1.2 Способи платежу в міжнародних розрахунках

У практиці міжнародних розрахунків існує три способи платежу: - платіж готівкою; - авансовий платіж; - платіж у кредит. Платіж готівкою здійснюється через банк під час передання продавцем товаророзпорядчих документів або самого товару покупцю. Це означає, що товар повністю оплачується від моменту його готовності до експорту до моменту його переходу в розпорядження покупця. Залежно від обраної сторонами в контракті форми розрахунків платіж готівкою здійснюється, якщо виконані такі умови: імпортер одержав від експортера повідомлення про готовність товару до відвантаження; імпортер отримав від капітана судна телеграфне повідомлення про закінчення завантаження товару на борт судна в порту відправлення; імпортер отримав комплект товарних документів і право відстрочки платежу на кілька годин або днів, якщо перед цим імпортер надав банківську гарантію, що він заплатить проти приймання товару в порту призначення. Сьогодні готівкові платежі в міжнародних розрахунках практично не використовуються, оскільки це дуже незручний спосіб платежу. Авансові перерахунки як спосіб платежу передбачають виплату покупцем погоджених у контракті сум до передання товаророзпорядчих документів і самого товару в розпорядження покупця. Здебільшого такі перерахунки здійснюються під час і навіть до початку виконання замовлення. Авансовий платіж відіграє подвійну роль. З одного боку, авансом імпортер кредитує експортера, а з іншого — забезпечує виконання зобов’язань, узятих імпортером за контрактом. Якщо після виконання замовлення покупець відмовляється від приймання цього товару, експортер може використати аванс для відшкодування своїх збитків. [7] Аванс може надаватися в грошовій і товарній формах. Аванс у товарній формі передбачає надання замовником-імпортером сировини і комплектуючих, необхідних для виконання замовлення. Аванс у грошовій формі визначається у відсотках до контрактної вартості замовлення. У міжнародній торгівлі аванси здебільшого надаються: - великим фірмам, які себе добре зарекомендували; - при поставках товарів, що вимагають тривалого виробництва і виконуються за індивідуальними специфікаціями; - при поставках дефіцитних товарів, коли аванс є заставою того, що дефіцитний товар буде поставлений саме цьому покупцю. Спосіб платежу в кредит означає, що покупець оплачує суму, обумовлену в контракті, через певний час після поставки товару, тобто продавець надає покупцю комерційний (товарний) кредит. Оскільки цей кредит надається однією фірмою іншій, то такий кредит називається ще фірмовим товарним кредитом. Кредити можуть надаватися на короткий і більш тривалий період. Користування кредитом передбачає сплату відсотків покупцем товару. У контракті обумовлюються: вартість кредиту, яка вимірюється у відсотках річних; строк користування кредиту; строк погашення кредиту; пільговий період, протягом якого за кредитом не сплачуються відсотки. Кредит надається тільки за наявності у продавця достатньої кількості резервного капіталу. Межа кредиту, тобто максимальний його розмір, не може перевищувати 10% від капіталу покупця. Кредит надається не на всю суму контракту, а на 80—85%, решту контракту покупець сплачує авансом, що дає змогу продавцю відшкодувати частину своїх витрат, до погашення покупцем своїх зобов’язань за контрактом. При наданні комерційного кредиту виникають питання про гарантії платежів. Серед способів запобігання неплатежам або затримкам платежів основними є гарантійні листи першокласних банків, підтверджені (резервні) акредитиви відомих банків, векселі, банківські акцепти та аваль векселів, чеків. Досить поширеною формою кредиту є кредит з опціоном негайного платежу. Його сутність полягає в такому: якщо імпортер скористається правом відстрочки платежу за куплений товар, то він втрачає знижку з ціни товару, яка надається у разі негайної оплати. Ця умова зазвичай обумовлюється в контракті, а також в акредитиві, якщо використовується акредитивна форма розрахунків. Платіжні умови зовнішньоекономічних угод

Існує велике розмаїття зовнішньоекономічних договорів: договори купівлі-продажу, які включають договори експорту, імпорту, реекспорту та реімпорту; договори зустрічних поставок, тобто компенсаційні договори; договори консигнації; договори міжнародного лізингу та ін. Практика укладання договорів показує, що сформулювати всі умови договору достатньо повно та чітко іноді буває досить нелегко. Якщо в угоді мають місце неточності або відсутній якийсь пункт, це означає, що сторони застосовують відповідний міжнародний торговий звичай. [ 16 ]

Від форм та умов міжнародних розрахунків залежать швидкість і гарантія платежу, а також сума витрат, пов'язаних із здійсненням розрахунків. Якщо міжурядовими угодами встановлюються загальні принципи міжнародних розрахунків, то у конкретних зовнішньоекономічних контрактах мають чітко формулюватися їх платіжні умови. Основними платіжними умовами зовнішньоекономічних договорів є: валюта ціни та валюта платежу, термін платежу, спосіб платежу, форма розрахунків, застереження, спрямовані на зменшення або усунення валютного ризику.

Валюта платежу — це валюта, в якій здійснюється оплата товару. Нею може бути валюта країни-експортера, валюта країни-імпортера або валюта третьої країни.

Валюта ціни (валюта угоди) — це валюта, в якій фіксується вартість товару. Це може бути валюта країни-експортера, валюта країни-імпортера, валюта третьої країни або міжнародна розрахункова грошова одиниця (наприклад СДР).

Валюта платежу може збігатися або не збігатися з валютою ціни товару. В останньому випадку в угоді зазначається курс, за яким валюта ціни має переводитись у валюту платежу. Це може бути курс на день платежу або середній курс за період. Сторони встановлюють у контракті конкретні терміни платежу. Якщо вони не встановлені угодою, то визначаються торговими звичаями міжнародної практики.

Способи платежу визначають співвідношення часу оплати за товар та його фактичної поставки. Основними способами платежу є:

— готівковий платіж;

— платіж авансом;

— платіж у кредит;

— кредит з опціоном, тобто правом вибору готівкового платежу.

Платіж готівковий включає всі види розрахунків, за якими товар оплачується повністю: у період від моменту його готовності для експорту до моменту переходу товару або товаророзпорядчих документів у розпорядження покупця; в момент переходу товару чи зазначених документів до покупця. Формами розрахунків при готівковому платежі можуть бути чек, переказ, акредитив, інкасо.

Авансові платежі випереджають рух товарів, за які здійснюється платіж. Якщо імпортер оплачує товар авансом, він кредитує експортера. У міжнародній практиці авансові платежі вживаються у торгівлі дорогоцінними металами, ядерним пальним, зброєю. Імпорт дорогого обладнання суден і літаків, виготовлених за індивідуальним замовленням, як правило, передбачає часткові авансові платежі.

Розрахунок у кредит може бути комерційним і банківським. Якщо міжнародні розрахункові операції здійснюються після переходу товару у власність імпортера, то має місце його кредитування експортером. Комерційний кредит може передбачати надання вексельного кредиту (виставлення тратти), розстрочки платежу або кредитування за відкритим рахунком.

Кредит з опціоном (правом вибору) готівкового платежу передбачає надання імпортеру права скористатися відстрочкою платежу за придбаний товар, але з позбавленням знижки, яка надається за умов готівкового платежу.

Низка товарів продається за стандартними правилами поставок, розробленими ГАТТ (вони передбачають певні форми розрахунків та інші валютно-фінансові умови). Наприклад, валютою ціни є долар США у торгівлі сирою нафтою, газовим конденсатом, цукром-сирцем, кофе, алюмінієм, нікелем, оловом, цинком, виробами з хутра. В англійських фунтах стерлінгів визначаються ціни на західноєвропейських біржах на какао-боби, картоплю, ячмінь, свинець, мідь, каучук. Відповідно до порядку котирування цін товарів на біржах визначається валюта ціни та валюта остаточного платежу. Формами міжнародних розрахунків можуть бути чеки, переказні векселі (тратти), банківські перекази, документарне інкасо, документарний акредитив, система відкритих рахунків, пластикові картки. [9 ]

Для страхування від валютних ризиків використовують валютні застереження — договірні умови, які включаються в зовнішньоекономічну угоду і можуть бути переглянуті в ході виконання угоди. Раніше застосовувалося золоте застереження, яке базувалося на фіксації золотого вмісту валюти платежу на дату укладення угоди та на перерахунку суми платежу пропорційно зміні цього золотого вмісту на дату виконання угоди. На сучасному етапі застосовують валютні застереження та товарно-цінові застереження.

Валютне застереження — це умова міжнародної зовнішньоекономічної угоди, яка передбачає перегляд суми платежу прямо пропорційно зміні курсу валюти застереження (фактично валюти ціни) з метою страхування експортера (або кредитора) від ризику знецінення валюти платежу. Валюта платежу ставиться у залежність від більш стійкої валюти застереження (валюти ціни).

В умовах посилення нестабільності плаваючих валютних курсів широко застосовуються багатовалютні (мультивалютні) застереження.

До товарно-цінових застережень належать: застереження щодо змінної (ковзкої) ціни, коли ціна підвищується за умови зростання ціноутворюючих складових; індексація, яка передбачає перегляд суми платежу пропорційно зміні індексу цін за період з дати підписання до моменту виконання угоди.

Є також комбіновані валютно-товарні застереження, які передбачають регулювання суми платежу залежно від зміни товарних цін і валютних курсів. Якщо товарні ціни та курс валюти застереження змінюються в одному напрямку, то сума платежу перераховується на найбільший відсоток відхилення. Якщо напрямки їх динаміки не збігаються, то сума платежу змінюється на різницю між відхиленнями товарних цін і валютного курсу.

2.  ФІНАНСОВІ АСПЕКТИ У МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКАХ

2.1  Ціноутворення в міжнародній торгівлі

Як відомо, ціна - це грошовий вираз вартості товару. В основі вартості лежать затрати на виробництво та реалізацію продукції з врахуванням чистого доходу та платежів до бюджету. Із зміною вартості, як правило, змінюються і ціни на товари. В міжнародній торгівлі використовуються світові ціни. Вони виступають як ціни, що їх узгоджують між собою найбільші продавці та покупці, або як ціни основних світових торгових центрів, таких, наприклад, як Чикагська торгова біржа, Лондонська біржа металів тощо.

Процес ціноутворення на світовому ринку можна дослідити в результаті аналізу експортних цін. Прийнято розрізняти початкові ціни і ціни проникнення. Початкові ціни - це ціни, що встановлюються при першому входженні на ринок. Вони можуть бути високими у випадку, коли на ринок надходить новий удосконалений продукт і дещо нижчими, якщо на цьому ринку вже є товари, які пропонує експортер. В першому випадку початкову ціну визначає сам експортер, в другому - вона формується в умовах конкуренції на ринку.

Ціни проникнення - становлять собою низькі ціни, що їх встановлюють експортери заради перехоплення масового споживача в надії, що втрати на знижені ціни будуть компенсовані виручкою від збільшення обсягу продажу та відповідного зниження виробничих витрат і вартості маркетингу.

Світові ціни ділять на дві групи: ціни на продукцію обробної промисловості і ціни на сировину. В ролі світових цін на продукцію обробної промисловості виступають, як правило, експортні ціни великих фірм, які виробляють та експортують значну частину продукції галузі. При цьому базою експортних цін служать ціни на внутрішньому ринку.

Ціни на сировину, до якої, згідно з класифікацією статистичного бюро ООН, відносяться енергоресурси, мінеральна сировина, сільськогосподарські продукти, добриво, кольорові метали, залежать не від величини внутрішніх затрат, а від таких факторів як:

-  співвідношення між попитом і пропозицією на ринку сировинних товарів;

-  поєднання цін основних виробників експортерів і біржових котирувань в ролі світових цін для значної частини сировинних товарів;

-  регулювання цін окремими державами чи їх групами, які є головними експортерами (країни ОПЕК);

-  панування монополій, які продають свої товари за монопольно високими цінами, а купують - за монопольно низькими; інфляція, оскільки очікування примушує виробників закуповувати сировину та обладнання з врахуванням того, що в майбутньому за них треба буде платити більше.

З метою міжнародного співставлення експорт розраховується у світових цінах на момент перетину товаром кордону на базі ФОБ (від англійської абревіатури (FOB -free on board), що означає "вільно на борту", а імпорт - на базі цін СІФ (від англійської абревіатури CIF - cost, insurance, freight), що означає "вартість, страхування і фрахт". Згідно з загальноприйнятими правилами тлумачення міжнародних комерційних термінів експортна ціна ФОБ передбачає включення в ціну товару витрат на доставку товару в порт і вантаження його на судно, а імпортна ціна СІФ передбачає включення у ціну товару витрат на доставку товару в порт, вантаження його на судно, купівлю страховки, оплату фрахту та інших зборів.. За переміщення товару від пункту відправлення відповідальність бере на себе покупець, сплачуючи всі транспортні витрати і експортні податки та послуги; експорт на умовах франко-вагон із зазначенням пункту відправлення з попередньою оплатою вартості перевезень до пункту призначення. За таких умов ціна включає вартість перевезень, і покупець не несе витрат на транспортування товару від пункту відправлення до пункту призначення.

Деяку особливість має ціноутворення транснаціональних корпорацій. В них розрізняють два види цін: зовнішні міжнародні ціни і внутрішні міжнародні ціни. Зовнішні міжнародні ціни (ціни міжнародних корпорацій) - це ціни, за якими корпорації реалізують свої товари на міжнародному ринку. Внутрішні міжнародні ціни (трансфертні ціни) - це ціни, за якими здійснюється обмін товарами і послугами між материнською компанією та її закордонними філіалами, а також між філіалами. При встановленні трансфертних цін фірма ставить перед собою мету забезпечити конкурентоздатність продукції на ринках. А тому прагне діяти в тих країнах, в яких більш низькі податки і тарифи.

В більшості країн держава активно втручається у процес ціноутворення щодо товарів і послуг, які реалізуються на зовнішньому ринку. Вплив держави на ціни здійснюється через фінансування науково-дослідних робіт, бюджетне фінансування експорту, а також за допомогою відповідної митної політики. З метою зниження експортних цін і підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів уряди надають своїм експортерам субсидії (своєрідну доплату до експортної виручки), якщо внутрішні ціни вищі експортних. Крім того, уряди можуть опосередковано впливати на експортні ціни через систему оподаткування експортних товарів, знижуючи або навіть відмінюючи податки на товари і сировину, з якої вони виробляються. [12]

Бюджетні фінансування експорту дають можливість фірмам в окремих випадках застосовувати демпінгові ціни, які можуть бути нижчі собівартості. За таких умов фірми-експортери покривають свої збитки за рахунок прямих чи опосередкованих доплат з боку держави. Продаж товарів за низькими цінами дає можливість фірмам усунути з ринку своїх конкурентів і зберегти на ньому своє панування.

На ціноутворення у міжнародній економіці поряд з національними державними структурами впливають організації міжнародного співробітництва й інтеграції. Серед них найбільший вплив роблять ЄС, МВФ, Світовий банк, ГАТТ, а також сімка найбільш розвинених країн. Певний вплив на міжнародне ринкове ціноутворення роблять різноманітні асоціації вільної торгівлі, митні союзи, вільні економічні зони та інші регіональні об'єднання.