Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення
Окремим видом зобов’язань є такі недоговірні зобов’язання, що виникають із дій, які вчиняються однією особою в майнових інтересах іншої без спеціального доручення. Внаслідок вчинення таких дій виникає право вимагати від особи, в інтересах якої такі дії вчинялися, відшкодування витрат, які були понесені у зв’язку з цим. Мета цього інституту — врегулювати відносини, що виникають при захисті однією особою інтересів іншої без спеціальних повноважень. В житті мають місце випадки, коли одна особа без будь-яких повноважень вчиняє певні дії в інтересах іншої особи. Як правило, особа, на користь якої вчиняються такі дії, відсутня або їй невідомо про небезпеку, що виникла. Мета дій, які вчиняються в інтересах іншої особи — захистити її як майнові, так і немайнові інтереси. Оскільки при вчиненні таких дій громадянин, що їх вчиняє, може понести певні матеріальні витрати, в законодавстві повинні існувати певні гарантії відшкодування таких витрат тією особою, в інтересах якої ці дії вчиняються. Якщо ці дії будуть схвалені, надалі до відносин сторін застосовується положення про відповідний договір (доручення, зберігання). Інститут вчинення дій в інтересах іншої особи був відомий ще римському приватному праву. Водночас ні в ЦК 1922 p., ні в ЦК 1963 p. цей інститут передбачений не був, хоча потреба регулювання таких відносин була очевидною. Відносини такого характеру були досить поширеними в роки Великої Вітчизняної війни. Так, без догляду залишалося майно громадян, евакуйованих в інші райони, призваних до діючої армії, переведених разом із підприємством в іншу місцевість. В таких випадках сусіди, друзі відсутніх нерідко і без спеціального доручення піклувалися над майном таких осіб (сплачували квартплату, склили вікна, зберігали домашні речі тощо). Життєвість цього інституту була доведена і в мирні часи. Так, за відсутності спадкоємців опіку над майном померлої особи здійснювали сусіди, знайомі. Без спеціального доручення із суто товариських міркувань у випадках снігопаду, хуртовини, раптової хвороби доглядали худобу, вчиняли грошові платежі, виконували певні роботи, спрямовані на збереженість чужого майна. Разом з цим цей цивільно-правовий інститут потребує особливого правового регулювання: – законодавець повинен сприяти розвитку етичних засад існування суспільства, надавати підтримку і охороняти майнові права та інтереси громадян, які за відсутності правових підстав лише в силу своє свідомості надають допомогу іншим особам; – водночас необхідно встановити чіткі межі втручання в чужі справи, оскільки добрі наміри однієї особи можуть перетворитися на зло для іншої. Зобов’язання із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи можуть виникнути за таких умов: 1) між учасниками правовідносин, які виникають, відсутні будь-які договірні відносини. Якщо між сторонами був укладений відповідний договір — доручення, зберігання, охорони, перевезення тощо, то відносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами відповідного договору; 2) вчинення дій щодо відвернення небезпеки від майна: а) не належить до кола службових обов’язків особи, яка ці дії вчинила (дії пожежника, охоронця, сторожа); б) не пов’язані із статутною діяльністю певної організації (благодійного фонду); в) не випливає із вимог закону (дії батьків, опікунів щодо малолітніх дітей, недієздатних осіб); 3) дії вчиняються саме в інтересах іншої особи, тобто громадянин, який їх вчиняє, безпосередньо не заінтересований в таких діях. Якщо громадянин вважає справу своєю і вчиняє певні діє не тому, що бажає піклуватися про чужий інтерес, а керуючись виключно своїми інтересами, то, відповідно, положення цього інституту не можуть застосовуватися. Так, якщо співвласник виконує ремонт спільної речі, він вчиняє такі дії насамперед у своєму інтересі, тому правовідносини, які виникають, регулюватимуться відповідними статтями інституту спільної власності; 4) дії, які вчинялися, є правомірними, тобто вони не суперечать чинним законам та підзаконним актам та не ставлять за мету досягнення протиправної мети. Так, скажімо, якщо особа, в спеку поливає сусідську плантацію маку, а потім почне вимагати відшкодування витрат, зобов’язання не може виникнути, оскільки в законодавчому порядку приватним особам заборонено вирощувати макові плантації; 5) дії, які вчиняються, не суперечать фактичним намірам особи, в інтересах якої ці дії вчиняються. Наприклад, власник бажав знищити своє майно, а інша особа почала вживати заходів, щоб його зберегти; 6) особа, яка вчиняла такі дії, позбавлена можливості повідомити про це заінтересовану особу і отримати від неї певні вказівки. Так, внаслідок дощів вода починає заливати підвал сусідського будинку, власник якого перебуває у закордонному відрядженні. Особа домовляється з робітниками, доручає їм викопати траншею і відводить воду від сусідського будинку. Виникнення такого роду зобов’язань виключається, якщо із заінтересованою особою є можливість звичайно зв’язатися і сповістити про небезпеку, яка загрожує її майну; 7) вчинювані дії за своїм характером не лише становлять користь для особи, а й є єдиною можливістю усунення негативних наслідків для неї у вигляді знищення, пошкодження чи псування майна. Так, якщо в гуртожитку студент дізнався, що його сусід йде увечері на побачення з дівчиною і побіг за квітами, вирішив зробити приємне своєму колезі і відніс в термінову хімчистку його костюм, розраховуючи не лише на подяку, а й на повернення сплачених коштів, то цивільно-правового зобов’язання в цьому випадку не виникає, оскільки корисність дій не завжди означає їх необхідність; 8) громадян, який вчиняє дії в інтересах іншої особи, не переслідує мети набути якусь вигоду для такої особи, збільшити її майно чи надати майну додаткових якісних ознак, його мета — вчинити такі дії, які дозволяють уникнути заподіяння шкоди інтересам іншої особи; 9) вчинення дій в інтересах іншої особи не повинно продовжуватися, якщо стало відомо, що вони не схвалюються заінтересованою особою; 10) понесені витрати мають бути виправданими. Звичайно, якщо відвертаючи небезпеку від якоїсь речі, особа витратить коштів значно більше, ніж вартість врятованої речі, то виникає сумнів в необхідності вчинення таких дій. Тому в цьому випадку розмір відшкодування повинен обмежуватися реальною вартістю врятованого майна або розміром шкоди, яка була відвернута, а не реальними витратами. Не можуть вважатися вчиненням дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення випадки, коли між особами існують договірні відносини, і ті чи інші дії хоча і не передбачені безпосередньо договором, але повинні чи можуть вчинятися на підставі спеціальних норм закону. Так, транспортне законодавство надає перевізнику право за певних умов реалізувати швидкопсувний вантаж, коли виникла загроза його псування; підрядник має право відмовитися від договору, якщо використання недоброякісного або непридатного матеріалу загрожує життю та здоров’ю людей чи призводить до порушення екологічних чи санітарних правил тощо. Особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, має право на відшкодування витрат незалежно від досягнення позитивного результату. Якщо ж при вчиненні таких дій витрати не були понесені, то відповідно, відсутні і підстави вимагати якісь кошти, оскільки сплата винагороди за цим зобов’язанням не передбачена. Отже, сторонами зобов’язання виступають: – особа, яка вчинила дії в інтересах іншої особи (в римському праві такого учасника називали гестор), – особа, на користь якої такі дії вчинялися (домінує). Для зручності скористаймося цією термінологією. Предметом зобов’язання є дії, які вчиняє гестор в інтересах домінуса, а зміст зобов’язання становлять права та обов’язки сторін. Серед обов’язків гестора зазначимо такі: а) діяти обачливо, щоб не зашкодити інтересам домінуса; б) при першій нагоді сповістити домінуса про виконане; в) негайно надавати звіт про виконане. “Перша нагода” та “негайно” — поняття за своїм характером оцінювальні, зміст їх необхідно з’ясовувати, виходячи із предмета зобов’язання, звичаїв торгівельного обігу і засад розумності та добросовісності. Головний обов’язок домінуса — відшкодувати витрати. Якщо домінус схвалює дії гестора, до відносин застосовуються норми договору доручення.
Статья 1158 |
|
|
Гражданский кодекс Украины Статья 1158. Право на совершение действий в имущественных интересах другого лица без его поручения |
Начало формы
Конец формы
|
|
Ст. 1158 ГКУ от 16.01.2003 № 435-IV 1. Если имущественным интересам другого лица угрожает опасность наступления невыгодных для нее имущественных последствий, лицо имеет право без доверенности совершить действия, направленные на их предупреждение, устранение или уменьшение. 2. Лицо, совершившее действия в имущественных интересах другого лица без его поручения, обязано при первой возможности уведомить ее о своих действиях. Если эти действия будут одобрены другим лицом, в дальнейшем к отношениям сторон применяются положения о соответствующем договоре. 3. Если лицо, начала действия в имущественных интересах другого лица без его поручения, не имеет возможности сообщить о своих действиях этого лица, она обязана принять все зависящие от нее меры по предупреждению, устранению или уменьшению невыгодных имущественных последствий для другого лица. Лицо, совершающее действия в имущественных интересах другого лица без его поручения, обязано взять на себя все обязанности, связанные с совершением этих действий, в частности обязанности относительно соверше Подробнее:http://kodeksy.com.ua/ka/grajdanskij_kodeks_ukraini/statja-1158.htm |
|
3. рятування здоровя та життя фізичної особи, майна фіз. особи або юр. Особи
Глава 80 Рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи |
|
Гражданское право - Коментар Цивільний Кодекс України |
1. Концепція зобов'язань, які виникають внаслідок рятування у ЦК України 1. Зобов'язання, які виникають внаслідок рятування здоров'я тажиття фізичних осіб, майна фізичної або юридичної особи, є частковою новелою ЦК 2003 p. Глава 41 ЦК 1963 p. містила норми, присвячені відшкодуванню шкоди, що виникла внаслідок рятування соціалістичного майна, тією організацією, майно якої рятував потерпілий. Якщо скоригувати ідеологізовану термінологію і оцінити ці відносини через призму положень Конституції та Закону про власність, то можна зробити висновок, що йшлося про рятування громадянами майна, що знаходиться у державній або колективній власності. Умовами виникнення зобов'язань з рятування державного та колективного майна вважалися: наявність реальної загрози такому майну; вчинення громадянином дій, спрямованих на рятування майна, що є у державній або колективній власності; виникнення у рятувальника шкоди внаслідок вчинених ним рятувальних дій; відсутність у рятувальника обов'язку діяти таким чином. 2. Відшкодування шкоди, зазнаної громадянином при рятуванні державного або колективного майна, за відсутності спору могло провадитися за рішенням керівного органу організації, майно якої рятував потерпілий. Якщо ж між організацією, котрій належало майно, і потерпілим (рятувальником або його утриманцями) виникає спір, то відшкодування провадиться на підставі рішення суду. Розмір та порядок відшкодування визначався за загальними нормами про зобов'язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди. Таким чином, гл.41 ЦК 1963 p. містила уніфіковані норми відшкодування шкоди, зазнаної при рятуванні майна певного виду (державної та колективної власності). Проте відшкодування шкоди, зазнаної при рятуванні життя та здоров'я фізичних осіб, а також майна, що належить таким особам, цивільним законодавством не передбачалося. У зв'язку з цим у працях науковців зверталася увага на те, що відшкодування зазнаної при вчиненні таких дій шкоди можливе лише у порядку аналогії права, і пропонувалося врегулювати це питання у законодавстві. 3. Відображаючи зміни у концепції регулювання цивільних відносин, гл.80 ЦК передбачає два види зобов'язань, що виникають внаслідок вчинення рятувальних дій: 1) зобов'язання, що виникають внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи; 2) зобов'язання, які виникають внаслідок рятування майна фізичної або юридичної особи.
2. Зобов'язання, що виникають внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи 1. Зобов'язанням, що виникають внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи, присвячена ст. 1161 ЦК, яка передбачає:шкода, завдана особі, котра без відповідних повноважень рятувала здоров'я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї,відшкодовується державою у повному обсязі. З цієї норми випливає, що внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи виникають недоговірні зобов'язальні правовідносини. Підставою виникнення цих зобов'язань є вчинення фактичних дій (тобто не пов'язаних з укладенням правочинів), спрямованих на рятування здоров'я та життя фізичної особи. Суб'єктами зобов'язань, що виникають внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи, є особа, яка вчиняла рятувальні дії (рятувальник, кредитор), і держава (боржник). Рятувальником може бути як фізична, так і юридична особа. При цьому, оскільки рятувальні дії мають фактичний характер, наявність дієздатності рятувальника правового значення не має. Держава виступає у цих зобов'язаннях як боржник, у особі відповідних державних органів. Зміст зобов'язань, що виникають внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи, включає право рятувальника на відшкодування зазнаної ним шкоди і обов'язок держави відшкодувати останню, зазнану рятувальником, у повному обсязі (втрачений заробіток, пошкоджене майно, витрати на лікування тощо). 2. Умовами виникнення таких зобов'язань є: 1) наявність реальної, а не уявної загрози для здоров'я та життя фізичної особи. Хоча у ст. 1161 ЦК йдеться про загрозу здоров'ю та життю фізичної особи, але виправдано вважати, що рятувальними дії мають визнаватися і тоді, коли небезпека загрожувала лише здоров'ю людини; 2) відсутність у рятувальника повноважень (обов'язку) вчиняти рятувальні щодо іншої фізичної особи дії. Лікарі, професійні рятувальники тощо не визнаються суб'єктами вказаних зобов'язань. Підстави та умови відшкодування зазнаних ними збитків визначаються спеціальними угодами з потерпілими і актами цивільного законодавства; 3) виникнення у рятувальника шкоди внаслідок вчинення ним рятувальних дій щодо здоров'я та життя фізичної особи. При цьому шкода може бути як майнового, так і немайнового характеру; 4) спрямованість дій на рятування здоров'я та життя іншої фізичної особи. Якщо рятування виявилося лише результатом діяльності якоїсь особи, то вказані зобов'язання - не виникають. Наприклад, якщо особа запобігає знищенню човна намагаючись врятувати своє життя, і при цьому відвертає загрозу ; життю та здоров'ю інших осіб, то зобов'язання з рятування здоров'я та життя не виникає. Оскільки у ст.1161 ЦК йдеться про те, що особа саме "рятувала" (а не "врятувала") здоров'я та життя фізичної особи, то позитивний результат рятувальних дій не є обов'язковою умовою виникнення зобов'язань внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи.
3. Зобов'язання, що виникають внаслідок рятування майна фізичної або юридичної особи 1. Закріплюючи право особи на відшкодування шкоди, зазнаної при рятуванні майна іншої особи (форма власності на це майно тут значення не має), ст. 1162 ЦК фактично передбачає можливість виникнення не одного, а двох видів таких зобов'язань. Критерієм їхнього розмежування є характер шкоди, якої зазнав рятувальник: 1) потерпілим є сам рятувальник; 2) шкода завдана майну, шо належить рятувальнику. Від виду зобов'язань залежить визначення їхнього суб'єктного складу. 2. Перший вид зобов'язань виникає тоді, коли шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю рятувальника, який без відповідних повноважень рятував від реальної загрози майно іншої особи, що має істотну цінність. Підставою виникнення такого зобов'язання є рятувальні дії. Суб'єктами відповідних правовідносин тут виступають рятувальник (кредитор) і держава (боржник). Рятувальником у даному випадку може бути лише фізична особа незалежно від наявності у неї дієздатності. Шкода рятувальнику відшкодовується державою в повному обсязі за рахунок коштів бюджету через відповідні державні органи. Умовами виникнення такого зобов'язання є: 1) наявність реальної загрози для майна іншої особи; 2) відсутність у рятувальника повноважень (обов'язку) вчиняти рятувальні дії щодо майна іншої особи; 3) спрямованість дій на рятування майна іншої особи; 4) істотна цінність майна, якому загрожує небезпека. Істотність цінності майна може визначатися угодою сторін зобов'язання (рятувальника і відповідного державного органу, через який здійснюється відшкодування), актами законодавства (наприклад, існує спеціальний акт, що відносить майно до національних надбань, тощо),адміністративними актами (акт органу державної влади або управління про прийняття об'єкта під охорону держави) тощо. Переконаності у цінності майна особи, якій воно належало, у рятувальника недостатньо, якщо проти цього заперечує держава-боржник. У випадку розбіжності у поглядах на істотність цінності майна заінтересованими особами і відповідними органами держави його оцінка провадиться судом. Відшкодування шкоди, зазнаної рятувальником (або відмова у цьому), державними органами не позбавляє особу, якій належало майно, права на компенсацію шкоди рятувальнику; 5) виникнення у рятувальника шкоди внаслідок вчинення ним рятувальних дій. При цьому юридичне значення має лише шкода,завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю рятувальника. 3. Другий вид зобов'язань з відшкодування шкоди, що виникла У зв'язку з рятуванням майна іншої особи, має за мету компенсацію шкоди, завданої майну рятувальника. У цьому випадку зобов'язання виникають між рятувальником (котрим тут може бути як фізична, так і юридична особа) і власником (володільцем) цього майна, який повинен відшкодовувати шкоду, з урахуванням його матеріального становища. Зобов'язання цього виду виникають за наявності таких умов: 1) існувала реальна загроза шкоди чужому майну; 2) були вчинені дії, спрямовані на його рятування; 3) потерпілому в результаті рятувальних дій завдано збитків; 4) рятувальник не був зобов'язаний рятувати майно іншої особи; 5) майно, яке рятував рятувальник, мало істотну цінність (але у кожному разі відшкодування шкоди не повинне перевищувати вартості цього майна); 6) власник майна має змогу надати відшкодування шкоди рятувальнику. Зміст таких зобов'язань охоплює право рятувальника на відшкодування шкоди його майну та обов'язок власника останнього відшкодувати зазнані рятувальником збитки. При цьому розмір відшкодування шкоди визначається з урахуванням майнового становища власника (володільця) майна, якому загрожувала шкода, і матеріального становища рятувальника, котрий зазнав шкоди при рятуванні. У кожному разі розмір відшкодування шкоди за рішенням суду не може перевищувати вартості майна, щодо якого здійснювалися рятувальні дії. Проте особа, котрій належало майно, щодо якого виконувалися рятувальні дії, має право на свій розсуд додатково винагородити рятувальника. |