3.Особливості правового статусу посадової особи

Посада - первинна структурна штатна одиниця державного органу та його апарату, службові повноваження якої, їх обсяг і порядок виконання чітко визначені нормативними актами, посадовою інструкцією та штатним розкладом. У кожній країні існує номенклатура посад - перелік їх назв. На посаду особи можуть бути призначені або обрані з подальшим затвердженням.

Посадова особа (від лат. persona publica) - державний службовець, котрий займається управлінням, має публічно-правовий статус, здійснює державно-владні повноваження, видає певні правові акти та може бути притягнутим до підвищеної юридичної відповідальності.

Ознаки посадової особи:

1) виконує управлінські функції (в широкому розумінні) - працює в апараті державного органу, державної організації, органу місцевого самоврядування (за наявності громадянства і досягнення повноліття);

2) перебуває з державою в публічно-правових службових відносинах, є публічною особою, статус якої регулюється нормами публічного права;

3) юридично наділена державно-владними повноваженнями;

4) здійснює юридично значущі дії, встановлені нормативними актами і спрямовані на виникнення, зміну чи припинення правовідносин - приймає юридично обов'язкові рішення;

5) видає певні (визначені законодавством) правові акти обов'язкові для інших осіб - підлеглих і/чи не підлеглих по службі;

6) може бути притягнута до підвищеної юридичної відповідальності, в тому числі й за корупційне діяння (відповідає не тільки за свої дії по службі, але і за дії осіб, якими керує)24.

Не може бути названий посадовою особою власник комерційної організації, оскільки посадова особа - людина, що обіймає певну посаду, а це передбачає наділення її визначеною компетенцією "ззовні". Відповідно до законодавства призначення на посаду відбувається сторонньою особою щодо того, хто призначається. Власник, у разі призначення себе на посаду, не є стороннім, отже, не є і посадовою особою.

1.Поняття та елементи форми державного правляння

Держава як багатогранний суспільний феномен має певну сукупність складових, які утворюють нову якість держави. Кожній державі світу властива своя якісна форма.

Форма держави - це порядок (спосіб) організації та здійснення державної влади в країні. Традиційно форму держави розуміють як триєдине поняття таких складових: форми державного правління, форми державного устрою, форми державного режиму.

Умовно ці три поняття можна визначити в такий спосіб:

1) форма державного правління - "хто здійснює владу";

2) форма державного устрою - "де здійснюється влада";

3) форма державного режиму - "як здійснюється влада".

2. Форма державного правління

Форма державного правління - це законодавчо визначений порядок утворення і діяльності вищих органів держави. Форма правління будь-якої держави визначається правовим статусом глави держави. Главою держави у монархії є монарх, у республіці - президент.

Крім того, главою держави може бути колегіальний орган, хунта, вождь племені тощо:

а) колегіальний глава держави є в Швейцарії. У ст. 95 Конституції Швейцарії 1999 року зазначено, що "вища розпорядча і виконавча влада здійснюється Федеральною Радою, до складу якої входить сім осіб". Головує у Федеральній Раді Президент і його заступник віце-президент Федеральної Ради, які призначаються парламентом. Отже, Федеральна Рада за Конституцією Швейцарії є не лише виконавчим органом влади, а й виконує функції глави держави;

б) хунта - це одноособовий або колегіальний глава держави, який приходить до влади незаконно, найчастіше через військовий переворот, наприклад, у Чилі (1973 p.);

в) вождь племені - найоригінальніший легітимний глава держави, наприклад, у Західному Самоа функції глави держави довічно виконує вождь Маметоа Танумафілі II.

Видова множинність глав держав не впливає на кількість форм державного правління, оскільки їх є тільки дві: монархія і республіка. Понад 150 країн світу мають республіканську форму державного правління, решта - монархічну. Історія знає нетрадиційні республіки, які за організацією державної влади наближені до монархій. Це суперпрезидентські, президентсько-мілітаристські, теократичні республіки.

За формою державного правління Україна є республікою, що визначено у ч. 1 ст. 5 Конституції України.

Республіка (від лат. respublica - суспільна справа) - це форма державного правління, де вища державна влада здійснюється загальнонаціональним представницьким колегіальним органом державної влади - парламентом, обраним громадянами держави на певний строк. В Україні таким органом є Верховна Рада України.

Главою Української держави є Президент України.

Ознаки республіканської форми державного правління:

1) главою держави є президент;

2) народ є єдиним джерелом влади у державі, який здійснює управління державними і суспільними справами як безпосередньо, так і через своїх уповноважених представників - парламент, главу держави, самоврядні органи;

3) державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову;

4) функціонування законодавчо закріпленої системи стримувань і противаг між різними гілками влади;

5) можливість притягнення до юридичної відповідальності представників державної влади, у тому числі й глави держави;

6) наявність державно-владних повноважень у всіх без винятку органів державної влади;

7) загальнообов'язковість рішень законодавчої влади для всіх інших державних органів і громадян.

Традиційно розрізняють три види республіки: президентську, парламентську і змішану (президентсько-парламентську і парламентсько-президентську). Вид і назва республіки залежить від того, у кого із вищих органів державної влади більше повноважень.

Президентська республіка - це форма державного правління, за якої глава держави (президент) наділений значним обсягом повноважень.

Ознаки президентської республіки:

1) глава держави - президент - обирається не парламентом, а громадянами держави на загальнодержавних виборах;

2) главою уряду є президент держави, який здійснює загальне управління ієрархічною системою органів виконавчої влади;

3) президент не може достроково припинити повноваження парламенту, проте мас право відкладального вето на правові акти парламенту (закони);

4) парламент не може відправити у відставку міністрів;

5) уряд формується президентом за формальної згоди парламенту (США) або згода парламенту не потрібна (Венесуела);

6) уряд несе відповідальність перед президентом і обирається на строк його повноважень та ін.

Парламентська республіка - це форма державного правління, за якої верховенство влади у державі належить парламенту. Ознаки парламентської республіки:

1) глава держави (президент) обирається парламентом з його членів;

2) президент є главою держави, проте він не може бути главою уряду, тому уряд не підзвітний президенту;

3) уряд формується парламентом з представників політичних партій, які перемогли на виборчих перегонах;

4) уряд несе відповідальність перед парламентом;

5) президент має право вето на правові акти парламенту та ін. Змішана республіка - це форма державного правління, яка поєднує

ознаки президентської і парламентської республік. Якщо обсяг повноважень більший у президента, то це - напівпрезидентська республіка, якщо у парламенту, то - напівпарламентська.

Україна за формою державного правління, починаючи з часу власної незалежності, є змішаною республікою. Проте суть змішаної республіки постійно зазнавала динамічних змін. У перші роки незалежності Україна тяжіла до президентської форми державного правління, що, до речі, було властиве всім колишнім республікам Радянського Союзу. До прийняття Конституції України 1996 року Президент України наділявся великим обсягом повноважень у сфері законодавчої діяльності, визначення основних напрямів зовнішньої і внутрішньої політики держави, формування уряду, економічної стратегії розвитку держави та ін.

Сильні позиції глави держави збереглися і після прийняття Конституції України. Зокрема, у її перехідних положеннях (п. 4) зазначено, що Президент України протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України має право видавати схвалені Кабінетом

Міністрів України і скріплені підписом Прем'єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України в порядку, встановленому ст. 93 Конституції України. Такий указ Президента України вступає в дію, якщо протягом тридцяти календарних днів з дня подання законопроекту (за винятком днів міжсесійного періоду) Верховна Рада України не прийме закон або не відхилить поданий законопроект більшістю від її конституційного складу, і діє до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань. Зазначене дає підстави говорити про суттєве тяжіння форми державного правління України у цей період до президентської республіки. Форми державного Правління незалежної України:

1) президентсько-парламентська республіко - з 1991 року до 31 грудня 2005 року;

2) парламентсько-президентська республіка - з 1 січня 2006 року до 30 вересня 2010 року;

3) президентсько-парламентська республіка - з І жовтня 2010 року до сьогодення.

Україна с президентсько-парламентською республікою, що підтверджується такими конституційними положеннями:

1) Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років (ч. 1 ст. 103 Конституції України);

2) Президент України призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України; припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку (п. 9 ч. 1 ст. 106 Конституції України);

3) Президент України призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах (п. 10 ч. 1 ст. 106 Конституції України);

4) Президент України утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади (п. 15 ч. 1 ст. 106 Конституції України);

5) Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України (ч. 2 ст. 113 Конституції України);

6) Президент України призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України, звільняє його з посади (п. 11 ч. 1 ст. 106 Конституції України);

7) Президент України призначає половину складу Ради Національного банку України, половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (пункти 12, 13 ч. 1 ст. 106 Конституції України);

8) Президент України наділений правом законодавчої ініціативи у Верховній Раді України (ст. 93 Конституції України);

9) Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України (ч. 2 ст. 90 Конституції України).

Таким чином, Україна за формою державного правління - це напівпрезидентська (президентсько-парламентська) республіка, що означає перенесення центру тяжіння державної влади від парламенту до президента.