Висновок.

Ринок монопольної конкуренції продавців аналогічний цілком конкурентному ринку в тому розумінні, що на ньому також багато нових підприємств і проникнення на ринок нових підприємств не обмежено. Але він від­різняється від цілком конкурентного ринку тим, що рин­кова продукція диференційована: кожна фірма продає особливий тип або варіант товару, який відрізняється за якістю, оформленням або престижністю, і кожне під­приємство є монопольним виробником своєї марки това­ру. Монопольна влада, яку має підприємство, залежить від успіху в диференціації свого продукту порівняно з продуктами інших підприємств. Прикладів монопольної конкуренції чимало: зубна паста, пральні порошки, без­алкогольні напої тощо.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.

• Агапова И.И. История экономической мысли. Курс лекций. – М.: Ассоциация авторов и издателей «Тандем». Издательство ЭКМОС, 1998г. – 248 с.

• Андрощук Г. “Несумлінна конкуренція: попередження і відповідальність”, “Українські ділові новини”, 1994 р., №41

• Бізнес №28 (391), 10 липня 2000 року. /Промислово-торгівельний огляд/  Відповідальний за випуск В.Анікеенко. -. вид. ЗАТ “видавництво “Бліц-Информ” С.28-32.

• Бізнес №29 (392), 17 липня 2000 року. (Промислово-торгівельний огляд/ “Лимонадные Джо’2000” І.Серєєв, М.Моргунський, Відповідальний за випуск В.Анікеенко). -. вид. ЗАТ “Видавництво “Бліц-Информ”.С.26-30.

• Гребнев Л.С., Нуреев Р.М. Экономика. Курс основ для стедентов экономических ВУЗОВ. –М. Вита-пресс, 1998. С. 240-247

2. Основні види підприємств та їх організаційні форми. Вступ

Одні з важливих і актуальних питань політичної економії на сучасному етапі є питання пов’язані з діяльності підприємства. Оскільки підприємство є первинною ланкою суспільного поділу праці і основною ланкою народного господарства, на ньому відбувається створення предметів споживання і засобів виробництва, воно задовольняє потреби ринку і споживача у товарах. Тому на даному етапі без підприємства не можна обійтися ні у виробництві, ні у торгівлі, ні в сфері послуг, ні в фінансово-кредитній чи страховій діяльності.

Питання тільки в тому якої форми власності, форми господарювання, розміру є дане підприємство. Важливою проблемою, пов’язаною з діяльністю підприємства є питання реалізації відносин власності на підприємстві.

Підприємство є основною ланкою народного господарства, оскільки на ньому відбувається поєднання особистісних і речових факторів виробництва, виготовляється в процесі праці вся сукупність економічних благ. Внаслідок суспільного поділу праці сформулювався народногосподарський комплекс, який включає різні галузі, в яких функціонують сотні тисяч підприємств.

Підприємством називається самостійний уставний суб’єкт, що

володіє правами юридичної особи та здійснює господарську діяльність.

Воно є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний

баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та

ідентифікаційним кодом, не маючи у своєму складі інших

юридичних осіб.

Підприємство є основною організаційною ланкою національного

господарства України. Ця організаційна ознака кваліфікує підприємство

як організаційну форму господарської (бізнесової) організації, тобто

організації, в якій власники засобів виробництва і робочої сили

об’єднують свої виробничі ресурси для здійснення господарської

діяльності. Визначення «основна ланка», з одного боку, відмежовує

підприємство від інших організаційних форм економічної діяльності

(типу домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення

підприємств, так званих тіньових структур тощо), а з іншого – від

суб’єктів господарського права, які не належать до основної ланки:

об’єднань підприємств, фінансових і посередницьких інститутів,

органів управління економікою.

Закон встановлює, що підприємство – це суб’єкт господарювання.

Суть визначення «господарюючий суб’єкт» полягає в тому, що

підприємство є товаровиробником, яке виробляє і реалізує свій товар з

метою одержання прибутку. Самостійність у прийнятті господарських

рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства

як товаровиробника. Юридичний аспект такого визначення полягає

в тому, що підприємство при здійсненні своєї господарської діяльності

Статут підприємства як акт господарського законодавства нормативно

визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися

від яких без зміни статуту підприємству заборонено. Він визначає

межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи.

Підприємство має необхідне майно – основні і оборотні кошти,

інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається

на певному правовому титулі (на праві власності, повного господарського

відання чи оперативного управління). Це майно юридично відмежоване,

як правило, від майна власника підприємства і закріплене за підпри-

ємством як суб’єктом права. Основні і оборотні кошти перебувають

на самостійному бухгалтерському балансі, гроші – на поточному

рахунку підприємства в банку.

Підприємство є самостійним суб’єктом права. З одного боку,

закон визначає його компетенцію (права та обов’язки) як господа-

рюючого суб’єкта, з другого – зазначає, що підприємство є юридичною

особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб (ч. 5 ст. 62

Господарського кодексу). Цим підприємство істотно відрізняється

від об’єднань підприємств (господарських об’єднань), до складу яких

входять юридичні особи. Як господарюючий суб’єкт з правами

юридичної особи підприємство починає діяти від дня його державної

реєстрації.

Таким чином, підприємство – це самостійна господарська організація,

створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для

здійснення господарської діяльності з метою задоволення суспільних

потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка

діє на підставі статуту, користується правами і виконує обов’язки щодо

своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс,

поточний та інші рахунки в банках.

До найважливіших цілей виробничого підприємства відносяться:

1. отримання прибутку;

2. забезпечення потреб споживачів згідно з ринковим попитом;

3. створення робочих місць;

4. створення можливостей для професійного зростання;

5. своєчасна виплата заробітної плати.

До основних функцій виробничого підприємства належать:

1. виготовлення продукції;

2. матеріально-технічне забезпечення;

3. організація виробництва;

4. управління персоналом;

5. продаж та післяпродажний сервіс;

6. сплата обов’язкових платежів до бюджету.

Горлачук В. В., Яненкова І. Г.

Діяльність виробничих підприємств за напрямами поділяється на:

1. виробничу, що передбачає організацію та регулювання процесу

виготовлення продукції.

2. комерційну – збут та постачання;

3. маркетингову – дослідження зовнішнього середовища під-

приємства.

4. економічну – планування, фінансова діяльність, ціноутворення,

облік та звітність, ресурсне забезпечення та ін.

5. інноваційну – науково-технічні розробки, технологічна та

конструкторська підготовка виробництва, впровадження нових

технологій та видів продукції.

6. інвестиційну – процес накопичення капіталу за рахунок вкладення

цінностей у бізнес та створення додаткової вартості.