Підходи до розуміння ґендера

• статеворольовий підхід зводить ґендер до одного з його соціально-психологічних проявів — ґендерних стереотипів (схем сприйняття), при цьому таке тлумачення відповідає початковому розумінню ґендера як соціальної надбудови над біологічною статтю;

• соціально-конструктивістський підхід розглядає відносини між чоловіком та жінкою перш за все як соціокультурно сконструйовані, акцент при цьому робиться на владних відносинах між чоловіком та жінкою, у той час як біологічні відмінності вважаються другорядними.

На думку прибічників соціально-конструктивістського підходу, ґендерні відносини побудовані на домінуванні і підпорядкуванні, паритеті і нерівності, внутрішньогрупповому фаворитизмі та міжгруповій дискримінації. Вони створюють нерівність соціальних можливостей чоловіків та жінок, владну асиметрію, яка підкреслюється різницею у ґендерно-специфічних моделях спілкування. Визнання «об'єктивності» ґендерних відмінностей чоловіків та жінок маскує дискримінацію.

Дійсно, біологічні підходи, і меншою мірою — ентноцентричні та теологічні ґендерні моделі досить часто використовуються для виправдання соціальних забобонів і несправедливостей. Ґендерні відмінності ніколи не повинні використовуватися для виправдання ґендерної нерівності, проте заперечувати, що ці відмінності існують або що вони не можуть вивчатися, може мати негативні наслідки для суспільства

У психології та сексології під поняттям «гендер» розуміється сукупність стандартів і сценаріїв поведінки, котрі суспільство визначає як «жіночі» і «чоловічі», котрі виражаються у двох головних категоріях –маскулінність і фемінність. Вони, в свою чергу, виявляються в стилі одягу, способах ходіння та говоріння, в манерах, захопленнях та інших способах поведінки.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) використовує термін гендер для визначення «соціально обумовлених ролей, моделей поведінки, діяльності, а також атрибутів, які дане товариство вважає необхідними для чоловіків і жінок».

У 1942 p. К. Макнемар виявив і підтвердив статистично, що в дівчаток розвинутіші естетичні смаки, мова, тонша координація, а в хлопчиків - кращі математичні і механічні здібності. Жінки адаптивніші, краще піддаються вихованню, у них вищий рівень соціальної бажаності, зате чоловіки кмітливіші, винахідливіші. Всі нові види професій спочатку освоюють чоловіки, потім - жінки. Жінки надають перевагу стереотипним видам професійної діяльності, а в чоловіків, які виконують монотонну роботу, можливі нервово-психічні розлади.

Біологічна стать і психологічний складник пов'язані неоднозначно: чоловік може мати жіночий характер, а жінка - поводитися по-чоловічому. Щоб людина прийняла, усвідомила свою стать і навчилася використовувати її ресурси, необхідна статеворольова соціалізація - засвоєння в онтогенезі пов'язаних зі статтю ролей, цінностей, форм поведінки і діяльності.

Процес статеворольової соціалізації дітей має такі істотні характеристики:

- зв'язок зі ступенем засвоєння дітьми статевих ролей;

- зв'язок із формуванням статеворольових цінностей, орієнтацій, мотивів поведінки, системи ставлень особистості до себе як представника певної статі і до оточення;

- статеворольові уявлення і статева ідентифікація;

- тісний зв'язок з процесом формування Я-концепції дитини і представлення образу Я в когнітивному, емоційному та оцінно-вольовому компонентах;

- неадекватний перебіг статеворольової соціалізації в дошкільному віці як причина порушень статеворольової і психосексуальної орієнтації на пізніших стадіях онтогенезу, неврозів та інших психотичних процесів.

Структурними компонентами статеворольової соціалізації, на думку дослідників, є: статева ідентифікація (зарахування себе до певної статі), статеве маркування (розпізнавання статі інших), статеворольові уявлення (уявлення про притаманні статі якості й поведінку), статеворольові цінності і переваги (засвоєння і прийняття притаманних статі форм поведінки), статеві ролі (засвоєння соціокультурних статеворольових атрибутів - тендеру), статеворольова орієнтація (спрямованість на засвоєння притаманних статі ролей, цінностей, форм поведінки тощо), статеворольова поведінка (реалізація статевих ролей в усіх формах життєдіяльності).

Розглянемо ці компоненти більш детальніше.

Співвідношення чоловічого і жіночого в психологічному портреті людини розглядали по-різному. Маскулінність (мужність) і фемінність (жіночність) протиставляли і розуміли дихотомічно: або одне, або друге. Також ці якості розглядали як полюси одного континууму: те, що відводить від мужності, автоматично наближає до жіночності. Ще їх трактували як незалежні автономні виміри, вважаючи, що кожна людина може мати деякі маскулінні й фемінні ознаки. Тому хоча біологічних статей усього дві, психологічних варіацій статеворольової ідентичності набагато більше.

Маскулінність і фемінність впливають на формування особистості як філогенетично зумовлені властивості психіки і як соціокультурні утворення, закладені в онтогенезі. Статева ідентичність - аспект статевої свідомості, який описує суб'єктивне переживання людиною себе як представника статі. Соціальним вираженням статевої ідентичності є статева роль - система середовищних стандартів, приписів, нормативів, очікувань, якою повинна бути дитина (людина), щоб її визнавали як хлопчика (чоловіка) чи дівчинку (жінку). Оскільки ідентичність - явище складне, можна виокремити такі його аспекти:

- адаптаційна (соціальна) статева ідентичність описує те, як особистість зіставляє свою поведінку з поведінкою інших чоловіків і жінок;

- цільова концепція Я як набір індивідуальних установок чоловіка і жінки про те, якими вони повинні бути;

- персональна ідентичність, що полягає в особистісному зіставленні себе з іншими людьми;

- его-ідентичність, тобто глибоке психологічне ядро того, що особистість як представник власної статі означає для самої себе.

Основою моделі ідентичності є: рівень співвідношення її аспектів; незалежність, ортогональність маскулінності і фемінності як вимірів ідентичності.

Базова статева ідентичність поєднує філогенетичні й онтогенетичні аспекти особистості. Другий рівень представлений персональною статевою ідентичністю, у якій втілено синтез власних особистісних характеристик з "кальками" особистостей чоловіків і жінок узагалі. Третій рівень - статева ідентичність (адаптаційний образ Я як представника статі), четвертий - статеворольові ідеали, орієнтації.

Формування психологічної статі - це реальне опанування атрибутів поведінки, особливостей емоційних реакцій, установок, уявлень, пов'язаних з чоловічою або жіночою статевою роллю, набуття статевої ідентичності (статевої самосвідомості); думка індивіда про себе як представника певної статі порівняно зі статевим еталоном.

Статева ідентифікація - поєднання соціального процесу (засвоєння хлопчиком, дівчинкою відповідних статевих соціальних ролей і пов'язаних з ними прав та обов'язків) і психологічного (усвідомлення своєї статі і психосексуальної ідентичності). Кожне суспільство, кожна культура виробляють певний комплекс ознак, яким повинна відповідати поведінка представників кожної статі. Такі ознаки представлені як статеворольові стереотипи маскулінності й фемінності, зміст яких зумовлений рівнем розвитку суспільства, поділом праці в ньому, культурою, релігією, звичаями.

Статеворольові стереотипи - цінності, мотиви, типи поведінки, які вважають прийнятнішими для представників однієї статі, ніж для іншої. Статеворольові стереотипи суспільства визначають стиль поведінки чоловіків (хлопчиків) і жінок (дівчаток) і відображають зразки, орієнтуючись на які, люди реагують на представників кожної статі. Формування індивідуальних статеворольових стереотипів відбувається в процесі соціалізації дитини через засвоєння суспільного досвіду. Основну роль у ній відіграють статеворольові уявлення. Вони безпосередньо впливають на формування статевих ролей і статевої ідентичності, будучи когнітивною структурною частиною цих елементів психологічної статі.

Стереотипи чоловічої і жіночої поведінки в різних культурах

З соціології і етнографії відомо, що гендерні ролі ( набір очікуваних зразків поведінки для чоловіка і жінки) розподіляються в різних суспільствах не однаково, а залежно від їх економічного розвитку і суспільного пристрою. Психологія ж говорить про те, що далеко не всі психічні властивості чоловіків і жінок залежать від їх статевої приналежності.

У суспільствах, часто званих «первісними» або навіть «примітивними», існувала розвинена система жіночих і чоловічих ролей, а також складні обряди і традиції позначення чоловічої і жіночої статі.Чоловіки і жінки строго розрізнялися по своєму одягу, прикрасам, стилю розфарбовування тіла і так далі. Для включення підростаючого покоління в систему статево рольового розподілу праці були виробені складні обряди ініціації.

Антрополог Маргарет Мід розглянула особливості суспільних стереотипів, що стосуються типово чоловічих і типово жіночих властивостей у декількох племен Нової Гвінеї. В результаті дослідження було встановлено, що у племені арапешей у чоловіків і у жінок переажали жіночі ролі і цінувалися жіночі риси вдачі. Вони спільно трудилися і виховували дітей. І чоловіки і жінки другого племена – мундугомори – відрізнялися войовничістю і агресивністю, причому чоловіки плеені могли одружуватися зі своїми дочками, а матері – зі своїми синами. У представників племені тчамбули гендерні ролі розподілялися протилежно звичним нам: жінки ловили рибу, займалися ткацтвом, торгували; чоловіки прикрашали себе і обдумували святкові церемонії.

Сучасні дослідження показують, що будь – якому з людських суспільств, що існували до цих пір, був властиво певний розподіл праці між статями, специфічні для чоловіків і жінок види діяльності і соціальні функції. Проте гендерний розподіл праці припускає не просто диференціацію тих або інших соціальних функцій, а певну ієрархію цих видів діяльності і категорій людей, які їх здійснюють. При чому чоловічі заняття незалежно від їх змісту виявляються престижнішими, ніж жіночі.

На основі статеворольових уявлень (стереотипів), засвоєння статевих ролей (ідентичностей) формується статева самосвідомість індивіда - усвідомлення себе чоловіком чи жінкою і необхідності виконання відповідних соціальних ролей.

Переважно чоловічий стиль поведінки і спілкування характеризують як більш активний, змагальний, предметно-інструментальний, а жіночий - як експресивний, залежний, пасивний, емпатійний.

Дослідники намагалися з'ясувати: ці відмінності маскулінності-фемінності генетично зумовлені чи сформовані внаслідок середовищних впливів.

В аналітичній психології Юнга жіночність і мужність розглядаються як сукупність якостей, притаманних як чо­ловікам, так і жінкам, причому і ті, і інші мають як чоловічі, так і жіночі риси. Чоловічі риси в жінці Юнг назвав Анімусом, а жіночі риси в чоловікові, відповідно — Анімою. Ос­новною ідеєю аналітичної психології є ідея індивідуації, тобто розширення свідомої частини особистості і збільшен­ня здатності до рефлексії своєї самості. Процес індивідуаії обов'язково передбачає примирення людини зі своїми тіньовими сторонами, а також інтеграцію чоловіком зі своїм фемінним елементом, а жінки відповідно з маскулінним. Ці процеси не такі вже й очевидні, адже чоловік, ідентифікую­чись зі своєю маскулінністю, ховає свою фемінність, йому нелегко примиритися зі своєю Анімою. Так само жінці не­легко примиритися зі своїм Анімусом, вона витісняє при­родну маскулінність і не завжди перебуває в гармонії з нею.

Фемінність, маскулінність та андрогінність. Фемінність і маскулінність, про які згадувалося у попередніх параграфах, поряд з ідентичністю вважаються дуже істотними характе­ристиками особистості, що визначають гендерні особли­вості особистості, вважаються ознаками мужності чи жіночності. Розглянемо це детальніше.

Маскулінність — це система властивостей особистості, що традиційно вважаються чоловічими. Вони передбачають відповідність власній статевій приналежності, прийняття статево-рольових стереотипів, дотримання чоловічих норм, вироблення типових для чоловічої статі форм поведінки, способів самореалізації. Маскулінність пов'язується з такими якостями, як незалежність, активність, допитливість, схильність до ризику, здатність до досягнень. Внутрішній світ чоловіка вважається більш упорядкованим і системати­зованим, ніж світ жінки. Серед негативних рис маскулінності найчастіше вважається брутальність, автори­тарність, агресивність, надмірний раціоналізм.

Фемінність — це властивість особистості, що передбачає відповідність жінки власній психологічній статі, дотримання жіночих статево-рольових норм, типової для жінки по­ведінки, цінностей, установок. Фемінність пов'язується з емоційністю, м'якістю, чуйністю, нормативністю, комунікативними навичками, сензитивністю. здатністю до емпатії. Фемінна жінка вважається більш реалістичною, практичною, уразливою, безпосередньою і пасивною, ніж жінка з не такою однозначно домінуючою жіночністю. Ви­ражена фемінність передбачає переважання несвідомого рівня саморегуляції, схильність до інтуїтивного осягнення дійсності, чітку материнську орієнтацію.

Згідно із суспільними стереотипами, які значною мірою визначають особливості соціальної поведінки людини, для чоловіка нормативною і бажаною вважається виражена маскулінність. Для сучасної європейської жінки, навпаки, надмірна фемінність не є в тій же мірі нормативною і бажа­ною, в якій маскулінність — для чоловіка.

Маскулінність не обов'язково притаманна чоловікам так само, як фемінність — не є виключно жіночою характеристикою. Такі фемінні властивості, як щиросердність, емоційність, інтуїтивність, вітальність, у значній мірі влас­тиві і чоловікам, набуваючи виразності у міру наближення до особистісної зрілості. З іншого боку, серед жінок нерідко зустрічаються такі маскулінні якості, як безкомпромісність, наполегливість, розвинута мотивація досягнення, ініціативність, високий інтелект і свобода від стереотипів. У житті сучасного суспільства зустрічається чимало фемінних чоловіків і маскулінних жінок. Звичайно, в дано­му контексті йдеться переважно не про фізичні властивості, а про психологічні характеристики.

Тривалий час вважалося, що маскулінність та фемінність — це протилежні полюси однієї шкали, тобто висока маскулінність розглядається як низька фемінність (і навпаки). В сучасних психологічних концепціях статі і ста­тево-рольової поведінки ці властивості розглядаються як відносно незалежні один від одного конструкти. Тобто мож­ливий одночасно високий розвиток обох характеристик або одночасно низький рівень цих статево-рольових проявів. Поєднання високого розвитку фемінності та маскулінності в одній людині (незалежно від її статі) отримало назву андрогінність. У психології особистості андрогінія розгля­дається як особистісна характеристика, не пов'язана з порушеннями статевого розвитку або статево-рольової орієнтації. Розвинута андрогінія в людини, незалежно від її статі, передбачає багатий арсенал і гнучкість її рольової поведінки, високі соціально-адаптивні здібності й інші важ­ливі якості. Наприклад, помічено, що обдарованим людям часто властива висока андрогінія.

Поняття андрогінії ввів у психологічну термінологію вже згадуваний Карл Юнг, пояснюючи її поняттями Аніма та Анімус. Американський психолог Сандра Бем створила психологічну методику вимірювання маскулінності і фемінності «Статево-рольовий опис» (the Bem Sex-Role Inventory), згідно з якою можна діагностувати чотири типи людей незалежно від їхньої фізіологічної статі: 1) маскулінні (з вираженими чоловічими якостями); 2) фемінні (з вираже­ними жіночими якостями); 3) андрогінні; 4) невизначені (без виражених якостей маскулінності і фемінності).

Щодо цього американський психолог Сандра Бем запропонувала тест маскулінності-семінності й на основі його результатів виокремила вісім статеворольових типів. Вона запровадила поняття "андрогінний тип".

Андрогінія (грец. androgynos - двостатевий) - багатомірна інтеграція проявів емоційно-експресивного (жіночого) та інструментального (чоловічого) стилів діяльності, свобода тілесних експресій, відсутність жорсткого диктату статевих ролей, емансипація обох статей.

У психологічному розумінні з андрогінією пов'язують високі можливості соціальної адаптації. Так, С. Маккобі і К. Джеклін звертали увагу на те, що висока фемінність у жінок часто пов'язана зі заниженою самоповагою і підвищеною тривожністю. Пізніше довели, що високомаскулінні чоловіки і високофемінні жінки мають більше труднощів у тих видах діяльності, які не відповідають традиційним статеворольовим стереотипам, тоді як андрогінні особистості з високими потенціями маскулінності і фемінності легше змінюють тип і стиль діяльності залежно від умов, менше піддаються дистресам.

С. Бем так характеризує статеворольові типи:

- маскулінні чоловіки (нечутливі, енергійні, честолюбні);

-- маскулінні жінки (наділені сильною волею, схильні змагатися з чоловіками і претендувати на їх місце у професії, соціумі, сексі);

- фемінні чоловіки (чутливі, цінують людські стосунки і досягнення духу, нерідко належать до світу мистецтва);

- фемінні жінки (архаїчний тип абсолютно терплячої жінки, що охоче погоджується бути "фоном" у житті близьких людей, характеризуються витримкою, вірністю і відсутністю егоїзму);

- андрогінні чоловіки (поєднують у собі продуктивність і чутливість, нерідко обираючи гуманні професії лікаря, педагога тощо);

- андрогінні жінки (здатні розв'язувати цілком "чоловічі" завдання, використовуючи жіночі засоби (гнучкість, комунікабельність);

- недиференційовані чоловіки і жінки (часто не вистачає лібідо в широкому значенні слова, вони страждають від нестачі життєвих сил).

Отже, стать - багатогранне біологічне, психічне і соціокультурне утворення, яке пронизує всі рівні (організм, індивід, особистість) інтегральної індивідуальності. Предметом диференціально-псйхологічного аналізу передусім е міжстатеві відмінності, обумовлені не культурними чинниками, а індивідним рівнем.

Процеси гендерно-рольової соціалізації чоловіків і жінок мають багато відмінностей. Для жінки, згідно з історично сформованими патріархальними стереотипами, які, незважаючи на суспільний прогрес, ще мають місце, перева­жає орієнтація на сім'ю та сімейні цінності, ведення домаш­нього господарства тощо. Для чоловіка, згідно з тими сами­ми стереотипами, нормативно бажаною є більша активність за межами сім'ї: професійна діяльність, суспільна ак­тивність. Не даремно існує приказка, що «для жінки сім’я — це друга робота, а для чоловіка робота — це друга сім’я». Згідно з таким розмежуванням, важливою умовою самореалізації для жінки вважається успішний і вчасний шлюб. Жінка, яка не створила сім'ю, вважається невдахою, її називають «старою дівою». Чоловіка, який ніколи не одру­жувався, ніхто не називає невдахою, і для нього немає відповідного прізвиська. З іншого боку, успішність саморе­алізації чоловіка пов'язується з його кар'єрою, часто зі ста­тусом у суспільстві.

Такі стереотипи впливають на свідомість дитини, що тільки починає шлях у суспільному житті. Так, дівчатка час­то ростуть з переконанням, що вони не можуть бути такими цінними працівниками в професійній сфері, як чоловіки, що впливає на самооцінку і певною мірою «виправдовує» той факт, що серед жінок дуже мало лідерських ролей (тим менше, чим вище статус цієї ролі). За результатами деяких досліджень, дівчатка в школі мають більш низькі оцінки з математики, ніж хлопчики, не тому, що мають нижчі мате­матичні здібності, а тому, що мають занижену самооцінку в цій сфері і стикаються з відповідними очікуваннями педа­гогів. Якщо врахувати, що існують цілком реальні соціальні і економічні умови, що закріплюють такі перекоси, то стає цілком зрозумілим, що існує серйозна соціально-психо­логічна проблема, пов'язана з соціально-психологічною самореалізацією жінки. Ці проблеми спричинили появу чис­ленних феміністичних рухів, покликаних допомогти жінкам у подоланні цих труднощів.

Але не треба думати, що труднощі гендерної соціалізації мають лише жінки. Хлопчик у процесі гендерного розвитку стикається з численними проблемами, в першу чергу пов'язаними з визнанням в оточенні однолітків, з лідерст­вом, суперництвом тощо. Якщо для дівчинки проблема лідерства полягає в тому, що вона, з точки зору суспільних стереотипів, не повинна до нього прагнути, то для хлопчи­ка — навпаки, суспільна думка змушує вважати його невід'ємною цінністю свого буття. Чоловік, не реалізований у сфері лідерства, часто тією ж громадською думкою вважається менш компетентним, ніж чоловік з високим стату­сом, інколи навіть — невдахою. Ця думка нерідко тисне на свідомість, змушує відмовлятися від покликання на користь сходження щаблями влади. Для хлопчика прагнення відповідати взірцям маскулінності (крім влади — це не­обхідність бути сильним, хоробрим, компетентним, емоційно стриманим тощо) є не стільки внутрішньою по­требою, скільки суспільною нормою, і невідповідність їй спричиняє більш критичне ставлення до нього, ніж для дівчинки невідповідність стандартам фемінності. Особливі вимоги висуваються до чоловіка в сфері інтимних стосунків, наприклад, завжди мати потенцію (для порівняння — жінка таких проблем практично не має). Як результат всіх пе­релічених проблем — велика кількість стресових ситуацій, в які потрапляє чоловік, внутрішні конфлікти, неврози, проблеми зі здоров'ям тощо.

Наслідки порушення гендерно-рольової ідентичності та гендерно-рольової поведінки. В рамках нашого курсу нас цікавлять насамперед порушення у сфері статевих та ген­дерних ролей. З точки зору рольової теорії можна розгляда­ти механізм так званої інверсії статевих та гендерних ролей, тобто змін компонентів чоловічих та жіночих ролей на про­тилежні, заміна одних іншими тощо. Одним із найпоши­реніших випадків таких девіацій вважається гомосексуалізм, тобто зміна спрямованості статевих почуттів на протилежну, зміна об'єкта цих почуттів (замість представника протилеж­ної статі об'єктом почуття стає людина тієї ж самої статі). Го­мосексуалізм, як правило, не призводить до глибинних змін статевої ідентичності, тобто чоловіки продовжують усвідо­млювати себе чоловіками, а жінки — жінками. Проте — це вважається девіацією статево-рольової поведінки, відхилен­ням від традиційних статево-рольових норм.

Існує багато форм і видів порушень статевої та гендерної ідентичності, які не обов'язково пов'язані з функціональни­ми та органічними розладами статевої сфери. Серед таких порушень можна назвати трансвестизм та транссексуалізм. Перший з названих вважається легшою формою порушення статевої ідентичності, ніж другий. Трансвестизм — це праг­нення грати роль протилежної статі, що проявляється в пе­ревдяганні, використанні імені та запозиченні інших рольо­вих атрибутів протилежної статі, хоча це не супровод­жується повним усвідомленням себе особою протилежної статі. Трансвестизм не слід плутати з проявами фемінності чоловіків чи маскулінності жінок, хоча трансвестит часто відповідає таким характеристикам. Існують перехідні, недевіантні прояви часткового запозичення статевих та тен­дерних ролей, які не призводять до значної статево-рольової інверсії. Вони часто бувають наслідками відповідного стате­вого та тендерного виховання, особливо у випадках, коли, наприклад, батьки хотіли мати хлопчика, а народилася дівчинка, чи навпаки.

Транссексуалізм — це усвідомлення себе представником протилежної статі. Він вважається однією з найсерйозніших статево-рольових девіацій. Навіть якщо в людини немає ніяких біологічних змін (тобто з біологічної точки зору лю­дина є цілком здоровою жінкою чи чоловіком), така інверсія статевої ідентичності дає підстави для хірургічної зміни біологічної статі. Статева ідентичність, яка належить цілком до психологічної сфери, вважається важливішою, ніж біологічна стать, і людина свідомо йде на операцію, навіть ціною втрати можливості мати в майбутньому власних дітей. Прагнення фізично відповідати статевій Я-концепції вияв­ляється навіть сильнішим за материнський чи батьківський інстинкт.

Ці та інші випадки порушень у сфері статевих та гендер­них ролей неминуче призводять до великої кількості статево- та гендерно-рольових конфліктів. Фактично, кожну з таких девіацій можна трактувати як внутрішній статево-ро­льовий конфлікт, (протиріччя між суперечливими компо­нентами статевих ролей та статево-рольовою ідентичністю) і зовнішній гендерно-рольовий конфлікт (протиріччя між гендерно-рольовою поведінкою і соціальними стереотипа­ми та нормами). Такі проблеми потребують не лише спе­цифічної допомоги сексолога чи сексопатолога. Рольові конфлікти потребують психологічної допомоги для їх розв'язання.

Гендерно-рольові дисгармонії як наслідки порушення ген­дерного розвитку. Крім гендерно-рольових девіацій, існує багато психологічних проблем, пов'язаних з труднощами та порушеннями гендерного розвитку людини. Серед різних видів гендерно-рольових дисгармоній слід насамперед назвати такі: гендерно-рольовий конфлікт, гендерно-рольо­вий інфантилізм та гендерно-рольову недостатність. Гендер­но-рольовий конфлікт, як ми вже казали, так чи інакше присутній в усіх формах гендерно-рольових дисгармоній. Про це піде мова в наступних лекціях курсу, а зараз трохи де­тальніше зупинимось на інших її формах.

Гендерно-рольовий інфантилізм — це невідповідність гендерної ролі віковій стадії гендерного розвитку, заміна або і компенсація одних ролей іншими, що відповідають більш ранньому періоду життя. Це проявляється в переважанні ди­тячих форм гендерно-рольової поведінки, наприклад: у сфері сімейних ролей роль «чоловіка» (чи «жінки») заміщається роллю «дитини».

Гендерно-рольова недостатність буває в двох основних формах: гендерно-рольовий дефіцит та атрофія тендерної ролі. Гендерно-рольовий дефіцит — це затримка рольового розвитку, блокування гважливих потреб у рольовому розвитку, внаслідок чого гендерна роль не формується або розвивається в скороченому вигляді. Рольовий дефіцит може розвиватись тоді, коли гендерні ролі прямо чи непрямо заборонялися в дитинстві, не заохочувалися або зустрічали негативну оцінку значимого соціального оточення. Наприклад: внаслідок того, що в дівчинки не підтримувалися прояви чуттєвої жіночності, в неї не розвинулась роль «коханки». Атрофія гендерної ролі — це втрата роллю її функціональних особливостей, скорочення сфер застосування в результаті обмеження рольової поведінки, тривалого перебування гендерної ролі в латентному вигляді тощо. Атрофія ролі виникає тоді, коли внаслідок соціальних причин виконання ген­дерних ролей стає неможливим. Наприклад, після тривалого ув'язнення людина частково чи повністю може втратити таку гендерну роль, як «шлюбний партнер».

Таким чином ми бачимо, що гендерний розвиток та ген­дерна соціалізація особистості — це складні і різноманітні процеси, які підкоряються багатьом закономірностям і на їх шляху виникають багато протиріч, проблем, дисгармоній. Знання цих закономірностей повинне допомогти уникнен­ню цих проблем і протиріч розвитку. Це шлях не лише до гармонійності розвитку гендерної сфери людини, а й до гар­монійності особистості в цілому, до гармонійності її сто­сунків з особами протилежної статі і з соціальним світом взагалі.

Міжстатеві відмінності у психологічних якостях.

Психологи Ненси Ходороу, Джин Бейкер Міллер, Керол Гілліган стверджують, що у житті жінки близькі, довірливі відносни з оточуючими відіграють більш важливу роль, ніж у житті чоловіка.

Відмінності проявляються в дитинстві. Хлопці прагнуть до незалежності, самоствердження поза зв’язками з людиною, що його опікає. Дівчата надають перевагу взаємодії само ідентифікація відбувається через соціальні зв’язки.

Ігри у хлопців переважають колективну активність, дівчат – гра невеликими групами, при чому менше агресії проявляється, більше колективізму, імітації взаємодії та довірливих розмов.

У взаємовідносинах дорослих людей ці гендерні відмінності стають більш помітні. Під час розмови чоловіки звертають увагу на завдання і на зв’язки з великими групами людей, а жінки – на міжособистісними взаємини. Чоловіки розмовляють переважно, щоб повідомити інформацію, жінки – просто « про життя», виражають співчуття.

Результати дослідження професійного вибору 640 тис. осіб свідчить певні тенденції: чоловіки більше цінують високу заробітню платню, можливість просування по службі, творчу роботу, владу. Жінки – зручний графік, міжособистісні відносини і можливість допомагати іншим ( Конрад, 2000).

Порівняльні дані чоловіків і жінок

• Із 46 хромосом людського геному 45 у двох статей однакові

• У середньостатистичної жінки на 70% більше жиру, на 40%менше мязів і на 12,5 см. нижчі ростом;

• Серед чоловіків в 20 разів більше дальтоніків

• Жінки в 2 рази частіше страждають від тривожності, депресії;

• Серед чоловіків в 3 рази більше самогубств і в 5 разів більше алкоголіків;

• Хлопці частіше демонструють гіперакивність чи порушення мови, а в дорослому віці – антисоціальну поведінку і шевеління вухами.

жінки

чоловіки

Купляють в 3 рази більше подарунків, відкриток, в 4 рази більше пишуть листи; Коли просять показати їхні фото, показують більше фото батьків, а також такі, де вони зображені з іншими; Частіше говорять по себе, як таких що здатні до емпатії; Більше усміхаються (досліджено 9 тис. випускних альбомів коледжів, 1110 фото); Краще «розшифровують» емоційні сигнали, володіють невербальними засобами вираження почуттів; Ведуть себе демократично; Підтримують « командний дух»

Більше домінантні, напористі, агресивні; Частіше підтримують консервативних політиків і ті програми, які зберігають існуючу нерівність різних соціальних груп; Схильні до авторитарного керівництва, зосередженні на вирішені завдання; Велике значення надають перемозі, схильні до ризику.

Майже у всіх дослідженнях беруть до уваги чинник статі, тому накопичено багато даних про відмінності психологічних характеристик у чоловіків і жінок. Зокрема, досліджено наявність варіацій у здібностях. Ще А.-Л. Гезелл виявив, що у хлопчиків порівняно з дівчатками краще розвинена велика моторика, а в дівчаток - дрібна. Порівняння інтелекту і здібностей довело, що жінки володіють більшим словниковим запасом, вищою швидкістю і чіткістю мовлення. Це не обов'язково детерміновано біологічно, бо матері більше розмовляють з дочками, ніж із синами. Загальний показник інтелекту (К}) у чоловіків дещо вищий. Досягається це завдяки присутності у вибірці чоловіків з фемінною статеворольовою ідентичністю, тоді як у маскулінних чоловіків інтелект не відрізняється від інтелекту жінок.

Сприйняття й увага до зміни деталей також краще розвинені у жінок, але вони частіше помиляються в оцінці просторових відношень і неправильно реагують на просторові стимули. Технічні здібності раніше розвиваються і краще виражені у чоловіків, вербальні - у жінок; дівчатка швидше засвоюють читання. Дислексія і дисграфія - нездатність читати і писати - частіше спостерігаються у хлопчиків.

Дівчатка, як правило, раніше починають малювати і роблять це охочіше, ніж хлопчики, уміють висловлювати тонкі думки про мистецтво. Ці відмінності нерідко пов'язують з особливостями виховання. Стверджують, що темпи розвитку мовлення обумовлені особливостями гри дівчаток, які переважно моделюють спілкування; змінюючи традиційні "об'єктні ігри" хлопчиків у машинки, конструктор тощо, можна простимулювати їхній мовний розвиток, однак при цьому ймовірніше спотворення статеворольової ідентичності. У сфері музичних здібностей різниці не виявлено. Ці особливості зберігаються і в дорослих (табл. 1).

Таблиця 1

Статеві відмінності в період дорослості

Параметри розвитку		Характер відмінностей
Фізичний розвиток	Тривалість життя Клімакс	Жінки живуть довше, ніж чоловіки" Чоловіки набагато довше зберігають здатність до репродукції
Когнітивний розвиток	Просторова візуалізація Математична логіка Вербальна логіка	Чоловіки продовжують краще справлятися з цими завданнями. Чоловіки досягають вищих показників, ніж в юності. За більшістю показників домінують Жінки
Соціальний розвиток	Агресивність і домінантність Доброзичливість і близькість Сімейні ролі Професійні ролі	Чоловікам притаманний вищий рівень вияву цих ознак. Жінки мають більше близьких друзів, але чоловіки виявляють більшу схильність до близьких стосунків, ніж у молодості. Жіноча роль більше пов'язана з турботою про дітей і доглядом за чоловіком. Ставлення чоловіків до роботи є більш прогнозоване, а професійний статус відіграє центральну роль у чоловічій самоідентифікації

У структурі темпераменту також спостерігаються відмінності: у жінок вищі показники соціальної пластичності, емоційності, соціальної емоційності, а в чоловіків - ергійності (здатності виконувати роботу за несприятливих умов - шум, некомфортна температура тощо), пластичності та індивідуального темпу. Соціальна ергійність і соціальний індивідуальний темп зі статтю не пов'язані.

Згідно з теорією В. Геодакяна, у сфері темпераменту еволюція була завершена за такими ознаками, як соціальна ергійність і соціальний темп, надалі в жінок підвищується значення ергійності й пластичності, знижується соціальна пластичність, емоційна чутливість.

Щодо емоційної сфери дослідники відзначають більшу сенситивність (чутливість до впливів) дівчаток порівняно з хлопчиками. Невротичні відхилення дівчаток частіше полягають у появі страхів, хвилювання, шкідливих звичок аутоагресивної природи (кусання пальців, гризіння нігтів тощо), у хлопчиків поширеніші проблеми поведінки. Відмінності у системах цінностей виявляються в дітей до підліткового віку і згладжуються серед дорослих. Дівчатка більше орієнтовані на особисту привабливість, сімейне благополуччя, а в професійній сфері - на набування нового цікавого досвіду й розширення кола спілкування. Хлопчики прагнуть до взаємодії з "великим соціумом", хочуть влади, незалежності, вигоди.

Аналіз особистісних проявів згідно з п'ятифакторною теорією показав, що за всіма факторами, крім відкритості до досвіду, спостерігаються відмінності між чоловіками і жінками. Екстраверсія, що включає домінантність і пошук відчуттів, більше виражена в чоловіків, доброзичливість - у жінок. Психотизм властивий переважно чоловікам.

Уявлення про особливості жіночої і чоловічої психології, їх призначення і спрямування модифікуються під впливом соціального й економічного розвитку, зміни світогляду, утвердження тендерних відносин тощо. Однак міжстатеві відмінності неможливо ігнорувати, тому що вони позначаються на всіх індивідуальних особливостях.

Психологічні особливості взаємопов'язані з еволюційним і культурним призначенням кожної статі. Оскільки біологічно вони рівноправні, то інтерпретувати особливості і визначати стратегію самоактуалізації слід з урахуванням етологічних підстав.