3. Питання періодизації творчості в. Шекспіра
Упорядкувати творчий доробок В.Шекспіра складно, тому і саме питання періодизації містить кілька спірних елементів. Наприклад у свій час, п'єси Шекспіра групували за сюжетами. Їх ділили на комедії, трагедії, хроніки з англійської історії, римські трагедії. Та зараз вважається, що подібне угрупування штучне, адже сполучаючи в одне п'єси різних епох, різних настроїв і різних літературних прийомів, не можна прослідкувати еволюції творчості Шекспіра. Та з іншого боку, таку характеристику не слід відкидати повністю. Використовуване у наш час хронологічне угрупування дозволяє скласти досить чітку картину ходу духовного життя письменника і змін його світогляду.
Також, ще до сьогодні, ведуться дискусії щодо кількості періодів. Зазвичай в драматургії Шекспіра виділяють чотири періоди, але часто перші два об'єднують в один, що, втім, не створює істотних відмінностей. Ділення на чотири періоди дозволяє досконаліше розглянути ранні п'єси Шекспіра. В той же час, ділення на три періоди також виправдане і створює велику наочність: у перший період потрапляють всі хроніки (окрім лише частково написаного Шекспіром «Генріха VIII») і більша частина комедій. Другий період, навпаки, містить майже всі трагедії; а третій — трагікомедії (і «Генріха VIII»). У своїй роботі я виділила три періоди, проте розділивши перший на дві частини.
4. Основа класифікації
В основу класифікації творчості лягло багато факторів. Проте, звичайно, найважливіший з них, це ідейна тематика творів та настрої автора. Слід відзначити це час та епоха теж впливали значною мірою на те як змінювалися переконання В. Шекспіра. А також, періодизація включає в себе поняття розвитку автора, тому слід відзначити вплив набутого досвіду В. Шекспіра.
5. Перший період
Перший період припадає приблизно на 1590 – 1600 роки. Сюди відносяться драми-хроніки, комедії, трагедії, обидві поеми - "Венера і Адоніс" (1592), "Зганьблена Лукреція" (1593) та сонети (1953-1598). За літературними прийомами його можна назвати періодом наслідування. Проте, звичайно, автор не займався копіюванням, а вчився на досвіді інших, все більше і більше прослідковується виокремлення власного «Я», власного стилю. Тому цей період можна поділити ще на два паріоди.
5.1 Оптимістичний період (1590 – 1594)
Звичайно наслідництво в цьому періоді було більш активним, адже В.Шекспір лише починав свій творчий шлях. Він переймає ідеї, думки своїх попередників. Наприклад, комічні жахи «Тіта Андроніка» — пряме і безпосереднє віддзеркалення жахів п'єс Кіда і Марло. Вплив манірного Ліллі і так званої пишномовності – характерні риси першого періоду. Та неправильно розглядати цей період, як копіювання, адже у ці роки можна простежити виявлення власного характеру В.Шекспіра. У «Генріху VI», що, ймовірно, належить Шекспірові, непотрібних жахів вже менше, а в «Річарді III» жахи вже органічна необхідність, потрібна для окреслення страшної особи головного героя.
За настроєм цей період можна назвати періодом ідеалістичної віри в найкращі сторони життя. Тому часто його характеризують як оптимістичний. Із захопленням молодий Шекспір оспівує високі поетичні відчуття — дружбу, самопожертву і особливо любов. Є в першому періоді і твори майже байдужі, а саме перероблена з Плавта «Комедія помилок». Але основне забарвлення дають п'єси, де молодість автора позначилася в тому ореолі, яким він оточує молоде відчуття: «Безплідні зусилля любові», «Два Веронці» та «пісня над піснями» нової європейської літератури — «Ромео і Джульєта». Це (навіть при тому, що головні герої гинуть), — пісня торжествуючої любові, і пристрасний хлопець, в тому віці, коли обійми улюбленої жінки представляються найвищим благом життя, завжди з ентузіазмом скаже, що для дня такої любові і життя не шкода. Чарівність юності, якою Шекспір зумів оточити своїх героїв, при всій трагічності, робить жах «сумної повісті» солодким, і власні імена героїв трагедії ось вже чотири століття продовжують бути називним позначенням вищої поезії пристрасті.
Також оптимізм у творах можна пояснити збігом періоду з часом раннього відродження, а раннє відродження пов'язане з гуманізмом. Тобто любов до людини, до всього земного, піднесення людських почуттів, а дружба, любов, щирість, добро – божественні почуття, що ведуть до добра. Саме такі настрої можна простежити в творах першого періоду.