Іван Павлов: класичне обумовлення.

Вивчав травлення у собак за, що отримав Нобелевську премію. Його досліди були пов’язані з вивченням слюновиділення у собак в різних ситуаціях, але в процесі досліджень він виявив, що слиновиділення змінюється по неочікуваним причинам; у собак могло початися слиновиділення просто при вигляді їжі або при наближенні асистентів, навіть якщо в них не було при собі їжі. І. Павлов почав серію експериментів, щоб виявити причину подібних змін. В результаті він отримав теорію навчання, що отримала назву класичного обумовлення засновану на зв’язку між стимулом та реакцією.

Стимул (С) – це деяка перцептуєма одиниця оточуючого середовища, яка може вплинути на поведінку. Стимул може бути безумовним (БС), він впливає на поведінку незалежно від навчання (напр., їжа – безумовний стимул, так як викликає рефлекс слиновиділення). Нейтральний стимул (НС) – не призводить ні до якої конкретної поведінки. Стимул може стати умовним (УС) за допомогою процесу обумовлення, який призводить до заданої поведінки.

Реакція – це будь який тип поведінки, що викликається стимулом. Реакція може бути безумовною (БР) – це рефлексивна реакція на стимул, яка незалежить від навчання (напр., слиновиділення про появі їжі – це безумовна реакція).

Експерименти І. Павлова були спрямовані на перетворення нейтрального стимулу в умовний, що призводило б до умовної реакції. Вчений давав собакам їжу (БС), супроводжуючи це звуком колокольчика або гудка (НС).

Принципи класичного обумовлення.

1. Згасання. Якщо умовний стимул не буде підкріплюватися безумовним (напр., якщо колокольчик буде дзвонити, а їжі небуде), умовна реакція може згаснути (з часом слиновиділення може припинитися). Зв'язок між (УС) і (УР) послаблюється, якщо (УС) несупроводжується (БС), (напр., дитина, яка боїться всіх пушистих тварин, тому що її колись укусила білка, може нейтралізувати цей страх, граючи із слухняним котом).

2. Самодовільне відтворення. Рефлекси, які згасли не ліквідуються повністю, так як і після згасання поява (УС) може призвести до (УР).

3.Генералізація. Коли зв'язок між (УС) та (УР) встановлений, тоді встановлюється загальний тип реакції на схожі ситуації.

4. Диференціювання. Організми можуть можуть навчитися розрізняти схожі стимули. Коли І. Павлов став супроводжувати дзвоник однієї тональності подачею їжі, а дзвоник іншої тональності звучав, коли їжа не приносилась, собаки навчилися розрізняти дзвоники, слиновиділення починалося коли вони чули один дзвоник, а не інший.

Використання класичного обумовлення в системі освіти

Класичне обумовлення відноситься до мимовільної поведінки, яка не підкоряється нашому свідомому контролю. Хвилювання учнів, які бояться контрольних, обумовлено негативним досвідом минулого, що пов’язане з контрольними. Клімат на занятті – це широкий спектр можливостей для створення позитивних та негативних асоціацій, і це залежить від стилю викладання. Чи приємно приходити на урок? Чи можуть учні вільно задавати питання та ділитися своїми думками? Чи почувають вони себе в безпеці? Тоді заняття будуть пов’язані з позитивними асоціаціями. Чи в класі напружена атмосфера? Викладач поводить себе грубо? Викладач розцінює питання учнів як втручання в хід уроку? Тоді з заняттями будуть пов’язані негативні асоціації, які генералізуються на викладача, а може і ширше: на школу чи навчання в цілому.

Джон Уотсон. Батько біхевіоризму, створив термін біхевіоризм, критикував увагу В. Вундта до внутрішнього стану, вчений наполягав на тому, що психологія повинна вивчати поведінку, що доступна для вимірювання. Однак він перейняв ідею В.Вундта про основні елементи людського досвіду. На Д. Уотсона дуже вплинули праці І. Павлова і він першим почав використовувати їх як основу для теорії навчання.

Д. Уотсон виявив, що асоціативний зв’язок між стимулом та реакцією, що виявив І. Павлов, і є основний елемент людського навчання та особистісного розвитку і замінив ним (асоціативним зв’язком) внутрішній стан В. Вундта.

Д. Уотсон був екстремістом; багато його тверджень нічим не підтвердженні, а дослідження, що присвячені поведінці дітей, сумнівні. Його самий відомий експеримент проводився з маленьким хлопчиком Альбертом. Альберту давали потримати пацюка, потім Д. Уотсон починав бити в гонг, призводячи оглушливий шум; в результаті Альберт почав боятися пацюків. Д. Уотсон довів, що цей страх може розповсюджуватися на кроликів, собак, мєхове палто, і з часом, на бороду Діда Мороза.

Вклад Д. Уотсона заключавссяв тому, що він продемонстрував значення обумовлення для розвитку емоційних реакцій, страхів, фобій та предрассудків. Вчений вважав, що від народження люди мають тільки декілька рефлексів та емоційних реакцій страху, любові та ярості. Будь-яка інша поведінка виробляється за допомогою встановлення нових зв’язків між стимулом та реакцією при обумовленні.