1.5. Поняття та ознаки страхової діяльності.

У правовому масиві України існує інститут законодавства про страхування, більшість норм якого присвячені питанням здійснення суб’єктами страхової діяльності даного виду підприємництва.

Не зважаючи на це, в правовому полі України відсутнє легально визначене поняття страхової діяльності. Відсутність вказаного поняття, з огляду на те, що термін „страхова діяльність” широко використовується як в Законі України «Про страхування» так і в інших нормативних актах, слід визнати прогалиною національного законодавства.

Через зазначену причину вже тривалий час між науковцями відбуваються спори з приводу того, що саме являє собою страхова діяльність.

Зважаючи на те, що загальновизнаного цілісного науково - обґрунтованого поняття страхової діяльності ще не вироблено, фахівцями були зроблені спроби визначити межі страхової діяльності та ті елементи, з яких вона складається, і надати даному явищу загального розуміння.

Так, на думку професора Шахова В.В.: «страхова справа являє собою багатофактурну, динамічну систему, яка складається із постійно взаємодіючих частин. Основними складовими страхової справи є: система страхових компаній, державного страхового нагляду, асоціацій страховиків, галузі, підгалузі, види і різновиди страхування».

Ще в першій чверті ХХ століття вчені-економісти намагалися визначити єдине на той час поняття «страхування» як категорію економічно, і надавали своїм визначенням певних елементів, що притаманні страхуванню як виду господарської (підприємницької) діяльності.

З цього приводу найбільш характерним є визначення А.Вагнера. На його думку, «страхування - це така господарська організація, яка усуває, або, певною мірою, пом’якшує негативні наслідки випадкових непередбачуваних ситуацій щодо майна певної особи таким чином, що вона розподіляє їх на ряд випадків, яким загрожувала однакова небезпека, але насправді не відбулася.». Професор В.Р.Ідельсон, ще в 1907 році вбачав у страховій справі: «...такий вид господарської діяльності, який має вигоду із страхових угод». Економіст А.Манес вбачав у страхуванні «господарську організацію, що діє на підставі взаємності з метою покриття випадкової майнової потреби.».

Наведені визначення певним чином збігаються між собою. Вони мають у своєму змісті вказівку на необхідний елемент страхової діяльності, без якого її здійснення стає неможливим: господарська установа, господарська організація. Також у визначеннях наявний ще один елемент, притаманний страховій діяльності: мета створення, існування і здійснення діяльності названої організації. Проте, зазначена мета тут підміняються безпосереднім процесом надання страхових послуг. Але ж страхова організація (компанія) саме з метою отримання прибутку від надання послуг провадить певні дії при настанні страхового випадку щодо відшкодування завданого збитку, або попередження певних негативних наслідків.

Визначення страхування, яке за поданими ознаками найбільше збігається з поняттям страхової діяльності, навів професор К.Г.Воблий у своїй праці «Основи економії страхування» в 1925 році.

На його думку, страхування це вид господарської діяльності на основі солідарності й відшкодування, що має на меті покриття майбутніх потреб, які викликаються настанням випадкової і разом з тим статистично можливої події.

У даному визначенні наявна пряма вказівка на страхування як вид господарської діяльності.

Але головним недоліком даного визначення є поєднання під назвою «страхування» різних явищ - страхування як категорії економічних відносин та страхування як виду господарської діяльності.

Безумовно, слід взяти до уваги, що наведені вислови були зроблені вченими ще на початку ХХ століття і були першими спробами розібратися в багатоскладній суті страхування, вивчити його різні аспекти.

Сучасні науковці, розуміючи, що проблема визначення науково - обґрунтованого поняття страхової діяльності є актуальною, пропонують законодавчо більш точно сформулювати поняття «страхування» з цивільно-правової точки зору, з господарсько-правових позицій, визначитися із поняттям „фінансової діяльності у сфері страхування”, як діяльності для реалізації організаційно - фінансових відносин, що з’являються в процесі акумуляції, розподілу та використання грошових коштів страхового фонду, тобто з фінансово-правової точки зору, в галузі зовнішньоекономічної діяльності і т.ін.

Зазначені думки не є випадковими. Так ст.352 Господарського кодексу України (ГК України) визначає страхування як діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) для захисту їхніх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів.

Таким чином, у ст.352 ГК України, терміном „страхування” позначається особливий вид господарської діяльності з надання страхових послуг, тобто йдеться про страхову діяльність, на відміну від ст. 1 Закону України «Про страхування», де зазначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Наведені статті вітчизняного законодавства під одним терміном „страхування” позначають різні аспекти одного явища. Спільним елементом у наведених визначеннях є лише призначення страхування - захист майнових інтересів учасників забезпечується саме завдяки наявності в суспільстві особливого виду господарювання - професійної страховій діяльності, яка виконує важливі соціальні функції.

Зрозуміло, що ситуація з наявністю з законодавчому масиві України двох різних за змістом понять, що позначені одним терміном не відповідає вимогам юридичної техніки. З огляду на це виникає потреба у теоретично - обґрунтованому визначенні поняття „страхова діяльність”.

Страхова діяльність за сучасних умов здійснюється, як правило, на засадах підприємництва.

На сьогодні, з метою з’ясування суті страхової діяльності, її ролі і місця в економіці країни доводиться звертатися до ст.42 Господарського кодексу України, яка визначає, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик, господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Безумовно, зазначене розкриває основні засади страхової діяльності як виду підприємництва, але не визначає змісту, особливостей, правового механізму та гарантій її належного здійснення в Україні.

Проте страхова діяльність має своє призначення, вона покликана задовольняти серйозні суспільні потреби щодо захисту майнових інтересів страхувальників, виконує важливі функції в суспільстві і потребує належного правового впорядкування. Саме це викликає до життя потребу не лише визначення поняття страхової діяльності, але і його законодавчого закріплення.

Для визначення поняття страхової діяльності, необхідно вказати ознаки, які характеризують її як вид підприємництва.

1) За своїм змістом страхова діяльність є особливим видом господарської діяльності, оскільки її предметом є надання специфічних послуг (страхових), що здійснюється за плату, постійно і на професійній основі.

Легальне визначення господарської діяльності міститься у ст.3 Господарського кодексу України, де зазначено, що господарська діяльність являє собою діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Фахівці страхової справи визначають страхові послуги як сукупність видів і умов страхування (що відображено у договорах та правилах страхування), які пропонуються страховими організаціями юридичним і фізичним особам. В узагальненому вигляді страховими послугами виступає діяльність, яка може виконуватись в інтересах страхувальників для забезпечення їх потреби у захист майнових інтересів, що включає в себе такі елементи, як: можливість вибору конкретного виду і схеми страхування, способу сплати платежів і отримання страхового відшкодування (страхової виплати), можливість вносити зміни і доповнення до укладеного договору страхування і.т.ін.

Необхідно взяти до уваги той факт, що у правовій науці поняття послуг не є однозначним. Найбільш поширеною є думка, згідно з якою під послугою мається на увазі діяльність, що спрямована на задоволення різноманітних потреб, створення певних зручностей для громадян і юридичних осіб, результат якої не має упредметненого виявлення.

Діяльність страхових організацій цілком підпадає під наведене визначення що дає підстави стверджувати, що страхова діяльність є видом діяльності по наданню специфічних (страхових) послуг.

Світовий досвід свідчить, що будь-яка послуга, також і страхова, досягає найбільшого ефекту в суспільстві тільки при наявності попиту і пропозиції на неї. Тобто, коли наявний ринок певних послуг.

Механізм нормального функціонування ринку страхових послуг припускає, з одного боку, процес формування специфічних страхових потреб, а з іншого - організовану систему щодо їх задоволення.

Класичний підхід до визначення страхових потреб, як правило, пов’язаний із поняттями страхового ризику і страхового інтересу.

У загальному вигляді ризик являє собою небезпеку, або можливість, зазнати збитків чи шкоди, що виникають внаслідок несприятливих подій. Оскільки члени суспільства (і суспільство в цілому) не можуть уникнути ризикових ситуацій, вони прагнуть обмежити можливість настання матеріальних втрат від цих небажаних подій. Поява такої потреби спонукає конкретну особу шукати засоби її задоволення.

Отже, усвідомлена потреба в обмеженні матеріальних збитків від настання несприятливих подій (ризиків) з вибором засобів її (потреби) досягнення переростає у страховий інтерес, або в інтерес щодо страхового захисту.

Проблема страхового інтересу протягом тривалого часу залишається дискусійною в теорії страхування. Під страховим інтересом ряд авторів мають на увазі той збиток, якого страхувальник (або третя особа) може зазнати при настанні страхового випадку, що дає можливість виключити страхування особистих немайнових благ.

На думку Н.С.Малеіна, страховий інтерес виступає об’єктом страхової охорони.

Серебровський В.І. зауважував, що страховий інтерес є предметом страхування, оскільки страховик, укладаючи договір страхування, не бере на себе зобов’язань поновити певну річ, яку було пошкоджено в результаті настання страхового випадку, він зобов’язується відшкодувати тільки той збиток, якого може зазнати страхувальник. Іншим аргументом Серебровського В.І. на користь страхового інтересу, як предмета страхування, є можливість страхування одного предмета різними особами, які мають до даного предмета різні страхові інтереси. Таким чином, страхується не певна річ, а інтерес страхувальника щодо цілісності майна яке він страхує.

Райхер В.К., наприклад, наголошував, що страховим інтересом є певний «об’єкт, з яким може трапитися передбачена страхуванням подія». Граве В.К., Л.А.Лунц, та їхні послідовники, зазначали, що страховий інтерес є однією з необхідних передумов виникнення та здійснення страхових правовідносин, тобто той юридичний факт, від наявності якого залежать виникнення і подальше існування страхових правовідносин.

Шиминова М.Я. зауважує, що страховий інтерес є тією універсальною категорією страхового права, яка виступає передумовою страхового зобов’язання.

Найбільш обґрунтованою вважається думка тих науковців, які вбачають у страховому інтересі об’єкт страхування. Вказану точку зору сприйняли і українські законодавці при розробленні і прийнятті Закону України «Про страхування», ст.4 якого визначає, що об'єктами страхування можуть бути інтереси, що не суперечать законодавству України, які пов'язані: з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування); з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Одна з важливих категорій страхування, що безпосередньо пов’язана із страховим інтересом, є категорія страхового ризику, яку можна вважати передумовою появи страхових правовідносин. Стаття 8 Закону України «Про страхування» визначає страховий ризик як певну подію, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Проблема ризику в праві була всебічно досліджена у праці В.А.Огензихта, який навів неоднозначні підходи до вказаної категорії, що наявні як в економічних, так і в юридичних наукових джерелах.

Особливого значення терміна «страховий ризик» надавав В.І.Серебровський, який визначав його як небезпеку або можливість настання страхового випадку і вказав на наступні його значення в договорі страхування: 1) подія, від настання якої залежить необхідність здійснення відшкодування збитків страховиком; 2) можливість або ймовірність настання події, що загрожує особі або майну; 3) необхідність нести несприятливі наслідки можливої, невідомої події; 4) межа несприятливих наслідків страхового випадку; 5) можлива господарська невигідність страхової угоди; 6) об’єкт страхових правовідносин.

Страховий ризик являє собою певну ймовірну подію, у разі настання якої провадиться страхування. Страхувальник страхує свій майновий інтерес від вірогідного ризику, який може бути реалізованим, а може і не реалізуватися. Реалізується страховий ризик завжди через певний страховий випадок.

Страховим випадком визнається подія, передбачувана договором страхування або законодавством, яка відбулась і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі ( Ст. 8 Закону України «Про страхування».).

страховий випадок являє собою складне поняття, зміст якого включає низку необхідних елементів, серед них і встановлені законодавством або договором страхування факти (обставини), що мають певні ознаки.

До елементів, які входять до змісту страхового випадку відноситься, по-перше: подія, що завдає шкоди, на випадок якої провадиться страхування, і що має характеризуватися випадковістю і ймовірністю настання; по-друге: несприятливі наслідки від настання вказаної події; по-третє: несприятливі наслідки мають бути у прямому причинному зв’язку з подією, що завдає шкоди. але, наявність цих трьох елементів достатня лише для особистого страхування. У майновому страхуванні для настання страхового випадку необхідна наявність ще й четвертого елемента - збитку, що виник у страхувальника в результаті знищення (пошкодження) майна.

Специфіка страхової діяльності, яка була розглянута за допомогою елементів, без наявності яких надання страхових послуг вважається неможливим, доводить, що страхова діяльність є особливим видом господарської діяльності, її результати реалізуються на страховому ринку за плату, як товар.

2) Страхові організації здійснюють вказану діяльність постійно і на професійній основі для задоволення майнових інтересів інших членів суспільства, як правило, з головною метою - отримання прибутку.

З огляду на те, що за способом здійснення страхова діяльність є діяльністю по наданню послуг і, як правило, підприємницькою, її суб’єкти повинні дотримуватися принципів і умов, які законодавство про підприємництво та законодавство про страхування висуває, до осіб, що мають намір її здійснювати.

Стаття 44 Господарського кодексу України зазначає, що підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

• вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

• самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

• вільного найму підприємцем працівників;

• комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

• вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

• самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Головною умовою здійснення будь-якої підприємницької діяльності і страхової, зокрема, є державна реєстрація. З моменту державної реєстрації страхова організація вважається створеною і набуває прав юридичної особи.

Як юридична особа, новостворена страхова організація, володіє господарською правосуб’єктністю, що дає можливість їй мати права та нести юридичні обов’язки, нести юридичну відповідальність за невиконання, або неналежне виконання обов’язків, та захищати свої права і законні інтереси від можливих порушень іншими особами.

Відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та Закону України „Про страхування” страхова діяльність не може здійснюватись юридичною особою - суб’єктом підприємництва без отримання ним спеціального дозволу (ліцензії).

З метою неухильного виконанням законодавства при здійснення страхової діяльності і максимального захисту інтересів страхувальників, що беруть участь у страхових правовідносинах, у рамках держави створена система державного нагляду за страховою діяльністю.

3) Особливістю страхової діяльності, як виду підприємництва є поєднання приватних і публічних ознак, що виявляються, зокрема, в процесі безпосереднього здійснення страхування шляхом укладання страховиком договорів із страхувальниками (при проведенні добровільних видів страхування), і при проведенні обов’язкових видів страхування, що здійснюється на підставі прямої вказівки закону.

Відповідно до чинного законодавства (Ст.5 Закону України «Про страхування») страхування в Україні проводиться у двох формах: добровільній і обов’язковій. Добровільне страхування здійснюється відповідно до чинного законодавства на підставі договору страхування. Види обов'язкового страхування встановлюються Законом України “Про страхування” (ст.7) і проводяться на підставі Постанов Кабінету Міністрів України, які встановлюють порядок і особливості проведення конкретного виду обов’язкового страхування або окремих законів.

Держава встановлює обов’язкове страхування в тих випадках, коли страховий захист певних об’єктів пов’язаний з інтересами всього суспільства.

При добровільному страхуванні передбачається, що всі істотні умови договору страхування визначаються виключно за згодою сторін. При здійсненні обов’язкового страхування істотні умови визначаються на підставі відповідних законодавчих актів. Згідно із Законом України «Про страхування» для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків (Ст.5 Закону України «Про страхування»).

Окрім класифікації страхування за формою проведення страхових операцій, існує класифікація за об’єктами страхування, на які поширюється страховий захист.

В економічних джерелах існує поділ страхування на чотири галузі: майнову, страхування життя громадян, страхування відповідальності, страхування підприємницьких ризиків.

Закон України «Про страхування» зазначає, що залежно від об’єктів страхування поділяється на:

1. особисте страхування, що пов’язане з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією громадян;

2. майнове страхування, що пов’язане з володінням, користуванням і розпорядженням майном страхувальником або застрахованою особою;

3. страхування відповідальності, що пов’язане з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди юридичній або фізичній особі (Ст.4).

Наведені основні елементи, з яких складається страхова діяльність, і які характеризують її як особливий вид підприємництва, дають змогу сформулювати поняття «страхової діяльності»:

Страхова діяльність - це врегульована нормами права господарська діяльність страхової організації, переважно як суб’єкта підприємництва, що здійснюється на підставі ліцензії, по організації і безпосередньому наданню страхових послуг, яка пов’язана із формуванням, управлінням страховими фондами, та здійсненням майбутніх страхових виплат у разі настання страхових випадків, передбачених договором страхування або чинним законодавством.

Основи законодавства у страховій справі. Лекції. Тема 1. Страница 12