6.5.3. Порушення акту дефекації.

Закріп - це порушення спорожнення кишківника, яке виражене збільшенням інтервалів між дефекаціями вище індивідуальної фізіологічної норми, або в ускладненому акті дефекації.

Поняття закрепу визначається на основі римських критеріїв. Для встановлення діагнозу закрепу у пацієнта повинні бути наявні не менше 2 із наведених нижче ознак протягом не менше 3 місяців:

• натужування більше, ніж у 25% дефекацій;

• твердий стілець більше, ніж у 25% дефекацій;

• відчуття неповного випорожнення більше,. ніж у 25% дефекацій;

• 2 та менше дефекацій протягом тижня.

Класифікація закрепів:

1. кологенний колостаз (інертна ободова кишка);

2. проктогенний колостаз:

а) інертна пряма кишка;

б) дисинергія тазового дна.

Виділяють такі фактори, що спричиняють закрепи:

• механічні чинники. що перешкоджають пасажу кишкового вмісту;

• накопичення калу в розширених або подовжених відділах товстої кишки (доліхлколон, мегаколон, мегаректум);

• зменшення перистальтичної функції товстої кишки;

• порушення акту дефекації.

Закріп є ознакою великої кількості захворювань та наслідком дії на організм несприятливих чинників навколишнього середовища.

Аліментарний закріп виникає внаслідок недостатнього вживання в їжу харчових продуктів або рідини, якісно неповноцінного харчування (дефіцит солей калію, вітамінів, рослинної клітковини, неправильний режим харчування). Особливо часто причиною виникнення такого закрепу є дефіцит в раціоні овочів, фруктів, ягід.

Неврогенний закріп пов'язаний з дією патологічних рефлекторних впливів при виразковій хворобі, дуоденіті, хронічному холециститі, дискінезії жовчних шляхів. пієлонефриті, аднекситах. Неврогенні закрепи часто супроводжують неврологічні захворювання – розсіяний склероз, порушення мозкового кровообігу, пухлини та травми головного та спинного мозку.

В значній кількості випадків закрепи спричиняються діабетичною полінейропатією.

Значні порушення моторики різних відділів шлунково-кишкового тракту виникають при ідіопатичному заочеревинному фіброзі (синдром Ogilvie).

Психогенний закріп виникає внаслідок порушення ритму дефекації (звички до щоденного випорожнення) при зміні місця проживання, далеких поїздках, несприятливих умовах праці та побуту, тривалому постільному режимі. Крім цього, психогенний закріп супроводжує психічні захворювання, наркоманію.

Закрепи часто є симптомами таких ендокринних захворювань як гіпотиреоз, гіпопаратиреоз, недостатність наднирників, пухлинах наднирників (феохромоцитома).

Часто закрепи спричиняються порушеннями акту дефекації. Такі порушення бувають 2 типів:

• інертна пряма кишка:

• дисинергія тазового дна (синдром обструктивної дефекації).

Інертна пряма кишка – патологічний стан, який зумовлений зменшенням пластичного тонусу прямої кишки та зменшенням перцептивної функції, що призводить до втрати відчуття позиву до дефекації та значним зменшенням її скорочувальної здатності. Такі пацієнти можуть взагалі не відчувати позиву, або послуговуються так званим "абдомінальним позивом" (з'являється відчуття переповнення живота, важкість в нижніх відділах живота та біль). Такі пацієнти зазвичай з певною періодичністю (кожні 3-5 днів) приймають проносні засоби або використовують іригаційні методи очищення кишки.

Синдром обструктивної дефекації включає патологічні стани. що призводять до порушення механіки процесу випорожнення:

• анізм спричиняється порушенням ректо-анального інгібіторного рефлексу, коли замість розслаблення внутрішнього анального сфінктера відбувається його спазм, що унеможливлює, або значно утруднює процес дефекації;

• внутрішній пролапс слизової прямої кишки;

• ректоцеле;

• випадіння прямої кишки;

• опущення тазового дна;

• опущення органів малого тазу.

Для пацієнтів з синдромом обструктивної дефекації характерне збереження сенсорної функції прямої кишки та її пластичного тонусу. Такі пацієнти відчувають нормальний позив до дефекації, але не можуть її здійснити.

Діагностика закрепів має на меті виключення органічних захворювань товстої кишки та встановлення типу порушень (кологенний, проктогенний колостаз). Використовують такі методи дослідження:

• ендоскопічні методики (ректоскопія, ректосигмоїдоскопія. фіброколоноскопія);

• іригографія:

• дослідження пасажу контрасту по шлунково-кишковому тракту;

• сцинтіграфічні методики;

• дефекографія;

• аноректальна манометрія, або профілометрія;

• електроміографія;

• біопсія прямої кишки (для верифікації хвороби Гіршпрунга та проведення гістохімічних досліджень).

Пронос.

Проноси – ненормально часті або одноразові випорожнення кишечнику зі зміною консистенції стільця (від кашоподібної до рідкої) внаслідок прискореного проходження вмісту по шлунково-кишковому тракту.

В основі проносу лежать такі фактори:

• прискорене проходження харчових мас по кишечнику внаслідок порушення його моторної функції;

• сповільнення всмоктування рідини в просвіті тонкої та товстої кишок;

• продукція надмірної кількості слизу в товстій кишці.

Причинами можуть бути функціональні розлади моторної та секреторної функцій кишечнику та органічні його захворювання (запальні процеси, пухлини та ін.). Пронос може бути проявом захворювань не тільки кишківника, а й інших органів та систем. До причин проносів належатьгострі та хронічні інфекції (дизентерія. сальмонельоз. черевний тиф, холера, амебіаз, балантидіаз, туберкульоз, та ін.), дисбактеріоз (усладнення антибактеріальної терапії, мікози та ін.), пухлини, стани, що зумовлюють зменшення площі всмоктувальної поверхні кишечнику (тотальна та субтотальна колектомії, обширні резекції тонкої кишки), інтоксикації різного генезу (отруєння солями важких металів. алкогольна, медикаментозна), глистяні інвазії та ін.

Разом з тим. проноси зустрічаються і при захворюваннях шлунка (анацидний гастрит, хвороби оперованого шлунка (демпінг-синдром)), захворюваннях печінки, жовчовивідних шляхів, підшлункової залози, нирок, авітамінозах, невротичних станах. алергіях.

В діагностичному плані важливо розрізняти проноси гострі та хронічні. Раптовий початок інтенсивних проносів з рідким стільцем характерний для гострих кишкових інфекцій. Такі пацієнти можуть становити небезпеку для інших людей, тому в таких випадках необхідно провести консультацію лікаря-інфекціоніста. Для встановлення точного діагнозу необхідно провести повне обстеження хворого (рентгенологічні, ендоскопічні дослідження) та лабораторне дослідження калу.

Тенезми

Тенезми – це хибні, імперативні позиви до дефекації. Зазвичай виникає болісне відчуття позиву до дефекації, після якого не відбувається спів розмірна дефекація та заспокійливе відчуття спорожнення.

Причиною тенезмів є дія на нервові закінчення дистальних відділів прямої кишки мікробних та хімічних подразників. В більш рідкісних випадках тенезми можуть бути зумовлені невротичними станами.

До захворювань, які супроводжуються тенезмами, належать гострі інфекційні ураження нижніх відділів товстої кишки (гостра дизентерія, сальсонельоз, амебіаз та ін.), неспецифічний виразковий коліт та хвороба Крона, пухлини прямої та сигмоподібної кишок.