Порушення законодавства про континентальний шельф України (ст.244 кк).

Об'єктом злочину є встановлений порядок охорони континентального шельфу України, його природних багатств, порядок здійснення виробничої та іншої діяльності на ньому, а також життя, здоров'я людей чи живих організмів моря.

Предметом злочину є континентальний шельф та його природні багатства. Континентальний шельф - це частина морського дна та надра підводних районів, що пролягають за межами територіального моря держави уздовж природного продовження сухопутної території до зовнішньої межі підводної окраїни материка від вихідних ліній, від яких відмірюється ширина територіального моря на відстані, як «правило, 200 морських миль; Держава використовує на континентальному шельфі свої суверенні права з метою розвідки і розробки його природних ресурсів, за винятком покривних вод і повітряного простору над цими водами, вживає усіх необхідних заходів щодо збереження природних багатств, припинення незаконної діяльності, а також контролює можливі випадки забруднення морського середовища, пов'язані з діяльністю на континентальному шельфі. Природні багатства - це живі організми моря, мінерали та інші неживі ресурси морського дна і його надр, а також живі організми, які в період можливості їх промислу перебувають у нерухомому стані на морському дні чи під ним або такі, що не здатні пересуватися інакше як перебуваючи в постійному фізичному контакті з морським дном чи його надрами.

З об'єктивної сторони злочин можливий у трьох формах: 1) порушення законодавства про континентальний шельф, що заподіяло істотну шкоду; 2) невжиття особою, що відповідає за експлуатацію технологічних установок або інших джерел небезпеки в зоні безпеки, заходів для захисту живих організмів моря від дії шкідливих відходів або небезпечних випромінювань та енергії, якщо це створило небезпеку їх загибелі або загрожувало життю чи здоров'ю людей (ч. 1 ст. 244); 3) дослідження, розвідування, розробка природних багатств та інші роботи на континентальному шельфі, якщо це не передбачено договором між Україною і заінтересованою іноземною державою, згода на обов'язковість якого надана ВРУ або спеціальним дозволом, виданим у встановленому законом порядку (ч. 2 ст. 244).

Порушення законодавства про континентальний шельф України - це дія або бездіяльність, пов'язана з невиконанням покладених на особу вимог щодо Охорони континентального шельфу, у т.ч. при здійсненні виробничої та іншої діяльності на ньому. Це, наприклад: розміщення, будівництво, реконструкція, введення в експлуатацію, експлуатація та ліквідація різних технологічних установок або інших споруд (бурових вишок, штучних островів, стаціонарних чи пересувних платформ, водопровідних чи гідротехнічних споруд тощо). Відповідно до ч. 2 ст. 1 Конвенції про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою внаслідок розвідки та розробки мінеральних ресурсів морського дна від 17 грудня 1976 р. поняття «установка» означає: 1) будь-яку свердловину або іншу споруд (незалежно від того, чи є вони стаціонарними та/або рухомими), що використовуються з метою розвідки, видобутку, обробки, зберігання, транспортування або здійснення контролю над потоком сирої нафти з морського дна або із його надр; 2) будь-яку свердловину, яка була використана з метою розвідки, видобутку чи здійснення контролю над потоком сирої нафти з морського дна або із його надр та яка була покинута після набрання чинності цією Конвенцією; 3) будь-яку свердловину, яка використовується з метою розвідки, видобутку чи здійснення контролю над потоком газу з морського дна або із його надр під час буріння такої свердловини, включаючи його закінчення чи продовження робіт, за виключенням робіт з її нормальної експлуатації; 4) будь-яку свердловину, яка використовується з метою розвідки будь-яких інших мінеральних ресурсів, окрім сирої нафти, газу чи розрідженого природного газу, якщо така розвідка включає проникнення у глибину надр морського дна; 5) будь-яку споруду, яку зазвичай використовують для зберігання сирої нафти з морського дна чи із його надр, які або значна частина яких розташована е за лінію відмітки найбільшого відливу вздовж узбережжя, як це зазначено на великомасштабних картах, офіційно визнаних державою, що здійснює суверенні права щодо розвідки і розробки ресурсів морського дна та його надр в районі, у якому чи над яким знаходиться дана установка.

Обов'язковими ознаками об'єктивної сторони складу цього злочину є настання наслідків у вигляді істотної шкоди, а також причинового зв'язку між вказаним діянням та наслідками.

Питання про визнання порушення законодавства про континентальний шельф України таким, що заподіяло істотну шкоду, має вирішуватись у кожному окремому випадку індивідуально - з урахуванням конкретних обставин справи. Вирішуючи питання про те, чи є шкода істотною, суди повинні враховувати не тільки кількісні та вартісні критерії, а й інші обставини, що мають значення для вирішення цього питання (абз. 1 п. 5 постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про злочини та ніші правопорушення проти довкілля» від 10 грудня 2004 р. № 17). Зокрема, критеріями визнання шкоди істотною можуть виступати, наприклад: площа забруднення, об'єм забруднюючих, шкідливих речовин чи сміття, скинутих у територіальне море, зникнення окремих видів морських організмів, витрати на захоронення небезпечних матеріалів, речовин, відходів чи сміття тощо.

Невжиття особою, що відповідає за експлуатацію технологічних установ або інших джерел небезпеки в зоні безпеки, заходів для захисту живих органі мів моря від дії шкідливих відходів або небезпечних випромінювань та енергії - це бездіяльність зазначеної особи від дії шкідливих відходів або небезпечних випромінювань та енергії, які виникають або можуть виникнути при введенні в експлуатацію або експлуатації технологічних установок або інших джерел небезпеки (наприклад, різні об'єкти, матеріали та речовини (радіоактивні, вибухові, отруйні, хімічні тощо)), використання яких за певних обставин може завдати шкоду життю, здоров'ю людей та довкіллю в зоні безпеки. Про поняття «введення в експлуатацію» та «експлуатація» див. відповідно у ст. 236 КК.

Шкідливими відходами є деякі речовини, матеріали і предмети, які утворюються внаслідок розпаду чи переробки хімічних речовин, не мають подальшого використання за місцем утворення і виявлення і які їх власником повинні бути нейтралізовані шляхом спалювання, рекуперації, хімічної обробки, захоронення утилізації або видалення (абз. 2 ст. 1 Закону «Про відходи» в редакції Закону від 7 березня 2002 р.; абз. 3 підпункту 1.9.5 п. 1.9 Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів та хвостів, затвердженої наказом Держкоммістобудування і архітектури від 19 грудня 1995 р. № 252 в редакції наказу Держкоммістобудування від 10 вересня 1996 р. № 165). Не можна вважати шкідливими відходами відходи небезпечні - тобто відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров'я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними (абз. З ст. 1 Закону «Про відходи» в редакції від 7 березня 2002 р.), оскільки у ч. 2 ст. 2 Закону «Про транзит вантажів» від 20 жовтня 1999 р. законодавець, використовуючи термінологічний зворот «небезпечні і шкідливі відходи», фактично виокремлює одне поняття від іншого. Випромінювання – розглянуто в ст. 237 КК. Небезпечні енергії - це будь-яки види енергії (теплова, електрична, хімічна, вітрова, сонячна, атомна тощо), використання якої (яких) за певних обставин може призвести до заподіяння шкоди життю, здоров'ю людей чи довкіллю.

Обов'язковими ознаками об'єктивної сторони злочину цієї форми даного є настання наслідків у вигляді створення небезпеки загибелі живих організмів моря або загрози життю чи здоров'ю людей, а також причинового зв'язку між вказаним діянням та наслідками. Небезпека загибелі живих організмів моря - це реальна загроза зникнення генетичних організмів або їх частин, популяцій або будь-яких інших біотичних компонентів екосистем, життя яких постійно або на окремих стадіях розвитку неможливе без перебування (знаходження) у воді та які мають фактичну або потенційну користь або цінність для людства (докладніше про у ст. 243 КК). Під загрозою для життя людей слід розуміти створення реальної можливості загибелі хоча б однієї людини. Загроза для здоров'я людей - це створення реальної небезпеки заподіяння шкоди здоров'ю людей чи здоров'ю майбутніх поколінь (докладніше у ст. 239).

Дослідження, розвідування, розробка природних багатств та інші роботи на континентальному шельфі, не передбачені договором між Україною і заінтересованою іноземною державою (згода на обов'язковість якого надана ВРУ або спеціальним дозволом, виданим у встановленому законом порядку), які провадяться іноземцями, утворюють склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 244 КК. Дослідження на континентальному шельфі - це дослідницька діяльність, яка проводиться іноземцем (іноземцями) з метою отримання і розуміння нових наукових та технічних знань щодо природних багатств. Розвідування на континентальному шельфі — це, перш за все, пошук а метою видобутку певних природних ресурсів (наприклад, вуглеводневої сировини, нафти, газу, руди та ін. корисних копалин (природних багатств) в межах Українського сектора Чорного моря). Розробка природних багатств на континентальному шельфі — це видобуток корисних копалин (їх вилучення усіма можливими способами із надр морського дна). Інші роботи на континентальному шельфі - інша діяльність, що не передбачена договором між Україною і заінтересованою іноземною державою (згода на обов'язковість якого надана ВРУ або спеціальним дозволом, виданим у встановленому законом порядку), які провадяться іноземцями під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, ремонту, введення в експлуатацію, експлуатації чи ліквідації технологічних установок або інших споруд.

Злочин вважається закінченим: 1) у разі порушення законодавства про континентальний шельф (вчинення злочину у першій формі), — з моменту заподіяння істотної шкоди (матеріальний склад злочину); 2) у разі невжиття особою, що відповідає за експлуатацію технологічних установок або інших джерел небезпеки в зоні безпеки, заходів для захисту живих організмів моря від дії шкідливих відходів або небезпечних випромінювань та енергії (вчинення злочину у другій формі), - з моменту створення небезпеки загибелі живих організмів моря або загрози життю чи здоров'ю людей (матеріальний склад злочину); 3) у разі вчинення злочину у третій формі, - з моменту дослідження, розвідування, розробка природних багатств та інших робіт на континентальному шельфі, якщо це не передбачено договором між Україною і заінтересованою іноземною державою, згода на обов'язковість якого надана ВРУ або спеціальним дозволом, виданим у встановленому законом порядку (формальний склад злочину).

Суб'єктивна сторона злочину залежно від його форми характеризується умислом щодо діяння та непрямим умислом або необережністю - щодо наслідків у вигляді заподіяння істотної шкоди та створення небезпеки загибелі живих організмів моря або загрози життю чи здоров'ю людей, а також причинового зв'язку між вказаним діянням та наслідками (ч. 1 ст. 244 КК). Склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 244 КК, характеризується лише прямим умислом.

Суб'єктом злочину у першій формі може бути особа, яка порушила законодавство про континентальний шельф; у другій форма - особа, що відповідає за експлуатацію технологічних установок або інших джерел небезпеки в зоні безпеки, на яку покладено обов'язок вжиття заходів для захисту живих організмів моря від дії шкідливих відходів або небезпечних випромінювань та енергії. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 244, є іноземець, який досяг 16-річного віку.

1) Таке порушення може відбуватись шляхом: недотримання водокористувачем встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скидання забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території; ухилення водокористувачем від вжиття заходів, спрямованих на запобігання забрудненню водних об’єктів стічними (дощовими, сніговими) водами, що відводяться з неї; порушення правил контролю за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовин та за якістю води водних об'єктів у контрольних створах, а також порушення правил подання відповідним органам звітів в порядку, визначеному Водним кодексом України та іншими законодавчими актами України; порушення правил вжиття технологічних, лісомеліоративних, агротехнічних, гідротехнічних, санітарних та інші заходів щодо охорони вод від вичерпання, поліпшення їх стану, а також припинення скидання забруднених стічних вод; здійснення спеціального водокористування (тобто забору води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів) без відповідного дозволу, ухилення від невідкладних робіт, пов’язаних з ліквідацією наслідків аварій, які можуть спричинити погіршення якості води, та надання необхідних технічних засобів для ліквідації аварій на об’єктах інших водокористувачів; ухилення від забезпечення нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, комунальних та інших будівельних об'єктів пристроями і очисними спорудами необхідної потужності, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливій дії, та необхідною вимірювальною апаратурою, що здійснює облік обсягів забору і скидання води; порушення правил введення в експлуатацію (або експлуатації) водоприймачів та інших споруд під час введення в дію (або експлуатації) осушувальних систем; ухилення від оснащення гідротехнічних споруд пристроями для пропускання паводкових вод, а також експлуатаційних свердловин на воду водорегулюючими та контрольно-вимірювальними пристроями; порушення сільськогосподарськими, лісогосподарськими підприємствами та окремими громадянами встановлених правил зберігання, транспортування та використання добрив, хімічних засобів захисту рослин та інших токсичних препаратів і речовин тощо.

 

Злочини у сфері лісовикористання, захисту рослинного і тваринного світу.

Знищення або пошкодження об’єктів рослинного світу (ст. 245 КК).

Основний безпосередній об'єкт цього злочину – це встановлений порядок охорони і відтворення лісу як важливого екологічного й економічного багатства, тобто порядок використання у господарських, рекреаційних захисних, санітарно-гігієнічних цілях лісів і зелених насаджень та їх охорони.Додатковими факультативними об’єктами цього злочину можуть бути життя і здоров’я особи, громадська безпека, власність, інші блага.

Предмет злочину є об’єкти рослинного світу: лісові масиви (це деревостани та чагарники, що покривають земельні ділянки), зелені насадження навколо населених пунктів (це деревно-чагарникові рослини і трав’яна рослинність природного або штучного походження), вздовж залізниць (це насадження, зокрема у вигляді захисних смуг вздовж залізниць, автомобільних доріг, каналів, інших водних об’єктів, гідротехнічних споруд, полезахисних лісових смуг тощо),стерні (це нижні частини стеблин зернових культур, що залишилися на корені після збирання врожаю), сухі дикоростучі трави, рослинність або її залишки на землях сільськогосподарського призначення. Предметом цього злочину можуть бути визнані зелені насадження, розташовані вздовж транспортних магістралей, водних об’єктів, у містах та інших населених пунктах, навколо еколого-небезпечних об’єктів, за умови, що вони не відносяться до лісів.Предметом злочину не визнаються зелені насадження міст та інших населених пунктів за умови, що вони не віднесені до категорії лісів (міські парки, парки культури і відпочинку, ботанічні сади, сади житлових районів, сквери, бульвари, насадження на територіях шкіл, дитячих закладів, спортивних споруд, промислових підприємств тощо, вздовж вулиць, ліній електропередач високої напруги тощо). Знищення або пошкодження зазначених зелених насаджень за наявності підстав слід кваліфікувати як відповідний злочин проти власності.

Об’єктивна сторона слід виходити з того, що вона полягає у знищенні або пошкодженні об’єктів рослинного світу вогнем чи іншим загальнонебезпечним способом. Під знищенням розуміють повну втрату такими об’єктами свого екологічного, господарського та культурно-естетичного значення, через що вони перестають бути часткою природи, а під пошкодженням – заподіяння їм такої шкоди, яка значно погіршує їх якість, зменшує їх цінність, наприклад, коли припиняється ріст дерев і чагарників, коли вони засихають, трухлявіють або хворіють, коли ліс стає непридатним для проживання в ньому диких тварин тощо. Поняття знищення і пошкодження використовуються для позначення одночасно і суспільно небезпечного діяння, і шкідливих наслідків. Знищення або пошкодження лісових насаджень вогнем охоплює підпал, тобто свідоме спричинення пожежі шляхом застосування джерел вогню до лісу, якщо при цьому існувала загроза життю або здоров’ю людей чи заподіяння значних матеріальних збитків; необережне поводження з вогнем, порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки у лісах (розведення багаття у невстановлених місцях, заправка в лісах транспортних засобів пальним тощо). Інший загальнонебезпечний спосіб – це такий спосіб знищення або пошкодження лісових насаджень, який за силою свого руйнуючого впливу на флору та негативними для неї наслідками можна прирівняти до пожежі (наприклад, вибух, затоплення, обвал). Знищення або пошкодження лісових масивів у інший, ніж зазначені, спосіб, утворює склад відповідного адміністративного проступку (ст.ст. 65, 65-1, 66, 72 КУпАП). При відмежуванні злочину, передбаченого ст. 245 КК (у разі знищення або пошкодження об’єктів рослинного світу вогнем), від знищення або пошкодження лісу внаслідок необережного поводження з вогнем, а також порушення вимог пожежної безпеки в лісах, що призвело до виникнення лісової пожежі або поширення її на значній площі (ч. 2 ст. 77 КУпАП), слід виходити з того, що суспільна небезпека розглядуваного злочину визначається не тільки способом, а й кількісними, якісними і вартісними параметрами шкоди, заподіяної лісовим ресурсам.

Злочин визнається закінченим з моменту, коли настали вказані суспільно небезпечні наслідки.

Суб’єкт злочину загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною або необережною формою вини. Психічне ставлення до загибелі людей або інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 245 КК) як правило є необережним. Якщо винна особа передбачає і бажає або свідомо допускає настання наслідків у виді позбавлення життя іншої людини або тяжких тілесних ушкоджень, її дії треба додатково кваліфікувати за ст.ст. 115 КК або 121 КК.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 245 КК) є спричинення загибелі людей, масової загибелі тварин або інших тяжких наслідків.Про зміст цих кваліфікуючих ознак див. положення передбачені статтями 239 КК.