Історичний портрет

Бонапарт Луї-Наполеон (1808-1873) - президент Другої республіки (1848-1852), імператор французів Наполеон III у 1852-1870 рр., небіж Наполеона І. Обстоював політику бонапартизму. Під час франко-прусської війни 1870-1871 рр. здався в полон разом з оточеною французькою армією під Седаном.

Ставши президентом, Луї Бонапарт зробив політичний режим жорсткішим. Республіканців було прибрано з державного апарату, а більшість місць в обраних у травні 1849 р. Законодавчих зборах дістали монархісти, об'єднані в «Партію порядку». Через рік Законодавчі збори прийняли новий виборчий закон, що відновлював майновий ценз для виборців. Близько З млн чол. - третину громадян країни - було позбавлено виборчих прав.

2. Бонапартистський переворот 1851 р. Встановлення Другої імперії.

У правлячих колах Франції зростало розчарування в парламентській системі, посилювалося прагнення до твердої влади, яка б убезпечила буржуазію від нових революційних потрясінь. Маючи підтримку поліції й армії, 2 грудня 1851 р. Луї Бонапарт здійснивдержавний переворот. Законодавчі збори було розпущено, а супротивників президента заарештовано. Опір республіканців у Парижі й інших містах придушено військами. Водночас, аби заспокоїти громадськість, президент поновив загальне виборче право.

Державний переворот дозволив Луї Бонапарту цілком захопити владу в країні. 2 грудня 1852 р. президент проголосив себеімператором Наполеоном III. За відновлення імперії проголосувало 8 млн французів.

У країні було встановлено режим особистої влади імператора. Парламентські установи збереглися, але їхня роль була формальною. Преса перебувала під контролем цензури, газети закривалися за найменше порушеная. Навіть помірковані республіканці були змушені емігрувати з Франції. Для захисту інтересів великих власників Наполеон III посилював чиновництво, армію, поліцію. Зріс також вплив католицької церкви.

Поміркуйте!    Чому, на вашу думку, французьке суспільство після революційних подій 1848 р. прагнуло «сильної влади»?

Прийшовши до влади, Наполеон III проголосив, що Друга імперія буде глирною державою, але насправді всі 18 років перебування при владі він провадив загарбницьку зовнішню політику. За роки його правління Франція брала участь у Кримській війні з Росією, у війні проти Австрії у союзі із Сардинським королівством, вела колоніальні війни в Мексиці, Китаї і В'єтнамі.

Доповіді:

Французское завоевание Алжира — процесс завоевания французскими войсками северной части современного Алжира, проходивший с 1830 по 1847 годы.

Используя дипломатический скандал 1827 года, связанный с оскорблением Хусейн-деем, османским правителем Алжира, французского генерального консула (дей ударил консула опахалом по лицу), в качестве предлога, Франция вторглась и быстро захватила город Алжир в 1830 году, после чего так же быстро взяла под контроль другие прибрежные населённые пункты. В результате внутриполитической борьбы во Франции было повторно принято решение сохранить контроль над территорией; кроме того, дополнительные вооружённые силы в течение последующих лет неоднократно направлялись в Алжир, чтобы подавить сопротивление и продвигаться в глубь страны.

Сопротивление французской экспансии оказывали отряды под командованием Ахмед-бея в Константине, в первую очередь на востоке, и националистические силы в Кабилии и на западе страны. Договоры с националистами под командованием Абд аль-Кадира позволили французской армии сначала сосредоточить внимание на ликвидации оставшейся угрозы со стороны проосманских сил в Алжире, уничтоженной в 1837 году после захвата Константины. Аль-Кадир продолжал оказывать упорное сопротивление на западе. В конце концов вынужденный бежать в Марокко в 1842 году ввиду тяжёлых поражений и мощного наступления французских войск, он продолжал вести партизанскую войну, пока правительство Марокко, в соответствии с французским дипломатическим давлением после поражения страны в Первой франко-марокканской войне, не изгнало его из Марокко. Он сдался французским войскам в 1847 году.