5. Методика оцінювання композиції тексту службового документа

Текст – це складне мовленнєве утворення, яке виникає у результаті інтелектуальної діяльності людини, яка відображає певний фрагмент реальної дійсності та фіксується за допомогою певного коду на матеріальному носії. За складністю граматичної і семантичної будови текст перевищує будь-яку іншу мовну одиницю, тому передбачає достатньо високий рівень лінгвістичної підготовки укладача документа. Він повинен знати домінанту та основні озна­ки стилю документа, володіти арсеналом стійких формул і правилами їх використання в тому чи іншому жанрі ділового писемного мовлення, знати характеристики жанрів і їх прив’язаність до певної ситуації ділового спілкування, вміти адекватно використовувати мовленнєві засоби в тексті при дотриманні мовленнєвих норм, грамотно складати проект документа та його редагувати.

Укладач документа повинен вміти оцінювати підготовлений текст:

- на лексико-граматичному рівні – як вибір адекватних мовних засобів для відображення фрагмента об’єктивної реальності;

- інформаційному рівні – характеризувати його з погляду важливості порушуваних питань, розкриття їх суті, шляхів вирішення поставлених проблем відповідно до свого рівня розуміння і компетентності,

- логічному рівні – перевіряти текст на послідовність, несуперечливість, доказовість, наявність органічного зв’язку всіх частин та завершеність кожної, а також тексту в цілому;

- прагматичному рівні – аналізувати функцію і мету повідомлення – авторську інтенцію.

Аналіз тексту – це метод його розгляду та всебічної характеристики, що передбачає розчленовування цілого на окремі частини, визначення елементів, які входять у ціле, з метою вдосконалення змісту і форми службового документа. Мета такого аналізу – сприяння якнайповнішому втіленню авторського задуму й підвищенню ко­мунікативної та інших функцій документа.

У цілому аналіз тексту документа може зводитися до таких аспектів:

- відповідність викладу в цілому функції, призначенню, номіналу певного тексту;

- повнота, ясність, точність викладу основної проблеми та пропонованої ідеї;

- відсутність суперечливих фактів;

- наявність аргументації для доведення основної думки, узгодження аргументованих елементів;

- послідовність та узгодженість наведених аргументів, їх доказовість щодо висновків і висунутих пропозицій, прохань, рекомендацій, претензій тощо;

- можливість більш ефективної організації наведених фактів, подій;

- узгодженість з авторським задумом (головною ідеєю) елементів лінгвістичної та формальної структури (абзаців);

- відсутність надмірної уваги до другорядних елементів тексту на шкоду встановленій меті;

- наявність певної кількості елементів тексту для чіткого розуміння фактуальної інформації;

- послідовність розміщення елементів (абзаців) тексту та засоби їх зв’язку. Послідовність, логічність, зв’язність тексту можна перевірити так: після кожної частини тексту підставити слова “це означає, що...” та оцінити, як початок і тема наступної частини відповідає цим словам:

- орієнтація висновків на очікувану реакцію адресата;

- відповідність стилю (відповідних мовних конструкцій, мовних кліше) та манери викладу рівню сприйняття адресата.

Ускладнюють сприймання тексту неточність, двозначність висловлювання, надуживання вузькофаховою термінологією й абревіатурами, символами, нагромадження віддієслівних іменників, надмірна деталізація при розгляді другорядних питань.