2. Характеристика твору

2.1 Структура твору

Твір складається з 2 частин, перша з яких складається з 11 глав, у яких автор критикує хибні, на його думку, політичні принципи Р.Філмера та його учнів, а друга складається з 19 глав та більше був присвячений не запереченню попередньої концепції, а культивуванні уваги на власній системі поглядів, а саме проблематиці джерел, області дослідження та принципів істинного філософського вчення щодо політики. Також, у творі наявні такі типи зв’язків, як предикативний (зв’язок між поняттями), логічний ієрархічний зв’язок (виражає співвідношення цілого та частини), предметно-категоріальний зв’язок (співвідношення між предметами) та ситуативний зв’язок (між поняттями, які пов’язані простором та часом).

2.2 Стиль викладення

Стиль викладення тексту – науковий, йому притаманні такі риси: метою автора є викладення результатів його наукової діяльності, під час викладу використовуються терміни, складні синтаксичні конструкції, слова вживаються у прямому значенні. Автор використовує цитати та посилання на першоджерела, наприклад,у тексті наявні посилання на праці таких науковців як Ейнсворта та Кантона.

3. Характеристика поглядів у творі

3.1 Категорії наукового знання

У своїй праці автор використовує велику кількість категорій наукового знання (варто зазначити, що деякі з них запозичені, або знаходились також у використанні в теоритичних концепціях у англійського та французького філософів Т.Гоббса і Р.Декарта). Використовуючи певні загальні терміни, Локк, втім, наділяє їх певним контекстуальним сенсом, який дозволяє повністю розкрити суть запропонованих ним теорій. Природню свободу (природнє право) він розуміє як право людини користуватись універсальними природними законами, які засновані на інстинктах, а соціальну свободу натомість детермінує як право людини на те, аби нею керувала сааме та законодавча влада, яка заснована на згоді з нею усіх членів суспільства та яка функціонує задля користі суспільства.

Поняття природнього стану ( state of nature ) характеризується як добровільне спільне співіснування людей в суспільстві, яким керують на засадах здорового глузду та без виокремлення якоїсь певної людини мпоміж інших. Також це можна визначити як стан рівності, за якого жодна людина не має влади над іншою і всі вільні чинити так, як їм більше вваєжається за правильне. Там, де є природній стан, там згодом є сенс навести також інший термінин, який Локк викорситоввує у своїх «Трактатах...», а саме «універсальний закон», який просто вимагає, аби покарання було відповідним до порушення. Люди живуть за універсальним законом до того моменту, доки не укладуть між собою спеціальний договір ( суспільний договір, якому підпорядковуються дії усії людей і усі і кожен з них погоджується дотримуватись цього договору ), що перетворює їх на членів політичного ( громадянського ) суспільства. Яка, в свою чергу, визначається Локком як об’єднання індивідуалів для захисту власності та задля загального розвитку, яке, до того ж, робить приблизні ескізи необхідного для цих цілей законодавства. Стан війни ( state of war ) – Локк визначає як стан ворожнечі та руйнації, яке виникає через навмисні спроби однієї людини вплинути чи завдати подібних неправомірних дій на іншу.

Щодо закону самозбереження, то цей термін розкривається як частина системи природнього стану, який заснований на інстинктах, і диктує, що одна людина може вбити іншу під час здійснення самозахисту.

І наприкінці своєї праці він приділяє основну увагу опису і характеристиці тиранії, яку визначає як «здійснення влади за межами права».

і категорії наукового знання: дикість – період привласнення продуктів природи; варварство – період землеробства та скотарства,період опанування методів збільшення виробництва продуктів природи за допомогою людської діяльності; цивілізація – період опанування технологій подальшої обробки продуктів природи, період промисловості. Також Морган виокремлює таку категорію наукового знання як сім’я – активний початок, який ніколи не залишається незмінним, переходить від нижчої форми до вищої по мірі розвитку суспільства.[3] Важливим є поняття роду – групи осіб, крівно пов’язаних між собою. У первісному етапі розвитку суспільства тривалий час існувала така категорія наукового пізнання як груповий шлюб – одночасне співжиття та статеві стосунки багатьох чоловіків та жінок. Тоді ж мала місце така категорія наукового знання як гетеризм – нічим не обмежені статеві відносини чоловіків з жінками, де походження дитини можна визначати тільки по жіночій лінії. Згодом груповий шлюб був витіснений такою категорією як моногамія, яка є першою формою сім’ї, в основі якої лежали не природні, а економічні умови (фактично, перемога приватної власності над загальною). У свою чергу моногамія поділялася на такі поняття як ендогамія (шлюб між представниками однієї соціальної групи) та екзогамія (шлюб між представниками різних соціальних груп).

Поява держави призвела до того, що така категорія наукового знання як суспільна власність (вид власності, який належить групі осіб) була замінена приватною власністю, тобто власністю, яка належить певній людині та охороняється законом та державою. Новою громадською силою, що має загальний вплив, стало таке поняття як гроші – загальний товар, на який люди обмінюють всі інші товари. Енгельс виділяє три форми поневолення, характерних для трьох великих епох цивілізації, це такі категорії наукового знання : рабство (перша форма експлуатації, притаманна античному світу), кріпацтво у середні віки та наймана праця у новий час.

3.2 Категорії політології

изначально в естественном состоянии (state of nature) люди полностью свободны и независимы. Каждый человек - субъект естественного права и может применять его в случае угрозы. Люди в естественном состоянии заводят собственность, прикладывая к окружающим предметам (в том числе земле) свой труд, и потом, обменивая между собой результаты своего труда, приходят к появлению денег и способности аккумулировать большое количество собственности. В этих обстоятельствах универсальные законы естественного состояния, основанные на инстинктах, уже не так хорошо защищают свободу человека и собственность. Таким образом, люди организуют гражданское общество для защиты. Войдя в это общество, человек отказывается от характерных для естественного состояния свобод и права исполнять универсальный закон. Вместо этого в обществе устанавливается судебная власть для разрешения споров между членами и свод законов, которым все должны повиноваться, а также исполнительная власть, способная обеспечить претворение закона в жизнь.

Гражданское общество действительно до тех пор, пока три ветви общественной власти служат для наилучшего соблюдения интересов людей, которые его сформировали, отказавшись от своих естественных прав.

Локк достаточно подробно обосновывает свои идеи либо ссылками на религиозные постулаты, либо обращением к морали. Это важные элементы его аргументации. Но вместе с тем надо всегда помнить, что главным аргументом является всё-таки собственность, значение которой выходит на первый план в 9 главе, где Локк прямо говорит, что желание защитить свою собственность движет людьми, когда они формируют гражданское общество.

- See more at: http://johnlocke.wallst.ru/second-treatise-of-government/chapters-8-9/#sthash.I4Q03plD.dpuf

Локк отмечает, что хоть законодательная власть и является самой важной, но необходимости в её постоянной работе нет - постоянный поток каждый раз меняющихся или новых законов не нужен, и, на самом деле, такая ситуация скрывает в себе риски злоупотребления, о чём говорилось в прошлой главе. Таким образом, законодатель (орган или отдельный человек) находится в активном состоянии только в некоторые промежутки времени (сессии), а не постоянно.

Исполнительная власть, с другой стороны, всегда должна быть в строю, потому что действие выпущенных законов всегда должно быть обеспечено. По этой и ряду других причин, которые будут обсуждаться позже, законодательная и исполнительная власти должны быть разделены.

Далее Локк обсуждает положение своего гражданского общества по отношению к другим на международной арене. Общества (разные страны) находятся по отношению к друг другу в естественном состоянии (см. первые главы). Локк называет это отношение "федеративной властью", которая часто сопряжена с исполнительной властью внутри самого общества (т.е. от лица общества на международном уровне выступает представители исполнительной власти - министры, члены правительства и т.д.).

- See more at: http://johnlocke.wallst.ru/second-treatise-of-government/chapters-12-13/#sthash.4ZR21Lsb.dpuf

Сообщество людей - это и есть всегда высшая власть. - See more at: http://johnlocke.wallst.ru/second-treatise-of-government/chapters-12-13/#sthash.4ZR21Lsb.dpuf

Исполнительная власть может стоять в некоторых ситуациях (речь о которых пойдет в следующей главе) формально выше законодательной, но это не означает контролировать её. Более того, Локк отмечает, что если исполнительная власть мешает работе законодательной, то это является актом войны против людей, так как они имеют право защитить законодательную власть и требовать, чтобы никто не мешал её работе. Чуть более высокое положение исполнительной власти на практике объясняется выраженным ей ранее доверием, а также тем, что в отличие от законодательной власти, исполнительная действует постоянно. - See more at: http://johnlocke.wallst.ru/second-treatise-of-government/chapters-12-13/#sthash.4ZR21Lsb.dpuf

патриархальной, политической и деспотичной властью. Патриархальную власть родители имеют над своими детьми до совершеннолетия последних. Политическая власть - это власть, основанная на согласии каждого индивида подчиниться сообществу для защиты своих прав и собственности. А деспотичная власть - абсолютная, предвзятая власть одного человека, который может отобрать жизнь и/или собственность других против их воли. Таким образом, патриархальная власть дана родителям природой; в основе политической власти лежит согласие; а нарушение прав других порождает деспотичную власть тирана. - See more at: http://johnlocke.wallst.ru/second-treatise-of-government/chapters-14-15/#sthash.m8P5h61r.dpuf

Ф.Енгельс також вводить у свій твір «Походження сім’ї, приватної власності та держави» категорії політології - загальні, фундаментальні поняття, які відображають найбільш істотні, закономірні зв'язки й відносини реальної дійсності та пізнання, розкривають різні сторони процесу здійснення влади у суспільстві. З розвитком суспільства поступово з’явилась потреба в установі, яка забезпечує захист приватної власності від традицій родового ладу, увінчує поділ суспільства на класи, дає можновладцям право панувати над незаможним населенням та експлуатувати його, так виникла така категорія політології як держава. Розвиток держави пов’язаний з появою таких органів державної влади як, наприклад, публічна влада – влада, яка підпорядкована державним органам і може бути застосована проти народу. Під час виникнення Афінської держави у зв’язку з злиттям багатьох племен в єдиний народ з’явилася така категорія політології як загальне афінське народне право – право, яке стоїть вище за правові звичаї окремих племен та народів. У римлян, так само як і у греків, існувало таке поняття як військова демократія – організація влади в суспільстві на стадії розкладання первіснообщинного устрою. У контексті твору така категорія політології як держава в усі типові періоди є державою виключно панівного класу і в усіх випадках залишається машиною для придушення пригнобленого класу, що експлуатується.

3.2

Ідеологеми твору

Локк оканчивает главу описанием того, как абсолютная власть монарха нарушает все ранее описанные им принципы. Абсолютная монархия выражает не власть всех, а власть над всеми, сконцентрированную в одном человеке, от чего страдает вся система. Поскольку монарх может посягать на собственность и благополучие людей, не опасаясь возмездия, люди теряют комфорт, защиту и мотивацию делать своё сообщество лучше. Чтобы предотвратить это, законодательная и исполнительная власти должны быть выражены через коллективные органы. Таким образом, никто не не находится вне или над законом в сообществе. - See more at: http://johnlocke.wallst.ru/second-treatise-of-government/chapters-6-7/#sthash.FyUuqc9Z.dpufЛокк начинает главу, доказывая, что управление в гражданском обществе по практическим причинам должно строиться на основе большинства. Входя в гражданское общество, индивид подчиняется большинству и соглашается считаться с правилами и решениями, принятыми большинством.

Далее Локк называет два гипотетических аргумента против данной модели. Во-первых, он жалуется на отсутствие исторической традиции правления большинства. В мире по ходу истории было и есть множество примеров абсолютной власти - цари, короли, шейхи и т.д. Однако, сообщества людей быстро забывают, что они образовались и организовались на основе согласия всех персон, формирующих их. Локк повторяет свои рассуждения об отцовской власти из предыдущей главы, приводя примеры из истории, когда люди совместно и с большой охотой подчинялись центральной фигуре правителя (обычно мужчины), будь то в контексте семьи или в контексте общества. Однако, даже в этом случае они делали это по взаимному согласованию и согласию, что утверждает идею мирного формирования гражданского общества (в отличие от варианта с завоеванием, который Локк обещает рассмотреть позже).

Во-вторых, так как люди (в эпоху Локка и далее) уже рождаются под властью какого-либо правительства, то фактически они не имеют свободы в том числе и для того, чтобы собраться и поменять существующую власть. На эту ситуацию Локк отвечает, что хотя кто-то может ассоциировать себя с определенным правительством, он не может привязать к нему своих детей, так как они рождены свободными и должны сами потом принять решение о присоединении или нет к обществу под властью правительства, на которое согласились их родители. Ещё раз Локк повторяет, что только "согласие вступить делает из человека члена какого-либо общества".

Вмешательства и изменения в законодательстве могут делаться только с целью достижения общественнного блага, а не для увеличения привилегий и прав исполнительной власти, которая имеет их ровно столько, сколько ей передали люди, а обсуждаемая здесь привилегия исполнительной власти на самом деле является порцией доверия, которую ей выдали люди и которую исполнительная власть свободна использовать до тех пор, пока ведет себя честно и беспристрастно. - See more at: http://johnlocke.wallst.ru/second-treatise-of-government/chapters-14-15/#sthash.m8P5h61r.dpuf

"правление добрых монархов всегда было наиболее опасно для свобод людей" - See more at: http://johnlocke.wallst.ru/second-treatise-of-government/chapters-14-15/#sthash.m8P5h61r.dpuf

Важливу роль у творчому доробку кожного політичного мислителя становлять ідеологеми, які властиві лише його вченню. У праці «Походження сім’ї, приватної власності та держави» Ф.Енгельс розглянув історію сім’ї спираючись на праці таких видатних вчених, як Баховен та Морган, додав деякі розділи та нові ідеї. Автор вніс певні новаторства та корективи, переробивши економічні обґрунтування Моргана. Ним було зроблено кілька критичних зауважень стосовно цієї теми: «Згідно з матеріалістичним розумінням, визначальним моментом в історії є, в кінцевому рахунку, виробництво та відтворення безпосереднього життя. Але воно саме буває двоякого роду. З одного боку виробництво засобів для життя: предметів харчування, одягу, житла і необхідних для цього інструментів, з іншого боку виробництво самої людини, продовження роду. Громадські порядки, при яких живуть люди певної історичної епохи певної країни, обумовлюються обома видами виробництва: ступенем розвитку, з одного боку - праці, з іншого - сім'ї. Чим менше розвинена праця, чим більш обмежена кількість його продуктів, а отже, і багатство суспільства, тим сильніше виявляється залежність суспільного ладу від родових зв'язків. Тим часом у рамках цієї заснованої на родових зв'язках структури суспільства все більше розвивається продуктивність праці, а разом з нею - приватна власність, обмін, майнові відмінності, можливість користуватися чужою робочою силою і тим самим основа класових протиріч: нові соціальні елементи, які на протязі поколінь намагаються пристосувати старий суспільний лад до нових умов, поки нарешті, несумісність того й іншого призводить до повного перевороту. Стара громада, яка покоїться на родових обмерзання, вибухає в результаті зіткнення новостворених суспільних класів; її місце займає нове суспільство, організоване в державу, нижчими ланками якого є вже не родові, а територіальні об'єднання, - суспільство, в якому сімейний лад повністю підпорядкований відносинам власності і в якому віднині вільно розвиваються класові суперечності і класова боротьба, що становлять зміст усієї писаної історії аж до нашого часу.»[1]

До шістдесятих років дев’ятнадцятого століття науковці вважали, що сім’я є найдавнішою формою стародавнього суспільства, з якої пізніше виникають такі поняття як рід, плем’я та держава, однак Енгельс довів, що такі судження не відповідають дійсності. Вивчивши результати досліджень Моргана[3] та проаналізувавши велику кількість наукових праць, Фрідріх Енгельс у своїй праці дає нове пояснення історичних форм сім’ї та шлюбу, використовуючи нові наукові дані. Новаторство Енгельса полягало у тому, що він від розгляду передісторичної родини переходить до розгляду шлюбних та родинних відносин у суспільстві, яке розділилося на класи, висловлює різку критику буржуазної сім’ї.

3.3 Соціальна онотологія твору

Отже, попередньо розглянувши основоположні поняття та ідеологеми, наявні у цій праці, можна поступово переходити до окреслення основних ідей автора.

Автор починає з пояснення поняття «сім’я» на найнижчій його стадії, у цей період людина знаходилася у стані залежності від природи, користувалася благами, які давав їй матеріальний світ та не виробляла нічого самостійно. У своїй роботі «Походження сім'ї, приватної власності і держави» він аналізує виникнення сім'ї, приватної власності і держави, оскільки сім'я з’явилася через приватну власність, а держава у свою чергу виникла для того, щоб стати на захист приватної власності. Автор робить логічний висновок, що всі ці форми взаємозалежні та не можуть існувати одна без одної.

Енгельс доводить перехідний характер різних форм шлюбних та сімейних відносин, показує прямий зв’язок змін у матеріальному житті суспільства зі змінами у шлюбних та сімейних відносинах, наголошує на тому, що позиції, які жінка та чоловік займають у суспільстві визначені їх положенням у сім’ї. На думку автора, сім’я, яка бере свій початок у груповому шлюбі існує через те, що люди були вимушені жити комунами через низький розвиток продуктивних сил. Положення, яке жінка та чоловік займали у первісному суспільстві визначало відносини, які існували на той час, враховуючи панування «материнського права» та усі інші привілеї жінок. У той час люди були здатні забезпечувати тільки свої базові потреби, тому вся їх діяльність була спрямована на те, щоб забезпечити себе засобами, необхідними для існування. Згідно з існуючим на той час поділом праці, чоловіки мали займатися такими заняттями як полювання, мислицтво, рибальство, збиральництво. Для усіх цих видів дільності необхідні були певні знаряддя, виробленням яких займалися теж чоловіки. Жінка, у той час, знаходилася вдома та її завданням було виготовлення їжі, одягу та інші хатні справи. Фактично, вона була господинею, а оскільки господарство в той час було загальним, вона займала головне положення у суспільстві. Ще одним важливим фактором було те, що в існуючих тоді формах сімейних та шлюбних відносин зв’язок між батьками та дітьми можна було встановити тільки по материнській лінії. Це зумовлювало панування так званого материнського права, яке було визначено тим, що спадкування відбувалося також по материнській лінії.

Енгельс показує, що зміна становища у суспільстві чоловіка та жінки відбулася не через фізіологічні відмінності між ними, які існували з самого початку життя людства та доволі довгий проміжок часу не призводили до панування чоловіків над жінками. Причину цього він вбачає у тому, що по мірі розвитку та росту виробничих сил особи жіночої статі опинилися осторонь суспільної праці. Домашнє господарство перестало бути суспільним явищем, кожна сім’я почала вести своє окреме приватне господарство. Суспільство переходить до одношлюбства через те, що власником майна стає чоловік, який виступає у ролі спадкоємця та, певна річ, хоче залишити спадок своїм, а не чужим дітям. Енгельс виділяє економічні причини як ті, що зумовили перехід від полігамного до моногамного шлюбу. Чоловік зміг закріпити свою владу над жінкою лише тоді, коли отримав змогу піднятися над нею економічно.[2] Таким чином, за Енгельсом: ««Одношлюбність з'являється в історії зовсім не як примирення між чоловіком і жінкою і ще менше, як найвища форма шлюбу. Навпаки, вона з'являється як поневолення однієї статі іншою, як проголошення невідомого до того часу в усій попередній історії антагонізму статей».[1]

Далі у своїй праці Енгельс дослідив економічні умови, які на вищій стадії розвитку суспільства підривали його організацію і абсолютно усунули її з переходом до цивілізації, яка економічно характеризувалася таким ступенем товарного виробництва:

1. Введення грошей, капіталу;

2. Поява посередників між виробниками;

3. Виникнення приватної власності на землю;

4. Рабська праця – пануюча форма виробництва.

Експлуатація одного класу іншим слугувала основою цивілізації, всі протиріччя якої відбувалися в розвитку. Відбувався розвиток продуктивних сил, з’явився розподіл праці, продуктивність якого постійно зростала та дала можливість привласнення чужої праці, через це виникло таке явище як експлуатування людини людиною, яке розкололо суспільство на ворожі класи. Відбувається переворот у колишньому суспільстві, в результаті якого виникає держава, яку Енгельс називає «знаряддям класу експлуататорів для придушення класу пригноблюваних».

Фрідріх Енгельс розглядає декілька конкретних форм держави, детально показує їх класову природу та робить дослідження тенденції подальшої еволюції буржуазної держави. Автор критично ставився до капіталізму і відзначав, що доки він існує, ніякі демократичні свободи не зможуть звільнити клас трудящих. Але в той же час, Енгельс наголошував, що пролетаріат зацікавлений у збереженні цих демократичних свобод, бо вони певним чином сприяють боротьбі за революційне перетворення суспільства.

Аналізуючи історичний шлях декількох народів, автор показує, що процес еволюції первісного суспільства та перехід від докласового суспільства до класового відбувається однаково для всіх народів, але в неоднакових формах, бо кожний народ розвивається в різних історичних та природних умовах. Аналіз, проведений Енгельсом, повністю підтверджує діалектико-матеріалістичне положення про закономірну змінюваність форм суспільного життя, його прогресивний розвиток та історичну єдність. [2]

Ця праця відіграє важливу роль в розробці вчення К.Маркса та Ф.Енгельса про державу, яке потім у нових історичних умовах розвинув В.Ленін, особливо в своїй праці «Держава і революція».[6] Логічно, цей твір критикує буржуазну концепцію держави, у якій вона виступає у ролі «надкласової сили», яка ніби захищає інтереси громадян у рівній мірі.

Фрідріх Енгельс характеризує державу як інститут, який існував не завжди. Його поява стала необхідною на певному етапі економічного розвитку, коли суспільство розкололося на класи. Автор вважає, що ми наближаємося до такого етапу розвитку виробництва, на якій існування класів перестане бути необхідним, а навпаки стане прямо перешкоджати виробництву. Класи зникнуть так само, як з’явилися у минулому, а разом з ними зникне і держава. Енгельс сподівається, що суспільство буде здатним по-новому організувати виробництво на основі вільної та рівної праці виробників та позбудеться державного апарату.

первого общества - супружеского, составленного, согласно Библии, из мужчины и женщины. Он описывает семью (супружеское общество) как нечто отдельное и отличное от политического общества; хозяин и хозяйка имеют власть над каждым в доме, хотя эта власть неабсолютная и неполитическая (например, они не вправе решать вопросы жизни и смерти - See more at: http://johnlocke.wallst.ru/second-treatise-of-government/chapters-6-7/#sthash.FyUuqc9Z.dpuf

Образованный индивидуалами союз сочетает в себе законодательную власть для создания законов и исполнительную власть для претворения законов в жизнь. Значительная разница между семьёй и обществом состоит в том, что в обществе власть стоит над человеком, даже когда тот достиг совершеннолетия, стал разумным и уже независимым от родителей. - See more at: http://johnlocke.wallst.ru/second-treatise-of-government/chapters-6-7/#sthash.FyUuqc9Z.dpuf

Семья не может служить моделью общества, потому что в ней представлены два типа отношений: родитель/ребенок или барин/раб (доминирующий/подчиненный). Эта модель слаба для организации гражданского общества: Локк ранее определяет рабство как следствие развития и продолжения "состояния войны", почему не подходит модель "родитель-ребенок" семьи было показано в прошлом абзаце. - See more at: http://johnlocke.wallst.ru/second-treatise-of-government/chapters-6-7/#sthash.FyUuqc9Z.dpuf

Естественное состояние, в котором находятся люди до образования общества не имеет три важных вещи: установленный, устоявшийся и известный закон; известный и бесспристрастный суд; силу, которая обеспечивает выполнение вынесенных судьёй решений. Для того, чтобы получить эти три преимущества люди должны отказаться от части своих естественных прав, включая право действовать как им заблагорассудится (в рамках естественных законом); право наказывать нарушивших естественные законы. Первое право частично передается в пользу законов гражданского общества, которые более тесные, чем естественные законы. Второе право передается полностью в пользу исполнительной власти, установленной обществом. Локк оканчивает главу, замечая, что представленная система (то есть гражданское общество) - это совпадение трёх характеристик: наличие закона, судьи и исполнителя решений судьи, который работает "не для чего иного, как для мира, безопасности и блага людей". - See more at: http://johnlocke.wallst.ru/second-treatise-of-government/chapters-8-9/#sthash.I4Q03plD.dpuf

Большинство в образовавшемся обществе получает право установить ту форму правления, которую они считают наилучшей. Они могут выбрать демократию, оставив законодательную власть представителям большинства; олигархию, отдав законодательную власть узкому кругу людей; или монархию, при которой вся власть отдаётся одному человеку. Новый монарх может получить власть по наследству, а также он может быть выбран большинством, вне зависимости от того, что случилось с предыдущим. Большинство всегда остаётся в силе поменять тип правления. От того, кто именно наделен законодательной властью и зависит тип правления, так как законодательная власть - наивысшая в модели гражданского общества. - See more at: http://johnlocke.wallst.ru/second-treatise-of-government/chapters-10-11/#sthash.KEkRV8Va.dpuf

Первое правило законодательной власти: сохранение общества. Никто не может бросать вызов или заменять собой законодательные органы, трактуя законы по собственному частному усмотрению. Только специальный законодательный орган наделен большинством полномочиями делать это. Однако, из данного правила есть 1 исключение - в некоторых обстоятельствах большинство, наделившее некий орган такой властью, может и отнять её. Каждый член общества должен повиноваться принятым законодательными органами законам, которые должны применяться одинаково ко всем и быть созданными для блага людей. - See more at: http://johnlocke.wallst.ru/second-treatise-of-government/chapters-10-11/#sthash.KEkRV8Va.dpuf

Локк начинает главу, заявляя, что недействительный завоеватель (обозначаемый дальше как агрессор), который первый нарушил права других и вступил в конфликт, в случае победы никогда не приобретет право править завоеванными, будь он коронованной особой или простым негодяем. - See more at: http://johnlocke.wallst.ru/second-treatise-of-government/chapters-16-17/#sthash.APr1S7AB.dpuf

Завоеватель получает деспотичную власть над теми, кто вёл с ним войну. Локк ставит здесь ограничение и имеет в виду только правительство проигравшей стороны, а не всё население в целом, за исключением случая, когда население ясно и в большинстве санкционировало своё правительство на первоначальную агрессию и проигранную в итоге войну. В противном случае было бы противоестественно, если бы завоеватель приобрел неограниченные права над людьми, которые не сделали ничего, чтобы заслужить потерю свободы - See more at: http://johnlocke.wallst.ru/second-treatise-of-government/chapters-16-17/#sthash.APr1S7AB.dpuf

Локк говорит, что наследники побежденного противника имеют приоритетное право на его имущество, так как от этого зависит их выживание. Сам завоеватель тоже имеет право на возмещение полученного в ходе конфликта ущерба, но не может захватить просто так всё имущество завоеванного агрессора. Его права простираются только на жизни противников, но не на их собственность, покамест на неё есть претенденты с приорететным правом. В таком случае завоевателю следует уступить наследникам. Завоеватель, который нарушает это порядок, сам становится несправедливым агрессором. - See more at: http://johnlocke.wallst.ru/second-treatise-of-government/chapters-16-17/#sthash.APr1S7AB.dpuf

он указывает ряд факторов, которые сдерживают людей от безрассудной оппозиции: пиетет перед властью; вера в то, что существующие законы смогут заменить силовой вариант решения; страх, что малая группа никогда не сможет свергнуть могущественного лидера. - See more at: http://johnlocke.wallst.ru/second-treatise-of-government/chapters-18-19/#sthash.kx23x5FW.dpuf