 144-147.

15. Гусар Струк Данило. Як читати поезії Емми Андієвської //Сучасність,1984. - Ч. 12 (252). - С 3-7.

16. Жінка як текст. Емма Андієвська, Соломія Павличко, Оксана Забужко: фрагменти творчості і контексти. Упорядник Людмила Таран. - Київ: Факт, 2002. - 208 с.

17. Зборовська Ніла. Про романи Емми Андієвської // Слово і час, 1994. - №3. - С. 77-81.

18. Костюк Григорій. У світі ідей та образів. Вибране. Критичні та історико-літературні роздуми. 1930-1980-. - Сучасність, 1983. - 537 с.

19. "Провидіння не любить ледачих". Наш кореспондент Людмила Таран розмовляє з Еммою Андієвською та Іваном Кошелівцем, українськими письменниками з Німеччини // Україна, 1993. - №3. - С. 18-20.

20. Сорока Петро. Експериментальна проза Емми Андієвської // Березіль, 1999. - №7-8. - С.169-174.

21. Уроки правди і добра. Поезія та проза. Упор. В.В.Оліфіренко. - Донецьк: Донбас, 2001. - 290 с.

Альона гармаш,

студентка Донецького національного університету

Письменники західної діаспори у спогадах в.І.Біляїва

У наш час стає відомою творчість групи представників української інтелігенції, які за різних обставин були змушені виїхати за кордон, жити та творити там. Серед них Іван Багряний, Улас Самчук, Михайло Орест, Тодось Осьмачка, Олекса Стефанович, Оксана Лятуринська, Ігор Качуровський, Василь Барка, Леонід Мосендз, Галина Журба, Юрій Клен, Яр Славутич, Леонід Полтава, Святослав Гординський, Ганна Черінь, Остап Тарнавський, Микола Щербак та багато інших. Не дивлячись на складні умови життя у зарубіжжі, на відірваність від рідного краю, вони не занапастили свій хист до написання, вони, перебуваючи далеко від рідної Вітчизни, збагачували і розвивали українське художнє слово.

Одним з учасників українського літературного життя у західному зарубіжжі у 40 - 90-х роках ХХ століття є Володимир Іванович Біляїв - лауреат Української Могилянсько-Мазепинської Академії наук, член-кореспондент Української Вільної Академії Наук у США, член Національної Спілки письменників України, автор трьох поетичних збірок "Поліття" (видавництво "Київ", Філадельфія - 1970 рік), "По той бік щастя" (видавництво "Київ", Філадельфія - 1979 рік) та "Осіння обнова" ( "Український культурологічний центр", Донецьк - 2001 рік). В юнацькі роки В.І. Біляїва "остарбайтером" було відправлено до Німеччини.

Побачене і пережите Володимиром Івановичем стало основою книги спогадів " На неокраянім крилі..." ( Штрихи до літературних портретів західної діаспори), Донецьк, Східний видавничий дім. - 2003. - 348 с. Вона присвячена, написав у вступі В.Біляїв, "усім українським письменникам діаспори, живим і мертвим, знайомим і незнайомим, які далеко за межами вітчизни творили і творять непроминальні духовні скарби в царині рідної культури". До книги земляка, який нині мешкає у Флориді, увійшли нариси про визначних українських майстрів слова - поетів, прозаїків та літературознавців західної діаспори, з якими автор був знайомий особисто. Він не намагається повністю переказати біографії, а прагне "... відтворити тільки те, - пише автор спогадів, - що затрималось упродовж років у моїй пам'яті, а не вигадувати нічого у творчій уяві з перспективи довгого часу".

Перед нами спогади про зустрічі з видатними і просто відомими українськими письменниками, творчість яких вивчається сьогодні і в школі, і у вищих навчальних закладах. Такий матеріал, без сумніву, стане у пригоді викладачам літератури, допоможе у самостійній дослідницькій роботі учням і студентам.

Спогади В.І.Біляїва охоплюють кілька поколінь українських письменників, які опинилися у зарубіжжі в різий час, з різних причин, за різних обставин. Такі як Є.Маланюк, Т.Осьмачка, Г.Журба брали участь у визвольних змаганнях доби Центральної Ради, а І.Багряний, Яр Славутич, Г.Костюк, А.Легіт, В.Онуфрієнко потрапили за кордон наприкінці Другої світової війни. Всіх їх спіткала різна доля на чужині, але єдиним об'єднуючим фактором залишилось те, що всі вони продовжували почувати себе українцями і не стали байдужими до долі своєї Батьківщини. Автор намагається розповісти про життя всіх письменників української діаспори, з якими йому довелося "перетинатися впродовж життєвого шляху".

Свою книгу Володимир Біляїв розпочинає з нарису "Республіки трибун" - про одного із найвизначніших представників української літератури в еміграції - Івана Павловича Лозов'ягу (Багряного). Письменник пройшов через усі кола більшовицького пекла, а за кордоном зазнав подвійного цькування: прихильники радянської системи звинувачували його в буржуазному націоналізмі й запроданстві імперіалістам, а деякі називали його більшовицьким агентом. Знайомство В.Біляїва з І.Багряним відбулося листовно у вересні 1958 р. В цей час В.Біляїв виконував обов'язки відповідального секретаря "Наших позицій", і перед ним було поставлено завдання нав'язати контакти з авторами і підготувати випуск журналу. В цій справі він звернувся з листом і до політичного лідера Івана Багряного. Не дивлячись на перевантаження, Іван Павлович не відмовив своєму співвітчизнику. У своїх спогадах Біляїв розповідає про маловідомий епізод з життя видатного письменника - січень 1959 р., відвідини ним Філадельфії. Триденна зустріч справила незабутнє враження на автора. Особисто Біляїва вразили притаманні Багряному риси "доступності, такту, дотепності і вміння вести дискусію з представниками протилежних поглядів і переконань". Під час гостювання у Філадельфії слід відзначити тріумфальний виступ Івана Багряного в Українському клубі на Джермантаун авеню перед українською громадою. Багряний став одним із обраних, кому було вручено почесну грамоту та ключ від мера Філадельфії Річардсона Дільворта у ратуші міста. На превеликий жаль, в українських вітчизняних виданнях відсутній текст консультації-свідчення Івана Багряного в Конгресі США, що мала місце 3 червня 1959 року перед комітетом Палати Представників з питань неамериканської діяльності. А за кордоном ці свідчення було занатовано та опубліковано окремою 21-сторінковою брошурою. З нарису "Республіки трибун" нам стає відомий факт щодо створення спеціального фонду членами УРДП для здійснення матеріальної допомоги Івану Багряному, соратники по УРДП не залишили без підтримки письменника в скрутний час, спричинений його хворобою.

На згадку про незабутню зустріч з Багряним у Біляїва залишився напис на титульній сторінці роману "Буйний вітер", написаний перед від'їздом з Філадельфії Івана Павловича, а також безцінний магниітофонний запис слів о.Демида Бурка, зроблений у сьому річницю смерті І.Багряного, котрий підкреслює велич видатного талановитого письменника та політичного діяча Івана Павловича Багряного.

У збірці спогадів нарис про Галину Журбу "Творчість у поході життя" відрізняється поміж інших нарисів детальним змалюванням процесу сходження письменниці на Олімп творчості. В.Біляїв досить сухо, без надмірних емоцій згадує приятельські стосунки з цією жінкою. Вони познайомилися влітку 1954 р. у Фільдельфії. Біляїв приходив до неї додому й читав їй свої вірші й уривки з поеми, яку щойно розпочав. Автор згадує і про незовсім приємний факт з життя Г.Журби - президія ОУП "Слово" влаштувала на вимогу письменниці "суд" над Зосимом Дончуком, у якого Журба винаймала мешкання в будинку, за його плагіат та позбавила Дончука членства в цій письменницькій організації. Стисло автор нарису описує зустрічі Галини Журби з її приятелями, багато уваги у спогадах приділено похорону письменниці на цвинтарі у Бавнд Бруку, де знайшли вічний спокій багато видатних українців: письменників, учених, військових діячів та політиків.

Слід відзначити, що проблема призначення художнього слова є однією з провідних тем, які розглядаються автором книги "На неокраяннім крилі..." Біляїв згадує дискусії, які відбувалися навколо літературної діяльності, одним з його опонентів був і Тодось Осьмачка. Вони познайомилися у Філадельфії в 1960 році, в залі ЗУАДК. Ця зустріч справила велике враження на В.Біляїва, адже "лише знайомство з поезією Осьмачки, сперше із віршами збірки "Сучасникам", а згодом з октавами "Поета" було справжнім поштовхом писати. Саме завдяки його віршам я самотужки зрозумів до тієї пори незнану мені істину, що кожний справжній поет дивиться на світ тільки власним духовним зором, відображає життя власними образами, барвами власної мовної і мистецької палітри". Автор з великою повагою згадує вечірні відвідини ЗУАДК з Тодосем Степановичем, з теплотою автор згадує і про "скарб" Осьмачки, який він ніколи й ніде не залишав у всіх своїх мандрах по Канаді, США і Європі, - знаменитий "чамайдан" з рукописами, листами і чотиритомним словником Бориса Грінченка. Головним предметом розмов була поезія. Видатний майстер оцінював її діаметрально протилежно, суперечив сам собі - від повного заперечення її, на перший погляд, до обожнювання.

Автор розповідає про зворушливий виступ Теодося Степановича на його авторському вечорі, влаштованому Українським літературним клубом Філадельфії 17 грудня 1960 р. Здається, навряд чи кому вдалося перконливіше визначити сенс художнього поетичного слова. Спогади В.Біляїва доповнюють портрет видатного українського поета і публіциста Теодося Осьмачки.

На уроках літератури рідного краю необхідно приділити належну увагу спогадам В.І.Біляїва про нашого талановитого земляка Василя Гайворонського. Нарис "Шукач гарного світу" без перебільшення можна назвати найкращим. Він присвячений трагічній долі В.Гайдарівського, на превеликий жаль, і досі справедливо неоціненого на батьківщині. Довгий час на Україні був безпідставно забутий талант нашого співвічизника донеччанина Гайдарівського. Але завдяки зусиллям журналіста Олега Скидана, доцента Дон НУ, філолога Вадима Володимировича Оліфіренка та аспірантки Луганського національного університету Тетяни Скворцової був "проламаний мур забуття" довколо імені Василя Гайдарівського. За роки незалежності України лише декілько його творів повернулися на батьківщину. Закинутий долею на чужину, непересічний талант так і не реалізувався далеко від рідної землі. Життєві негаразди і побутова невлаштованість викликали у письменника депресію, що призвела до передчасної смерті. "Я згодом довідався, що Гайдарівського мучила депресія, яка, як це часто трапляється з людьми надзвичайно чутливими і талановитими, призводила до запою, - пише Володимир Біляїв . - А причин для депресії у Василя було більше, ніж у багатьох його колег: арешт, ув'язнення та поневіряння в радянському пеклі, трагічна розлука з родиною під час воєнного лихоліття, невлаштованість життя на еміграції, і, особливо, свідомість диспропорції між власним талантом та обмеженою спроможністю його творчого застосування та виявлення".

Крізь спогади про Гайдарівського проходить смуга співчуття та жалю, болю та розпачу. Автор з великою повагою згадує "деякі деталі земляцько-приятельських відносин". Володимир Іванович завдячує своєму співвітчизнику за назву свого поетичного збірника "Поліття" та за можливість появи книги друком. З неприхованим почуттям захопленості автор згадує приятельські зустрічі з Василем Гайдарівським.

Нариси-спогади про Василя Гайдарівського, доречі як і про кожного з чотирнадцяти письменників-емігрантів, є коштовною перлиною для нашого літературознавства. Спогади В.І.Біляїва про видатних діячів західної діаспори додають багато важливих фактів до історії українського літературного життя, висвітлюють невідомі сторінки творчості майстрів художнього слова у закордонні.

Без сумніву, розповіді учасника далеких подій стануть у пригоді не тільки літературознавцям, студентам, аспірантам, дослідникам, викладачам, але і всім, кого цікавлять проблеми розвитку української літератури у ХХ столітті. Слід звернути увагу на цю книгу і вчителям української літератури загальноосвітніх шкіл. Вона стане у нагоді під час вивчення програмних творів вищезазначених письменників і особливо на уроках літератури рідного краю. Наприклад, роздуми про поетичне слово будуть слушними під час вивчення творчості Тодося Осьмачки у 8 класі (за програмою Н.Й.Волошиної) та у 11 классах загальноосвітніх навчальних закладів з українською і російською мовами навчання (за програмою Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка). До книги "На неокраянім крилі..." є сенс звертатися на уроках позакласного читання.

Вихід друком книги спогадів відомого українського журналіста і письменника В.І.Біляїва є важливою подією і свідчить про об'єднання двох сегментів української культури ХХ століття, - в Україні і діаспорі - в єдиний потужний процес розвою. Книга Володимира Біляїва - надзвичайно цікава скарбниця знань, в якій зосереджено багато з того, що лягло її авторові на душу, а нам дає свіжі образи й картини життя нашої західної діаспори.

Світлана КОРШОК,

студентка Донецького інституту соціальної освіти

"На неокраянім крилі..."

(Творчість Володимира Біляїва на уроках

літератури рідного краю)

Серед письменників, які життєвою долею пов'язані з Донеччиною, важливе місце займає Володимир Іванович Біляїв, відомий американський журналіст й український письменник.

Уроки літератури рідного краю, присвячені творчості письменників діаспори, повинні проводитися в узгодженні з основним курсом української літератури і виступати його доповненням. Такі уроки за своїм змістом і методикою проведення наближуються до уроків позакласного читання. З ними їх зближує та обставина, що вони проводяться 1-2 рази на чверть, або 3-4 рази на семестр.

На кожному з уроків цього типу відбувається зв'язок виучуваного матеріалу з краєзнавством, а це активізує сприймання учнями біографії письменника-земляка та його творів.

Починати вивчення творчості Володимира Біляїва потрібно з дослідження біографічних відомостей про письменника. Це може бути розповідь вчителя про життєвий і творчий шлях В.Біляїва або повідомлення учнів за матеріалами Інтернет-ресурсів (вказівки щодо пошуку інформації подає учитель).

Володимир Іванович Біляїв народився 25 червня 1925 року в селищі Мосьпине в родині гірничого інженера. Тут він вчився в школі. Сталінськими енкаведистами у кінці тридцятих років було арештовано батька майбутнього поета. Хоча дитинство Володимира проходило в зрусифікованому середовищі, в автобіографії він писав: "Моїми улюбленими піснями в дитинстві були "Стоїть явір над водою" та пісня про Морозенка. Ці пісні, як і молитву "Отче наш", я вже знав з тієї пори, відколи починає діяти пам'ять про людей, місця й події в житті родини і найближчого оточення". Під час ІІ-ї світової війни В.Біляїв юнаком потрапляє до Німеччини як "остарбайтер". Після закінчення війни доля кидала В.Біляїва по світах: то службовцем у повітряних силах США в Європі, то співробітником газети "Українські вісті" (Німеччина), часописів "Єдність" та "Вільна думка" (Австралія). Там же, в Австралії, працює на металургійному підприємстві робітником.

У 50-х рр. він оселяється у Сполучених Штатах Америки, де працює на будівництві, а згодом починає займатися журналістською роботою, посилаючи дописи до багатьох українських часописів.

У 80-х рр. стає працівником радіостанції "Голос Америки", а згодом директором української секції.

У спогадах В.Біляїв не тільки переповідає враження від зустрічей із українськими письменниками західної півкулі, але й глибоко аналізує становлення їхніх талантів, нелегкі шляхи зростання в умовах тоталітарного радянського режиму, який, здавалося б, повинен був їх дощенту знищити.

У 50-х рр. українські митці західного зарубіжжя об'єднались у письменницьку організацію "Слово". Сьогодні вважається класикою творчість багатьох з них; зокрема В.Барки, У.Самчука, І.Багряного, Є.Маланюка, Е.Андієвської, О.Тарновського та багатьох інших.

Саме у творчому вирі українців Заходу і перебував Володимир Іванович Біляїв, який зміг відновити аж до дрібниць з власних записів побачене і почуте у бурхливому громадсько-літературному житті українців майже всіх континентів нашої планети.

Сьогодні В.Біляїв - український поет, член Національної Спілки письменників України. Дебютував у 1948 році в "Літературно-науковому віснику" (Мюнхен) та на сторінках "Українських вістей" (Ной-Ульм). Вірші В.Біляїва друкувалися в журналах: "Сучасність", "Нові дні", "Молода Україна", "Авангард", "Київ" та в альманахах: "Слово", "Північне сяйво", "Естафета", "Золотий гомін", а з 1991 року - в "Літературній Україні", "Березолі", "Дзвоні", "Дивослові", "Донбасі", "Кур'єрі Кривбасу", "Дніпрі" та "Слов'янському вічі".

Дотепер побачили світ три його збірки: "Поліття" (в-во "Київ", Філадельфія - 1970); "По той бік щастя" (в-во "Київ", Філадельфія - 1979) та "Осіння обнова"("Український культурологічний центр", Донецьк - 2001). Лауреат Української Могилянсько-Мазепинської Академії наук; член-кореспондент Української Вільної академії наук США.

При вивченні творчості В.Біляїва у школі слід звертати увагу на такі його поезії як: "Моїй матері", "Донецька ніч", "Над морем" з циклу "Автобіографічне" та з циклу "Батьківщина". За цими поетичними творами у ретроспективному плані відбувається ознайомлення учнів з дитинством письменника.

З гущі "звиклих стертих слів" поет висловлює "свіжі" слова, пахучі. За власним визнанням, слово повинне яскріти барвами і пахтити ароматами. Щоб розповісти про біль утрат, осінню любов, батьків чай, звичайний серпневий день, донецьку ніч, поет знаходить "слова-росинки", "слова - ковтки води", "слова - "не зла жалом", а незрадливі слова-супутники.

Як різновид завдання можна використати наступну роботу: аналітичне читання поезії В.Біляїва у наступній послідовності: "Провесна", "Серпневий день відпаленів...", "Осіння обнова", "Інша зима". Бачимо, що поезії подаються за змінами пір року, відповідно змінюється ліричний стан героя. Учні повинні прорефлексувати зміну настроїв ліричного героя і потім подати в усній формі своє розуміння цього явища. Отже, перевіряється вміння обґрунтування в усному вираженні прорефлексованого. Поезію В.Біляїва "Вічне запитання" можна прочитати за ролями. Це дасть змогу перевірити розвиненість асоціативного мислення учнів, особливостей відтворювальної уяви, емоційну чутливість.