Зміст лекційного матеріалу

1. Проблема історичного походження вікових періодів.

Л. С. Виготський, критикував розуміння «вічно дитячого» і висунув натомість цього положення «історично дитяче». Хід психічного розвитку не підпорядковується вічнім законам природи і дозрівання організму, тому не можна говорити про дитинство «взагалі». Історія дитинства як культурно-історичного феномена співвідноситься з історією суспільства.

Ельконін продемонстрував історичний характер дитинства та історичне походження його окремий періодів на прикладі одного з дитячих вікових періодів. Період гри «зрушує» період оволодіння знаряддями праці вгору, в наступний хронологічній вік. Коли виникає новий період, стадії вікового розвитку, що знаходяться внизу, також не залишаються незмінними.

Виходячи зі схеми, наміченої Д, Б. Ельконіним, сучасний дослідник В. Т. Кудрявцев показує історичний розвиток дитинства і виділяє три історичні типи дитинства:

1. Квазідитинство - на ранніх етапах людської історії, коли дитяче співтовариство не виділене, а безпосередньо включене в спільну з дорослими трудову діяльність та ритуальну практику (первісне дитинство);

2. Нерозвинене дитинство - світ дитинства виділений, и перед дітьми виникає нове соціальне завдання - інтеграція в доросле спільнота. Рольова гра бере на себе функцію подолання розриву між поколіннями, виступаючи як спосіб моделювання смислових підстав діяльності дорослих. Соціалізація відбувається в міру засвоєння дитиною строго окреслених, готових смислів діяльності. Приклад - дитинство в Середні віки й у Новий час.

3. Розвинутого дитинства (В. В. Давидов) - складається тоді, коли смисл і мотиви діяльності дорослих неочевидні самі по собі (сучасне дитинство). Образ дорослості, на який орієнтується дитина, - принципово неповний, незавершений, і дитина повинна вільно і творчо «самовизначитися в культурі». Сучасне «розвинене» дитинство передбачає творче засвоєння культури як відкритої багатовимірної системи. Продуктивний, творчий характер психічного розвитку сучасної дитини реалізується вже на ранніх етапах у вигляді феноменів дитячої субкультури, «уміння ставити проблеми», «почуття комічного», «комунікативної ініціативності» і т.д.

В. Т. Кудрявцев пропонуючи нову лінію досліджень дитинства, поклав в основу принципову ідею про те, що дитинство - це не тільки історичний продукт, похідній від суспільного розвитку, а й «джерело саморозвитку родової культури, її генератор». Спираючись на ідеї І. А. Ільїна, П. А. Флоренського, М. М. Бахтіна, В. Б. Шкловського та ін, він формулює нове розуміння культури як сукупного творчого досвіду, як універсуму кристалізованих творчих можливостей людей. При такому її розумінні привласнення як механізм психічного розвитку виходить за рамки репродукції (відтворення) ідеальних зразків, а передача досвіду між поколіннями обов'язково передбачає креативність, розвиток суб'єкта, подолання обмежень, «проблематизацію» зразків.

2. Категорія «психологічний вік» і проблема періодизації дитячого розвитку в роботах л.С. Виготського.

Уявлення про стадіальність психічного розвитку людини протистоїть ідеї безперервності поступового удосконалення і накопичення досягнень. Вона знаходить своє відображення в світовій психології уже не одне десятиріччя в пошуках єдиної періодизації («карти психічного розвитку», яка синтезувала б різні сторони психічного розвитку і опиралася б на його механізми.

Л. С. Виготський назва проблему вікової періодизації розвитку «центральною для всієї дитячої психології» і «ключем для всіх питань практики».

Здійснивши аналіз існуючих на той момент схем періодизації, він виділив три способи їх побудови.

1. Періодизація дитинства на основі сходиноподібної побудови інших процесів, так чи інакше пов’язаних з розвитком психіки дитини. Наприклад, у відповідності з біогенетичним принципом, виділяються стадія тваринної психіки, первіснообщинної і т. д. у Ст. Холла.

2. За основу поділу дитинства береться якась одна ознака або сторона розвитку як умовний критерій (наприклад дентиція – поява і зміна зубів у періодизації П.П. Блонського або сексуальний розвиток у концепції З. Фрейда)

3. Здійснюється спроба феноменологічно описати особливості процесу розвитку та виділити закономірності як в роботах Гезелла.

Л. С. Виготський запропонував принципи, за якими повинна будуватись істинно наукова психологічна періодизація, що враховує сутність процесу дитячого розвитку. Критерій виділення періодів повинен бути внутрішнім по відношенню до самого розвитку: «тільки внутрішні зміни самого розвитку, тільки переломи та повороти в його протіканні можуть дати надійну основу для визначення головних епох побудови особистості дитини». Критерій повинен бути об’єктивним, розмежування віку не повинно бути умовним і довільним. Критерій не може бути зведений до якоїсь однієї ознаки, оскільки в ході розвитку симптоматичність та важливість ознаки змінюється при переході від віку до віку.

Замість вивчення вікових особливостей окремих психічних процесів і функцій (сприйняття, уваги, мислення), традиційно досліджуваних психологією, він запропонував на перший план висунути поняття «психологічний вік» і розглядати вікові періоди розвитку як «одиниці» аналізу дитячого розвитку. У роботі «Проблема віку», написаної в 1932-1934 рр.., Л. С. Виготський так сформулював цю думку: «Вік являє собою таке цілісне динамічне утворення, таку структуру, яка визначає роль і питому вагу кожної часткової лінії розвитку» .

Кожен психологічний вік, за Л. С. Виготським, характеризується складеною до початку кожного вікового періоду соціальної ситуації розвитку. Соціальна ситуація розвитку - це «цілком своєрідне, специфічне для даного віку, виняткове, єдине і неповторне відношення між дитиною і навколишньою його дійсністю, насамперед соціальною». Л. С. Виготський підкреслював, що середовище треба розглядати не в абсолютних показниках, а в її ставленні до дитини, у зв'язку з переживаннями самої дитини. Поняття «соціальна ситуація розвитку» фіксує неповторну своєрідність взаємозв'язку зовнішнього середовища і внутрішнього світу дитини, тобто навколишньої дійсності і мотиваційно-потребнісної сфери.

Крім того, психологічний вік характеризується новоутвореннями. Вікові новоутворення - це результати, продукти вікового розвитку і одночасно передумови подальшого розвитку. Психологічні новоутворення являють собою новий тип будови особистості дитини, ті психічні та соціальні зміни, які вперше виникають на даному ступені і які в самому головному й основному визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, її внутрішнє і зовнішнє життя, весь хід її розвитку в даний період. Л. С. Виготський розрізняв центральні та побічні новоутворення, зміни в структурі свідомості й особистості. Таким чином, структура психологічного віку включає:

1) соціальну ситуацію розвитку, визначальну;

2) «спосіб життя дитини, або його соціальне буття», в процесі якого розвиваються ;

3) новоутворення у сфері свідомості та особистості.

Нова структура свідомості неминуче означає, на думку Л. С. Виготського, і новий характер сприйняття зовнішньої дійсності і діяльності в ній.

Новоутворення, виникли в даний період, змінюють соціальну ситуацію розвитку; дитина починає вимагати іншої системи відносин з дорослими, по-іншому дивиться на світ і сама, з допомогою дорослих, змінює свої відносини з ними. Іншими словами, накопичуючись з часом, психологічні новоутворення поступово приходять у суперечність зі старою соціальною ситуацією розвитку, ведуть до її зламу і побудови нових відносин, які відкривають нові можливості для розвитку дитини в наступному віковому періоді. Так відбувається зміна психологічного віку. Говорячи словами Л. С. Виготського, в цьому полягає динаміка розвитку віку.

Л. С. Виготський розрізняв два типи вікових періодів, що змінюють один одного: стабільні і критичні. У стабільних вікових періодах розвиток відбувається всередині характерної соціальної ситуації розвитку, повільно, еволюційно, такими невеликими кроками, що ефект розвитку стає цілком очевидний лише у вигляді новоутворення, що з'являється стрибкоподібно. В інші, критичні періоди, навпаки, розвиток відбувається бурхливо, стрімко. Характерним є різке загострення кризи в середині - кульмінаційна точка, або апогей, по якій і зручно датувати кризу. Кризи, на думку Л. С. Виготського, мають не тільки негативне, але й власне позитивне значення. Відмова від старої соціальної ситуації розвитку і утворення нової складає основний зміст кризового періоду. Кризи, що поєднують в собі руйнівні і творчі тенденції, - це норма онтогенезу.

Періодизація, вибудувана Л. С. Виготським, включає наступні періоди:

- криза новонародженості;

- дитинство (2 місяці - 1 рік);

- криза одного року;

- раннє дитинство (1 - 3 роки);

- криза трьох років;

- дошкільний вік (3 - 7 років);

- криза семи років;

- шкільний вік (8-12 років);

- криза 13 років;

- пубертатний вік (14-17 років);

- криза 17 років.