Ііі. Оформлення тексту курсової роботи

Роботу набирають на комп’ютері з одного боку аркуша білого паперу формату А4 через 1,5 інтервал (28-30 рядків на сторінці) 14-м кеглем шрифту Times New Roman. Текст друкують, залишаючи поля таких розмірів: ліве – 30 мм, праве – 10 мм, верхнє – 25 мм, нижнє – 20 мм.

Заголовки структурних частин курсової «ЗМІСТ», «ПЕРЕЛІК УМОВ­НИХ СКОРОЧЕНЬ», «ВСТУП», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИС­ТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ», «ДОДАТКИ», а також назви параграфів друкують великими літерами симетрично до тексту. Заголовки пунктів у параграфах подають маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Відстань між текстом попереднього та заголовком наступного пункту повинна дорівнювати 3-4 інтервалам. Кожну структурну частину курсової (зміст, вступ, параграфи, висновки, перелік посилань, список використаних джерел і літератури, додатки) починають з нової сторінки. До загального обсягу курсової не входять перелік посилань, список використаних джерел та літератури, додатки. Але всі сторінки зазначених елементів роботи підлягають наскрізній нумерації.

Заголовки параграфів і пунктів курсової роботи повинні точно відбивати зміст викладеного матеріалу. Кожен заголовок має бути коротким, але й надмірна простота небажана. Небезпечні заголовки з одного слова, тому що не дають змоги визначити тему вміщеного під ними тексту. Трапляється й інше, коли автор, бажаючи максимально точно передати у заголовку зміст параграфа, робить його громіздким, що суттєво ускладнює смислове сприйняття.

Нумерацію сторінок параграфів, пунктів, підпунктів, рисунків, таблиць подають арабськими цифрами без знака №, без крапки, риски. Першою сторінкою курсової є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок, не проставляючи його номера. Наступні сторінки нумерують у правому верхньому куті. На першій сторінці таких структурних частин, як зміст, перелік умовних позначень, вступ, розділ, висновки, список використаних джерел порядковий номер не вказується, але вони включаються до наскрізної нумерації.

Структурні частини: перелік умовних позначень, вступ, висновки, список джерел і літератури, додатки – не нумерують, тобто не можна друкувати: «1. ВСТУП» або «Розділ 6. ВИСНОВКИ». Пункти нумерують у межах кожного параграфа. Номер пункту складається з номера параграфа та порядкового номера пункту, між якими ставлять крапку. В кінці номера пункту повинна стояти крапка, наприклад: «2.3.» (третій пункт другого параграфа). Потім у тому ж рядку йде заголовок пункту. Відповідним чином здійснюють і нумерацію підпунктів.

Загальні правила цитування та посилання на використані джерела. Наукова етика вимагає точно відтворювати цитований текст. Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в граматичній формі, в якій його подано у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання;

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення автор­ського тексту та спотворення думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками, які ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, в кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами) слід бути максимально точним у викладі думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів, і робити відповідні посилання на джерело;

д) цитування не повинно бути надмірним, бо створює враження компілятивності праці.

Подання таблиць. Цифровий матеріал, коли його багато або є потреба у зіставленні певних показників, як правило, оформлюють у таблиці. Звичайно таблиця складається із таких елементів: номера за порядком, тематичного заголовка, боковика, заголовків вертикальних граф, горизонтальних рядків і вертикальних граф. Кожна таблиця повинна мати назву, котру розміщують над нею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово «Таблиця» починають з великої літери. Назву не підкреслюють. Заголовок кожної графи в головці таблиці має бути стислим. Заголовки граф пишуть з великої літери, підзаголовки – з малої, якщо вони становлять одне речення із заголовком, і з великої, якщо вони є самостійними. Заголовки мають бути максимально точними та простими. Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті. Громіздкі таблиці доцільно виносити до Додатків. У такому разі необхідно посилатися на таблицю в тексті. Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) у межах розділу. У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначенням її номера. Номер таблиці складається з номера параграфа і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2» (друга таблиця першого розділу). Нижче подається назва таблиці, наприкінці якої у квадратних дужках вказується порядковий номер посилання. Назва розміщується по центру. Якщо в роботі одна таблиця, її не нумерують.

Ілюстрації позначають словом "Мал." і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках. Номер ілюстрації складається з номера розділу і її порядкового номера, між якими ставиться крапка. Наприклад: Мал. 1.2 (другий рисунок першого розділу). Номер ілюстрації, її назва та пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією.

Посилання. Під час написання роботи студент повинен обов’язково посилатися на документи, авторські наукові або публіцистичні праці та опубліковані чи неопубліковані джерела, з яких запозичив матеріали або окремі результати (цитування, цифровий матеріал тощо). Посилання на джерела та літературу роблять у міру вживання їх у тексті. Наприкінці речення в квадратних дужках позначається порядковий номер джерела інформації (відповідно до нумерації в прикінцевому списку джерел і літератури), через кому вказується номер сторінки або аркуша архівного документу.

Оформлення списку використаних джерел і літератури. Зі списку можна зробити висновок про ступінь ознайомленості студента з джерелами та літературою з проблеми, що досліджується. Список використаних джерел і літератури містить бібліографічний опис використаних джерел інформації та розміщується після висновків. Він поділяється на дві частини: Джерела і Література (Додаток Д). Джерела необхідно об’єднувати в групи. Порядок їх розміщення визначається важливістю кожної з них для даної роботи. Для історичного дослідження важливе значення мають архівні документи, тому у разі використання, їх варто у списку джерел ставити на перше місце. Це дозволить рецензентам оцінити ступінь історичності й самостійності курсової роботи. Якщо архівні джерела не використовувалися, то їх не вказують і в загальному переліку. Слід мати на увазі, що архівними є також матеріали поточних архівів сучасних установ, організацій, підприємств, фірм тощо. Найчастіше такі документи залучаються до дослідження майбутніми фахівцями в галузі політології та міжнародних відносин (хоча до них звертаються й історики). Тому матеріали поточних архівів також доцільно об’єднувати в одну групу та за необхідності ставити їх першими у «Списку використаних джерел та літератури» наприкінці роботи.

Література також може групуватися за видами (монографії, статті, дисертації та автореферати дисертацій). Якщо кількість окремих видів літератури невелика, то їх недоцільно виділяти в окрему групу; краще подати загальним списком. Література (в загальному списку та всередині груп) розташовується в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або назв, спочатку видану кирилицею, потім – іншими мовами, теж в алфавітному порядку. Нумерація в прикінцевому списку джерел і літератури суцільна від першої до останньої позиції.

Internet-ресурси не слід виділяти в окрему групу джерел або літератури, оскільки вони такими не є. Internet – не джерело, не література, а місце розташування останніх, засіб масової інформації. Водночас специфічними джерелами виступають блоги, веб-форуми, чати.

Відомості про джерела та літературу, включені до списку, слід подавати відповідно до вимог державного стандарту з обов’язковим наведенням назв праць. Зокрема потрібну інформацію можна одержати з чинного Стандарту бібліографічного опису ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.

Складові бібліографічного опису (Додаток Е).

Опис архівних джерел має містити наступну інформацію: назву архіву, номер і назву фонду, номер опису, номер і назву справи, кількість аркушів. Усі дані подаються відповідно до внутрішніх норм оформлення кожного архіву.

Інформація про авторів у бібліографічному описі подається в такому порядку: прізвище, ініціали (Максименко І.С. aбо Baldwin R.E.). У тексті кур-сової – навпаки – спочатку подаються ініціали або ім’я, потім – прізвище (І.С. Максименко чи R.E. Baldwin, або Іван Максименко, чи Robert E. Baldwin). Ця норма поширюється як на вітчизняні, так на іноземні видання. Якщо робота має двох або трьох авторів, слід подавати прізвище та ініціали першого, а після назви праці через косу лінію – ініціали та прізвища всіх авторів. Колективні монографії чотирьох і більше авторів та ті, котрі не мають індивідуальних авторів, записують за назвами, після цього через косу лінію подають дані про авторів (не більше перших трьох, а далі додають "та ін." або „et al.”). У цьому випадку ініціали також розміщують перед прізвищами.

Назву роботи подають, як вказано на титульному аркуші. За наявності підзаголовка його наводять після основної назви через двокрапку (додаток В). За потреби після основної назви через двокрапку уточнюються відомості щодо характеру видання: підручник, навч. посібник, довідник, енцикл. словник, зб. статей, зб. наукових праць, у 10 т. тощо.

Інформацію про переклад фіксують після назви через крапку з комою, наприклад, «пер. з англ.», «пер. з фр. В.Бойчука».

Місце видання подають після автора, назви, інформації про переклад у називному відмінку. Скорочуються назви міст Київ (К.), Москва (М.), Ленінград (Л.), Санкт-Петербург (СПб.), New York (N.Y.). Всі інші міста України та світу записуються повністю (Харків, Львів, Донецьк, Ростов-на-Дону, Lon­don). Якщо в книзі зазначено два місця видання, їх подають через крапку з комою. Якщо одна з двох назв міст не скорочується, необхідно обидві подавати повністю. Правильно: К.; М. або Київ; Львів. Помилка: К., Львів.

Назву видавництва записують коротко, без слова "видавництво" і без лапок.

Рік видання подають після назви видавництва, через кому, арабськими цифрами. Після року ставлять крапку і тире (. – ).

Обсяг видання записують арабськими або римськими цифрами (як зазначено у виданні) зі скороченим словом сторінка: в українській – с., в англійській – р., у німецькій – S., у французькій – s. (150 с., 150 р. тощо).

Опис джерела, вилученого з мережі Internet. Спочатку зазначають назву інформації відповідно до правил бібліографічного опису. Потім у квадратних дужках подають: [Електронний ресурс] і далі: – Режим доступу: <http://www ..........> – вказують адресу сторінки.

Правила оформлення додатків. Додатки оформлюють як продовження курсової на наступних сторінках, розміщуючи їх у порядку появи посилань на них у тексті. Кожен із них починають з нового аркуша, їм надають заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово «Додаток» і велика літера, що позначає додаток. Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, І, І, Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б тощо. Єдиний додаток позначається як додаток А. Ілюстрації, таблиці та формули, розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д. 1.2 – другий рисунок першого розділу додатка Д); формула (А. 1) – перша формула додатка А.