Основні принципи і цілі танці-рухової терапії.
Основне завдання танці-рухової терапії - набуття відчування й усвідомлення власного "Я". Люди звертаються до танці-терапевта тому, що вони, будучи відчуженими від тіла, не відчувають себе інтегрованими. У нашій сучасній культурі ми ставимося до тіла часто як до речі, предмету. На відміну від підходів роботи з тілом (які ми згадували вище), в танці-рухової терапії немає ідеальної моделі тіла, яку потрібно досягти. Танці-терапевт відноситься до тіла як до еволюційного процесу. І ще найважливіша відмінність танці-рухової терапії від різних підходів роботи з тілом полягає в тому, що тут клієнт сам досліджує себе (принцип активності клієнта), свої рухи і розвивається власним шляхом, а терапевт слідує за ним (тобто недирективний стиль терапії). Дана терапія більше цікавиться тим, як рух відчувається, ніж тим, як воно виглядає. Джоан Смолвуд (Joan Smallwood), юнгіанскій аналітик і танці-терапевт, учениця Мері Уайтхаус і Труді Шуп, виділила три компоненти терапевтичного процесу:
Усвідомлення (частин тіла, дихання, почуттів, образів, невербальних подвійних повідомлень, "double messages", коли спостерігається дисонанс між вербальним і невербальним повідомленням людини).
Збільшення виразності рухів (розвиток гнучкості, спонтанності, різноманітності елементів руху, включаючи фактори часу, простору і сили руху, визначення меж свого руху та їх розширення).
Автентичний рух (спонтанна танці-рухова імпровізація, що йде від внутрішнього відчуття, що включає в себе досвід переживань і почуттів і веде до інтеграції особистості). Автентичний рух активізує ті частини психіки, які К. Юнг описував як частини несвідомого. Автентичне Рух як метод танці-рухової терапії, заснований на аналітичній психології К. Юнга, створила Мері Уайтхаус.
Джоан Смолвуд пише про те, що "Танець-рухова терапія може бути містком між світом свідомості і несвідомого". За допомогою танці-рухової терапії пацієнт може використовувати рух для більш повного вираження себе і для збереження своєї автентичності в контакті з іншими. На відміну від інших підходів роботи з тілом, танці-рухова терапія використовує сни, образи чи символи в роботі з тілом.
Танці-рухова терапія - це єдиний вид терапії, де використовується дуже багато вільного простору. Танці-терапевт працює постійно з власним тілом, використовуючи його як інструмент, за допомогою якого він знайомиться з невербальним світом клієнта.
Танці-рухова терапія, крім руху, використовує ще такі поняття як вага, простір, час - для розширення і збагачення творчого і виразного світу клієнта. (Наприклад, люди, які не відчувають власної ваги, зазвичай мають труднощі в умінні змусити свого партнера вислухати їх). Танці-терапевт концентрується на взаєминах терапевт - клієнт, клієнт - простір, усвідомлені руху - неусвідомлені. Танці-рухова терапія виступає у двох формах: індивідуальної і групової.
Індивідуальна форма: дослідження клієнтом за допомогою терапевта спектру своїх рухів, завдяки чому відкриваються невиражені емоції, які були заблоковані у тілі і освоєння нових рухів (заміна старих, неадекватних форм реагування)
Групова форма: Процес груповий танці-рухової терапії заснований на тому, що терапевт направляє спонтанність рухів учасників, розвиває їх.
Типова групова сесія включає в себе 3 частини: розігрів, його розвиток і завершення (така структура характерна і для інших видів психотерапевтичних груп: психодрами, гештальта і т.д.). Розігрів допомагає включитися в групу, краще відчути свій стан, центруватися.
Емоційні стани учасників групи виражаються і розвиваються більш повно на тілесному рівні, інтегруючи думки, почуття і дії. У результаті розігріву учасники групи зазвичай відчувають розслаблення, координованість і готовність рухатися. Розігрів також сприяє початку усвідомленняя своїх почуттів і думок і їх зв'язку з тілом і рухами.
Повторюючи і підсилюючи руху, терапевт допомагає кожному учаснику усвідомити почуття через зворотній візуальний зв'язок. Рухова поведінка розширюється в танці, допомагаючи усвідомленню конфліктів, бажань, і може сприяти проживання негативних почуттів і звільнення від них. Тут терапевт повинен бути дуже чутливим до подій групи, щоб не було емоційного та фізичного перевантаження. Терапевт допомагає привести процес руху до завершення (3 частина групового процесу) з допомогою вербального зворотного зв'язку. Ця стадія сприяє інтеграції фізичного, емоційного і когнітивного компонентів структури Я.
РОЗДІЛ ІІ. Обґрунтування та вибір методів психологічного дослідження впливу танцювально-рухової терапії на покращення емоційного стану людини.
Сучасне суспільство з його стрімкими соціально-економічними змінами, нестабільністю і втратою, значною мірою, колишніх ціннісних орієнтирів, у тому числі і сімейних, стає все більш байдужим. У тому числі і до емоційного стану одних з найбільш уразливих його членів - підлітків.
Актуальність теми визначається збільшенням числа підлітків, що зіткнулися з такою проблемою, як відсутність належної уваги з боку дорослих (соціальна бездоглядність). Формування у дітей установок на недовіру до близьких дорослим і бар'єрів у відносинах між ними виступає як результат відсутності довіри у відносинах, невміння і небажання дорослих приймати і гідно оцінювати дитини.
Сьогодні діти, і особливо підлітки, проводять щодня набагато більше часу в компаніях собі подібних, поза досяжністю батьківського та іншого «дорослого» контролю. І це не дивно. Будь-який нормальний чоловік страждає у своїй цілісності від відособленості, відчуженості по відношенню до самого себе і до світу (А. Камю).
Занедбаність, непотрібність доставляють особливо неприємні відчуття, якщо вони не врівноважуються повноцінним спілкуванням. «Діти, позбавлені нагляду (батьків), - читаємо в Короткому словнику" Сімейне виховання ", - в силу своєї незрілості, невміння самостійно організувати свою діяльність, піддаються сумнівним захопленням, пропускають заняття в школі, погано вчаться, порушують дисципліну. Справді, більшості батьків в даний час вже не до «хорошої поведінки» своїх дітей. Навіть якщо вони і хотіли б опікуватися кожен їх крок, виходячи з чисто емоційних спонукань, це рідко стає можливим, так як весь свій час вони вимушено проводять окремо від дітей, в різних місцях - як удома, на дозвіллі, так і на роботі. Разом з втратою неофіційного контролю багато, і особливо найбільш потребують уваги діти, сьогодні перестали бути об'єктом і офіційного контролю з боку соціальних інститутів.
Тому, важливим доповненням до традиційних методів навчання і виховання є розвиток діяльності психологічних центрів допомоги населенню, в яких підлітки можуть навчитися розуміти свої індивідуальні особливості і розвивати наявні здібності, а також керувати своєю поведінкою у рамках виниклих ситуацій.
Аналіз даних офіційної статистичної звітності останніх років говорить про тенденції поширення явищ бездоглядності, а також безпритульності в підлітковому середовищі, що визначає рівень злочинності серед неповнолітніх в цілому. В даний час важливість поліпшення організації вільного часу для дітей та підлітків, а також реалізація різних психологічних програм визнається необхідним фактором гармонійного існування суспільства та однією з основних умов цілісного розвитку особистості.
Актуальність теми дослідження та її недостатня вивченість, а також важливість освоєння внутрішніх ресурсів особистості та зміцнення емоційної стійкості саме в період «дорослішання», визначили мету і завдання даної роботи. Об'єкт дослідження - група підлітків, які перебувають під опікою і діти з неповних сімей м. Хімки (на базі психолого - педагогічного центру допомоги населенню «Сім'я»).
Предмет дослідження - особливості емоційної сфери підлітків, що знаходяться в складній життєвій ситуації.
Цілі дослідження:
вивчити теоретичні підходи до можливості застосування засобів ігрової терапії для підвищення рівня емоційної стійкості у підлітків, які потрапляють під категорію бездоглядних;
здійснити експериментальну апробацію тренінгової програми у роботі з підлітками, які опинилися у важкій життєвійситуації (бездоглядність), застосовуючи засоби та положення ігрової терапії.
Завдання дослідження:
сформувати активне і творче ставлення учасників до вимог пропонованих обставин;
моделювання оптимальних способів поведінки підлітків у різних життєвих ситуаціях і освоєння учасниками програми даних моделей;
реалізувати програму ігрового тренінгу з підвищення емоційної стійкості у підлітків на базі центру психолого-педагогічної допомоги населенню «Сім'я».
Гіпотеза: вплив ігрової діяльності, що реалізовується в тренінговій формі, на емоційну сферу підлітків, що знаходяться в складній життєвій ситуації (проблема бездоглядності) передбачає зміцнення емоційної стійкості і формування адаптивних форм поведінки в умовах, що склалися. Методи дослідження.
У процесі даного дослідження був застосований ряд комплексних теоретичних та емпіричних методів.
До першої групи методів належать аналіз, порівняння, синтез і теоретичне вивчення програми корекції емоційного стану підлітків в рамках напрямку ігротерапії.
До другої групи методів належать: систематичне спостереження, бесіда, анкетування, тестування. Експеримент - апробація програми корекції емоційної сфери підлітків, що знаходяться в складній життєвій ситуації, з допомогою ігрових тренінгів.
Прийнято вважати, що речі, які ми носимо, будинок, де ми живемо, потребують турботи і догляду. "Перший будинок", який отримує людина при народженні, вимагає його постійної уваги. Розмова йде про фізичному тілі.
Для того, щоб тіло було здоровим, податливим і слухняним, важливо не забувати про нього, контролювати його стан і підтримувати його форму. Для відпрацювання та розвитку техніки танцю необхідна розминка тіла.
Можливості фізичного тіла закладені в тривимірному просторі. Для повного та гармонійного відображення рухів в цих умовах рекомендується практикувати його в трьох площинах.
Дана робота - це спроба дати підхід, принципи організації розминок гімнастик. Спроба зрозуміти, сформулювати, що і як робити для розвитку гнучкості і рухливості тіла, щоб будь-який рух стало простим і доступним.
Можна її охарактеризувати як «філософія руху».
Тут спроба дати методологію створення власних комплексів і дати критерії оцінки повноти та ефективності існуючих. В основу покладено аналіз стародавньої В'єтнамської боротьби «15 куль».
Гімнастики і вправи.
Розіб'ємо вправи по основних характерістікам.К першої групи віднесемо всі обертальні рухи. Обертання рук, ніг, тулуба, голови, тіла, тазу, стоп, всього тулуба, рук, кистей, комбінації обертань. До другої віднесемо всі вправи на стиск і розтяг.
Наприклад: потягування, нахили, «Поза носа човна», «Тещин язик», «Відкриття дверей», «Мюнхаузен», нахили до однієї точки плечовими суглобами, «Око відродження», крім обертань. До третьої групи віднесемо вправи на скручування. Це «Гімнастика на хребет», повороти голови, виворіт рук. До четвертої групи віднесемо - трясіння. Трясіння рук, ніг, живота, голови, тулуба, передпліч, грудей, живота. До п'ятої групи віднесемо різні стрибки: на носках, з підніманням стегон, підніманням прямих ніг, рачки, на «п'ятої» точці, з боку на бік, на животі, на спині, навколо осі, в довжину, на прямих ногах, віднесемо сюди махи руками. До шостої групи віднесемо силові вправи. Присідання, віджимання, підтягування, підняття важких речей, хитання преса спереду і ззаду.
Розглянемо першу групу рухів.
У людини 15 центрів обертання. Це місця з'єднання кісток - суглоби: два гомілковостопних, два колінних, два тазостегнових, поперек, груди, два плечових, два ліктьових, два променезап'ясткових, шия.
Легкість руху визначається розробленістю і рухливістю цих місць, щоб будь-яка траєкторія руху була можлива, щоб не було у людини "мертвих зон". У цьому випадку стає можливим передача хвилі руху в танці від місця її виникнення на найвіддаленіші ділянки тіла з урахуванням різних напрямків і різних площин.
Обертальні і хвильові руху можна комбінувати, складати з кількох. Розглянемо на прикладі грудей. Уявімо центр, крапку по середині хребта, на рівні серця. Проведемо вісь через цю точку спереду назад і почнемо обертати грудної клітиною навколо цієї осі, при цьому вісь залишається на місці. Спочатку обертання відбувається по колу в одну й іншу сторону. Потім по спіралі в одну і в іншу сторону, потім по вісімок з центром в цій точці, одна горизонтальна, інша вертикальна, різних розмірів.
Потім проводимо вісь зліва направо, горизонтально, через ту саму точку. І починаємо обертати грудної клітиною навколо цієї осі по тим же траєкторіях, звертаючи увагу на те, щоб вісь була паралельна землі під час обертання.
Далі проводимо вісь зверху вниз, перпендикулярно землі через цю ж точку. І починаємо подібні обертання навколо осі, відстежуючи, щоб вісь була завжди перпендикулярна землі.
Отже, груди обертається навколо осей, розташованих у трьох площинах, щоразу по трьом траєкторіями (коло, спіраль, вісімки). Швидкість обертання і амплітуду можна змінювати. Починати рекомендується з рівномірних обертань. Аналогічно обертаємо тазовим поясом, тільки центр беремо в самій середині його.
Руху - також у трьох площинах, за тими ж траєкторіях, як і груди. Голова аналогічним чином, тільки центр представляємо в середині шиї. Обертання відбуваються в трьох площинах і за тими ж траєкторіями. При цьому всі інші частини тіла не рухаються. Також обертаємо кистями, але одночасно обома. Кожна - через свій центр. Потім передпліччя, плечі, ступні, коліна, стегна. Якщо ногами обертають у положенні стоячи, тоді обертання роблять почергово кожною ногою, тримаючи одну ногу на вазі. Ногу можна витягнути вперед, назад і убік. Кількість обертань і швидкість можна поступово збільшувати. З траєкторій скачала можна брати кола, потім додавати спіралі, потім вісімки. Остання обертання - це «Молот» в одну й іншу сторону, стоячи на місці.
Потім можна комбінувати обертання різних частин тіла. Потім додавати спіралі, потім вісімки. Остання обертання це «Молот», в одну й іншу сторону, стоячи на місці. Потім можна комбінувати обертання різних частин тіла. Після обертань потягнутися вгору, потягнутися, розвівши руки в сторони; «Відкриття пневматичних дверей»; потягнутися одна рука вгору, інша вниз; потягнути ліву ногу одночасно з правою рукою і навпаки (розтягувати себе по діагоналі).
Правила для вправ.
Починати руху з кінцівок, потім тулуб, в кінці - рухи головою.
Починайте поступово, не заганяйте себе. Кожне заняття - це задоволення наповнення тіла енергіями. У супровід можна взяти арабську музику, класичну, барабани.
Следіте за своїм станом, якщо погано себе почуваєте або самопочуття погіршується, то робити не треба. Розберіться з причинами та усуньте їх.
Починайте з простих форм і поступово, з часом ускладнюйте.
Визначте мінімум за кількістю, і виконуйте його. Немає сенсу робити більше певної кількості.
Чергування напруги і розслаблення.
Напруга на затримках дихання, на вдиху і видиху.