3. Закономірності поширення зональних типів морфоскульптур суходолу

Зональні морфоскульптури суходолу залежать насамперед від специфіки кліматичних умов. Кожен тип морфоскульптури поширений у певних кліматичних поясах та областях. Так, флювіальний рельєф утворюється при наявності атмосферних опадів. При цьому їх кількість не має вирішального значення. Тому флювіальний тип морфоскульптури займає найбільші площі. Його форми найчастіше зустрічаються в екваторіальних, субекваторіальних, тропічних та субтропічних і помірних широтах, за винятком внутрішньоконтинентальних частин тропічного, субтропічного та помірного кліматичних поясів.

Гляціальний тип морфоскульптури приурочений до полярних та субполярних широт, на котрих утворено покривні та гірсько-покривні льодовики. Форми гірсько-льодовикового рельєфу зустрічаються на усіх широтах, включаючи екваторіальні. Особливо велику площу указані форми займають на прибережних ділянках материків та островах.

Кріогенний рельєф є реліктом холодного плейстоценового періоду, тому його форми зберігаються у районах сучасного холодного клімату, насамперед із дуже морозними зимами. На ділянках, покритих льодовиком, багаторічна мерзлота відсутня, оскільки лід зберігав гірські породи від промерзання. Районами поширення кріогенного рельєфу є субполярні широти та внутрішньоконтинентальні області помірного клімату.

Аридний рельєф приурочений до внутрішньоконтинентальних областей тропічного, субтропічного та помірного кліматичних поясів. Крім того, піщані форми еолового рельєфу знаходяться у місцях скупчення піщаних відкладів різного походження у позапустельних зонах. Це узбережжя морів та океанів, заплави та перші надзаплавні тераси річок, флювіогляціальні та алювіальні рівнини, тощо.

4. Флювіальний рельєф площинного змиву

Флювіальний рельєф формується в результаті дії води, яка тече по поверхні землі. Тобто райони його поширення приурочені до кліматичних областей зі достатнім та надлишковим зволоженням, котрі характеризуються наявністю поверхневого стоку. Текуча вода розмиває (ерозія), переносить (транспортування) і відкладає (акумуляція) гірські породи. Стік розділяється на площинний і лінійний.

Рельєф площинного змиву

Площинний стік - (вода стікає по схилах суцільним тоненьким шаром) змиває з верхніх і середніх частин схилів частинки ґрунту і гірські породи та відкладає їх у нижніх частинах схилів, утворюючи делювіальні плащі. Відклади – делювій. Форми рельєфу – виположені схили та делювіальні плащі.

Лінійний стік – поділяється на тимчасові та постійні водотоки.

5. Рельєф тимчасових водотоків

- Ерозійна борозна - глибиною – 3 – 30см. Ширина дорівнює глибині. Форма веподібна на відстані декілька метрів одна від одної.

- Ерозійна ритвина (промоїна) - глибина 1 – 2м, ширина – 2 – 2,5м, поперечний профіль веподібний, на відстані 10м одна від одної .

- Яр – глибина 10-20 м (до 80м), поперечний профіль неподібний, схили круті, незадерновані, дно вузьке. Яр, на відміну від борозни та ритвини, має свій власний повздовжній профіль, котрий відрізняється від профілю схилу. Яр росте в глибину за рахунок глибинної ерозії, бокової у ньому майже немає. Як яр росте в довжину ? Він як рак росте вершиною, тобто назад. Це регресивна або задкуюча ерозія. Довжина яру сотні метрів, навіть кілометри чи десятки кілометрів.

Яружна ерозія спостерігається, якщо базис ерозії досить низько розташований. Базис ерозії – це рівень, на якому водний потік втрачає силу і не може поглиблювати русло. Це перша умова утворення ярів. Вона має поєднуватися зі низкою інших умов:

а) наявність крутих схилів;

б) достатня кількість опадів та їх зливовий характер, що забезпечує інтенсивний поверхневий стік;

в) наявність пухких гірських порід, котрі легко піддаються ерозії;

г) слабка задернованість поверхні або відсутність рослинності.

У верхній частині ярів є лощини, хоча не завжди. Тобто, якщо яр врізається до рівня базису ерозії і виробляє повздовжній профіль рівноваги, то умов для росту яру вже немає. І він, починаючи з гирла, поступово перетворюється на балку. Глибинного врізу немає, схили стають пологими, задерновуються, дно стає ширшим за рахунок бокової ерозії.

Балка – це від’ємна, лінійно витягнута форма флювіального рельєфу, з пологими незадернованими схилами із значною шириною. Можливі донні яри при піднятті території або зниженні базису ерозії, чи внаслідок збільшення кількості опадів. У гирлах ярів та балок формуються конуси виносу внаслідок акумуляції наносів, котрі складаються із пролювію.

Під дією лінійної ерозії утворюється: яружний, балочний чи яружно-балочний рельєф. Швидкість росту ярів може бути дуже значною - до 60-80м на рік. Якщо ерозійні процеси відбуваються у місцевості, складеній глинами, утворюється сиртовий рельєф, котрий характеризується пагорбами з округлими вершинами й пологими схилами та широкими долинами зі задернованими схилами й днищем. У піщаних відкладах яри неглибокі з нестійкими схилами. В пустелях, де опади випадають рідко й немає постійного стоку, характерні сухі річища тимчасових водотоків: у Африці та Аравії їх називають ваді, в Австралії – крики, у Середній Азії – узбої.

У передгір’ях конуси виносу зливаються і утворюють передгірні акумулятивні рівнини, якщо підняття гір було тривалим (передгір’я гір Середньої Азії). Засоби запобігання яружної ерозії – фітомеліорація, гідротехнічні споруди, обвалювання, щілювання, тощо.

6. Рельєф постійних водотоків, тектонічні типи річкових долин

Постійні водотоки створюють форми рельєфу – річкові долини – це від’ємні лінійно-витягнуті форми рельєфу. Річкові долини дуже різноманітні. На їх формування мають вплив типи морфоструктур, на котрих утворилися річкові долини, історія їх розвитку, зміна положення базису ерозії унаслідок неотектонічних рухів.

Тектонічні типи долин:

І) повздовжні;

ІІ) поперечні;

ІІІ) діагональні.

І) Повздовжні долини співпадають з осями складок, напрямками розломів тощо. Вони поділяються на низку видів:

1) синклінальні ( з виходами джерел, зсувами);

2) антиклінальні ( мають ступінчасті схили);

3) моноклінальні (розміщені на крилах антикліналей і синкліналей, з асиметричними схилами);

4) долини – розломи ( мають прямолінійне простягання);

5) долини – грабени (з широким плоским дном і розломами, симетричними крутими схилами).

ІІ) Поперечні долини (розташовані впоперек осі складок чи вздовж розломів). Вони представлені двома видами:

1) Антецедентні долини – врізалися в хребти по мірі їх підняття. Тобто швидкість ерозійного врізу така ж, як швидкість підняття (наприклад, долини Інда і Брахмапутри).

2) Епігенетичні долини – були закладені на поверхні, котра складалася із горизонтально залягаючих шарів гірських порід, а потім верхні горизонтальні шари були знесені, а річка поступово врізалася в нижче залягаючий складчастий фундамент. Така ситуація створювалася, коли пластово-денудаційні рівнини ставали цокольними.

ІІІ) Діагональні долини простягаються під кутом до хребтів та тектонічних структур.