Поняття цивільних правовідносин

Цивільні правовідносини — це майнові або особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного права, що виникає між автономними і рівноправними суб'єктами, наділеними суб'єктивними правами та обов'язками.

Вони складаються між його певними учасниками — суб'єктами стосовно майнового або немайнового блага — його об'єкта. Крім цього, важливий елемент будь-яких цивільних правовідносин складає його зміст, що знаходить своє відображення в конкретних суб'єктивних правах і обов'язках учасників правовідносин.

Суб'єкти цивільних правовідносин:

- фізичні та юридичні особи;

- держава Україна;

- Автономна Республіка Крим;

- територіальні громади.

В одних правовідносинах можуть брати участь фізичні особи (договір купівлі-продажу між громадянами), юридичні особи (договір поставки), а також фізичні та юридичні особи (договір перевезення пасажирів). Поняття «фізичні особи» включає три категорії суб'єктів — це громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства.

У деяких випадках учасником цивільних правовідносин є Українська Держава. Це можливо, наприклад, тоді, коли держава укладає міжнародні договори позики, застави, виступає гарантом по договорах, успадковує майно, є учасником інших цивільних правовідносин. У всіх цих випадках держава діє через відповідні державні органи — міністерства, відомства тощо. Суб'єктами цивільних правовідносин можуть також виступати Автономна Республіка Крим та територіальні громади. Ці суб'єкти є власниками майна і в межах, встановлених законом, мають право володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном. При цьому вони не відповідають за зобов'язаннями держави, а держава не відповідає за зобов'язаннями територіальних громад. Кожен з цих суб'єктів є самостійним учасником цивільних правовідносин.

У кожних цивільних правовідносинах діють дві сторони — управомочена і зобов'язана. Вони називаються кредитором і боржником. Кредитор має певні права, в той час як боржник виступає носієм певних обов'язків. Але існує багато видів цивільних угод, за якими кожна сторона водночас має права і несе обов'язки. Наприклад, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцю річ і має право вимагати передачі грошей, і навпаки, покупець зобов'язаний передати гроші і має право вимагати від продавця передачі речі.

Цивільна правоздатність — це здатність людини бути носієм цивільних прав і обов'язків, здатність мати цивільні права і нести цивільні обов'язки. Всі громадяни незалежно від віку і стану свого здоров'я наділені цивільною правоздатністю. Отже, здатність громадянина мати права і нести обов'язки виникає з моменту народження і припиняється зі смертю або визнанням громадянина померлим.

Жоден громадянин за своє життя не може бути позбавлений цивільної правоздатності, але може бути обмежений в ній. Зміст цивільної правоздатності визначається законом.

Цивільна дієздатність, тобто здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Іншими словами — це здатність громадянина самому розпоряджатися своїми правами і нести відповідальність за свої дії. Цивільна дієздатність настає тоді, коли особа досягла певного віку і має відповідне психічне здоров'я. За своїм обсягом дієздатність поділяється: а) повну; б) часткову; в) неповну; г) обмежену; г) визнання громадянина недієздатним.

Повна дієздатність настає з досягненням повноліття, тобто 18 років. У випадках одруження до досягнення повноліття повна дієздатність настає з моменту одруження. З настанням повноліття громадянин стає достатньо психічно і розумово зрілим, має певний життєвий досвід і може вчиняти будь-які правомірні дії. Повна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана батьком чи матір'ю дитини. Надання такої повної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою особи та письмовою згодою батьків.

Повна цивільна дієздатність може бути також надана особі, яка досягла шістнадцяти років і бажає займатися підприємницькою діяльністю. У цьому разі, крім вищезазначеної згоди, вона повинна бути зареєстрована як підприємець.

Неповна дієздатність настає у громадян віком від 14 до 18 років і має такий обсяг:

а) право розпоряджатися своєю заробітною платою, стипендією або іншими доходами;

б) самостійно здійснювати права на результати творчої, інтелектуальної діяльності, що охороняються законом;

в) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

г) право вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними.

Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків. У разі заперечення того з батьків, з яким проживає неповнолітній, необхідна згода органу опіки та піклування.

За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника чи органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.

Часткова дієздатність надається малолітнім, які не досягли 14 років: а) право самостійно вчиняти дрібні побутові угоди; б) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

Обмежена дієздатність може бути визначена судом громадянам, які страждають на психічний розлад, що істотно впливає на їх здатність усвідомлювати значення своїх дій і (або) керувати ними; а також які зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю у скрутне матеріальне становище. Обмежено дієздатний громадянин може укладати угоди щодо розпорядження майном лише за згодою піклувальника. Вона може самостійно вчиняти лише дрібні побутові угоди.

Визнання громадянина недієздатним може мати місце лише за рішенням суду, якщо громадянин внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатний усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Визнання громадянина недієздатним тягне за собою певні правові наслідки: над ним встановлюється опіка, він не може учиняти будь-які правочини. Замість нього та в його інтересах опікун учиняє правочин.

Згідно з ЦК України кожен громадянин може займатися підприємницькою діяльністю і бути зареєстрованим як підприємець. Право на заняття підприємництвом має фізична особа з повною дієздатністю. Законом може бути встановлений перелік посад, обіймання яких є перешкодою до заняття підприємництвом.

Суб'єктами цивільного права можуть бути не лише громадяни, а й господарські та інші структури, державні, кооперативні, громадські організації, господарські товариства, приватні, орендні й колективні підприємства, господарські об'єднання (асоціації, спілки тощо). Учасниками цих відносин можуть бути спільні підприємства за участю закордонних фірм, релігійні об'єднання тощо.

Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем в суді, господарському чи третейському суді.

Правові ознаки юридичної особи:

а) організаційна єдність. Юридична особа — це певним чином організований колектив трудящих, колективне утворення, тобто організоване об'єднання трудящих.

б) наявність відокремленого майна. Кожна юридична особа має своє власне майно, що робить її економічно незалежною організацією. Це майно відокремлене від майна держави, інших організацій і громадян, що утворюють колектив юридичної особи.

в) у цивільному обороті юридичні особи виступають від свого власного імені. Кожна юридична особа має своє найменування (ім'я).

г) вони здатні нести самостійну майнову відповідальність, оскільки в них є своє власне майно.

Юридична особа має такі самі цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати тільки людині. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів.

Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Цивільне право розглядає правове регулювання лише юридичних осіб приватного права.

Юридичною підставою діяльності будь-якої юридичної особи є її установчі документи. Це комплект документів установленої законом форми, згідно з якими юридична особа виникає і діє як суб'єкт цивільного права.

Для різних юридичних осіб — це різні комплекти документів, але основними з них є, по-перше, рішення одного чи кількох власників або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи. Якщо засновників двоє чи більше, рішенням про створення є засновницький договір. По-друге, це статут юридичної особи. Безумовно, це локальні нормативні акти, зміст яких не повинен суперечити чинному законодавству.

Засновницький договір — це цивільно-правовий договір, який регулює відносини між засновниками в процесі створення і діяльності юридичної особи. Він повинен укладатися в письмовій формі, тому що чинне законодавство вимагає його подання для здійснення державної реєстрації.

Статут, на відміну від установчого договору, не укладається засновниками, а затверджується ними. Але статут, так само як і установчий договір, визначає правове становище юридичної особи, найменування юридичної особи, її місцезнаходження, органи управління, їх компетенцію та регулює відносини між засновниками і юридичною особою. Статут набуває чинності лише з моменту реєстрації юридичної особи. У момент реєстрації юридична особа стає і дієздатною, тобто має можливість своїми діями набувати прав та обов'язків.

Юридичні особи можуть класифікуватися за різними критеріями. Але в будь-якому випадку підстава класифікації повинна мати юридичне значення, тобто відповідні організації — юридичні особи мають бути поділені на різні групи залежно від особливостей їх правового становища. Юридичні особи за метою діяльності поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. Перші переслідують основну мету — одержання прибутку і тому завжди фінансуються за свій рахунок, другі — безпосередньо спрямовують свою діяльність на задоволення ними тих чи інших немайнових потреб і не переслідують мету одержання прибутку як основну.

Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створене однією особою, якщо інше не встановлено законом.

Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Господарське товариство — це родове поняття, яке об'єднує з самостійних видів товариств: акціонерні, з обмеженою відповідальністю, повні та командитні, для яких загальною ознакою є наявність статутного фонду, поділеного на частки між учасниками.

Акціонерним товариством визнається товариство, яке має статутний капітал, поділений на певну кількість акцій одної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язання тільки майном товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) визнається товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається статутом. Учасники ТОВ несуть відповідальність у межах своїх вкладів до статутного фонду ТОВ.

Повним товариством визнається товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору займаються підприємницькою діяльністю від імені товариства і солідарно відповідають за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить.

Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і відповідають за зобов'язаннями товариства всім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.

Філії та представництва — це відокремлені підрозділи юри­дичних осіб, що розташовані поза місцем їх знаходження. Філія виконує таку саму діяльність (частину), що й юридична особа в цілому. Що ж стосується представництва, то воно не може виконувати виробничу, наукову та іншу діяльність, а здійснює лише представництво та захист інтересів юридичної особи (укладення договорів, прийняття товарів тощо). Філії та представництва не є юридичними особами.

Об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

Річчю визнається предмет матеріального світу, який задовольняє потреби людей і щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

До нерухомих речей належать земельні ділянки та все, що розташоване на них і міцно з ними пов'язане, тобто об'єкти, переміщення яких без непропорційного збитку їх призначенню є неможливим.

Режим нерухомої речі може бути поширений законом і на інші речі, зокрема на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти — як такі, що підлягають державній реєстрації.

Рухомими речами визнаються такі, що їх можна вільно перемішувати у просторі.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Подільною визнається річ, внаслідок користування якою кожна її частина зберігає властивості цілого та не втрачає при цьому свого господарського (цільового) призначення.

Неподільною визнається річ, внаслідок поділу якої її частини втрачають властивості первісної речі та змінюють господарське (цільове) призначення.

Індивідуально-визначеною визнається річ, наділена тільки їй властивими ознаками, які вирізняють її з безлічі однорідних речей і тим самим індивідуалізують цю річ, вони є незамінними.

Родовими визнаються речі, що визначаються родовими ознаками, властивими усім речам того самого роду, та вимірюються числом, вагою, мірою. Речі, що визначаються родовими ознаками, є замінними.

Споживними визнаються речі, які внаслідок одноразового їх використання знищуються і припиняють існувати у первісному вигляді.

Неспоживними визнаються речі, призначені для неодноразового використання і зберігають при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу.

Головною річчю визнається самостійна річ, пов'язана з іншою річчю.

Приналежність покликана слугувати головній речі та пов'язана з нею спільним господарським призначенням. Приналежність поділяє долю головної речі, якщо інше не визначено законодавством.

Складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від неї без пошкодження або істотного знецінення речі. При переході права на річ складові частини не підлягають відокремленню.

Якщо різнорідні речі утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, яке визначається сутністю з'єднання, вони вважаються за одну річ (складна річ). Дія правочину, вчиненого щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо договором не визначено інше.

Продукцією, плодами та доходами визнається все те, що виробляється, добувається, дістається з речі або приноситься річчю. Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не визначено договором власника з іншою особою, або законом.

Майном як особливим об'єктом визнається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Гроші (валюта). Гривня — це законний платіжний засіб, обов'язковий до приймання за номінальною вартістю на всій території України. Іноземна валюта може використовуватися у випадках і в порядку, передбачених законі України.

Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, здійснення або передання якого можливе тільки у разі пред'явлення цінного папера.