69. Нюховий аналізатор: будова, функції

Нюх у людини розвинений краще, ніж смак, він дає змогу розрізняти більше як 10000 нюхових відчуттів.

1 —рецептор нюху; 2 — нюховий нерв;

З — коровий центр нюху.

У слизовій оболонці порожнини носа (в верхній і частково середній носових раковинах) містяться нюхові рецептори, що сприймають запахи газоподібних речовин (рис. 2). Ця частина слизової оболонки носової порожнини називається нюховою ділянкою. Нюхова ділянка вкрита епітелієм, в якому розрізняють опорні і нюхові клітини, останні виконують рецепторну функцію в органі нюху.

Нюхові рецепторні клітини за своєю формою нагадують глечик з довгою горловиною. На одному кінці цих клітин є по 6-12 надзвичайно тоненьких волосків, які у десятки разів збільшують поверхню контакту рецепторів з молекулами запашних речовин. До того ж ці волоски рухаються і активно "виловлюють" запашні молекули. Волоски занурені у слиз, який виробляють залози слизової оболонки носа. Слиз відіграє роль фільтра: одні запашні молекули пропускає швидко, інші повільніше, деякі затримує на тривалий час. На другому кінці "глечика" містяться аксони, які формують волокна нюхового нерва.

Нервові волокна нюхових клітин проходять крізь отвори решітчастої кістки в порожнину черепа до нюхових цибулин головного мозку. Звідси імпульси, що виникли в рецепторах, йдуть по нюховому тракту через стовбур головного мозку в кору великих півкуль, де здійснюється їх аналіз і виникають відчуття того ти іншого запаху.

Рецептори нюхового аналізатора подразнюються хімічними збудниками. Запах, властивий тій чи інший речовині, залежить від вібруючих рухів їх молекул. При цьому молекули створюють низькочастотні електромагнітні коливання, які і сприймаються рецепторами нюхового аналізатора.

Чуття нюху надзвичайно гостре і тонке. Людина відчуває запах речовин, що знаходиться в повітрі в таких малих концентраціях, які не можна виявити ні хімічним, ні спектральним аналізатором. За стереохімічною теорією існує 7 первинних запахів: камфорний, м'ятний, квітковий, мускусний, ефірний, їдкий, гнилий. Чутливість до запаху підвищується на світлі, після збудження симпатичної нервової системи.

У дітей раннього віку чуття нюху розвинене слабше, ніж у старших дітей, це зв'язано з недорозвиненням у них носової порожнини. Проте новонароджена дитина уже в перші дні життя реагує на сильні запахи скороченням мімічних м'язів і відвертається від речовин, що неприємно пахнуть. Гострота нюху підвищується до 6 років, а потім поступово знижується. Тонкість нюху (розрізнення запахів) з віком підвищується.

 

Смаковий аналізатор: будова, функції

Сприймання смакових властивостей речовин, що потрапляють у порожнину рота, виконує смаковий аналізатор.

Він складається з периферичного (смакові рецептори), провідникового (периферичний язикоглотковий нерв, довгастий мозок, гіпоталамус, таламус) і центрального (у скроневій частці кори головного мозку) відділів.

Смакові рецептори є хеморецепторами. Скупчення смакових рецепторів містяться у смакових цибулинах, що розміщені у виростах слизової оболонки язика — смакових сосочках (рис.1).

Рис. 79. Схема будови смакового сосочка:

^ 1 — смакові цибулини; 2 — нервові волокна;

З — слизові залози.

Смакові цибулини розташовані на язиці нерівномірно: чутливіші до солодких речовин — на кінчику, до кислих — по краях, до гірких — на корені, а до солоних — на кінчику й по краях.

Рис.1. Схема будови смакового сосочка Смакові цибулини є не тільки на певних

1-смакові цибулини; 2-нервові волокна;

3-слизові залози ділянках язику, але й на стінках глотки і м'якого

піднебіння, іноді на губах. Осідання частинок їжі на смакові рецептори викликає їх збудження.

У порожнині рота, крім смакових рецепторів, є ще й інші—дотику, терморецептори, їх подразнення посилює смакові відчуття.

Збудниками смакових рецепторів є хімічні речовини, що знаходяться в розчиненому стані. Природним розчинником у ротовій порожнині є слина. Збудливість смакових рецепторів значною мірою залежить від температури. Найсприятливішою для цього є температура 10-35°С. Холодна і гаряча їжа знижує смакові відчуття.

На формування смакових відчуттів впливають зір та нюх. Страви, що неприємно пахнуть, ніколи не здадуться смачними. Це зумовлено тим, що центри смаку і нюху у гіпоталамусі розміщені майже поруч, їхні нейрони тісно взаємопов'язані і легко обмінюються інформацією один з одним. Так само пов'язані між собою смаковий і зоровий центри. Коли людина щодня їсть одну й ту саму їжу, вона з часом стає їй несмачною, бо смакові рецептори звикають (адаптуються) до одноманітних подразників. Підвищують активність і збудливість смакових рецепторів різні спеції і приправи.

Смакові цибулини мають найкоротший вік серед інших рецепторів. Час їхнього існування усього 240 годин, після чого вони гинуть і замінюються на нові.

У новонародженої дитини орган смаку, порівняно з іншими органами чуття, розвинений найкраще. Так, на подразнення солодким, новонароджена дитина реагує смоктанням і ковтанням, на кисле, солоне, гірке — скороченням мімічних м'язів. Після народження дитини орган смаку продовжує розвиватись, головним чином, у напрямку точнішого розрізнення смаків.

73.Вестибулярний апарат: будова, функції У внутрішньому вусі міститься не тільки рецепторна частина слу­хового аналізатора, але й рецептори аналізатора положення голови і тіла в просторі. Лежать вони у так званому вестибулярному апараті, який складається зприсінка та трьох півколових каналів, які розташовані в трьох взаємно перпендикулярних площинах. Півко­лові канали заповнені ендолімфою. Присінок складається з двох мішечків — овального і круглого, розташованих ближче до завитки. На внутрішній поверхні мішечків є рецептори рівноваги, або отолітовий апарат (від грец. otos — вухо, lithos—камінь). Отолітовий апарат розміщений вертикально в овальному мішечку і горизонтально в круглому. В отолітовому апараті знаходять­ся чутливі рецепторні волоскові клітини — механорецептори. Волоси цих клітин занурені в драглисту масу, яка містить численні вапняні кристали — отоліти, які утворюють так звану отолітову мембрану. Завдяки отолітам — твердим включенням, щільність мембрани вище за щільність середовища, що її оточує. Тому, під дією сили ваги чи приско­рення, мембрана зміщується відносно рецепторних клітин, волоски яких згинаються за нею. Виникає збудження клітин. Таким чином, отолітовий апарат контролює положення тіла відносно сили тяжіння (в горизонталь­ному чи вертикальному положенні знаходиться тіло) та реагує на пря­молінійні прискорення при вертикальних та горизонтальних рухах тіла.  Друга частина вестибулярного апарату — три півколових кана­ли діаметром близько 2 мм. На внутрішній поверхні півколових каналів розташовані гребінці — спеціальні чутливі клітини, які здатні сприйма­ти подразнення та передавати імпульси в центральну нервову систему. Вони подразнюються рухами ендолімфи, зумовленими переміщенням тіла в просторі. При цьому рухливі реакції, що виникають, сприяють збереженню рівноваги. Цьому сприяють також зір та м'язово-суглобова рецепція. Півколові канали розташовані у взаємно перпендикулярних площинах, тому їхні рецепторні клітини реагують на колові та обертальні рухи голови і тулуба. З рецепторів вестибулярного апарату відходять тоненькі чутливі нервові волоконця, які, сплітаючись, утворюють вестибулярний нерв. Від нього імпульси про положення тіла у просторі надходять до довгастого мозку, зокрема у вестибулярний центр, з'єднаний нервовими шляхами з мозочком, підкірковими утвореннями та корою головного мозку й зоро­вими центрами. При ушкодженні (особливо однобічному) вестибулярного апарату спостерігаються тяжкі розлади руху і втрата здатності до збереження рівноваги. Такі ушкодження часто бувають у людей глухонімих від на­родження. Формування вестибулярного апарату закінчується раніше від інших рецепторів. У новонародженої дитини він розташований майже так само, як у дорослої людини. Збудливість вестибулярного апарата і вестибу­лярного аналізатора в головному мозку існує від народження і розви­вається у процесі вправляння. 2. М'язово-суглобове чуття (руховий, пропріоцептивний аналізатор) Велике значення у визначенні положення тіла та його частин у про­сторі, а також координації рухів мають рецептори, що містяться в м'я­зах, сухожилках і суглобах (пропріорецептори). Імпульси, що виника­ють в пропріорецепторах під час рухів, по доцентрових нервах надхо­дять до мозочка і задньої центральної закрутки кори півкуль головного мозку, де виникає відчуття зміни в положенні частин тіла. В результаті подразнення пропріорецепторів виникають рефлекторні скорочення тієї чи іншої групи м'язів, або зміна їх тонусу. Це сприяє підтриманню або зміні руху, а також зумовлює позу тіла, яка забезпечує його рівновагу. За допомогою м'язово-суглобового чуття можна, піднімаючи предмет, приблизно визначити його вагу.