28. Сформулюйте вимоги до оформлення земельно-кадастрової документації , порядок і терміни її зберігання, дайте перелік правостановчих документів на землю.

Ведення державного земельного кадастру супроводжується належним чином оформленими земельно-кадастровими документами і матеріалами. Земельно-кадастрова документація поділяється на текстову і картографічну. Текстові документи і матеріали містять словесну (вербальну, семантичну) інформацію про об'єкт і суб'єкт земельного кадастру. Вони ведуться у вигляді рішень, розпоряджень державних органів з питань регулювання правового режиму земель про передачу земель у власність, надання у користування та договорів земельно-правових угод (купівля, продаж, оренда, застава, обмін земель). Ці документи і матеріали стосуються правової сторони земельного кадастру і переважно займають невелику питому вагу у земельно-кадастровій справі. Більш поширеними є текстові матеріали, що ведуться у вигляді таблиць і пояснювальних записок. До табличних матеріалів належать контурні відомості, експлікації земель, дані про характеристику якості ґрунтів, статистичні дані для економічної оцінки земель тощо. Важливе місце у складі текстових матеріалів і документів державного земельного кадастру займають реєстри земельних ділянок, сервітутів та даних нормативної грошової оцінки земель. До текстових матеріалів належать пояснювальні записки, акти обстежень земель, висновки, протоколи погодження меж земельних ділянок, даних обліку і оцінки земель тощо. Вся узагальнена текстова земельно-кадастрова інформація на місцевому, регіональному та державному рівнях відображається в основному земельно-кадастровому документі – державному земельно-кадастровому балансі земельних ресурсів відповідно району (міста), регіону та України і у зведених реєстрах земельних ділянок за формами власності. Частина земельно-кадастрової інформації місцевого рівня відображається у книжній формі. Наприклад, у книзі ведеться реєстрація державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі; у Поземельній книзі проводиться реєстрація земельних ділянок, обмежень у використанні земель і земельних сервітутів. На рівні району ведеться державна земельно-кадастрова книга в розрізі сільських (селищних) рад та міст. Ведення земельного кадастру немислиме без наявності відповідних картографічних матеріалів, які відображають текстову інформацію на паперових носіях з усіх його складових частин. Для ведення земельного кадастру використовують переважно матеріали аерофотознімань або матеріали наземних зйомок для окремих земельних ділянок. Поруч із текстовими документами картографічні матеріали є основою для постійного ведення земельного кадастру. Тому між картографічними і текстовими матеріалами існує тісний зв'язок і вони ведуться нерозривно. Картографічні матеріали забезпечують наочність території, на якій ведеться кадастр, ліквідують можливість пропусків або дублювання площ при земельному кадастрі. Ведення земельного кадастру без картографічного матеріалу практично неможливе. Картографічні матеріали дають вихідну інформацію для первинного заповнення текстових земельно-кадастрових документів, а також внесення змін, що відбуваються у використанні земель. Основними картографічними матеріалами, які служать основою для ведення державного земельного кадастру, є: кадастрові плани земельної ділянки, кварталу, зони, населеного пункту; чергові кадастрові плани, які створюються в межах кадастрового кварталу, кадастрової зони або населеного пункту в цілому; індексні кадастрові карти (плани). При земельному кадастрі використовуються і картографічні матеріали, складені за результатами проведених спеціальних обстежень та оцінки – це ґрунтові плани, картограми забезпеченості ґрунтів поживними речовинами, меліоративного і геоботанічного стану земель, придатності земель для їх використання, крутизни схилів, а також плани (картограми) оцінки земель. Крім того, при веденні державного земельного кадастру використовують проекти роздержавлення і приватизації земель. Правильність земельно-кадастрових даних, їх відповідність фактичному стану земельних ділянок і землекористування залежить від повноти, детальності і точності плану. Чим більше елементів місцевості відображено на плані, чим з більшою точністю вони нанесені, тим детальніші й точніші будуть земельно-кадастрові дані, які складаються на основі цього плану. Зміст і повнота відомостей картографічного матеріалу повинні відповідати сучасним вимогам державного земельного кадастру. Але наявний картографічний матеріал значною мірою застарів у зв'язку зі змінами, які відбулися в процесі реформування земельних відносин. Досі не визначено назви спеціальним картографічним матеріалам, які використовуються для ведення державного земельного кадастру, не визначена їх точність. Тому для забезпечення державного земельного кадастру доброякісним актуальним вихідним картографічним матеріалом необхідна нова нормативно-технічна база.

Порядок зберігання державних актів

4.1. Власники земельних ділянок, землекористувачі та орендарі зберігають видані їм державні акти і договори як документи періодичного використання.

4.2. Другий примірник державного акта або договору зберігається у вогнетривких шафах у приміщеннях відповідних рад чи державних адміністрацій або за їх дорученням - у приміщеннях районних (міських) відділів (управлінь) земельних ресурсів Держкомзему України.

( Пункт 4.2 із змінами, внесеними згідно з Наказами Держкомзему N 27 ( z0181-00 ) від 29.02.2000, N 174 ( z0641-03 ) від 02.07.2003 )

4.3. Чисті (незаповнені) бланки державних актів зберігаються у вогнетривких шафах в обласних управліннях, Київському та Севастопольському міських управліннях земельних ресурсів як документи суворого обліку.

Начальник районного (міського) державного органу земельних ресурсів Держкомзему України отримує для заповнення чистий бланк державного акта за письмовою заявкою у разі наявності позитивного висновку державної землевпорядної експертизи технічного звіту зі складання державного акта. ( Пункт 4.3 доповнено абзацом згідно з Наказом Держкомзему N 27 ( z0181-00 ) від 29.02.2000 )

( Абзац пункту 4.3 виключено на підставі Наказу Держкомзему N 174 ( z0641-03 ) від 02.07.2003 )

( Пункт 4.3 із змінами, внесеними згідно з Наказом Держкомзему N 27 ( z0181-00 ) від 29.02.2000 )

5. Порядок видачі дубліката державного акта при втраті або псуванні оригіналу

5.1. При втраті (псуванні) державного акта на землю власнику або землекористувачу видається відповідний дублікат.

5.2. У заяві вказується: де, коли і за яких обставин утрачено (зіпсовано) зазначений державний акт. Власник також дає повідомлення про втрату зазначеного державного акта в місцевих засобах масової інформації.

нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, довічного утримання, дарування, міни;

— договір купівлі-продажу, зареєстрований на біржі;

— свідоцтво про придбання жилого будинку (частини будинку) з прилюдних торгів;

— свідоцтво про право приватної власності на будинок (частину будинку);

— свідоцтво про право власності, яке видається відповідним органом при приватизації житла, об'єктів незавершеного будівництва, автозаправних станцій, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню тощо;

— свідоцтво про право на спадщину;

— свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя;

29. Наведіть порядок створення єдиної національної кадастрової системи та обґрунтуйте необх її використ.

Проект зі створення єдиної системи земельного кадастру розпочався в далекому 2004 році спільно зі Світовим банком, який відкрив Україні кредитну лінію. Але всі ці роки проект не зрушувався з мертвої точки. Земельну реформу було започатковано у 1991 році, коли з’явився Декрет про приватизацію земель. Але до запровадження кадастру, який є, по суті, списком, реєстром, системою, що відображає факт відносин, країна не була готова, тому що не було ні політичної волі, ні єдиної та сучасної системи. Зокрема, землю міряли крокомірами, тобто не було сучасного і точного інструментарію, не було програмного забезпечення для обробки даних. Ділянки вимірювали в тисячах різних умовних систем координат. Наприклад, до 1998 року ділянки міряли від стовпа або дерева. Відсутність єдиних стандартів призвела до того, що всі вимірювали землю, як могли і хотіли, а держава не перевіряла якість цих робіт, але не тому, що не хотіла, а тому, що не було інструментів і людей, які вміли б ними користуватися. В електронному вигляді даних не збирали, бо й вимоги такої не було.

Кадастрове кодування з’явилося лише на початку 2000-х років, коли було прийнятерішення прив’язувати межі ділянок до державної геодезичної мережі. Але система старих відносин виявилася інерційною. Поки зробили карти, поки їх затвердили, минув час. І лише в 2002 році територіальні управління Держкомзему почали збирати дані в електронному вигляді. Втім загальнонаціональної кадастрової системи теж іще не було. Були системи локальні, але всі вони були різними, побудованими на різних технологіях та ідеологіях. У результаті ми одержали величезну кількість локальних кадастрових систем. І ніхто не міг ці файли зістикувати воєдино і розмістити в просторі.

На локальній паперовій карті села або району ділянки наносилися вручну, тому вони рівненько прилягали одна до одної, а от при перерахуванні координат з місцевих систем у державну багато ділянок “повилітали” в сусідні області, у море або навіть в Африку. У країнідіяло понад 1500 систем координат, які різнилися від району до району, що створювало багато неточностей. Дані часто не збігалися. Держава в той час не дуже переймалася цим. Тільки у 2003 році було прийнято постанову про єдину державну систему координат УСК-2000. Але реально вона запрацювала лише 2012-го.

Тож зараз в Україні існує більш-менш якісна база даних з мінімумом помилок. Накладкиділянки на ділянку були, але небагато. Але те, що сьогодні можна побачити на електронній карті, це всього лише неправильна візуалізація, а не фізичне дублювання актів на землю або фізичні накладки одних ділянок землі на інші.

У 2004 році уряд за підтримки Світового банку започаткував проект зі складання електронного кадастру. СБ здійснював подібні проекти по всьому світу та в усіх пострадянських країнах, зокрема. Але до створення системи ведення єдиного кадастру в Україні так ніхто і не прийшов. Перший проект закону про кадастр було розроблено у 1998 році. На ухвалені пізніше закони про кадастр двічі накладалися вето. Закон про Державний земельний кадастр прийняли лише у липні 2011 року. 1 січня ц.р. закон набув чинності, і це можна вважати великим проривом.

Кадастр – це гарантія прав та інструмент для забезпечення цих гарантій. Образно кажучи, це дзеркало, що відображає реальний стан справ. Дотепер ніхто з колишніх керівників Держкомзему не зважувався зробити такий кадастр реальністю, тому що це було не тільки політичне питання і ризик викликати шквал критики, а й питання власності, якого багато хто волів би не порушувати, особливо в останні десять років, коли земля стала предметом комерції і капіталізації.

На цей час фахівці органів земельних ресурсів зібрали і перевели в електронний вигляд майже 17 млн земельних актів. Останні 20 років змінювалися форми актів, вигляд бланків, і тому довелося вручну оцифровувати ці дані.

Електронна кадастрова карта з’явилася тому, що Держземагентство зібрало воєдино те, що десятиліттями ховали під сімома замками, – місцеві земельні бази, і потім перерахувало всі ділянки з них у єдину систему координат. За півтора року виконано роботу, за яку всі боялися братися попередні 20 років.

За такого грандіозного обсягу роботи уникнути  помилок не вдалося. За будь-яких обставин уникнути їх було неможливо, і ми це знали, – адже було розкрито те, що ховали два десятиліття, те, що 20 років вимірювали і реєстрували.

Увесь світ через це пройшов і вибрав саме таку ідеологію відкрити дані і за заявковим принципом виправляти помилки. Така процедура значно коротша, ніж якби спеціалісти органів земельних ресурсів почали це в себе перевіряти. Крім того, багатьох типів помилок фахівці могли б узагалі не побачити – їх може розпізнати тільки сам власник ділянки.

Україна і так зволікала з відкриттям даних про землі. І якби не зараз, то навряд чи публічну карту відкрили б у найближчі роки, а це показник відкритості і зрілості суспільства.

Держземагентство усвідомлено відкрило карту в такому вигляді для публічного доступу, щоб разом із власниками ділянок визначити й відобразити ділянки коректно. Для цих цілей діє заявковий принцип: якщо громадянин помітив помилку, необхідно зазначити її на сайті, вказавши ім’я, контакти і кадастровий код заявника. На сайті буде сформовано заяву, яку відповідні спеціалісти відразу одержать: нікуди ходити і стояти в черзі не потрібно. Після надходження цих даних агентство перевіряє ще раз дані і вносить корективи.

Зворотний зв’язок з власниками ділянок теж був політичним рішенням – таку форму відкритості і співробітництва з громадянами ми вважаємо цивілізованою, але вона ще рідко зустрічається.

У жодній країні світу не було кадастрової карти, яка не мала б помилок, а їх виправлення тривало десятиліттями. Україна – не виняток, але оскільки ми одними з останніх запустили кадастр, то маємо перевагу у використанні сучасних технологій, тому в нас цей процес буде коротшим і менш болючим. У Національній кадастровій системі тільки перелік імовірних помилок становить 20 сторінок: неправильна форма ділянки, помилка в координаті або коді тощо. При оцифровуванні десятків мільйонів документів все і не могло бути ідеально. Але двосторонній зв’язок слугуватиме прискоренню робіт з виправлення усіх помилок та неточностей, які на жаль ще мають місце на кадастровій карті.

Переваги публічної карти колосальні. Після переведення інформації у цифровий формат непорядні люди позбавились можливості одним розчерком пера змінювати межі земельнихділянок, спалювати реєстри, нищити архіви, як це траплялося раніше. Крім того, віднині процеси виділення землі стануть більш прозорими, адже все відображатиметься автоматично. Публічна карта дозволяє громадськості контролювати виділення ділянок у прибережних і заповідних зонах, лісах, контролювати використання земель у зонах обмеження.