2. Підстави цивільно-правової відповідальності.

Розповідь учителя

Цивільні правовідносини можуть існувати та успішно розвиватися лише за умови, що всі їх учасники належним чином виконуватимуть свої обов’язки. Порушення цього правила завдає шкоди як окремим громадянам чи юридич­ним особам, так і суспільству в цілому.

Одним із заходів впливу на особу, що посягнула на права або інтереси ін­ших учасників цивільно-правових відносин, є цивільно-правова відповідаль­ність. Вона полягає в тому, що на правопорушника покладається додатковий обов’язок, що тягне за собою певні майнові втрати. Так, орендодавець, який відмовився надавати приміщення, порушивши тим самим умови договору оренди, зобов’язаний виконати його — надати приміщення, а також від­шкодувати збитки, які виникли в орендаря у зв’язку з такими діями. Від­шкодування збитків у цьому прикладі є тим додатковим обов’язком, який покладається на правопорушника.

Цивільно-правова відповідальність — це примусовий захід майнового ха­рактеру, що забезпечує відновлення порушених цивільних прав і зумовлює негативні наслідки для порушника з метою його виховання і стимулювання до належної поведінки.

Особливість цивільно-правової відповідальності полягає в її функціях: ви­ховній, попереджувальній, а також каральній. Однак провідна роль відведе­на компенсаційній функції, яка полягає в усуненні негативних наслідків, що виникли у потерпілого, відновлення його статусу за рахунок винної особи.

За підставами виникнення цивільно-правова відповідальність буває двох видів: договірна і позадоговірна.

Договірна — це відповідальність, яка настає в результаті порушення боржником своїх зобов’язань за договором, тобто у правовідносинах, які вже існують.

Позадоговірна — це відповідальність, яка виникає із заподіяння шкоди внаслідок правопорушення особою, що не перебуває з особою, якій заподіяно школу, у договірних відносинах.

Цивільно-правова відповідальність настає за наявності передбачених за­коном умов — юридичних фактів, сукупність яких утворює склад цивільно­го правопорушення. За загальним правилом це чотири умови: 1) протиправ- ність поведінки особи; 2) наявність шкоди; 3) наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою і завданою шкодою; 4) вина боржника.

Протиправність поведінки особи означає, що вона суперечить нормам пра­ва і порушує суб’єктивні права інших учасників цивільних правовідносин. У договірних правовідносинах вона виражається у порушенні правила, згідно з яким зобов’язання повинні виконуватися належним чином. У позадоговір­них — у посяганні на особисті немайнові та (або) майнові права та інтереси інших осіб.

Шкода являє собою втрати особистого немайнового та майнового харак­теру, що є наслідком протиправної поведінки. Майнова шкода, виражена в грошах,— це збитки. Збитки поділяють на реальну шкоду (витрати, зро­блені для відновлення порушеного права, втрата або пошкодження майна) та упущену вигоду (неодержані доходи — які особа могла б одержати, якби її право не було порушене). Моральною (немайновою) шкодою вважаються втрати немайнового характеру, що виникли внаслідок фізичних чи мораль­них страждань особи, права або блага якої порушено. Немайнова шкода юри­дичної особи виявляється у пошкодженні її ділової репутації.

Цивільно-правова відповідальність настає лише за умови, якщо проти­правна поведінка є необхідною, основною і безпосередньою причиною виник­нення збитків, тобто наявний причинний зв’язок між конкретними діями (бездіяльністю) і шкодою.

Виною вважається психічне ставлення особи до вчиненої нею протиправ­ної дії. У цивільно-правовій відповідальності також розрізняють вину у фор­мі умислу та у формі необережності. У передбачених законом або договором випадках цивільно-правова відповідальність може наставати й без вини. На­приклад, за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки (автомобілем, мотоциклом тощо).

Однак за загальним правилом діїя покладення на особу цивільно-правової відповідальності наявність усіх перелічених умов є обов’язковою. За відсут­ності однієї або кількох умов відповідальності вона не може бути застосована. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї за­ходів для належного виконання зобов’язання.

За певних обставин особа може бути звільнена від відповідальності за не­виконання (неналежне виконання) зобов’язань. Такими обставинами визна­чаються:

• непереборна сила — це надзвичіайні і невідворотні за цих умов обста­вини чи події (повінь, землетрус, ураган), а також явища соціального характеру — страйки тощо; прийняття компетентними органами дер­жави актів, що забороняють або призупиняють вчинення певних угод, операцій тощо;

• випадок (казус) — обставини, у яких немає вини сторін та можливість настання яких особа не могла і не повинна була передбачити.

У цивільному праві встановлено принцип презумпції вини заподіювача шкоди: він вважається винним, поки не доведе що неналежне виконання зобов’язання (шкода) виникло не з його вини. Тобто, вина припускається і обов’язок доведення протилежного покладається на самого заподіювача шкоди.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка під­лягає відшкодуванню і не пов’язана із сумою цього відшкодування.

За обсягом цивільно-правову відповідальність поділяють на повну (шко­да відшкодовується в повному обсязі), підвищену (відшкодовуються збитки та стягується неустойка понад збитки), а також обмежену (відшкодовується лише реальна шкода і не відшкодовується упущена вигода; застосовується лише в окремих випадках, наприклад у договорах перевезення тощо).

Якщо у правовідносинах є кілька боржників, то може наставати дольова, солідарна або субсидіарна відповідальність.

Дольова відповідальність означає, що кожний із боржників повинен ви­конати зобов’язання, відповідати за завдану шкоду в певній частці, яка ви­значається законом або договором. Якщо ж ці частки не визначені, то частка відповідальності кожного з боржників є рівною.

Солідарна відповідальність означає, що кредитор має право вимагати ви­конання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарна відповідальність настає лише у ви­падках, установлених договором або законом, зокрема в разі неподільності предмета зобов’язання, спільного заподіяння неподільної шкоди тощо. Разом із тим, суд вправі за заявою потерпілого покласти на осіб, що спільно заподі­яли шкоду, часткову відповідальність відповідно до міри їхньої вини.

У разі субсидіарної (додаткової) відповідальності існують основний боржник, який зобов’язаний відшкодувати шкоду (виконати зобов’язання) у повному обсязі, та додатковий боржник. Останній залучається до відпові­дальності у разі, якщо майна основного боржника не вистачає для повного за­лагодження шкоди. Вимога про відшкодування шкоди спочатку висувається до основного боржника, і лише, якщо він не в змозі її виконати, звертається до додаткового. Субсидіарною є відповідальність батьків (усиновителів), пі­клувальників за шкоду, завдану неповнолітніми віком від 14 до 18 років, відповідальність гаранта, поручителя тощо.