Використання холоду у відновлювальній медицині

У широкому розумінні кріотерапія — сукупність методів, що базуються на застосуванні низьких температур для охолодження тканин, органів або всього організму.

Виділяють кріотерапію — використання низьких температур і гіпотермію — використання температур, близьких до 0 °С. Спрадавна холод використовується для профілактики як засіб загартовування організму (холодні й прохолодні обливання, обтирання, моржування, укутування, місцеві ванночки). Використовують рефлекторну кріотерапію — застосування низьких температур на точку акупунктури (ТА) й тригерні пункти, а також рефлекторну гіпотермію — подразнення холодом (температура близька до 0 °С), наприклад льодом. Розрізняють також загальну й селективну гіпотермію. Загальна гіпотермія використовується для зниження температури тіла. Вона досягається зануренням тіла на тривалий час у холодну (+5…+15 °С) або крижану (близько 0 °С) воду, обгортанням тіла тканиною із шаром роздробленого льоду або інших кріоносіїв (сухий лід, кріогелі). Селективна гіпотермія — переважне охолодження окремих частин тіла або органів. Вона досягається застосуванням аплікації льоду, кріогелю, масажу з льодом, тканини, змоченої в розчині кухонної солі та охолодженої до низьких температур, накладання пакета з шаром роздробленого льоду, покриттям ділянки шкіри злегка паркою рідиною (хлоретилом, фторотаном), обдуванням холодним повітрям, охолодженням за допомогою рідкого азоту з температурою від –100 до –180 °С під тиском ураженої ділянки тіла тривалістю 1–3 хвилини, а також з використанням кріоаерозолів.

Новим перспективним методом є екстремальна кріотерапія — використання кріокамери (кріосауни, cryotherapiekammer), що застосовується для активації всіх адаптаційних ресурсів, імунонейроендокринної системи, що викликає знеболювання, відновлення та загоєння, що сприяє низькотемпературному впливу та зводить до мінімуму дискомфорт від контакту з холодним середовищем.

Механізми дії холодом:

1) викликає звуження капілярів і артеріол;

2) викликає уповільнення крово- і лімфовідтоків;

3) інгібує обмін речовин;

4) зменшує венозний тиск;

5) збільшує поріг больового сприйняття, що вкрай важливо в нейрореабілітації;

6) викликає зниження м’язового тонусу та зменшення спастичності;

7) зменшує потребу тканини в кисні та метаболітах (протигіпоксичний ефект);

8) сповільнює розпад білків у зоні вогнища ураження та всмоктування продуктів розпаду тканин.

У цілому холод справляє такі дії:

1) аналгезуючу: місцевоанестезуючу, тобто протиноцицептивну;

2) гемостатичну (припиняє розвиток гематоми);

3) протинабрякову;

4) протизапальну;

5) протиалергенну;

6) стимулюючу щодо катаболічних реакцій.

Слід зазначити, що реакція організму багато в чому залежить від часу та температури впливу. При нетривалій процедурі спостерігаються фазові реакції, що проявляються спочатку вазоконстрикторною і змінюються вазодилататорною з наступною шкірною гіперемією.

Краніоцеребральна гіпотермія (КЦГ), тобто охолодження голови й черепа, призводить не тільки до охолодження тканин голови, але й помірної рефлекторної гіпотермії. КЦГ призводить до вповільнення й зниження рівня метаболічних процесів мозку і є допоміжним заходом при лікуванні набряку мозку. Її варто проводити, як тільки стабілізується артеріальний тиск. Вважається, що протипоказанням до КЦГ є початково низькі показники артеріального тиску, виражені порушення серцевого ритму, гіпокаліємія, виражене порушення реологічних властивостей крові, зокрема її в’язкості, тому що тут працює закон С. Ареніуса. КЦГ адекватна, коли її використовують за допомогою спеціальних апаратів «Холод-2Ф» і « Флюїдо-Краніотерм».

При впливі на рефлексогенні зони (синокаротидну та ін.) холод справляє регулюючу дію на реактивність вегетативної нервової системи, має симпатолітичний ефект: знижує артеріальний тиск, зменшує спазм судин головного мозку, зменшує тахікардію, має вазомоторну дію, що має значення при лікуванні вегетативної дисфункції, мігрені.

Місцева кріотерапія призводить до зміни чутливості периферичних рецепторів, підвищуючи поріг болючого сприйняття, знижує поріг патологічної аферентної імпульсації, при цьому змінюється збудливість сегментарних і супраспінальних центрів (Л.Е. Пелех та співавт., 1983), що знаходить застосування при лікуванні нейропатичного болю.