6. Охорона праці, техніка безпеки, екологія

Одним з головних завдань при розробці технічних проектів є вирішення питань по охороні праці та техніці безпеки, розробка конкретних заходів, які виключають травматизм і усувають вплив на організм робітників небезпечних і шкідливих факторів.

Охорона праці робітників і службовців є одним із головних обов’язків адміністрації будь-якого підприємства. Покращення умов праці, розробка і здійснення заходів по зниженню виробничого травматизму і професійної захворюваності, крім великого соціального ефекту, дають економічні результати, які виражаються у збільшенні періоду професійної активності працюючих, зростанні продуктивності праці, зменшенні втрат пов’язаних з травматизмом, професійною і виробничою захворюваністю, зменшення текучості кадрів і зменшення затрат на пільги і компенсації.

Згідно Закону України “Про охорону праці”, що був прийнятий 14 жовтня 1992 року, на будь – якому об’єкті, де працюють люди, повинні бути створені здорові і безпечні умови праці. Будівлі, обладнання, технологічні процеси не повинні створювати загрози працюючим, негативно впливати на іхній стан здоров’я та самопочуття. Для забезпечення цих вимог заходи по охороні праці повинні здійснюватися на базі нової технології і наукової організації виробництва. Особливо важливими факторами полегшення і оздоровлення умов праці, підвищення його продуктивності є комплексна механізація і автоматизація робіт і технологічних процесів, застосування засобів обчислювальної техніки в наукових дослідженнях і на виробництві.

В сокоочисному відділенні встановлене технологічне обладнання, для розділення утфелю на цукор-пісок і рідку фазу. У даній лінії немає обладнання, яке працює під тиском чи при значних температурах, однако

основну небезпеку для робітників цеху представляють рухомі частини обладнання, можливість розриву барабанів центрифуг, що обертаються з високою швидкістю, а також вантажопідйомні механізми, які є в наявності у відділенні. Найбільш небезпечними є зони руху робочих органів машин, тому вони повинні бути закриті кожухами та екранами.

Технологічне обладнання і апаратура відділення повинні бути зовні пофарбовані фарбою світлих тонів (крім обладнання, виготовленого або облицьованого нержавіючим матеріалом), не утримуючи шкідливих домішок.

Розмущення технологічного обладнання виконується у відповідності до технологічної схеми і повинно забезпечувати потоковість технологічного процесу, виключаючи зустрічні потоки сировини і готової продукції.

При розміщенні обладнання повинні бути дотримані умови, що забезпечують вільний доступ працюючих до нього, проведення санітарного контролю за виробничими процесами, якістю сировини і готової продукції, а також можливості мийки, прибирання і дезінфекції приміщень і обладнання. Усі частини що дотикаються з сирориною, повинні бути доступними для чищення.

При проектуванні і монтажі нового обладнання потрібно забезепечити: основні проходи в місцях постійного перебування працюючих шириною не менше 1,5 м; проходи біля віконних прорізів, доступних з рівня підлоги, або площадки – не менше 1м; проходи для регулювання обладнання – не менше 0,8 м і проходи для огляду трубопроводів – не менше 0,7 м.

Освітлення виробничих приміщень повинно відповідати вимогам СНіП “Природне і штучне освітлення. Норми проектування”. У виробничих приміщеннях найбільш часто застосовують природнє освітлення: світловий коефіцієнт повинен бути в межах 1:6 – 1:8. У побутових приміщеннях коефіцієнт повинен бути не менше 1:10. Коефіцієнт природнього освітлення повинен бути передбачений з врахуванням характеру праці і здорової напруги.

При недостатньому природньому освітленні варто застосувати штучне освітлення. Перевагу слід надавати спеціальним світильникам: пиле- і водонепроникні, а також вибухобезпечні.

Системи опалення і вентиляції повинні забезпечувати гігієнічні вимоги стану мікроклімату робочої зони. У виробничому цеху слід облаштувати повітряне опалення, суміщене з проточною вентиляцією, а також передбачити встановлення нагрівальних приладів для обігріву в неробочий час. Поверхня приладів повинниа бути гладкою, не ребристою, для полегшення її очищення від пилу. В системі повітряного опалення допускається застосування часткової рециркуляції повітря. У виробничому приміщенні вентиляція повинна забезпечувати подачу не менше 30 м³/год зовнішнього повітря на одного працівника.

Для забезпечення безпечних умов роботи до обслуговування центрифуги допускаються особи, які пройшли спеціальну підготовку по вивченню її роботи. Персонал, відділення, повинен володіти безпечними методами роботи.

Електропроводка не повинна мати пошкодженої ізоляції, а місця підключення повинні бути ретельно ізольованими.

При обслуговуванні центрифуги не дозволяється:

- запускати в роботу центрифуги з знятими капотами;

- перемикати на ходу швидкості ротора;

- загромаджувати проходи до центрифуги;

- виконувати ремонтні опереції без вимкненого електропривода;

- проводити регулювання на ходу;

- не допускати скупчення забруднень на внутрішніх і зовнішніх поверхнях центрифуги.

Електрообладнання і центрифуги повинні бути заземленим.

При відсутності заземлення забороняється включати електрообладнання.

Всі роботи по огляду, ремонту і очистці електрообладнання повинні проводитись при повністю знятій напрузі.

При транспортуванні центрифуги строповку здійснюють згідно схеми строповки з використанням рим-болтів.

Електробезпека при експлуатації технологічного обладнання у сокоочисному відділенні. Розрахунок заземлення.

У сокоочисному відділенні часто проводяться роботи з використанням води, підлога може бути вологою, а отже є сприятливі умови для смертельного ураження робітників електрострумом. Тому обов’язковим є застосування технічних засобів по попередженню ураження робітників електричним струмом. Згідно ГОСТ 12.1.019 “ССБТ. Электробезопасность. Общие требования” технічні способи і засоби захисту, які забезпечують електробезпеку, підбирають з врахуванням номінальної напруги, роду і частоти струму, режиму нейтралі, виду виконання, умов зовнішнього середовища, характеру можливого дотиканна людини до елементів ланцюга струму. В цеху для захисту працюючих від ураження електричним струмом застосовується захисне заземлення. Це передбачене електричне з’єднання з землею чи її еквівалентом металевих неструмоведучих частин, які можуть опинитись під напругою (ГОСТ 12.1.009). Заземлюючим пристроєм називають сукупність заземлювача і провідників, які з’єднують металеві не струмопровідні корпуси електрообладнання з заземлювачем. Згідно правил ПУЕ опір заземлюючого пристрою в установках напругою до 1000 В з ізольованою нейтраллю не повинно перевищувати 4 Ом.

При виконанні заземлення не можна основуватись лише на розрахункових даних, так як зміна опору розтікання струму в грунті не піддається розрахунку. Тому слід щорічно проводити вимірювання питомого опору грунту і опору заземлюючого пристрою. Результати випробувань заносять у спеціальний журнал.

Розрахунок заземлення зводиться до визначення параметрів заземлюючого пристрою, а саме, числа вертикальних заземлювачів і довжини з’єднувальної полоси.

Опір розтіканню струму R від одиничного вертикального заземлювача, зануреного на глибину Н₀ , визначається по формулі

,

де l – довжина вертикального заземлювача, м;

Н – відстань від поверхні землі до середини заземлювача, м;

– розрахунковий питомий опір грунту, Омм;

,

де Н₀ – відстань від поверхні грунту до з’єднувальної полоси, м;

Відстань від поверхні грунту до з’єднувальної полоси приймають 0,5...1 м.

Приймемо Н₀ = 0,6 м, довжину заземлювача 3 м, діаметр d = 40 мм.

= 200 Омм для чорнозему ([13] с.177).

Підставивши дані у формули отримаємо:

Приблизна кількість вертикальних заземлювачів

n₁ = R/R_доп;

де R_доп = 4 Ом – допустимий опір заземлення.

n₁ = R/R_доп = 57,2/4 = 14,3, приймаємо 15 заземлювачів.

По графіку на рис. 39 ([13] с.178) знаходимо коефіцієнт використання вертикальних заземлювачів = 0,32 при L₁ / l = 1.

Тоді точна кількість вертикальних заземлювачів рівна:

n = R /(R_доп ) = 57,2 / (40,32) = 45 заземлювачів.

При з’єднанні заземлювачів використовують смугову сталь розміром не менше 4х12 мм. Приймемо розмір смуги 6х18 мм. Тоді опір з’єднувальної полоси

По графіку на рис. 40 ([13] с.178) знаходимо коефіцієнт використання з’єднувальної полоси = 0,43 при L₁ / l = 1.

Для перевірки обчислимо загальний опір заземлюючого пристрою по формулі:

.

При виконанні заземлення не можна основуТОВись лише на розрахункових даних, так як зміна опору розтікання струму в грунті не піддається розрахунку. Тому слід щорічно проводити вимірювання питомого опору грунту і опору заземлюючого пристрою. Результати випробувань заносять у спеціальний журнал.

При виробництві цукру на підприємстві проводиться ряд технологічних процесів, в результаті яких у атмосферу виділяються такі гази, як оксиди вуглецю, аміак, оксиди азоту та сірки. Також при роботі заводу утворюється значна кількість газоподібних речовин з неприємним запахом.

При згорянні палива в котельні, яка забезпечує підприємство теплом і парою, в атмосферу виділяється сажа, діоксид азоту, діоксид сірки, оксид вуглецю ІІ, оксид ванадію.

Крім того на підприємстві експлуатується різноманітний легковий і вантажний транспорт (автомобілі, тягачі, автонавантажувачі, автокрани і ін.). Вихлопні гази від роботи двигунів містять біля 200 компонентів, більшість яких токсичні для організму людини.

Механічна обробка деталей при ремонті обладнання на верстатах супроводжується виділенням пилу, стружки, туманів масел і емульсій, які через вентиляційну систему викидаються з приміщення.

Оксиди вуглецю, сірки, азоту, вуглеводи, сполуки свинцю, пил, які поступають в атмосферу, при роботі технологічного обладнання, міжцехового і внутріцехового транстпорту викликають різний токсичний вплив на організм людини.

Властивості деяких домішок.

Оксид вуглецю CO. Безбарвний газ без запаху. Впливає на нервову і серцево-судинну систему, викликає задуху. Первинні симптоми отруєння оксидом вуглецю (поява головного болю) виникають в людини через 2-3 год її перебування в атмосфері, яка містить 200-220 мг/м3 CO; при більш високих концентраціях CO з'являється відчуття пульсу в скронях, запаморочення.

Токсичність CO зростає при наявності в повітрі оксидів азоту, в цьому випадку концентрацію CO в повітрі необхідно знижувати в - 1,5 рази.

Оксиди азоту NOx (NO, NO₂, N₂О₃, NО₅, N₂O₄). В атмосферу викидається в основному діоксид азоту N0₂ - безбарвний, без запаху отруйний газ, подразнююче діючий на органи дихання. Особливо небезпечні оксиди азоту в містах, де вони, взаємодіючи з вуглеводами вихлопних газів, утворюють фотохімічний туман - смог. Отруйна дія оксидами азоту починається з легкого кашлю. При підвищеній концентрації NOx виникає сильний кашель, блювота, іноді головний біль. При контакті з вологою поверхнею слизової оболонки оксиди азоту утворюють кислоти HNO₃ і HNO₂ які і приводять до набряку легенів.

Диоксид сірки SO₂. Безбарвний газ з гострим запахом, вже в малих концентраціях (20-30 мг/м3) створює неприємний смак в роті, подразнює слизові оболонки очей і дихальні шляхи.

Найбільш чутливі до SO₂ хвойні і листяні ліси, оскільки він нагромаджується в листі і глиці. При вмісті SO₂ в повітрі від 0,23 до 0,32 мг/м3 відбувається всихання сосни за 2-3 роки внаслідок порушення фотосинтезу і дихання глиці. Аналогічні зміни в листяних дерев виникають при концентрації SO₂ 0,5-1,0 мг/м3.

Вуглеводні (пари бензину, пентан, гексан і інш). Володіють наркотичною дією, в малих концентраціях викликають головний біль, запаморочення і т. п. Так, при вдиханні протягом 8 год парів бензину в концентрації ~ 600 мг/м3 виникають головні болі, кашель, неприємні відчуття в горлі.

Альдегіди. При тривалому впливі на людину альдегіди спричиняють подразнення слизових оболонок очей і дихальних шляхів, а при підвищених концентраціях (для формальдегіду 20-70 мг/м3) фіксується головний біль, слабкість, втрата апетиту, безсоння.

Сполуки свинцю. В організм через органи дихання поступає - 50% сполук свинцю. Під дією свитою порушується синтез гемоглобіну, виникають захворювання дихальних шляхів, сечостатевих органів, нервової системи. Особливо небезпечні з'єднання свинцю для дітей дошкільного віку. У великих містах вміст свинцю в атмосфері досягає 5-38 мкм/м3, що перевищує природний фон в 104 раз.

Атмосферний пил. В атмосфері постійно присутній пил різного походження і хімічного складу. При неповному згорянні палива утворюється сажа, що являє собою вискодисперсний нетоксичний порошок, на 90-95 %, що складається з часток вуглецю.

При сушінні цукру у барабанних сушарках у атмосферу може виділяться, також цукровий пил, що є нетоксичним, однак при тривалій дії на людину може викликати різноманітні захворювання та алергічні реакції.

Варто також відмітити, що при виробництві цукру використовується значна кількість теплової енергії, надлишки якої потрапляють у атмосферу та стічні води.

Забрудненнястічних вод.

Цукрова промисловість належить до тих виробництв, які можуть значно забруднювати стічні води. При транспортуванні та митті бурякової сировини використовується значна кількість води, що пов’язано з застосуванням гідротранспорту. У результаті усі забруднення у вигляді часток грунту, піску, каміння, органіки потрапляють у воду. Крім того для очищення дифузійного соку застосовують такі технологічні процеси, як предефекація, дефекація, сатурація і сульфітація, що передбачають обробку соку хімічними речовинами, такими, як вапно, СаСО₃, СО₂, SO₂, в результаті чого ці речовини та продукти їх реакцій з дифузійним соком також потрапляють у стічні води.

Вода з такими забрудненнями, що виникають від роботи цукрового заводу, не може скидатися у відкриті водойми чи каналізаційну систему без попереднього очищення.

Крім забруднень стічних вод викликаних особливостями технологічного процесу виробництва цукру (миття сировини, предефекація, дефекація, сатурація і сульфітація), відбувається також забруднення їх миючими розчинами лугів, які використовуються при митті технологічного обладнання. До них відносяться розчини кальцинованої соди, каустичної соди... В ремонтній майстерні заводу вода використовується для приготування мастильно-охолоджуючих рідин, промивки виробів, які фарбуються, для гідравлічних випробувань і обробки приміщення.

Таким чином основними домішками стічних вод цукрових заводів є пил, металеві і абразивні частки, сода, масла, розчинники, мила, фарби, пісок, органічні домішки (трава, солома…), хімічні сполуки, серед яких солі Са (карбонати, сульфіди…).