Висновки
Отже, реформацію в Англії можна цілком правомірно назвати «реформацією згори», оскільки на чолі її став англійський король Генріх VIII.
Відомо, що формальним приводом для початку реформації і розлучення з дружиною Катериною послужили сімейні справи «захисника віри» - титул, який отримав Генріх VIII в якості вірного сина католицької церкви, що особисто зайнявся спростуванням єресі Мартіна Лютера.
Але все відразу змінилося після того, як римський папа відмовився узаконити розлучення Генріха VIII, що захопився придворною дамою Анною Болейн. Несподівана принциповість папи Климента VIII і його наступника Павла III визначалася досить вагомими мотивами: Катерина була сестрою іспанського короля і німецького імператора Карла V, у володіння якого входила і більша частина Італії. Розлучення не відбувся.
Але у Генріха VIII був факт, на який він постійної спирався під час судового процесу - це те, що Катерина Арагонська була дружиною старшого брата короля - Артура. Після смерті брата, за наполяганням Генріха VII, який бажав зміцнити союз з Іспанією за допомогою династичного шлюбу, принц Уельський проти своєї волі одружився на Катерині Арагонській, вдові свого брата.
Можна припустити, що саме цей шлюб і був причиною всіх змін у державі. Але не можна не помітити, що й характер у принца Уельського був не м'яким, простим і поступливим. Про його запальність, зарозумілість, жорстокість і звичку вирішувати все добре не обдумавши, свідчать усі історичні джерела. Причиною багатьох змін в Англії так само стало ще одне -«гідність» Генріха VIII - завжди свої бажання король ставив понад усе. І ось що з цього вийшло.
Генріх, що мав абсолютну владу в країні, звинуватив англійське духовенство у непокорі статуту, що забороняє визнавати будь-яку призначену особу Папи Римського без затвердження королем. Також Генріх змусив духовенство визнати себе главою церкви Англії. У 1532 р. архієпископом Кентерберійським було обраноТомаса Кранмера, ставленика Генріха, явного прибічника протестантизму. Кранмер у церковному суді розірвав шлюб Генріха, і король вступив до наступного шлюбу. У 1534 р. парламент прийняв «Акт про супрематію», який казав, що король є «верховним главою Англійської Церкви». Більше папа в Англії не мав жодної влади. Коли Джон Фішер і Томас Мор відмовились визнати ці рішення, їх було страчено.
Наступним етапом було закриття монастирів й конфіскація церковних земель, які Генріх або залишив собі, або роздав чи продав «новому дворянству», яке підтримувало короля; на секвестованих землях були проведені відгородження. Однак догматично англійська церква залишалась близькою до католицької. Але Біблія відтоді стала доступною в Англії рідною мовою.
Генріх VIII і його оточення намагалися знайти вихід за допомогою компромісної тактики по відношенню до папства, здійснивши реформи в церкві. Але в конкретних історичних умовах ця тактика зазнала невдачі. Наслідком цього була необхідність підпорядкування церкви державі не за допомогою компромісу з Римом, а за допомогою розриву з ним. Скликання «Парламенту Реформації» по суті справи з'явився одним з результатів зміни у зовнішньополітичному курсі уряду Генріха VIII. Король не хотів реформації, але був змушений почати її. Так що реформація Генріха VIII була прискорена сформованими як внутрішньополітичними, так і зовнішньополітичними обставинами в другій половині 20-х рр. ХVI ст. Все це доповнює пояснення причин її половинчастого та незавершеного характеру.
Церковна реформація, що почалася в Англії при Генріху VIII, стала закономірним і важливим кроком на шляху зміцнення абсолютної монархії. В результаті реформації король став офіційно іменуватися «протектором і верховним главою англіканської церкви та її духовенства». Він привласнив собі владу розпоряджатися церковними посадами і бенефіціями, отримувати десятину. Церква, створена Генріхом VIII, стала ідеальним знаряддям в руках монархії, повністю відповідаючи формулі: один бог, один король, одна віра, одне сповідання.