2. Поняття і значення строків позовної давності.

Розповідь учителя

Здійснення і захист цивільних прав тісно пов’язані з чинником часу. Цивільні правовідносини не існують абстрактно, а виникають, змінюються та припиняються у часі. Для регулювання цивільних відносин використову­ють певні проміжки часу, які називають строками.

Під строком у цивільному праві визнається певний період у часі, із закін­ченням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Так, якщо протягом трьох років фізична особа відсутня в місці постійного проживання і її місцезнаходження невідоме, то суд, за заявою заінтересова­ної особи, може оголосити особу такою, що померла. Саме цей проміжок часу (три роки) і є строком.

Поряд із поняттям «строк» (визначається роками, місяцями, тижнями, днями чи годинами) вживається поняття «термін», з яким пов’язується пев­ний момент у часі, зокрема конкретна календарна дата або певна подія, що має неодмінно настати.

Поняття «термін» у цивільному праві означає певний момент у часі.

Додаткова інформація

Перебіг строку починається з наступного після календарної дати дня або настанням події, якою визначено його початок. Строк, який обчислюється роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року, а якщо строк обчислюється місяцями — то відповідного числа останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця. Коли останній день строку припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається перший робочий день. Якщо строк встанов­лено для виконання певної дії, то він закінчується, о 24-й годині останньо­го дня строку. Але коли така дія повинна бути вчинена в певній організації (у нотаріуса, у суді), то строк закінчується в той час, коли в цій організації закінчується робочий день.

Наділяючи суб’єктів цивільних правовідносин певними правами та обов’язками, законодавець водночас піклується і про охорону цих прав та обов’язків. Проте державний захист деяких цивільних прав не є безстро­ковим. Час надає право одному, водночас позбавляючи прав іншого. Напри­клад, закінчення великого строку після правопорушення породжує певні негативні наслідки і в судочинстві. За давністю важко встановити дійсні об­ставини справи — утрачено документи, померли або виїхали свідки, забуто окремі факти тощо. Крім того, тривале незвернення позивача за захистом свого права породжує певну невизначеність у правових відносинах.

Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позо­вна давність встановлюється тривалістю в три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог:

• про стягнення неустойки (штрафу, пені);

• про спростування вміщених у засобах масової інформації відомостей, що ганьблять честь, гідність, ділову репутацію (обчислюється від дня вміщен­ня цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про ці відомості);

• про переведення на співвласника прав та обов’язків покупця в разі пору­шення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової влас­ності;

• у зв’язку з недоліками проданого товару;

• про скасування договору дарування;

• у зв’язку з перевезенням вантажу, пошти;

• про оскарження дій виконавця заповіту.

Позовна давність у п’ять років застосовується до вимог про визнання не­дійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману. Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину. Взаємною згодою сторони можуть збільшувати позо­вну давність, установлену законом, але скорочення позовної давності за уго­дою сторін не дозволяється.

Вимогу про захист порушеного права суд приймає до розгляду незалежно від закінчення позовної давності.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його пору­шила.

За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної дав­ності починається із закінченням строку виконання.

За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначено або визначено мо­ментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли в креди­тора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Позовна давність поширюється на всі вимоги, за винятками тих, які пе­редбачено безпосередньо в Цивільному кодексі України або в інших норма­тивних актах. Зокрема, позовна давність не поширюється:

• на вимоги, що випливають із порушення немайнових прав,— крім ви­падків, передбачених законом;

• на вимоги вкладників до кредитних установ про видачу вкладів;

• на вимоги про відшкодування шкоди, завданої життю чи здоров’ю фі­зичної особи (крім випадків, передбачених законом);

• на вимогу власника або інших осіб про визнання недійсними актів ор­ганів державної влади або органів влади Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування, якими порушуються права зазначених осіб щодо володіння, користування та розпорядження належним їм майном;

• на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здій­снення страхової виплати (страхового відшкодування).

Законом може бути передбачено й інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.