29. Своєрідність наукової прози Плутарха

30. Творчість Лукиана в давньогрецькій літературі

Творчість Лукиана, «богохульника й пліткаря», як назвав його один з античних учених, досить влучно означивши ідейний напрямок добутків цього письменника, – оригінальне явище в давньогрецькій літературі

И в плин життя, і в більше пізні періоди Лукиан був незмінно популярний. До нас дійшло понад 70 творів Лукиана, переважно невеликого розміру, більшість із них – у діалогічній формі.

Перші твори Лукиана відзначені захопленням автора риторикою, по суті, вони написані відповідно до її правил («Тираноубийца», «Позбавлений спадщини»). Але згодом виникають і прямі пародії на риторичне мистецтво, прийоми якого автор показує по ступені дурості.

Неодноразово Лукиан направляв свою сатиру проти застарілих понять, забобонів, викриваючи їх за допомогою різних сатиричних засобів. Зокрема, він висміює міфологічні подання про богів. В «Розмовах богів» вони цілком втрачають свій божественний ореол і, зображені в грубо «олюдненому» виді, перетворюючись у типових обивателів, які сперечаються, сваряться, обдурюють один одного, цинічно похваляються своїми любовними пригодами, брешуть, заздрять і т.п.. Л. над богами відкрито знущається й своїм убивчим сміхом остаточно їх дискредитує. Особливо від нього дістається Зевсу, зображеному боягузливим, до крайності розпущений, ревнивим, жорстоким і дріб’язковим («Ерот і Зевс», «Зевс і Гера», «Зевс і Ганимед», «Зевс і Гермес», «Зевс трагічний», «Розвінчаний Зевс»). В «Морських розмовах» міфологічні персонажі взагалі виникають дурнуватими й ні на що не здатними істотами. Сам факт перенесення міфологічного сюжету в прозаїчно-побутові умови давав гротескно-пародійний ефект.

Любовні інтриги богів перетворювалися у відкрито карикатурні сцени. Лукиан уїдливо висміював подання про могутність богів, можливості їхніх перевтілень, підводячи читачів до думки, що всі ці вигадані історії роблять сміховинної сліпу віру в традиційні божества

Лукиан виступив проти поширеної думки про божественний промисел, що начебто визначає долю людини й керує його життям. Він доводить: усе на землі влаштовано настільки погано, що навіть у найдурніших виникають сумніву в могутності богів, які до того ж самі залежать від цього ж промислу («Розвінчаний Зевс», «Зевс трагічний

На противагу богам, користолюбцям і тим, хто обманює народ – філософам, що просторікують, Лукиан зобразив і звичайних трудівників, до яких відчуває искреннею симпатію й у зображенні яких відсутні навіть елементи сатири. В основному це позитивні образи скромних і доброчесних людей, чесних і прямодушних, лише в них письменник знаходить теперішні чисті людські почуття – відданість, любов, дружбу («Токсарид, або Дружба», «Дві любові»).

Багато творів Лукиана присвячено питанням філософії й літератури. Він неодноразово висміював ораторів, які вихваляли минуле й героїв давніх часів, користуючись архаїчними вираженнями, словами й поняттями («Лексифан»). Сатира «Правдивої історії» спрямована проти розповсюдженого в античності жанру оповідання, у якому мандрівники бачили фантастичні картини, попадали в неймовірні ситуації (дерева, стовбури яких були жінками, триглаві дракони, ішаки-сурмачі, хмари-кентаври, Місячна держава, перебування в животі киту й т.п.)