1.2. Прогнозування собівартості нової продукції

Прогнозування собівартості нової продукції на етапах її розробки і освоєння виробництва, коли відсутні комплекти технічної документації і нормативної бази, відбувається за рахунок різних методів прогнозних оцінок, серед яких основ-ними є параметричні методи. Параметричними вони називаються тому. Що ґрунтуються на залежності собівартості продукції від її параметрів — технічних і експлуатаційних показників. До таких методів належать:

1) метод питомих витрат — є найпростішим, але й найбільш неточним. Згідно з ним собівартість нового виробу обчислюєть-ся за формулою:

Сн =Сп ⋅Рн ,

  де Сп — питома собівартість аналогічного (базового) виробу, який уже виготовляється на виробництві, грн;

Рн — параметр нового виробу.

Параметр нового виробу залежить типу виробництва і пови-нен найбільшою мірою впливати на собівартість (потужність двигунів, вантажопідйомність автомобілів, кранів; об’єм холо-дильників тощо), а собівартість нового виробу обчислюється на одиницю основного параметру виробу.

2)         баловий метод — один із найточніших методів, бо врахо-

вує не один, а декілька параметрів. Цей метод ґрунтується на

експертній оцінці впливу основних параметрів виробу на його

собівартість. Кожний параметр виробу оцінюється певною кі-

лькістю балів. Собівартість базового виробу ділиться на суму

балів усіх параметрів і таким чином визначається собівартість

одного бала (Сб). Собівартість нового виробу обчислюється за

формулою:

Сн=Сб-п8ні,  (8.4)

де п — кількість параметрів, які впливають на собівартість ви-робу;

δн і — кількість балів за і-м параметром нового виробу.

3)         кореляційний метод дозволяє встановити залежність собі-

вартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних фор-

мул, виведених на підставі аналізу фактичних даних за групою

аналогічних виробів. У процесі аналізу виясняється форма зв’язку

(лінійна, ступенева) собівартості та основних параметрів виро-

бу. Цей метод прогнозування собівартості є найбільш точним та

поширеним.

4)         агрегатний метод — не є самостійним параметричним мето-

дом. Згідно з ним собівартість виробу визначається як сума собі-

вартості конструктивних його частин — агрегатів. Вартість уніфі-

кованих агрегатів береться за існуючими цінами, оригінальних -

обчислюється за одним із розглянутих вище методів або визнача-

ється експертно. Цей метод застосовується для обчислення собіва-

ртості складних виробів (верстати з ЧПУ, роботи, ЕОМ та інше).

Розділ 2. «ВИЗНАЧЕННЯ РЕЗЕРВІВ ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПІДПРИЄМСТВА»

2.1. Удосконалення складу калькуляційних статей витрат при обчисленні собівартості продукції

     Отже, за економічними елементами затрати  формуються відповідно до їх економічного змісту. Елементи затрат е однаковими для всіх галузей і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво.

     Елементи  витрат включають:

     1.Матеріальні витрати (сировина, матеріали,  комплектуючі, напівфабрикати,гпаливо,генергія,г тара;гвіднімається вартість повернутих відходів).

     2. Оплата праці (всі форми основної заробітної плати штатного і позаштатного виробничого персоналу підприємства).

     3.Відрахування на соціальні потреби (включають відрахування на соціальне страхування, у пенсійний фонд. Державний фонд сприяння зайнятості, фонд ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; величина відрахувань встановлюється у  відсотках від витрат на оплату  праці).

     4.Амортизація основних фондів(амортизаційні відрахування на повне відтворення  основних фондів за нормам  від балансової вартості).

     5.Інші грошові витрати (витрати, що не належать до перелічених вище елементів;включаються витрати на страхування майна, винагороду за винахідництво, оплата робіт по сертифікації продукції, оплата послуг зв'язку тощо).

     Важливою  є класифікація витрат за статтями калькуляції. Статті – це затрати,які відрізняються між собою функціональноюрроллю у виробничому процесі  і місцю виникнення. За статтями витрат визначають собівартість одиниці  продукції, тобто калькуляцію.

     Калькуляція (від лат. calculatio – обчислення) –  це розрахунок собівартості одиниці  продукції, виконаних робіт та послуг. Калькуляції складають на продукцію  основного й допоміжного виробництв щомісячно, за квартал, за рік за цільовим призначенням.

Перелік  статей калькуляції може бути різним в залежності від галузі промисловості, але, в загальному, може мати такий  склад:

     1. Сировина і матеріали.

     2. Паливо і енергія на технологічні  цілі.

     3. Заробітна плата виробничих робітників (основна і додаткова).

     4. Відрахування на соціальні потреби.

     5. Утримання і експлуатація обладнання.

     6. Цехові витрати.

     7. Загальнозаводські витрати.

     8. Підготовка і освоєння виробництва.

     9. Інші виробничі витрати.

     10. Позавиробничі витрати.

     Відмінність статей калькуляції від аналогічних  елементів витрат полягає в тому, що в першому випадку враховуються тільки витрати на даний виріб, а  в другому – всі витрати  підприємства, незалежно від того де і на які потреби вони були здійснені.