Міжособистісні стосунки. Спілкування

6. Визначте за допомогою тесту Т.Лірі власний особистісний профіль щодо стосунків з оточенням, проаналізуйте його та вкажіть який тип ставлення до оточуючих впливає позитивно (негативно) на діяльність ,якою Ви займаєтесь

Психічні процеси

7. Два студенти, сидячи за партами, успішно виконували практичне завдання з математики. У цей же час за викладацьким столом третій студент виконував ту ж роботу, але дуже часто помилявся. Викладач по черзі пропонував двом студентам, які сиділи за партою, виправляти помилки працюючого за столом. При цьому перший студент швидко підходив і відразу виправляв недоліки в роботі товариша. Другий же студент не міг відразу відірватися від своєї роботи, а, підійшовши до стола, дивився на роботу «порожнім» поглядом. Коли ж викладач звертався до нього з одним або кількома питаннями, студент швидко і успішно виправляв помилки товариша.

▲ Визначте, які властивості уваги проявляються у першого й другого студентів. Обгрунтуйте свою відповідь.

У першого студента проявляються такі властивості уваги, як : швидкість, гнучкість, самостійність.Він швидко зумів зорієнтуватись в новій для нього ситуації, зміг пристосуватись та знайти рішення проблемі, яка виникла, без сторонньої допомоги. Про першого студента можна сказати, що він сангвінік – швидкий та активний тип особистості.

У другого студента проявляються протилежні властивості уваги.Другому студенту тяжко зосередитись на завданні, самостійно прийти до його рішення.Він

Увага – це спрямованість і зосередженість свідомості на певних об’єктах чи предметах. 64 За походженням та способом здійснення у психології 65 виділяють два основних види уваги: мимовільну і довільну. Мимовільна увага виникає і підтримується незалежно від свідомих намірів та цілей людини. Довільна увага – це зосередження, що керується і спрямовується свідомістю. Учителю в його діяльності не можна покладатися лише на мимовільну увагу. Він має володіти своєю увагою, оскільки повинен слідкувати за дисципліною, реакцією учнів, власним мовленням та поведінкою, розраховувати час на уроці, все бачити, чути і робити висновки. Увага дає змогу вчителеві сприймати ситуацію педагогічної взаємодії, співвідносити її з поставленою метою та завданнями, а також контролювати реалізацію заздалегідь розробленої програми педагогічної взаємодії. Тому закономірним є значення у творчій праці вчителя безперервної уваги та зосередженості. Педагогічний процес містить велику кількість об’єктів уваги: учні, власна поведінка, навчальний матеріал тощо. Керувати увагою, поширювати її, за потреби, на всі об’єкти та одночасно зосереджувати лише на декількох – складне завдання педагога. Крім того, у навчально-виховному процесі постійно діють перешкоди для уваги: велика кількість людей в аудиторії, їхні розмови, власні переживання і т.п. Тому педагог зобов’язаний поставити перед собою вимогу: навчитись зосереджувати свою увагу, робити її стійкою, безперервною й оперативною. Щоб навчитись керувати власною увагою, вчителю необхідно знати основні закони уваги: закон апперцепції, закон установки та закон чотирьох складових66. Закон апперцепції (від лат. adi perceptio – сприйняття) засвідчує, що рівень уваги не є величиною постійною, людина може по-різному сприймати один і той самий предмет і, навпаки, різні предмети сприймати як один і той самий. Чому це так, від чого залежить рівень уваги в кожний конкретний момент часу? Таке питання дуже часто постає і перед учителем. 64 Педагогічна майстерність: Підручник / І.А.Зязюн, Л.В.Крамущенко, І.Ф.Кривонос та ін.; За ред. І.А.Зязюна. – К.: Вища шк., 1997. – С. 235. 65 Общая психология: Учеб. для студентов пед. ин-тов / А.В.Петровский, А.В.Брушлинский, В.П.Зинченко и др.; Под ред. А.В.Петровского. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Просвещение, 1986. – С. 232. 66 За Кучерявець В.Г. Основи педагогічної майстерності. Практикум. Навчально- методичний посібник для студентів філологічного факультету заочної форми навчання. – Ніжин: Редакційно-видавничий відділ НДПУ ім. М.Гоголя, 2002. – С. 9-10. — 72 — Закон апперцепції пояснює це так: рівень уваги залежить від конкретної спрямованості особистості на певний об’єкт, а також від запасу знань, від настрою, від фізичного і психічного станів, від енергетичного поля, в якому людина перебуває в даний момент. Отже, рівень уваги залежить не тільки від нас, а й від значної кількості зовнішніх факторів. Знаючи це, можна навчитися керувати своєю увагою, а також впливати на рівень уваги оточуючих. Другий закон – закон установки. Установка – це пристосування організму до найкращого сприйняття або реагування. Прикладом установки може бути поведінка молодого вчителя, який іде на перший урок у незнайомий клас, особливо якщо попередньо він чув про нього насторожуючі відгуки. Вчитель прислухається до будь-якого шуму в класі, прискіпливо придивляється до учнівських облич, поз, жестів, тримається напружено, контролює свої реакції, дистанцію спілкування. Установка підтримує органи відчуття (слух, зір...) у стані повної готовності до сприйняття раптових змін. Таким чином, установка – це готовність до поведінки або дії. Установка проявляється не тільки у тих випадках, які вимагають максимального напруження організму; більш-менш тривала та чітко окреслена установка виникає під час більшості реакцій організму. З роками, під впливом досвіду, виховується тривалість і стійкість установки, яка може виникати і на основі внутрішніх спонукань (наприклад, під час читання, розв’язання важких завдань), організовуючи необхідні процеси. Для того, щоб закон установки діяв, потрібне багаторазове повторення тих вправ, які тренують увагу. Тільки за цієї умови вміння керувати своєю увагою закріплюється і реалізується саме по собі, коли це вам потрібно. Третій закон – закон чотирьох складових; він розглядає основні параметри уваги: стійкість, обсяг, розподіл, переключення. Стійкість уваги – це тривале утримування її на чомусь, чинення опору уваги втомі і відволіканню; це здатність утримувати об’єкт діяльності в полі зору на певний час. Увага є стійкою, якщо вона здатна долати перешкоди в діяльності; передбачати їх та реагувати на них. Стійка й оперативна увага вчителя сприяє організації відповідної уваги учнів під час змін у навчально-виховній діяльності. Обсяг уваги – здатність утримувати декілька об’єктів діяльності в полі зору за відносно короткий час; це максимальна кількість не об’єднаних у групи об’єктів, які людина може одночасно сприйняти у зв’язку з розв’язанням якоїсь однієї задачі. Дослідження свідчать, що у дорослої людини обсяг уваги досягає 4-6 об’єктів, на більше. Наприклад, людина може одночасно слухати, читати, говорити. Але в умовах підвищеної кількості об’єктів у нетренованої людини можлива втрата контролю, в результаті чого людина відчуває розгубленість, безпомічність, перестає послідовно керувати своєю увагою та діями. Однак для продуктивної праці в класі необхідно розвивати обсяг своєї уваги, і цьому також можна навчитися. — 73 — Одночасна увага до двох або кількох об’єктів та одночасне виконання дій з ними чи спостереження за ними складають зміст такої характеристики уваги як її розподіл. Така якість уваги необхідна вчителеві, наприклад, тоді, коли він одночасно повинен слухати відповідь одного учня, слідкувати, чи працюють над поставленим завданням решта дітей, та ще й думати, яке задати запитання школяреві і яким має бути наступний етап уроку. Увага дозволяє людині не знижувати ефективності своєї діяльності при переході від одних об’єктів до інших. Тут спрацьовує така характеристика уваги як переключення, під яким розуміють довільну зміну людиною спрямованості своєї уваги з одного об’єкта на інший. Говорячи про переключення або динаміку уваги, слід виділити певні аспекти цього процесу: вміння переключати увагу з одного об’єкта на інший у звичних умовах діяльності; уміння переключати увагу з одного об’єкта на інший, коли виникають нові педагогічні задачі, коли обставини постійно змінюються. Залежно від характеру дій людини увага буває зовнішньою і внутрішньою. Перша пов’язана з об’єктами поза людиною, друга – з відчуттям образів, створюваних фантазією, уявою. Крім цього, К.С.Станіславський розрізняє увагу формальну (без інтересу, фантазії) та творчу, коли з допомогою уяви об’єкт стає цікавим. Уява – це необхідний елемент творчої діяльності людини, який виражається у побудові образу продуктів праці, а також забезпечує створення програми поведінки в тих випадках, коли проблемна ситуація характеризується невизначеністю. 67 Надаючи вагомого значення розвитку уваги та уяви, К.С.Станіславський виділяв чотири типи людей. 68 1) З ініціативою, уява працює самостійно, без особливих зусиль Такий вчитель своєрідно будує уроки, уміє захопити дітей, зазвичай, зміст матеріалу, який він викладає, відрізняється від викладення у підручнику. Такі вчителі не чекають нових інструкцій, вони самі знаходяться в постійному пошуку нових методів роботи. У такого вчителя дітям легко вчитися. 2) Без ініціативи, але легко схоплює те, що підказують, і самостійно розвиває. Такому вчителеві важливо від чогось відштовхнутися, на щось опертися. Підказкою може бути конспект уроку, матеріал підручника, нова інструкція, методична розробка, досвід роботи інших вчителів і т.п. Дітям з таким педагогом також легко, а сам педагог, цілеспрямовано працюючи, може наблизитися до вчителів першого типу. 3) Схоплює підказку, але не розвиває її, не має до цього здібностей. Вчитель цього типу працює нерівно, уроки то вдаються, то ні. Такі вчителі, зазвичай, намагаються добре, точно передати матеріал підручника, але не 67 Общая психология: Учеб. для студентов пед. ин-тов / А.В.Петровский, А.В.Брушлинский, В.П.Зинченко и др.; Под ред. А.В.Петровского. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Просвещение, 1986. – С. 348. 68 Основы педагогического мастерства: Учеб. пособие для пед. спец. высш. учеб. заведений / И.А.Зязюн, И.Ф.Кривонос, Н.И.Тарасевич и др.; Под ред. И.А.Зязюна. – М.: Просвещение, 1989. – С. 67-68. — 74 — більше. Вони хороші виконавці інструкцій, розробленої методики, але в їхній роботі немає новизни. 4) Сам не творить і не схоплює того, що дають. Такому вчителю не допомагає ні хороший підручник, ні методичні розробки. У нього все формально, невміло, професійно неграмотно. Очевидно, що ефективність діяльності вчителя тісно пов’язана з особливостями його уяви. Функціонування педагогічної уяви на етапі підготовки до майбутньої діяльності допомагає прогнозувати, уявити її основні риси, сприймання матеріалу класом, очікуване спілкування з учнями, викликає творче самопочуття. У ході навчально-виховної діяльності з допомогою уяви педагог здійснює інтуїтивний пошук, орієнтується в мотивах учнівської реакції та поведінки. Після завершення роботи саме уява вчителя прогнозує і представляє можливі результати й ефект діяльності. Конкретизуючи основні функції уяви, Л.І.Рувінський називає такі: 1) аналіз (уява бере участь в оцінюванні педагогічної ситуації і допомагає зрозуміти її причини); 2) пошук (сприяє пошуку оптимального розв’язання педагогічної задачі); 3) прогноз (допомагає передбачити можливі результати впливу, почуття і наміри учня). Загалом уява потрібна для створення чогось нового, але вчителеві вона частіше потрібна для оновлення вже створеного. Наприклад, тоді, коли матеріал уроку необхідно зробити цікавим для себе і для учнів, знайти, побачити у ньому щось нове, привабливе, раніше не помічене. Це допоможе педагогу налаштуватися на урок, створити собі потрібний настрій, самопочуття. Уява тісно пов’язана з появою натхнення, з творчістю. Але вчитель, як і актор (на відміну від художників, музикантів, поетів), не може чекати, коли до нього прийде натхнення. Він повинен володіти ним і вміти викликати тоді, коли це потрібно. Допомагають педагогу в цьому воля, розум і почуття. У кожного вчителя ці якості розвинені більшою або меншою мірою. В залежності від того, яка з них переважає, виділяють три типи вчителів. 69 Якщо у вчителя переважають почуття (І тип), то його урок наповнений емоціями, які часом не підкріплюються фактами, логікою викладу. Звичайно, почуття захоплюють дітей, але чи винесуть вони певні знання з такого уроку, невідомо. Переважання волі (ІІ тип) у творчій роботі вчителя призводить до того, що на уроці панує авторитаризм, честолюбство вчителя (“Я так хочу”, “Ви повинні”). Особливість вчителя ІІІ-го типу – це переважання його розуму над волею і почуттями. Такий педагог може бути нецікавий дітям, його не завжди розуміють. Крім того, без участі волі у нього з’являється позиція: “Я даю матеріал, і це головне. Зрозумієте ви чи ні – ваша проблема. Захочете, будете знати”.

У діяльності педагога кожен контакт з аудиторією вимагає певного стану, оскільки кожен виховний вплив на учнів повинний ґрунтуватися на творчому, нестандартному підході. Вчитель у школі нерідко йде в клас викладати ту ж саму тему в той самий день у п'ятий раз. Однак справжній вчитель має поводитися так, щоб в учнів залишився після уроку спогад про його емоційну, творчу роботу. Педагог у вузі може викладати навчальну інформацію рівним, безпристрасним голосом. А може зануритися у виклад так, щоб у студентів виникла впевненість – ось тут, на їхніх очах, з ними разом, здійснюється таїнство наукового відкриття, народжується нове знання.

▲ Визначте, про який психічний стан йдеться в цьому описі? Є він обов’язковим чи бажаним для справжнього педагога? Чи може він виникати штучно, «на замовлення»? Обґрунтуйте свою відповідь.

http://pidruchniki.com/1120061137258/psihologiya/psihichni_stani_osobistosti

Для того, щоб полегшити вчителеві процес спілкування, забезпечити взаєморозуміння під час індивідуальної бесіди, Л.Філоновим96 було розроблено спеціальну методику контактної взаємодії, реалізовуючи яку, ініціатор спілкування може досягти ефективної взаємодії навіть всупереч початковому опору співрозмовника. Наведені стадії контактної взаємодії можна розглядати як етапи організації індивідуальної бесіди. 1. Накопичення згод. Завдання цього етапу спілкування – нейтралізація настороженості, напруження, тривожності партнера, подолання бар’єрів спілкування. Для цього потрібно обирати для бесіди нейтральний матеріал, уникати спірних тем, ставити запитання, на які співбесідник даватиме лише позитивні відповіді, "прочитувати" стан співрозмовника (“Ви, я бачу, стривожені”). 2. Пошук спільних інтересів. На цій стадії важливо виявити погляди, що збігаються, подібність позицій, однакові захоплення, теми для розмови, однаково прийнятні для обох сторін. 3. Прийняття особистих якостей і принципів співрозмовника. Мета цієї стадії: дати можливість партнерам по спілкуванню показати себе у вигідному світлі. Тут важливо, щоб учитель продемонстрував: незалежно від реального стану справ він беззастережно приймає ті позитивні якості, які приписує собі співрозмовник. 95 Основи педагогічної майстерності: навчально-методичний посібник / Е.І.Федорчук, Т.І.Конькова, В.В.Федорчук, В.О.Заремба; За заг. ред.. Е.І.Федорчук. – Кам’янець- Подільський: АБЕТКА, 2006. – С. 84. 96 Филонов Л.Б. Психологический контакт педагога и учащегося как условие успешной профилактики отклонений в поведении школьников // Психологическая профилактика недисциплинированного поведения учащихся. – К., 1989. – С. 238-251. — 122 — 4. Виявлення рис, негативних для взаємодії. На цьому етапі педагог може поділитися своїм занепокоєнням з приводу проблемної ситуації, нікого при цьому не засуджуючи, вдатися одночасно до самокритики, саморозкриття, демонструючи приклад характеристики недоліків. 5. Реалізація індивідуального підходу. На цьому етапі психологічне підґрунтя спілкування уже дозволяє підступатися до реалізації основної мети, заради якої проводиться індивідуальна бесіда. Тепер ініціатор спілкування може відверто говорити про те, що необхідно змінити (школяреві у його поведінці чи батькам у ставленні, поводженні з дитиною тощо). При цьому можна використовувати такі прийоми: підкреслення сумісних дій (“зараз вирішимо”), попереджувальні засоби (“я скажу, але ви не ображайтеся”), критичні зауваження, але з мінімумом повчальності. 6. Узгоджена взаємодія. Мета даного етапу: забезпечення міцного контакту, що є результатом зусиль обох сторін. Для цього можна використати наступні прийоми: звертання за порадою, пропозиція сумісного рішення, передбачення очікуваного. Отже, щоб індивідуальна бесіда була успішною, вчитель повинен пам’ятати про те, що не можна починати розмову одразу з повідомлення негативних аспектів проблемної ситуації, з приводу якої була ініційована розмова. Бесіду слід розпочинати з нейтральних тем, питань, що цікаві обом співрозмовникам, наголошувати на позитивних моментах у поведінці, особистих якостях школярів тощо. А результатом розмови обов’язково має бути спільне рішення партнерів по спілкуванню, своєрідна угода: що кожен із співрозмовників буде надалі робити, якої лінії поведінки дотримуватися для вирішення існуючої проблеми.

Успішність педагогічної діяльності великою мірою залежатиме від педагогічних здібностей вчителя. Серед основних здібностей до педагогічної діяльності виділяють: • комунікативні – здатність до спілкування, до встановлення контактів і зв’язків19; • перцептивні – професійна проникливість, пильність, педагогічна інтуїція, здатність сприймати та розуміти іншу людину; • динамічні – здатність активно впливати на іншу особистість; • емоційна стабільність – здатність володіти собою, зберігати самоконтроль, здійснювати саморегуляцію за будь-якої ситуації; • оптимістичне прогнозування – передбачення розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній20; • креативність – здатність до творчості. Крім цього, важливими можна назвати організаторські здібності, конструктивні (вміння відбирати та логічно вибудовувати матеріал), гностичні (здатність до пізнання нового), дидактичні (вміння навчати інших) та ін.

. Емоційне настроювання на творчу діяльність на уроці допомагає досягти найкращих результатів у праці, відчувати натхнення, отримувати задоволення від роботи. У цьому процесі 38 www. tspu.edu.ua/subjects/88/13/lect1 4.html — 34 — значна роль відводиться таким емоційно значущим моментам, як мисленне переживання майбутнього уроку, вироблення емоційного ставлення до об’єктів діяльності, прагнення співвіднести матеріал уроку з власним особистісним досвідом, що допомагає емоційно висвітлити матеріал, побачити в ньому нові зв’язки. У педагогічній літературі39 виділяють такі основні напрямки роботи з емоційного налаштування перед уроком: 1) Звернення до матеріалу уроку, пошук в ньому потрібних “манків” (термін К.С.Станіславського), тобто привабливого ядра, цікавих моментів в матеріалі та методиці уроку. Важливо зуміти побачити щось приємне, цікаве для себе в матеріалі уроку за будь-яких несприятливих умов. 2) ”Надзавдання уроку”. Прямо чи опосередковано усвідомленість задуму, мети, завдань уроку впливають на волю, розум, почуття вчителя, збуджуючи його творчу енергію. “Надзавдання уроку” – це та кінцева мета виховуючого навчання, яку вчитель ставить перед собою. Це середня і дальня перспектива навчання, стратегічний план вчителя. 40 Адже завдання конкретного уроку – це лише ланка у складному і тривалому процесі навчання школярів. “Надзавдання” підіймає вчителя над масою окремих уроків, навчальних фактів, дозволяє розуміти їх з погляду перспектив, допомагає педагогу усвідомити, для чого він працює, чого зрештою прагне. 3) Створення позитивної установки. Позитивне ставлення до самого себе, задоволення собою і власною професійною діяльністю необхідні вчителю для успішного розвитку емоційної стійкості, почуття власної гідності. Якщо педагог задоволений собою і своєю професійною діяльністю, то він не відчуватиме надмірного емоційного напруження під час спілкування з учнями, з більшою готовністю йтиме на контакт з дітьми, позитивно впливатиме на їхню особистість. Тому педагогу важливо бути психологічно налаштованим на успіх, впевненим в тому, що мета буде досягнута. Необхідно привчити себе до успіху, зробити його звичним для себе. Адже, як писав Х.Ліндеман, “зберігати у своїй пам’яті негативні уявлення рівнозначно повільному самогубству” 41. Отже, можна знайти фактори, які б стимулювали виникнення робочого настрою, відповідного емоційного стану, допомагали у формуванні емоційної стійкості та саморегуляції вчителя. Та які б способи опанування внутрішньою технікою не використовувалися педагогом, важливо, щоб вони допомагали у професійній діяльності – у підготовці до уроку, налаштуванні на урок, відновленні сил після напруженої праці, розв’язанні проблемних ситуацій та конфліктів.