Зміна проникності мембран

До порушень транспортних функцій веде зміна проникності мембран. Проникність мембран залежить від цілостності поверхневого апарату клітини: глікокаліксу і фосфоліпідного біошару, взаємодії мембранних білків з цитоскелетом. Зміни проникності можуть бути важкими (незворотними) або поверхневими (зворотними). Найбільш вивченою моделлю зміни мембранної проникності є пошкодження важкими металами (ртуть, уран та ін.) та їх солями. Важкі метали, які взаємодіють з сульфгідрильними групами мембранних білків, змінюють їх конформацію і різко збільшують проникність мембран для натрію, калію, хлору, кальцію і магнію, що призводить до швидкого набрякання клітин, розпаду їх цитоскелету. Подібні зміни мембран виявляються при пошкодженні їх комплементом (“хвороби гіперчутливості”). В мембранах виникають “проломи”, що знижує їх опір і різко збільшує проникність.

Зміни комунікації клітин і їх “пізнавання”

Утворення клітинних агрегатів та розпізнавання “своїх” та “чужих” – необхідна властивість клітинної кооперації. Значну роль у цьому відіграє глікокалікс, де знаходяться поверхневі антигени – маркерами відповідного типу клітин.

Відомо, що при запаленні та регенерації, у пухлинах можуть змінюватись тип поверхневого антигену та його “доступность” з боку позаклітинного простору. Встановлено, що при зникненні характерних для даного типу клітин антигенів можуть зґявлятися “ембріональні” та аномальні (наприклад, карциноембріональний) антигени.

Однією з важливих функцій плазмолеми є рецепторна. На сьогодні відомі вже деякі хвороби, причиною яких є відсутність або блокада рецепторів клітин. Блокаду рецепторів клітини нерідко викликають ауто- антитіла. Наприклад: міостенія, в розвитку якої беруть участь антитіла до холінергічних рецепторів нервово-м’язових синапсів або інсулін- резистентний цукровий діабет, при якому антитіла до рецепторів інсуліну блокують їх, в результаті чого інсулін не може з ними зв’язуватись і не- відбувається утилізація глюкози.

Патологія клітинних з’єднань

Комунікабельність клітин визначається також станом клітинних з’єднань, які можуть бути пошкоджені при різних хворобах. У пухлинах, наприклад, знайдено кореляцію між змінами структури клітинних контактів і порушенням клітинних зв’язків, а також - виявлені аномальні клітинні об’єднання.

Найпростіша форма міжклітинного з’єднання називається адгезією (зли

панням). При цьому взаємодіють шари глікокаліксу двох клітин і основну роль у цьому процесі відіграють специфічні молекули: лектини, кадгерини і молекули клітинної адгезії (МКА). У процесі розвитку багатоклітинних організмів ускладнюються форми і типи міжклітинних контактів: виникають контакти типу “замка” та десмосоми і напівдесмосоми, що характерні для епітеліоцитів. Інша форма контакту – щільний контакт, де шари двох плазматичних мембран зливаються. Існує ще такий тип контакту як щілинне з’єднання, або нексус. Він має в своєму складі спеціальні білкові комплекси (конексони), які утворюють канали зв’язку між клітинами.

Зміни міжклітинної адгезії в бік її послаблення спостерігаються вже на ранніх стадіях онкогенезу. Розподіл і кількість клітинних контактів на поверхні пухєлинних клітин може бути одним із критеріїв характеру росту пухлини. Пошкодження десмосом викликає дисоціацію клітин і накопичення у позаклітинному просторі різних продуктів метаболізму. Патологічні зміни можуть стосуватися і самих десмосом: утворення псевдодесмосоми (добре розвинена пластинка лише на одній клітині), розходження стиків в зоні десмосом, виникнення десмосом у тих клітинах, де вони в звичайних умовах життєдіяльності не зустрічаються. Зміни структури десмосом спостерігають-

ся при метаплазії, дисплазії, рості пухлин, псоріазі та ін. Частіше зустрічаються пошкодження щільних зґєднань кітин (збільшенням їх проникності в результаті розходження контактів), що в свою чергу, веде до розладу парацелюлярного транспорту і пошкодження структури гісто-гематичних барґєрів (наприклад, при підвищенні внутрішньо судинного гідростатичного тиску, мозковій комі, холестазі, шоці, нефротичному синдромі).

Патологія міжклітинних контактів також проявляється в їх збереженні в тих випадках, коли вони повинні були зникнути у процесі дозрівання клітини: наприклад, в епідермісі при паракератозі (затримці дозрівання і злущування клітин). В інших випадках спостерігається розпад тих контактів, які повинні існувати в нормі. При цьому клітини втрачають звґязок між собою. Цей стан пов’язаний із зменшенням кількості іонів кальцію в позаклітинній рідині або впливом на клітинну мембрану фосфоліпаз. Розділені клітини мають потовщену плазматичну мембрану. Альтерація клітинних контактів закономірно спостерігається у процесі канцерогенезу, лежить в основі порушення контактного гальмування проліферації пухлинних клітин, сприяє пухлинній інфільтрації та метастазуванню.