61. Модифікація та позиційні чергування приголосних

При оглушенні приголосних розрізняють два види змін:

• модифікацію (видозміну) звуків у мовному потоці

• чергування фонем.

До позиційних модифікацій приголосних, які залежать від їх позиції щодо місця в слові і складі, належать зміни приголосних [в], [й] на нескладові голосні [у], [й]. Пор.: [й'аблуко], [йістиі'], [гул'айе"];[гул'ай]; [вам], [буватив'], [стау], Істауте] й под.

У кінці слова перед паузою зімкнені носові сонорні, як тверді, так і м'які, вимовляються без вибуху(дім, сім, сон).

Усі розглянуті тут зміни голосних і приголосних фонем мають своїм наслідком тільки модифікацію фонем, або, інакше, чергування алофонів фонем.

Модифікація пов'язана з частковими змінами фонем, коли звук не змінює своєї належності до певної фонеми, але набуває іншого відтінку (чер­гування алофонів). Оглушення при цьому може мати ж комбінаторний (перемогти [хт], підшити [тш]), так і позиційний характер (без тебе[ст], під комо­рою [тк]). Якщо оглушення відбувається внаслідок впливу на дзвінкий приголосний наступного глухо­го — це називається регресивною асиміляцією. Чергування звуків відбувається внаслідок асиміляції приголосних за місцем і способом тво­рення: принісши [шш], зжитися [жж], безшум­но [шш].

В українській мові спостерігається заміна:

• префікса (або прий­менника) з перед [к], [п], [ф], [х], що передається на письмі с- (напр. спита­ти, стиха, сфотографувати;

• частково у вимові кін­цевого [з] у префіксах (або прийменниках) роз-, без-. Напр.: [росписка], [беизсла'ўно];

• приголосного [г] перед [к], [т] у словах [к і' х т і], [ле'хко] і похідних, від них утворенех.

Позиційне чергування — регулярна зміна звуків, зумовлена їхнім оточенням у слові.

Наприклад, такими є чергування о, є у відкритому складі з і в закритому: коня — кінь, хмелю — хміль; чергування г — з' — ж у позиції перед і та є: друг — друзі — друже; чергування у — в, і — й залежно від звукового оточення: був удома — була вдома, він іде — вона йде тощо.

Чергування звуків, які з погляду сучасної мови не мають причини, називаються історичними. Наприклад, водиш — воджу, ведеш — веду, не можна пояснити, чому в першому випадку відбулося чергування д — дж, а в другому — такого не сталося. Це пояснюється тільки історично: колись у першому випадку до основи додавалося закінчення -йу (д + йу = джу), а в другому — лише -у. Нині така відмінність у закінченнях зовні не помітна.

62. Явище акомодації.

Акомода́ція (лат. accomodatio — пристосування) в мові — пристосування суміжних приголосних і голосних звуків один до одного, внаслідок чого властивості приголосного поширюються на голосний. Розрізняють два види акомодації звуків: прогресивна та регресивна.

Акомодація полягає у тому, що екскурсія наст, звука пристосовується до рекурсії попереднього (прогресивна А.), або ж навпаки — рекурсія попереднього до екскурсії наступного (регресивна А.). При цьому можуть виникати перехідні звуки. Аком. стосується лише часткового пристосування звуків, оскільки голосні й приголосні належать до звуків різного типу і, як правило, до кінця пристосуватися один до одного не можуть. Так, твердий приголосний (частіше веляризований) акомодує наст, голосний перед, ряду (палатальний), артикулюючись з переміщенням наперед, або навпаки.

Наприклад, в українській мові голосний є вимагає, щоб попередній приголосний був твердий: земля [земл'а] (звук л' м'який) — землею |землейу] (звук л перед є став твердим); а голосний і, навпаки, вимагає, щоб попередній приголосний був м'який: імла (звук л перед а твердий) — в імлі [імл'і] (звук л перед і став м'яким)

63. Асиміляція приголосних (сумісна й на відстані, повна й часткова, регресивна і прогресивна, за дзвінкістю-хлухістю, за місцем і способом творення, за мьякістю ) Асиміляція приголосних звуків У мовному потоці приголосні звуки, що стоять поряд, взаємодіють один з одним, їхня артикуляція частково змінюється. У результаті виникає явище асиміляції приголосних, тобто уподібнення одного звука іншим. Асиміляція може відбуватися як у межах слова, так і на стикові слів. Розглянемо найбільш типові випадки асиміляції звуків.

Розрізняють декілька різновидів асиміляції:

1) за результатами - повну і неповну (часткову);

2) за спрямуванням - прогресивну і регресивну;

3) за розташуванням звуків, які взаємодіють, - контактну (суміжну) і дистанційну (несуміжну).

Повна асиміляція - асиміляція, за якої звуки уподібнюються повністю, тобто стають абсолютно однаковими. Наприклад: знан]а -" [знан'а], сільЬ -" [cfjf'y], безжалісний [бе"ж ал'ісциі ].

Неповна (часткова) асиміляція - асиміляція, за якої звуки наближаються за ознаками, але повністю не збігаються. Наприклад: просьба [проз'ба], боротьба [бород'ба]. Тут під упливом дзвінких [б] і [д] одзвінчуються [с'] і [т'], але не стають звуками [б] і [д].

Прогресивна асиміляція - асиміляція, за якої попередній звук упливає на наступний (стрілка, яка вказує на вплив зводів, спрямована вперед): Прогресивної асиміляції в сучасній українській мові немає, хоч колись вона мала місце: знан]а -" знання, пчела -" бджола, Ганця -" Гандзя.

Регресивна асиміляція - асиміляція за якої наступний звук впливає на попередній: молотьба [молод'ба].

Контактна (суміжна) асиміляція - асиміляція, за якої взаємодіють сусідні звуки (всі вищенаведені приклади).

Дистанційна (несуміжна) асиміляція - асиміляція звуків на відстані. Наприклад: сочевиця чечевиця, желізо -> залізо (пор. рос. железо). Асиміляція за дзвінкістю.  Якщо за глухим приголосним іде дзвінкий приголосний, то попередній глухий одзвінчується, тобто під час артикуляції такого звука голосові зв'язки починають вібрувати. Напр.:  молотьба — [молод'ба]  вокзал — [воґзал] Така асиміляція можлива і на стикові слів, особливо при швидкому темпі мовлення. Напр.: як же — [йаґже]  наш брат — [нажбрат] Перед звуками [л], [р], [й], [м], [в], [н] подібна асиміляція відсутня. В українській мові також відсутня асиміляція за глухістю.Приголосні зберігають свою дзвінкість у кінці слова. На межі кореня й суфікса явище оглушення також відсутнє. Кінцеві приголосні префіксів [ж], [д], [б] зберігають дзвінкість: мі[жп]ланетний, на[дх]одити, о[бк]ладинка. Приголосний [з] у кінці префіксів та прийменників не повинен оглушуватися: ро[зх]итати, бе[зп]еречний, чере[зс]илу. Асиміляція за місцем і способом творення.  Ця асиміляція найбільш поширена в середині слів, менш на їхньому стикові. Артикуляція попереднього приголосного може повністю уподібнюватися артикуляції наступного (повна асиміляція) або частково (часткова асиміляція). Напр.:  безжурний — бе[ж:]урний  качці — ка[ц':]і з жару — [ж:] ару    вітчизна — ві[ч:]изна з джерела — [ж͡дж]ерела  робиться — роби[ц':]я умиваєшся — умиває[с':]я радься — ра[ ͡дз'ц']я книжці — кни[з'ц']і Асиміляція за м'якістю.  Передньоязикові [с], [з], [ц], [ ͡дз], [м], [д], [н], [л] уподібнюються за м'якістю м'яким цієї ж групи. Напр.:  дня — [д'н'а] тління — [тлін':а] український — украі[н'с']кий навесні — наве[с'н'і] Однак звуки [т], [д], [н], [л] перед звуками, які пом'якшуються лише частково — [р’], [к’], [г’], [м’], [б’], [в’], [ф’], [ш’], [ч’], [ж’], за м'якістю не асимілюються:  дряпати — [др’а]пати трьох — [тр’]ох  халві — ха[лв’]і Звуки ж [с], [з], [ц], [ ͡дз] пом'якшуються навіть перед легко пом'якшеними: світ — [с'в']іт свято — [с'в']ято цвях — [цв']ях зрідка — [з'р']ідка  Звуки [р], [к], [г], [ґ], [х], [м], [б], [п], [в], [ф], [ш], [ч], [ж] у позиції перед м'якими не асимілюються.