2. Вимірювання інфляції.

Для вимірювання інфляції використовують такі показники:

• рівень інфляції – показує на скільки грошових одиниць або процентів грошова маса (М) більша від товарної (Q);

• індекс споживчих цін (ІСЦ) – характеризує зміну в часі загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для особистого споживання;

• індекс цін на засоби виробництва (цін виробника) (IЦВ) - характеризує зміну в часі загального рівня цін на засоби виробництва, які купують юридичні осо­би для виробничого споживання. Цей індекс виражає зростання оптових цін, темпи якого не завжди збігаються з темпами зростання роздрібних цін, за яки­ми визначається ІСЦ;

• індекс цін ВВП, або дефлятор ВВП (Індекс Пааше):

Дввп, Ір = =

• темп інфляції показує, на скільки відсотків ціни поточного року (місяця) вищі від цін попереднього.

• «Правило - 70».

Для прогнозного визначення кількості років, що за допомогою щорічного ін­дексу інфляції здатні подвоїти ціни, застосовують так зване «правило-70».

де N — кількість років необхідних для подвоєння рівня цін;

ТІ — темп інфляції.

Наприклад, якщо в 2004 р. у Чехії темп інфляції становив 1,8%, в Угорщині — 6,5%, а в Україні — 12,3%, то для подвоєння рівня цін за таких темпів інфляції Чехії необхідно 39 років (70:1,8), Угорщині — 11 (70:6,5), а Україні — 6 років (70:12,3).

3. Наслідки інфляції та антиінфляційна політика.

Інфляція здійснює негативний вплив на суспільство в цілому:

• Погіршується економічне становище: знижуються обсяги виробництва; розширюється спекуляція в результаті різкої зміни цін; обмежуються кредитні операції; зменшуються фінансові ресурси держави.

• Виникає соціальне напруження: особливо важка інфляція для осіб з фіксованими доходами: пенсіями, стипендіями, заробітною платою працівників бюджетної сфери; інфляція знецінює заощадження громадян.

Основні форми боротьби з інфляцією – грошові реформи та антиінфляційна політика.

Антиінфляційна політика – комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією: дефляційна політика (регулювання попиту) та політика доходів.

Дефляційна політика базується на методах обмеження грошового попиту через грошово-кредитний та податковий механізми шляхом зниження державних видатків, підвищення відсоткової ставки за кредит, посилення податкового пресу, обмеження грошової маси тощо.

Політика доходів передбачає паралельний контроль над цінами та заробітною платою шляхом повного їх заморожування або встановлення меж їх росту. За соціальними мотивами цей вид антиінфляційної політики застосовується рідко.

4. Грошові реформи та методи їх проведення.

Грошова реформа – повне або часткове перетворення грошової системи, що здійснює держава з метою впорядкування та налагодження грошового обігу. Грошова реформа здійснюється різними методами (нуліфікація, реставрація, девальвація, деномінація) в залежності від економічного стану країни, ступеню знецінення грошей, політики держави.

Грошові реформи можна класифікувати наступним чином:

1) створення нової грошової системи.

2) часткова зміна грошової системи, коли реформуються окремі її елементи: назва і величина грошової одиниці, види грошових знаків, порядок їх емісії і характер забезпечення тощо.

3) проведення спеціальних стабілізаційних заходів з метою отримання інфляції чи подолання її наслідків.

Методи стабілізації валют:

Деномінація – обмін усіх старих знаків на нові в певній пропорції з одночасним перерахуванням у цій пропорції усіх грошових показників: цін, тарифів, заробітної плати та ін.

Нуліфікація – оголошення державою знецінених паперових грошових знаків недійсними.

Девальвація – офіційне зниження державою курсу національних грошей щодо іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць.

Ревальвація – це офіційне підвищення державою валютного курсу національної валюти країни.

Найголовнішою метою грошової реформи завжди є стабілізація грошового обороту. Тому успішне проведення грошової реформи потребує відповідної підготовки: на­громадження золотовалютних і матеріальних резервів, припинення чи значне змен­шення темпів зростання грошової маси в обігу, оздоровлення державних фінансів, поліпшення структури суспільного виробництва, збалансування ринку тощо.

Моделі проведення грошових реформ (ГР):

1. ГР формального типу: впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням старої у співвідношенні 1:1. Причини: поліпшення фізичних властивостей банкнот; боротьба з підробкою національної валюти; зміна зовнішнього вигляду банкнот (з політичних причин або зміни держ. символів).

2. ГР конфіскаційного типу («шокові» реформи): мета – конфіскація незаконних доходів; відновлення соціальної справедливості; отримання додаткового доходу державою. Встановлюються обмежені терміни обміну та кількісні ліміти обміну (за регресивною шкалою), які доповнюються вимогою декларування доходів.

3. ГР паралельного (консервативного) типу: нова грошова одиниця, розши­рюючи сферу свого функціонального застосування, витискує старі гроші поступово - протягом певного часу в обігу перебувають дві грошові одиниці — стара й нова.

Грошова реформа в Україні була проведена з 2 по 16 вересня 1996 року. Ця реформа була «м’якого» типу (проведення заходів щодо за­міни діючої грошової одиниці, стабілізація нових грошей без якісної перебудови системи грошового обороту) з деномінацією грошових знаків (зменшення на п’ять нулів), із зміною назви грошової одиниці шляхом обміну грошових купюр (українських карбованців на грив­ні). Було вилучено з обігу та обміняно без будь-яких обмежень старі грошові знаки на нові у пропорції 10:1.