Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Клінічна відповіді.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
162 Кб
Скачать
☆

Поняття психосоматичних розладів

Психосоматика це одна із найважливіших складових частин медичної психології, що вивчає вплив психологічних факторів на виникнення званих психосоматичних захворювань. Цей термін походить від грецького psyhe – душа і soma – тіло і вперше був застосований у 1818 р. німецьким психіатром С. Хейнротом.

Існує кілька теорій, що пояснюють походження психосоматичних захворювань, які в основному групуються навколо двох підходів. Згідно одного підходу. Психосоматичні захворювання є результат емоційного стресу. Інша група теорій пов’язує виникнення психосоматичних захворювань з внутрішнім конфліктом різноспрямованих мотивів індивіда – це є наслідок внутрішнього конфлікту людини самої з собою.

Ще лікарі стародавньої Індії переконались, що негативні емоції – це перші щаблі до початку більшості хвороб. Древньогрецькі вчені розглядали людину як єдине ціле і велике значення при лікуванні хворого приділяли характеру і темпераменту людини. Гіппократ особливо підкреслював важливість вивчення особливості психології хворих: ”Важливіше знати, яка людина хвора, ніж знати на що вона хвора”.

Розвиткові соматичної патології передують коливання у вісцеровегетативних зв’язках з проекцією на центральну нервову систему («темні відчуття» за визначенням І.М.Сеченова), які виявляються у зміненому самопочутті, фізичному дискомфорті, почутті незрозумілого хвилювання, занепокоєння станом здоров’я близьких.

І. Вітенко підкреслює, що реакція з боку психічної сфери уже сама по собі є важливою інформативною ознакою, перших проявів захворювання, на яку більшість людей не реагує, а непевне самопочуття, що виникло, пояснюють для себе, як наслідок втоми, переохолодження, поганого харчування, життєвих незгод. І лише при клінічному виявленні соматичного захворювання розвиваються явні ознаки захворювання: порушується сон, звужується коло інтересів, виснажується увага, пам’ять, знижується швидкість і якість мислительних операцій, спостерігається підвищена емоційна лабільність, плаксивість, вразливість, знижений фон настрою.

Прояви психоемоційних відхилень залежать від ряду основних факторів: 1) гострого, або повільного початку соматичного захворювання; 2) локалізації соматичної патології (захворювання серця, легень, шлунка); 3) віку хворого; 4) фізичного і психічного здоров’я напередодні захворювання; 5) особливостей особистості хворого (рівня інтелектуального розвитку, виховання, моральності, особливостей волі, темпераменту і характеру); 6) від рівня медичної грамотності; 7) від своєчасної і кваліфікованої медичної допомоги; 8) від тривалості захворювання; 9) від ступеню гарантованого соціального захисту; 10) від взаємовідносин у сім’ї та на роботі; 11) від наслідків хвороби (повне одужання, зниження працездатності, інвалідизація тощо).

Закономірним є розвиток астенічного стану (виснаження нервово-психічних функцій) у більшості хворих.

Соматопсихічні процеси – це вторинні розлади, передусім емоційні, що посилюються усвідомленням хвороби і її наслідків. Відправною точкою цих явищ є патологічні соматичні процеси. Їх наслідком є відхилення і порушення психічних процесів. При оцінці психічної реактивності проявляється відносність відмінностей між нормою і патологією. Наприклад, звичайне гостре респіраторне захворювання з підвищеною температурою у більшості людей викликає почуття втоми, головного болю, підвищеної роздратованості, утруднення концентрації уваги, погіршення настрою, звуження кола інтересів, наводить на похмурі і депресивні думки і лише у вигляді виключення, частіше у дітей, може викликати припіднятий і безтурботний настрій. Хоч це і є соматопсихічні прояви, але медики не вважають їх розладами, бо вони є розповсюдженими, звичайними, типовими і “нормальними”. Ці прояви звертають на себе увагу в тих випадках, коли причина їх не вияснена і вони спостерігаються протягом тривалого часу.

Психосоматичні взаємовідношення. Психосоматичні процеси. Його вихідним пунктом є відповідний психічний стан або зміна психічних станів, котрі викликають фізіологічну реакцію організму. Найбільш вираженою ця реакція буває при емоційних відхиленнях і афектах, наприклад при радості. гНіві, старху.

В звичайній розмовній мові це зустрічається в ряді виразів: “це схоплює за серце”, “це роздирає серце”, “упав камінь з серця”, “стиснулось серце”, “що у тебе на серці?”, “у нього немає серця”, “від цього болить серце”, “у нього розривається серце”, “добре, м’яке, широке серце”, “Почорнів від горя”, “Посинів від злості”, “Зблід від жаху”, “Побагровів від гніву”, “Почервонів від сорому”, “Спалахнув від радості”, “Затаїв дихання”, “Хватав повітря ротом”, “У нього потекла слина”, “Цього він не міг проковтнути”, “Від цього перевертався у нього шлунок”, “Це лежить у мене каменем в шлунку”, “Його нудило від цього”, “Безпорадно захрипів”, “Від жаху волосся встало дибом”, “Вона дрижала від страху”, “Він заціпенів від жаху”, “Людина без хребта”, “Він облився холодним потом”…

Соматовегетативні реакції на психічні емоційні процеси підтверджуються результатами експериментів. Якщо людину в чомусь звинуватити, то при емоції обурення гніву відмічається прискорення пульсу, підвищення кров’яного тиску, збільшення об’єму циркулюючої крові. Артеріальний тиск підвищується у здорових людей під час дискусії про їх емоційні проблеми. Коли в стоматологічному кабінеті застосовували психотравмуючі ситуації (показ шприца, щипців для видалення зубів, ситуацію підготовки до маніпуляції), змінювалась частота пульсу і у дітей, і у дорослих, і у стоматологів У студентів під час екзаменів підвищується рівень холестерину. Вид лимона викликає слинотечу, причому підвищене виділення слини можна викликати не тільки показом, але й шляхом опису лимона. Таким чином, психосоматичний процес може викликатись дією і на першу і на другу сигнальні системи.

Фізіологічні реакції психічних процесів можуть відбуватись в різних системах організму.

1.1.Серцево-судинні зміни: прискорення серцебиття, зміна кров’яного тиску (здебільшого підвищення), звуження або розширення судин, видимим результатом чого є блідість або почервоніння шкіри.

1.2. Зміни дихання: затримка, сповільнення або почащання дихання, зміна глибини його.

1.3. Реакції органів травлення їжі: посилена моторика шлунку, схильність до блювоти, підвищена перистальтика кишківника із схильністю до проносів або сповільнення моторики з пригніченням шлунково-кишкової активності з закрепами. Підвищена секреція слини або, навпаки, зниження виділення слини з відчуттям сухості в роті. Шлунок є одним з найбільш чутливих органів і реагує майже на всі емоції. Одним з постулатів китайської медицини є теза про те, що “хвороба входить через рот”.

1.4. Сексуальні реакції. При сильному сексуальному тонусі прояви статевого збудження можуть розвинутись без реального сексуального подразника досить однієї лише уяви.

1.5. М’язові реакції мимовільного характеру, наприклад дрижання або зміна м’язового тонусу. Відомий зв’язок між психічною енергією і м’язами язика, а також жувальними м’язами. Чим більше виражене внутрішнє напруження і інтенсивність переживань, тим більш розвинені згадані м’язи (цьому відповідає загальновідоме уявлення про “американське підборіддя” у енергійних, вольових і підприємливих американців). Нерішучість і усвідомлення власної слабості призводить до зникнення альвеолярних виступів і міграції зубів.

1.6. Пітливість (особливо долоней) є загальновідомою реакцією при емоційних відхиленнях.

Соматопсихічні процеси. Їх вихідним пунктом є відповідний стан організму, який викликає психічну реакцію. Прикладом може служити відчуття голоду, що приводить до незадоволення, напруження, втоми, або підвищення фізичної активності, направленої на ліквідацію цього стану. В попередньому розділі вже розглядався вплив захворювань внутрішніх органів на зміну психічної діяльності людини.

Розділення психосоматичних і соматопсихічних процесів безперечно є дещо штучним. Обидва ці процеси проходять взаємопов’язано, дуже часто у форму зворотнього зв’язку. Наприклад – почуття голоду викликає діяльність, результатом якої є насичення і відновлення внутрішньої фізіологічної рівноваги – мова іде про негативний (подавлюючий) зворотній зв’язок. Проте, коли процес проходить вже на межі з патологією, або саме в області патології, наприклад, відчуття страху викликає тахікардію, що в свою чергу наводить на думку про ураження серця та сприяє збільшення страху і подальшому посиленню неприємних відчуттів в ділянці серця, то мова йде про позитивний посилюючий зв’язок.

Характер психосоматичної реактивності значною мірою є індивідуально обумовленим. Певні особи при емоційному навантаженні реагують частіше серцево-судинними явищами у вигляді тахікардії, відчуття стиснення в ділянці серця і т.п., інші – реакціями травного тракту, пітливістю, або м’язовими реакцыями. Ця ындивыдуальна реактивнысть не э обов’язково незмінною і постійною в усіх ситуаціях і в усі періоди життя. Люди, котрі реагували в дитячому періоді у вигляді проносу, можуть в дорослому віці при тих же психічних стресах давати серцево-судинні реакції. Питання індивідуального характеру реакцій до цих пір повністю не вияснені.

Механізм розвитку психосоматичних розладів.

Психосоматози (психічно обумовлені соматичні порушення) являють собою фізичні захворювання або порушення, в патогенезі яких важливу роль відіграють психічні фактори (особливості характеру і темпераменту, особливості нейрофізіологічних процесів, особливості відреагування на конфлікти, напруженість, незадоволення, душевні страждання і т.п.). В загальному вважають, що механізм виникнення психосоматозів наступний: психічний стресовий фактор викликає афективне напруження. Афект розглядається як міст між психічною і соматичною областями. При стримуванні афекту, коли моторні і вегетативні прояви повністю або частково блоковані, активується нейроендокринна система і проходять зміни в судинах і внутрішніх органах. Спочатку ці зміни носять функціональний характер, проте, при більшій тривалості і частому їх повторенні можуть стати органічними і незворотніми.

Докази теорії психосоматичних захворювань. Ланг привів безперечний факт збільшення кількості хворих на гіпертонію в період блокади Ленінграда німецькими фашистами під час другої світової війни.

Горват (Чехословакія) знайшов гіпертонію у 11% телефоністок. В зоопарку м. Сухумі спостерігали розвиток гіпертонічної хвороби у мавпи-самця, від якого відсадили самку, яка раніше жила з ним, у клітку до іншого самця і вона жила з іншим партнером у нього на виду.

В інших експериментах з так званою “відповідальною” мавпою, які нагадували виробничі ситуації, встановлено наступне. Двох мавп в двох окремих клітках, які стояли поряд, подразнювали досить сильними електричними розрядами. Причому одна з мавп була “відповідальною”, вона мала можливість відключити струм так, щоб ні вона, ні сусідня не отримували б розрядів. Мавпи-сусідки такої можливості не мали. І виявилось, що у “відповідальних” мавпи в результаті експерименту виникли виразки на слизовій шлунку і 12-ти палої кишки, а їх сусіди лишались здоровими. Здавалось би, що все повинно бути навпаки, адже у експериментальної мавпи була можливість навчитись вимикати струм і врятуватись, а у її сусідки такої можливості не було, вона була у безвихідному становищі. Отже процес активного навчання і вироблення відчуття відповідальності за інших може викликати перенапруження нервово-психічних процесів, що приводить до органічної патології.

Г.Сельє, автор теорії стресу, характеризує діалектику стресу наступними словами: “Мета фактично не в тому, щоб уникати стресу. Стрес є складовою частиною самого життя. Це є природній побічний продукт любої нашої діяльності, уникати стресу було б так само невірно, як відмовлятись від їжі, від фізичних рухів або ж від кохання. Для того, щоб найбільш повно проявити себе. Необхідно спочатку визначити свій оптимальний стресовий рівень і у відповідності з ним використовувати свою адаптаційну енергі. в тій мірі і в тому напрямку, котрий найкращим чином відповідає природженому влаштуванню думки і тіла. Дослідження стресу показали, що повний відпочинок не виявляє доброї дії на організм і окремі органи. Стрес в помірних дозах є необхідним для життя. Крім того, вимушена бездіяльність може викликати більше стресу, ніж нормальна діяльність.

Шкідливі сихічні фактори зустрічаються практично завжди в соціально-психологічній області сучасної цивілізації. Звідси назва “хвороби цивілізації”, значна частина яких відноситься до психосоматозів.

Отже, діяльність органів і систем безпосередньо пов’язана з діяльністю психіки людини. Тіло і душа – це єдине ціле. Тому патологічний процес, викликаючи зміну функціонування внутрішніх органів, обов’язково призводить до зміни психічної діяльності і навпаки.

Медичний працівник завжди повинен пам’ятати, що лікувати треба не хворобу, а хворого.