7. Вартість капіталу.

Важливим елементом оцінки вартості підприємства є визначення вартості капіталу, який є в його розпорядженні. Це поняття характеризує ціну залучення підприємством фінансових ресурсів. Інакше кажучи, це винагорода, за яку капіталодавці погоджуються вкладати кошти в дане підприємство. Згідно із сучасними тенденціями в теорії і практиці фінансової діяльності вартість капіталу підприємства рекомендується розраховувати на основі використання так званої моделі середньозваженої вартості капіталу

8. Середньозважена вартість капіталу.

Середньозважена вартість капіталу показує середню дохідність, якої очікують (вимагають) капіталодавці (власники та кредитори), вкладаючи кошти в підприємство. Вона залежить від структури капіталу, а також ціни залучення капіталу від власників і кредиторів. Зазначену модель можна деталізувати, виокремивши власний і позичковий капітал. Зокрема, вартість власного капіталу можна розраховувати в розрізі капіталу, залученого в результаті емісії простих і привілейованих акцій, реінвестованого прибутку тощо. Позичковий капітал можна поділити на короткострокові та довгострокові банківські позички, комерційні позички, облігаційні позички та ін.

http://buklib.net/books/26486/

9. Гранична вартість капіталу.

Гранична вартість капіталу (Marginal Cost of Capital, MCC) — це мінімальна вартість, за якою підприємство може залучити нову грошову одиницю.

10. Методи оцінки вартості капіталу.

Виділяють 3 підходи до визначення вартості власного капіталу: на основі дивідендів, на основі доходів та на основі моделі визначення ціни капітальних активів.

Перший підхід до оцінки вартості власного капіталу передбачає використання дивідендів, які визначають рівень витрат підприємства по забезпеченню даного джерела.

Вартість власного капіталу визначається за наступними формулами:

1) від випуску привілейованих акцій:

,

де D – річний (фіксований) дивіденд за привілейованою акцією;

P – поточна ринкова ціна акції

F – витрати на випуск акцій, виражений у відсотках;

2) від випуску звичайних акцій:

,

де – D1 –сума дивідендів, виплачена на 1 акцію в звітному році;

g - запланований темп зростання дивідендів, %.

Застосування останньої формули для визначення вартості власного капіталу стає можливим лише для підприємств зі стабільною інвестиційною та дивідендною політикою, стабільним рівнем отримуваного чистого прибутку, обігом цінних паперів на ринку цінних паперів.

Спрощеним варіантом оцінювання вартості власного капіталу є формула, яка передбачає порівняння суми дивідендів, виплачених у звітному періоді, та середньої величини власного капіталу.

Другий підхід до визначення вартості капіталу передбачає урахування такого джерела власного капіталу, як нерозподілений прибуток. Вартість даного джерела фінансування визначається упущеною можливістю використати капітал іншим способом. Це пов’язано з тим, що при здійсненні дивідендної політики акціонерні підприємства стикаються з принципом оптимально можливої вартості, якщо вирішують утримати прибутку від розподілу. Утримуючи прибуток, підприємство повинно заробити на цих коштах не менше, ніж акціонери самі могли б одержати, інвестуючи їх у об’єкти інвестування з подібним рівнем ризику.

Одним із способів практичної реалізації даного підходу є використання наступної формули:

,

де EPS – запланований прибуток на акцію у звітному році;

P – поточна ринкова ціна акції.

Спрощеним варіантом розрахунку вартості капіталу в рамках даного підходу є співвідношення чистого прибутку та середньої величини вартості власного капіталу підприємства.

Модель визначення ціни капітальних активів (САРМ) базується на встановленні ринкової дохідності акцій, скоригованої залежно від ступеня ризику. Для використання даного підходу до оцінки власного капіталу необхідно мати інформацію про рівень дохідності безризикових цінних паперів; рівень дохідності цінних паперів із середнім рівнем ризику; коефіцієнт “бета”, який визначає величину систематичного ризику (ризику, що виникає внаслідок коливань дохідності на ринку цінних паперів). В моделі САРМ використовується наступна формула:

,

де Rf – рівень дохідності безризикових вкладень;

Rm – середньоринковий рівень дохідності звичайних акцій;

b - коефіцієнт “бета”.

Необхідною умовою застосування даної моделі є наявність добре розвинутого ринку цінних паперів.

Залучення позикових коштів для підприємства – один із способів розширення його діяльності. Причому окремі види позикових коштів (кредити банків, облігаційні позики, кредиторська заборгованість) мають різну вартість.

Вартість банківських позик визначається на базі відсоткової ставки за кредит, що формує основні витрати на його обслуговування. Ця ставка в процесі оцінки вимагає 2 уточнень: вона має бути збільшена на розмір інших витрат підприємства, обумовлених умовами кредитної угоди ( страхування кредиту за рахунок позичальника, утримання певної суми коштів на рахунку, або безвідсотковому, або з низьким рівнем відсотку) та зменшена на ставку податку на прибуток з метою відображення реальних витрат підприємства (виплати відсотків за кредит включаються до складу витрат підприємства). З урахуванням цих положень вартість позикового капіталу у формі банківського кредиту визначається за наступною формулою:

,

де i – ставка відсотку за кредит, %;

t – ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

f – рівень витрат по залученню банківського кредиту до його суми, виражений десятковим дробом.

Якщо підприємство не несе додаткових витрат по залученню банківського кредиту або ці витрати несуттєві відносно суми залучених коштів, то наведена формула використовується без знаменника.

Вартість позикового капіталу, залученого за рахунок емісії облігацій, оцінюється на базі ставки купонного відсотка, який формує суму періодичних купонних виплат.

де i – ставка купонного відсотка по облігації, %;

f – рівень емісійних витрат, виражений десятковим дробом.

Більш точно вартість такого капіталу можна визначити за формулою дохідності облігацій:

,

де I – річна сума відсотків по облігації;

V - чиста виручка від розміщення 1 облігації або всієї облігаційної позики;

M - номінал облігації (або величина позики);

n - термін облігації.

В складі короткострокових джерел фінансування значну питому вагу складає комерційний кредит, який надається підприємствам у формі відстрочки платежу за поставлені товарно-матеріальні цінності. Оцінка вартості цього виду капіталу не здійснюється, оскільки при розрахунках з постачальниками плата за тимчасове користування коштами кредиторів не стягується. Необхідність у визначенні вартості комерційного кредиту виникає тоді, коли більш швидка оплата рахунків постачальників супроводжується наданням знижки. В такому разі розрахунок вартості комерційного кредиту здійснюється за формулою:

,

де – ЦЗ – розмір цінової знижки, %;

МВ – максимальна відстрочка платежу, в днях;

ПЗ – період, протягом якого надається знижка, в днях.

Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості при визначенні середньозваженої вартості капіталу ураховується за нульовою ставкою, оскільки являє собою безкоштовне фінансування за рахунок цього виду позикового капіталу.

Оскільки капітал більшості підприємств має складну структуру, яка забезпечується різними джерелами коштів, то і вартість цього грошового капіталу являє собою середньозважену величину, яка залежить від 2 факторів:

1) ціни кожного з джерел капіталу, тобто дохідності, яку вимагає власник коштів за право їх використання;

2) частки кожного різновиду коштів в загальній сумі капіталу.

Формула по визначенню середньозваженої вартості капіталу (WACC) має наступний вигляд:

,

де ki – вартість капіталу, отриманого із джерела i;

wi – частка капіталу, отриманого із джерела i.

Частки окремих складових капіталу, виражені у відсотках, можуть базуватися або на бухгалтерських оцінках, які вказуються в балансі підприємства, або на ринкових оцінках.