2. Планування витрат на підготовку та освоєння виробництва

На етапах розроблення нової продукції, коли немає комплекту технічної документації та нормативної бази, витрати, пов’язані з цим, визначають як прогнозні величини. При цьому використовують різні методи прогнозних оцінок, серед яких основними є параметричні методи обчислення собівартості продукції, до яких належать методи питомих витрат, баловий, кореляційний, агрегатний.

Згідно з методом питомих витрат собівартість нової продукції обчислюють як добуток питомої собівартості аналогічного (базового) виробу, який уже освоєний виробництвом, і параметра нового виробу. Цей параметр залежить від типу виробу й найбільшою мірою впливає на собівартість (наприклад, потужність двигунів, вантажопідйомність автомобілів).

або

де – собівартість одиниці параметру базової (старої) продукції, грн./пар.;

– собівартість одиниці базової (старої) продукції, грн./од.

К_п – коефіцієнт, який визначає співвідношення параметрів нової і базової (старої) продукції;

П_н, П_б – параметри відповідно нової і базової (старої) продукції.

За баловим методом кожен параметр нового та базового виробу оцінюють певною кількістю балів (експертним шляхом) його відносного впливу на собівартість виробу. Собівартість базового виробу ділять на суму балів усіх параметрів виробу й таким способом знаходять собівартість одного бала (С_б). Тоді собівартість нового виробу визначають за формулою

де n — кількість параметрів, які впливають на собівартість виробу;

— кількість балів за і-м параметром нового виробу.

За допомогою кореляційного методу встановлюють залежність (лінійну, ступеневу) собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, які виведено на основі аналізу фактичних даних за групою аналогічних виробів.

Обчислюючи собівартість нового виробу агрегатним методом, спочатку знаходять собівартість окремих частин даного виробу (агрегатів), а потім — їх суму — собівартість нового виробу з урахуванням витрат на монтаж чи складання. Цей метод визначення собівартості нової продукції використовують для складних виробів.

Характерною закономірністю періоду освоєння випуску нової продукції є наявність підвищених витрат початкового виробництва. Це пояснюється високою трудомісткістю виготовлення нових виробів на етапі впровадження в виробництво. Процес освоєння виробництва можна вважати закінченим, коли трудомісткість чи собівартість стануть відповідати плановим.

3. Економічна ефективність оновлення продукції

Показник абсолютної ефективності знаходять за формулою

,

де - приріст чистого прибутку внаслідок впровадження нововведення;

- витрати на нововведення.

При цьому ефективними вважаються такі нові товари, абсолютна ефективність яких не нижче нормативної та базової.

Чистий приведений дохід (ЧПД), що відображає абсолютну величину економіч­ного ефекту від реалізації інвестицій, тобто:

ЧПД = ГП_т - ІК,

де ГП_т - теперішня (дисконтована майбутня) вартість грошового потоку;

ІК-сума інвестиційних коштів за проектом, що реалізується.

Індекс доходності (ІД) - відношення дисконтованих - грошового потоку (ГП_т) та інвестиційних коштів (ІК), тобто:

ІД = ГП_т /ІК.

Термін окупності (T₀, тобто термін повернення авансових інвестиційних коштів, що базуються на величині грошового потоку з приведенням його абсолютної величи­ни до теперішньої вартості (із застосуванням дисконтованого множника). Його можна обчислити за формулою:

Т₀ = ІК / ГП_С,

де ГП_С - середньорічна величина грошового потоку за певний період.

Приріст прибутку в результаті впровадження нової (оновленої) продукції розраховується за формулою

,

де - оптова ціна одиниці продукції після і до проведення нововведення;

- собівартість одиниці продукції після та до нововведення;

- виробництво продукції до та після нововведення.