4.3.3. Чинники, що визначають обсяг туристичного попиту

На туристичний попит впливає багато чинників, а їх ідентифікація є проблематичним і неоднозначним завданням. У літературі описано чимало класифікацій чинників, які визначають туристичний попит. Всесвітня туристична організація поділяє їх на три основні групи, а саме:

• економічні;

• суспільно-психологічні;

• пропозиційні.

Серед економічних чинників можна виокремити:

• загальноекономічні;

• рівня доходу;

• цінові.

Загальноекономічна ситуація у державі впливає на рівень туристичного попиту. Якщо національний дохід не перевищує визначеного рівня, то туристичний попит може виникати лише в елітарних суспільних групах або взагалі відсутній. Окрім національного доходу, важливим визначником попиту є структура доходів суспільства, яка зумовлює поділ населення на окремі групи щодо доходу. Необхідно зауважити, що, незалежно від існуючих економічних умов, туристичний попит може з’явитися, наприклад, за відсутності відповідного взірця споживання чи туристичного продукту, або недостатньої популяризаційної діяльності³².

Погіршення економічної кон’юнктури, передусім економічна криза, зумовлюють негативні наслідки стосовно життєвого рівня суспільства і структури його споживання. На нижчий рівень доходу суспільство реагує відмовою від «вільного» споживання. Залежність туризму майже від усіх галузей народного господарства, зміна економічної ситуації підприємств (скорочення робочих місць, відмова від соціальних програм, у тому числі туристичних, відмова від мотиваційного туризму, зменшення службових поїздок тощо) доводить, що економічна криза впливає на туристичний попит. Підприємницька туристична діяльність передбачає постійне спостереження й аналіз макроекономічних показників, таких як: національний дохід, купівельна спроможність, рівень безробіття, рівень інфляції, дефіцит бюджету, економічна кон’юнктура.

Основне значення в активізації туристичного попиту на ринку має дохід. Аналізуючи вплив доходу на попит, необхідно передусім враховувати реальний дохід. Що вищий рівень доходів, то більша спроможність до придбання туристичних благ і послуг, тому країни з високим життєвим рівнем є основними постачальниками туристів.

Незалежно від поточних доходів, на формування індивідуального туристичного попиту можуть впливати заощадження (минулі доходи), кредити або позики. Грошові засоби з цих джерел забезпечують можливість участі у туристичному русі навіть за умови низького рівня «фонду вільного споживання».

У процесі формування наміру купівлі туристичного продукту основним обмеженням для покупця є ціна. З огляду на задоволення потреб споживача важливою проблемою у вирішенні цінових питань у туризмі є її відповідність якості пропонованих благ і послуг, а також суспільна апробація рівня цін. Надто висока ціна може бути спочатку сприйнята покупцем, але при подальшому її порівнянні з цінами, пропонованими конкурентами, клієнт може почуватися обдуреним і розчарованим.

Вплив ціни на попит у міжнародному туризмі може бути різним через курси обміну валют та різницю рівнів інфляції між країнами, які висилають туристів, та країнами їх прийняття.

Другою групою чинників є суспільно-психологічні, серед яких можна виокремити:

• вільний час;

• демографічні чинники;

• індустріальні чинники;

• чинники урбанізації;

• культурні чинники;

• мотиваційні чинники.

Наявність вільного часу є одним із найважливіших чинників, який визначає туристичний попит. Вільний час, яким володіє суспільство, залежить від внутрішнього законодавства конкретної країни (кількість днів відпустки, кількість робочих годин у тижні). Інформація щодо часу проведення шкільних канікул, державних і релігійних свят та їх кореляції у даному році із суботами і неділями є важливою для організаторів туризму з огляду активізації туристичного попиту.

Аналізуючи демографічні чинники, насамперед необхідно брати до уваги кількість населення, яка не завжди накладається на відповідне зростання обсягу туристичного попиту. Це зумовлене залежністю між кількістю населення та економічними чинниками:

• у світовому вимірі зростання чисельності населення означає збільшення масштабу бідності й злиднів;

• високий природний приріст у країнах, що розвиваються, може віддалити їх від туристичного споживання, що пов’язано з чинником доходу;

• низький природний приріст у розвинутих країнах припускає, що матеріальна ситуація їх мешканців досить висока, але це не забезпечує туристичного руху, тому що він буде обмежений меншою кількістю населення.

Демографічним чинником, який рівнозначно впливає як на обсяг, так і на структуру туристичного попиту, є вік. Від віку залежить попит на різні типи туристичної активності. Він також передбачає відповідний стандарт послуг. Загалом найбільшою туристичною активністю характеризуються особи віком від 18 до 28 років.

Наступним чинником, який впливає на туристичний попит, є величина і структура сім’ї. Необхідно зауважити певну закономірність: що більшою є родина, то менша її туристична активність. Це пов’язується із сімейними обов’язками та фінансовими обмеженнями.

До демографічних чинників належить рівень освіти населення. Вплив цього чинника не так легко відокремити від змін у розмірі доходу в структурі домогосподарства. Що вищий рівень освіти, то активнішою є участь у туристичному русі як у службових, так і відпочинкових цілях. Характерною ознакою туристичної активності є те, що рівень освіти суспільства демонструє тісний зв’язок із знаннями і бажанням пізнання світу.

До групи демографічних чинників належить професійна структура і пов’язане з нею місце проживання. Ці чинники показують вплив на доходи, що може позначитися на туристичному попиті. Виявляється, що чим вища професійна позиція певної групи, тим більше виявляється її туристична активність.

На туристичний попит великий вплив мають індустріальні чинники. Вони певною мірою прив’язані до рівня доходу, тому що суспільства промислових країн знаходяться на дещо вищому щаблі економічного розвитку. Суттєвим стимулятором туристичної активності є забруднення навколишнього середовища у місці постійного проживання і виникаюче з цього бажання зміни оточення й контакту з природою. Саме тому промислові регіони є стабільним ринком, «постачання» туристів.

З індустріалізацією найчастіше пов’язаний процес урбанізації, який зумовлює збільшення навантаження на щоденне життя. Характерною для цього чинника є залежність величини агломерації й туристичної активності, тобто: що більше населення агломерації, то вища туристична активність. Окрім цього, міські жителі характеризуються вищим рівнем освіти загалом. Вплив попиту міста на туризм зводиться до наступних явищ:

• міста є джерелами туристів для довколишніх регіонів;

• необхідність туристичного освоєння міст й контактування з приїжджими туристами ще більше спонукає потребу постійних жителів у виїздах;

• у містах функціонують різноманітні туристичні організації, метою яких є активізація туристичного руху;

• у містах найкраще розвинута мережа туристичних агенцій, які завдяки маркетинговим та інформаційним діям заохочують до туристичних подорожей.

Серед неекономічних чинників, які впливають на попит, вирізняють культурні чинники. Туристична діяльність вимагає досягнення певного рівня культури, який дає змогу вирішувати питання раціонального організування вільного часу (відновлення фізичних кондицій, розвиток особистості тощо). Одним із показників, який засвідчує відповідний рівень культури, є рівень освіти суспільства.

Останньою підгрупою обговорюваної групи є мотиваційні чинники. Вони пов’язуються з впливом невимірювальних чинників й межують з психологією, а також сприяють тому, що туристичне споживання відбувається навіть за нижньою межею доходу, незважаючи на відносно високі ціни.

Вибір конкретного продукту чи напряму виїзду більшою або меншою мірою зумовлений із зовнішніми мотивами особи. Аналізуючи мотиви подорожей туристів, можна виділити такі типи:

• відпочинок, рекреація, подорожі з пізнавальною метою;

• службові та мотиваційні подорожі;

• сімейні, етнічні подорожі;

• подорожі з метою оздоровлення;

• подорожі з метою духовного пізнання.

Знання окремих мотивів подорожування є надзвичайно важливим, оскільки відмінними є економічні можливості кожного з цих типів, а також існує проблема ширшого вибору продукту.

Третьою, останньою групою чинників, які впливають на туристичний попит, є чинники пропозиції, серед яких виділяються:

• туристична політика;

• транспортна інфраструктура;

• сфера розміщення;

• організатори туризму (туроператори).

Поняття туристичної політики характеризується впливом держави на розвиток туризму. У цьому контексті варто звернути увагу на такі чинники:

• законодавче регулювання туристичної діяльності;

• укладання міжнародних договорів, що стосуються туризму;

• законодавче регулювання формальностей щодо перетину кордону та візового режиму;

• розвиток соціального туризму;

• опрацювання стратегій, програм, планів розвитку туризму.

Вплив держави може бути дуже різноманітним й інколи істотно позначатися на розвиткові туризму. Важливо, аби це позитивно впливало на туристичну економіку.

Коли йдеться про роль транспорту у формуванні туристичного попиту, необхідно звернути увагу на такі питання:

• частка окремих транспортних галузей в обслуговуванні туристичного руху, яка у різних регіонах сформувалася по-різному;

• показник індивідуальної моторизації на конкретному ринку, його стан та облаштування дорожньої інфраструктури;

• стан транспортної мережі між регіонами, які надсилають і приймають туристів;

• тарифна політика в межах окремих галузей з обов’язковим урахуванням автотранспорту;

• пропускна транспортна спроможність митниць;

• конкурентоспроможність окремих транспортних галузей з урахуванням віддалі й тривалості подорожі.

Важливою проблемою для розпорядників транспортних засобів є сезонність туристичного руху, яка змушує утримувати впродовж цілого року значні надлишки перевізної здатності, що незадовільно впливає на рентабельність підприємства. Тому транспортна туристична інфраструктура має бути гнучкою й слугувати потребам усього суспільства.

Наступним елементом пропозиції, надзвичайно важливим з боку туристичного попиту, є сфера розміщення. Послуги з розміщення належать до основних туристичних послуг і мають важливий вплив на ціну туристичного продукту. У зв’язку з цим потрібно звернути увагу на ті явища, які стимулюють туристичний попит:

• швидкий розвиток альтернативної до готельної бази розміщення, що зумовлює зниження цін туристичного продукту;

• горизонтальна концентрація нічліжної бази, тобто поява так званих готельних ланцюгів;

• вертикальна концентрація, тобто тісна співпраця розпорядників сфери розміщення, передусім із транспортними підприємствами та туроператорами;

• державне сприяння, фінансова і правова допомога у сфері розвитку засобів розміщення та супутньої інфраструктури.

Останнім серед перелічених чинників пропозиції є діяльність організаторів туризму. На ринку туристичних підприємств цього виду можна виділити головні процеси, які стимулюють туристичний попит:

• збільшення кількості туристичних агенцій, які в різний спосіб здобувають клієнта;

• активізація різноманітних маркетингових заходів;

• потужна цінова конкуренція;

• розширення сфери надання послуг організаторами туризму.

Організатори туризму не лише створюють нові туристичні пропозиції, які задовольняють потреби потенційних туристів, а й полегшують функціонування іншим суб’єктам підприємницької діяльності на ринку з боку пропозиції. Найважливішою функцією щодо проблематики туристичного попиту є втілення нових форм туризму та просування нових туристичних дестинацій, які були маловідомі або непопулярні на внутрішньому ринку.

Запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення туристичного ринку. Розкрийте механізм його функціонування.

2. Які найбільш характерні ознаки туристичної пропозиції?

3. Схематично відобразіть систему туристичної пропозиції.

4. Наведіть прикладні елементи показників туристичної пропозиції.

5. Що таке попит у туризмі та які чинники його характеризують?

6. Визначте детермінанти попиту та наведіть приклади еластичності попиту щодо основних ознак.

7. Як функціонує закон попиту на ринку послуг соціального туризму?

8. У чому полягає субституція і комплементарність туристичного попиту?

9. У який спосіб можна зменшувати сезонні коливання попиту на туристичні послуги?

10. Охарактеризуйте економічні чинники, які визначають обсяг туристичного попиту.

1 Wroszek W. Funkcjonowanie rynku / W. Wroszek. – Warszawa : PWE, 2002. – S. 13.

2 Mynarski S. Badania rynkowe w warunkach konkurencji / S. Mynarski. – Kraków : Oficyna Wydawnicza Fogra, 1995. – S. 9.

3 Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг / О.О. Любіцева. – 3-тє вид., переробл. і доповн. – К. : Альтерпрес, 2005. – С. 36.

4 Балабанов И.Т. Экономика туризма : учеб. пособ. / И.Т. Балабанов, А.И. Балабанов. – М. : Финансы и статистика, 2000. – С.73.

5 Kamerschen D.R. Ekonomia / D.R Kamerschen, R.B. McKenzie, C.Nardinelli. – Gdańsk : Fundacja Gospodarcza NSZZ „Solidarność”, 1992. – S. 53.

6 Kompendium wiedzy o turystyce / G.Gołembski (red.). – Warszawa-Poznań : Wydawnictwo Naukowe PWN, 2002. – S. 58.

7 Wodejko S. Ekonomiczne zagadnienia turystyki / S. Wodejko. – Warszawa : Wyższa Szkoła Handlu i Prawa, 2006. – S.23.

8 Middlenton V.T.C. Marketing w turystyce / V.T.C. Middlenton. – Warszawa : Polska Agencja Promocji Turystyki, 1996. – S. 89.

9 Ekonomika turystyki / A.Lewandowska, B.Meyer, D. Milewski oraz in.; red. naukowy A.Panasiuk. – Warszawa : Wydawnictwo Naukowe PWN, 2006. – S.105.

10 Кудла Н. Є. Маркетинг туристичних послуг : навч. посіб. / Н.Є. Кудла. – К. : Знання, 2011. – С. 97.

11 Łazarek R. Ekonomika turystyki. Wybrane zagadnienia / R.Łazarek. – Warszawa : Wyższa Szkoła Ekonomiczna w Warszawie, 1999. – S.74.

12 Wodejko S. Ekonomiczne zagadnienia turystyki / S.Wodejko. – Warszawa : Wyższa Szkoła Handlu i Prawa, 2006. – С. 37.

13 Kamerschen D.R. Ekonomia / D.R Kamerschen, R.B. McKenzie, C.Nardinelli. – Gdańsk : Fundacja Gospodarcza NSZZ „Solidarność”, 1992. – S.49.

14 Здоров А.Б. Экономика туризма: учебник / А.Б. Здоров. – М. : Финансы и статистика, 2004. – С. 85.

15 Hunziker W. Grundriss der allgemeinen Fremdenverkehrlehre / W.Hunziker, K. Krapf. – Warszawa : Zakład Prawnych i Ekonomicznych Zagadnień Turystyki przy SGPiS, 1961. – Р.17.

16 Kaspar C. Die Tourismuslehre im Grundriss / C. Kaspar. – Bern-Stuttgart-Wien : Verlag Paul Haupt, 1991. – Р.118.

17 Ekonomika turystyki / A.Lewandowska, B.Meyer, D. Milewski oraz in., red. naukowy A.Panasiuk. – Warszawa : Wydawnictwo Naukowe PWN, 2006. – S.78.

18 Maslow A. A Theory of Human Motivation and Dersonality / A. Maslow. – New York : Harper and Row Ins., 1970. – S. 80.

19 Łazarek R. Ekonomika turystyki: wybrane zagadnienia / R Łazarek. – Wyd. 3-е. – Warszawa : Wyższa Szkoła Ekonomiczna, 2004. – S.84.

20 Здоров А.Б. Экономика туризма: учебник / А.Б. Здоров. – М. : Финансы и статистика, 2004. – С. 86.

21 Англійський економіст і статистик Р. Гіффен звернув увагу на парадоксальне явище: за час неврожаю картоплі в Ірландії ціни на неї зросли, а попит на картоплю збільшився. Ситуацію, за якої зменшення ціни призводить до меншого попиту, а підвищення ціни збільшує попит на товар чи послуги, прийнято називати «ефектом Гіффена».

22 Krasiński Z. Ekonomika konsumpcji / Z. Krasiński, J. Piasny, H. Szulce. – Warszawa : PWE, 1984. – S.157.

23 Niezgoda M. Popyt turystyczny. Uwarunkowania i perspektywy rozwoju / M. Niezgoda, P. Zmyślony. – Poznań : Wydawnictwo Akademii Ekonomicznej w Poznaniu, 2003. – S.52.

24 Jedlińska M. Gospodarka turystyczna / M. Jedlińska, U. Szubert-Zarzeczny. – Wrocław : Wydawnictwo Akademii Ekonomicznej we Wrocławiu, 1992. – S. 62.

25 Altkorn J. Marketing w turystyce / J. Altkorn. – Warszawa : Wydawnictwo Naukowe PWN. –2004. – S.26.

26 Hardy Ph. Le compertement des consommateurs d’apre’s l’enquete “budgets de famille” / Ph. Hardy, A.Villeneuve. – Edudes de Conjoncure. – 1968. – №10. – S. 23-24, 32.

27 Ekonomika turystyki / A.Lewandowska, B.Meyer, D. Milewski oraz in., red. naukowy A.Panasiuk. – Warszawa : Wydawnictwo Naukowe PWN, 2006. –S. 87.

28 Naumowicz K. Turystyka. Wybrane zagadnienia ekonomiczne / K. Naumowicz. – Szczecin : Wydawnictwo Politechniki Szczecińskiej, 1986. – S. 236.

29 Butler R.W. Seasonality in Tourism: Issues and Implications / R.W. Butler, T. Baum, S. Lundtorp (red.).– Amsterdam-New York : Pergamon, 2001. – S. 5.

30 Lunberg D.E. Tourism economics / D.E. Lunberg, M. Krishnamoorthy, M.H. Stavenga. – New York : John Wiley & Sons, Inc., 1995.– S.150.

31 Wodejko S. Ekonomiczne zagadnienia turystyki / S. Wodejko. – Warszawa : Wyższa Szkoła Handlu i Prawa, 2006. – S.57.

32 Obsługa ruchu turystycznego / B. Meyer, D. Milewski, R. Ziółkowski oraz in. – Warszawa : Wydawnictwo Naukowe PWN, 2006. – S.34.