7. Набуття, охорона і ринок майнових прав інтелектуальної власності на сорти рослин.

Майновими правами інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідченими патентом, є: 1) право на використання сорту рослин, породи тварин, придатних для поширення в Україні; 2) виключне право дозволяти використання сорту рослин, породи тварин; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню сорту рослин, породи тварин, у тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. 2. Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин належать володільцю патенту, якщо інше не встановлено договором чи законом.

 

1. В коментованій статті визначено види майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин та породу тварин, які поділяються на дві групи: виключні та невиключні. До виключних прав належить право дозволяти використання сорту рослин, породи тварин та право перешкоджати неправомірному використанню сорту рослин, породи тварин, у тому числі забороняти таке використання. Невиключними майновими правами інтелектуальної власності є право на використання сорту рослин, породи тварин та інші майнові права, встановлені законом. 2. Зазначені норми щодо видів майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин конкретизуються положеннями Закону України "Про охорону прав на сорти рослин" та виданими та його виконання підзаконними нормативно-правовими актами. Водночас законодавче регулювання майнових прав інтелектуальної власності на породу тварин в даний час в Україні відсутнє. 3. Коментованою статтею закріплені майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, засвідчені патентом, перелік яких не є вичерпним. До таких прав віднесено: 1) право на використання сорту рослин, придатних для поширення в Україні; 2) виключне право дозволяти використання сорту рослин; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню сорту рослин, у тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. 4. Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин засвідчуються патентом. За ст. 1 Закону України "Про охорону прав на сорти рослин" патент - це охоронний документ, що засвідчує пріоритет і майнове право інтелектуальної власності на сорт рослин. Форма патенту на сорт рослин та порядок його видачі регулюються Положенням про Державний реєстр прав власників сортів рослин та про видачу патентів України на сорти рослин, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України від 13 грудня 2002 р. N 3901. 5. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про охорону прав на сорти рослин" використання сорту - це будь-яка дія щодо сорту, що зазначена у цьому Законі в переліку дій, які потребують дозволу володільця патенту. Виключне право на дозвіл чи заборону використання сорту полягає в тому, що ніхто без дозволу володільця патенту не може здійснювати щодо посадкового матеріалу сорту такі дії: а) виробництво або відтворення (з метою розмноження); б) доведення до кондиції з метою розмноження; в) пропонування до продажу; г) продаж або інший комерційний обіг; д) вивезення за межі митної території України; е) ввезення на митну територію України; є) зберігання для будь-якої із цілей, зазначених у пунктах "а" - "е". Володілець патенту може зумовити дозвіл певними умовами та обмеженнями. 6. Вчинення без дозволу особи, яка має майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, будь-яких дій по відношенню до цього сорту, що потребують дозволу, вважаються порушенням майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин. Порушення прав на сорт тягнуть за собою юридичну відповідальність. Особа, права якої на сорт порушені, може вимагати: а) припинення дій, що порушують або створюють загрозу порушення його права відносно становища, що існувало до порушення права; б) стягнення завданих збитків, включаючи не одержані доходи; в) відшкодування моральної шкоди; г) вжиття інших передбачених законодавством заходів, пов'язаних із захистом прав на сорти. 7. Майнові права володільця патенту можуть бути предметом застави і використовуватись у спільній діяльності, зокрема, бути внеском до статутного фонду чи майна юридичної особи, та бути предметом іншого комерційного обігу, що не заборонений законом. Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, що належать юридичній особі, яка ліквідується, можуть бути передані (відчужені) іншій юридичній особі у встановленому законом порядку. Свої майнові права володілець патенту реалізує на власний розсуд, але при цьому не повинні порушуватися майнові права володільців патентів на інші сорти. Права інтелектуальної власності на сорт рослин, які належать кільком особам спільно, здійснюються за договором між ними. У разі відсутності такого договору права інтелектуальної власності на сорт рослин, які належать кільком особам, здійснюються ними спільно. 8. Володілець патенту має право: 1) передати свої майнові права на сорт на підставі договору будь-якій особі, яка стає його правонаступником; 2) заповісти свої майнові права на сорт у спадщину; 3) видати будь-якій особі дозвіл (ліцензію) на використання сорту на підставі ліцензійного договору; 4) упродовж строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин в установленому порядку подати до Державної служби з охорони прав на сорти рослин для офіційної публікації заяву про готовність надати дозвіл будь-якій особі на використання сорту (відкриту ліцензію). 9. Ліцензійний договір та договір про передачу майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами. Видача ліцензії на використання сорту та передача майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин вважаються дійсними для третіх осіб з дати публікації відомостей про це в офіційному виданні, яка здійснюється на підставі занесення відповідних відомостей до Державного реєстру прав інтелектуальної власності на сорти рослин. За внесення зазначених відомостей до Державного реєстру та змін до них за ініціативою сторін договору сплачуються збори. Договір про передачу майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин або ліцензійний договір приймаються до реєстрації в Державній службі з охорони прав на сорти рослин в порядку, визначеному Інструкцією про реєстрацію договору про передачу майнового права на сорт і договору про передачу права на використання сорту, затвердженою наказом Міністерства аграрної політики України від 21 липня 2003 р. N 2442. 10. Чинним законодавством на володільця патенту покладається ряд обов'язків, а саме: 1) добросовісно користуватися своїм майновим правом на сорт; 2) забезпечувати збереження сорту або його вихідних компонентів протягом усього терміну чинності патенту3; 3) на запит Державної служби з охорони прав на сорти рослин надати в установлений термін зазначеній службі або органу, визначеному Державною службою з охорони прав на сорти рослин, інформацію, документи, матеріал, зразки сорту, що охороняється, чи його вихідні компоненти з метою: а) перевірки збереженості сорту; б) визначення та оновлення офіційного зразка сорту; в) проведення порівняльної експертизи між сортами. Державна служба з охорони прав на сорти рослин може зобов'язати володільця патенту зберігати офіційний зразок. 11. Право на використання сорту без дозволу володільця патенту набуває особа, яка отримала примусова ліцензію на використання сорту. Видавати примусові ліцензії на використання сортів можуть Кабінет Міністрів України і суд. Примусова ліцензія може бути тільки невиключною, з визначенням обсягу використання сорту, строку дії дозволу, розміру та порядку виплати винагороди володільцю патенту. Кабінет Міністрів України може видати на строк до чотирьох років примусову ліцензію визначеній ним особі з мотивів надзвичайної суспільної необхідності та за умови воєнного чи надзвичайного стану з виплатою відповідної компенсації володільцю патенту. Видача Кабінетом Міністрів України примусової ліцензії може бути оскаржена до суду. Порядок видачі примусової ліцензії на використання сорту рослин, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 р. N 1214.Якщо після трьох років від дати державної реєстрації чи від дати, коли використання сорту було припинено, сорт в Україні не використовується або використовується у незначних обсягах і будь-яка особа звертається до володільця патенту з пропозицією укладання ліцензійного договору, а володілець патенту без поважних причин відмовляє, ця особа може звернутися до суду з позовною заявою про видачу їй примусової ліцензії на використання сорту. Якщо володілець патенту не доведе, що факт невикористання сорту чи відмова у видачі ним ліцензії зумовлені поважними причинами, а особа-позивач доведе, що вона у фінансовому і в усіх інших відношеннях у змозі компетентно та ефективно здійснювати права, надані ліцензією, примусову ліцензію може бути надано за рішенням суду на строк до чотирьох років. Ліцензіат сплачує за видачу йому примусової ліцензії державне мито. 12. В чинному законодавстві визначені випадки використання сорту без згоди (дозволу) володільця патенту, які не визнаються порушеннями майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, а саме: 1) вичерпання виключного права володільця патенту. Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин не поширюються на дії щодо будь-якого матеріалу його сорту або сорту, одержаного безпосередньо з них продукту в разі їх збуту на території України володільцем патенту чи за його згодою, якщо такі дії: а) не спрямовані на наступне розмноження зазначеного сорту; б) не пов'язані з експортом посадкового матеріалу сорту до країни, в якій не охороняються майнові права інтелектуальної власності на сорти роду чи виду рослин, до якого належить зазначений сорт, крім експорту зібраного матеріалу, призначеного виключно для споживання; 2) право попереднього користування і право при відновленні прав на сорт; 3) обмеження дії виключного права володільця патенту. Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин не поширюються на дії будь-якої особи з посадковим матеріалом сорту, що охороняється, якщо вони здійснені: а) як приватні та з некомерційними цілями; б) в експериментальних цілях; в) з метою створення інших сортів на основі сорту, що охороняється. Будь-яка особа має право розмножувати у своєму господарстві, і це не вважається порушенням майнових прав володільця патенту, для власних потреб зібраний матеріал, одержаний нею у своєму господарстві вирощуванням сорту, що охороняється, за умови належності сорту до одного з ботанічних родів і видів, які визначені в Законі України "Про охорону прав на сорти рослин". Умови дотримання законних інтересів володільця патенту щодо зазначених ботанічних родів і видів визначаються Кабінетом Міністрів України. 13. Від майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, що засвідчені патентом, необхідно відрізняти майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, засвідчене державною реєстрацією. На відміну від використання сорту його поширення визначається як комерційне розповсюдження посадкового матеріалу - матеріального носія сорту, занесеного до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні. Майновим правом інтелектуальної власності на поширення сорту рослин є право його володільця на поширення сорту і на дозвіл чи заборону поширення сорту іншими особами. Право на дозвіл чи заборону поширення сорту полягає в тому, що без дозволу власника майнового права інтелектуальної власності на поширення сорту рослин не можуть здійснюватися щодо посадкового матеріалу сорту такі дії: а) пропонування до продажу; б) продаж або інший комерційний обіг; в) зберігання для будь-якої із цілей, зазначених у пунктах "а" і "б". Право на поширення сорту в Україні виникає з дати прийняття рішення про державну реєстрацію майнового права інтелектуальної власності на поширення сорту.

Особливості комерційної таємниці як нетрадиційного об’єкта інтелектуальної власності.

Важливим об'єктом інтелектуальної власності є ноу-хау (від англ. "знаю як") — не захищені охоронними документами та не оприлюднені повністю чи частково знання, досвід, навички технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового характеру тощо, які мають комерційну цінність і можуть виступати об'єктами відповідних угод.

Вперше термін "ноу-хау" був використаний у 1916 р. у судовій справі Дюранда проти Брауна в США і означав "знати, як застосовувати патент", оскільки йшлося про інформацію, необхідну для впровадження винаходу, але спеціально пропущену заявником у патентному описі, що перешкоджало реалізації винаходу промисловим шляхом.

У Правилах Комісії Європейського Співтовариства № 556/ 89 від ЗО листопада 1988 р. зазначається, що ноу-хау — це сукупність технічної інформації, яка є секретною (не є загальновідомою та легкодоступною), суттєвою (не є тривіальною), корисною (сприяє підвищенню конкурентоспроможності) і такою, що ідентифікується в будь-якій формі (записана чи зафіксована так. що виникає можливість перевірки її на відповідність зазначеним критеріям). У резолюції Міжнародної асоціації з охорони промислової власності ноу-хау трактується як знання та досвід технічного, комерційного, адміністративного, фінансового та іншого походження, які можна використати на практиці під час експлуатації у виробництві. Водночас експерти Міжнародної торгової палати визначають ноу-хау як сукупність відносин, професійних знань та досвіду, що використовуються у технології виробництва будь-якого продукту.

Отже, на сьогодні поняття ноу-хау не має чіткого визначення, що об'єктивно зумовлено постійною зміною, розширенням його змістового наповнення під впливом НТП.

Часто як тотожне терміну "ноу-хау" використовують поняття комерційної таємниці — будь-якої інформації, що має справжню або потенційну комерційну цінність у зв'язку з її секретністю та недоступністю третім особам, до якої немає вільного доступу і відносно якої власник вживає заходи щодо конфіденційності.

Ноу-хау виступають як цінний об'єкт, без якого у більшості випадків неможливими є відтворення та експлуатація винаходів, нових технологій тощо. На початку XX ст. у міжнародній торгівлі ноу-хау передавалися за більш ніж 85 % укладених ліцензійних договорів (більш ніж 50 % — одночасно з передачею винаходу, 35 % — тільки на ноу-хау).

Важливими передумовами перетворення ноу-хау на об'єкт інтелектуальної власності є такі: затребуваність, комерційна цінність у виробництві та збуті, перед- та післяпродажному обслуговуванні та експлуатації товарів і послуг; недоступність іншим суб'єктам без згоди власника; можливість їх передачі та використання іншими суб'єктами у конфіденційному режимі.

Необхідно зазначити, що конфіденційність є важливою ознакою ноу-хау, оскільки знання та досвід як невід'ємні складові інтелектуального капіталу відіграють все більш вагому роль у сучасній конкурентній боротьбі. На думку переважної більшості дослідників, залежно від призначення ноу-хау структурують так; науково-технічні (знання, досвід та навички щодо науково-дослідницьких, технологічних, виробничих проектних і конструкторських рішень); управлінські (знання, досвід та навички щодо структури та методів управління, розподілу обов'язків, структурних зв'язків); комерційні (знання, досвід та навички, які стосуються кон'юнктури ринку, посередників, каналів збуту, споживачів, конкурентів, організації рекламної діяльності); фінансові (знання, досвід та навички щодо найвигідніших форм використання грошових коштів, цінних паперів, специфіки податкової системи, митних обмежень, форм кредитування).

До ноу-хау, як правило, відносять технологічні, виробничі, управлінські та комерційні секрети, у тому числі професійний досвід працівників, відомості про сутність винаходів (до їх офіційного оприлюднення), особливості менеджменту, кадрової політики, бізнес-процесів, політики ціноутворення тощо. Водночас розрізняють: ноу-хау, невіддільні від конкретного індивіда (індивідуальні навички, професійний досвід, уміння); ноу-хау, невіддільні від конкретного підприємства (технології та процеси, що ґрунтуються на традиціях, культурі виробництва, бізнесу тощо); ноу-хау, які можна відокремити від конкретного індивіда або колективу підприємства (засекречені технічні та технологічні відомості, рисунки, креслення та інші патентоспроможні результати).

Водночас до ноу-хау не можуть належати статутні документи підприємства, відомості звітності, що надається за встановленими формами; бухгалтерська звітність; відомості про забруднення довкілля, порушення антимонопольного законодавства тощо.

Оскільки у більшості випадків ноу-хау передаються разом з винаходом, що має патентний захист, найпоширенішою є передача ноу-хау за ліцензійною угодою. Водночас складність реалізації ноу-хау пов'язана з тим, що договір їх передачі включає як елементи ліцензійної угоди, так і елементи договорів купівлі-продажу, спільної діяльності, використання досліджень і розробок тощо.

Згідно з визначенням Міжнародної ліги конкурентного права ноу-хау складаються Із технічної, комерційної, адміністра­тивної або іншої інформації, що не охоплюється патентами і використовується під час експлуатації певного підприємства, здійснення інформаційної діяльності, до якої немає легкого доступу (секрет виробництва) і яка може передаватися за до­говором. Водночас, на думку деяких дослідників, ноу-хау і ко­мерційна таємниця — поняття не стільки ідентичні, скільки такі, що перетинаються. Прихильники цієї думки трактують ноу-хау як результат творчої діяльності людини, потенційна цінність якого не пов'язана з конкретним бізнесом.

На їхню думку, власник ноу-хау, на відміну від власника ко­мерційної таємниці, вводить режим обмеженого доступу лише до тієї їх частини, яка може бути передана іншим особам для практичного використання. Законодавство більшості країн встановлює відповідальність за розголошення конфіденцій­ної інформації та регулює відповідні взаємовідносини найма­них робітників і роботодавців. Водночас виникають певні труд­нощі, пов'язані з розмежуванням досвіду і знань окремих робітників підприємства та інформації, що належить власнику цього підприємства.

Одним із нетрадиційних об'єктів промислової власності е недопущення недобросовісної конкуренції. Йдеться не стільки про надання виключних прав, скільки про визнання юридичних вимог щодо необхідності додержання конкуруючими суб'єктами господарювання чесних правил комерційної діяльності. Паризька конвенція про охорону промислової власності трактує недобросовісну конкуренцію так: дії, що призводять до сприйняття споживачем підприємства товарів, виробничої або комерційної діяльності певної фірми як товарів, виробництва, продукції конкурентів; неправдиві твердження, які дискредитують підприємство, товар, виробничу або комерційну діяльність конкурентів; використання у процесі комерційної діяльності вказівок чи позначень, які можуть ввести споживачів у оману відносно природи, способу виготовлення, характеристик, властивостей певного товару.

Коментарі до Типового закону про товарні знаки, фірмові найменування та акти недобросовісної конкуренції для країн, що розвиваються, визначають як недобросовісну конкуренцію такі види діяльності: підкуп покупців конкурентів, спрямований на їх залучення як клієнтів та збереження їх прихильності в майбутньому; з'ясування виробничих чи комерційних таємниць конкурентів шляхом шпіонажу або підкупу їх службовців; неправомірне використання чи розкриття ноу-хау конкурентів; спонукання службовців конкурентів до порушення чи розриву їх контрактів з наймачами; бойкотування торгівлі фірм-конкурентів; недобросовісні погрози конкурентам позовами про порушення патентів чи прав на товарні знаки; продаж товарів власного виробництва за нижчими цінами з метою протидії конкуренції (демпінг); введення в оману споживачів на основі створення у них враження щодо можливості придбання товару за надзвичайно вигідних умов; наміри щодо копіювання товарів, послуг, реклами або інших аспектів комерційної діяльності конкурентів; заохочення порушень контрактів, укладених конкурентами; рекламну діяльність, що ґрунтується на порівнянні з товарами і послугами конкурентів; порушення прав, що не мають безпосереднього стосунку до конкуренції, якщо таке порушення дає змогу досягти невиправданих переваг над конкурентами6.

У 7953 р. японець А. Моріта запропонував використовувати слово "Sony" для найменування товарів своєї компанії. Назва "Sony" є комбінацією з двох слів: sonus — у перекладі з лат. "звук" і sonny — "синок". За задумом власника ця назва має асоціюватись із молодістю, творчістю, енергією. Зображене латинськими літерами слово Sony стало фірмовим знаком, а у 1958 р. компанія отримала назву "Соні корпорейшн", яка з ча­сом була зареєстрована у 170 країнах. Водночас одна з японсь­ких фірм зареєструвала це ім'я як товарний знак для кількох сортів шоколаду та харчових продуктів, перейменувавши свою назву на "Соні фудз". У зв'язку з цим фактом "Соні корпорейшн" подала в суд на "Соні фудз". Судовий процес тривав чотири роки. Ухваливши рішення на користь "Соні корпорейшн", суд уперше застосував закон про недобросовісну конкуренцію. Ці­каво, що вирішальним став той факт, що юристи не змогли знайти слово "Соні" в жодній мові, довівши тим самим факт уні­кальності та неповторності фірмового найменування.

Проблема недопущення недобросовісної конкуренції — багатопланова та складна, оскільки недобросовісна конкуренція є невід'ємною складовою ринкового суперництва і постійно змінює свої форми. Відтак закони щодо недопущення недобросовісної конкуренції повинні бути гнучкими і передбачати широкий спектр заходів, спрямованих на боротьбу з нечесною комерційною діяльністю. Важливим напрямом вирішення цієї проблеми є гармонізація національних законодавств у галузі промислової власності, пов'язана з глобалізацією міжнародної торгівлі та засобів комунікації.

Важливим об'єктом інтелектуальної власності за сучасних умов становлення та розвитку інформаційного суспільства є топологія (топографія) інтегральних мікросхем.

Інтегральна мікросхема — це мікроелектронний виріб кінцевої чи проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи і з'єднання якого нероздільно сформовані в об'ємі та (або) на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення.

Типові інтегральні схеми мають площу 1,5 мм2 за товщини 0,2 мм. Усі компоненти схеми (транзистори, діоди, резистори, опори, а також провідники, що їх з'єднують) розміщуються на пластинці в процесі виробництва. З розвитком науково-технічного прогресу число компонентів, розміщених на одній пластинці, постійно зростає, налічуючи на сьогодні мільйони компонентів.

Топологія (топографія) інтегральних мікросхем — це зафіксоване на матеріальному носієві просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми і з'єднань між ними.

Топології інтегральних мікросхем використовуються у виробництві напівпровідникових чипів і є найважливішою складовою електронних приладів. Автору належать виключні права на використання топології інтегральних мікросхем, майнові права на які можуть передаватись повністю чи частково іншим особам за договором, переходити у спадок тощо. Виключне право на використання топології інтегральних мікросхем діє протягом 10 років.

Топологія інтегральних мікросхем відповідає умовам обороноздатності, якщо вона є оригінальною (не є прямим відтворенням, копіюванням іншої інтегральної мікросхеми, має суттєві відмінності й не була відомою в галузі мікроелектроніки до дати подання заявки чи першого використання). Міжнародна практика свідчить, що охорона топологій (топографій) інтегральних мікросхем має змішану форму і може базуватись як на нормах права щодо охорони промислової власності, так і на нормах авторського права.

Особливості набуття прав інтелектуальної власності на топографії інтегральних мікросхем.

Поняття зазначеного об'єкта інтелектуальної власності міститься в Законі України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем"1.

Інтегральна мікросхема (далі - ІМС) - мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи і з'єднання якого неподільно сформовані в об'ємі і (або) на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення.

Компонування (топографія) ІМС-зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними.

Законодавець висуває вимогу оригінальності компонування інтегральної мікросхеми для того, щоб бути придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього. Компонування ІМС визнається оригінальним, якщо воно не створене шляхом прямого відтворення (копіювання) іншого компонування ІМС, має відмінності, що надають йому нові властивості, і не було відомим у галузі мікроелектроніки до дати подання заявки до Установи або до дати його першого використання. Існує презумпція оригінальності компонування ІМС доти, доки не доведено протилежне.

Обсяг правової охорони компонування ІМС визначається зображенням цього компонування на матеріальному носієві.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на компонування ІМС є автор та інші особи, які набули прав на об'єкт за договором чи законом, зокрема роботодавець, правонаступник тощо.

Майновими правами інтелектуальної власності на компонування ІМС є: 1) право на використання компонування ІМС; 2) виключне право дозволяти використання компонування ІМС; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню компонування ІМС, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Права інтелектуальної власності на компонування ЇМС засвідчуються свідоцтвом, а тому майнові права на компонування ІМС належать володільцю відповідного свідоцтва, якщо інше не встановлено законом чи договором. Зазначені права є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації. Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на компонування ІМС спливає через десять років, що відліковуються від дати подання заявки на компонування ІМС в установленому законом порядку.

Можливе дострокове припинення чинності майнових прав на компонування ІМС за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених законом. Якщо у зв'язку з цим завдано збитків особі, якій було надано дозвіл на його використання, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом.

У разі припинення чинності виключних майнових прав на компонування ІМС воно переходить у суспільне надбання і може вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом. Однак чинність достроково припинених виключних майнових прав на компонування ІМС може бути відновлено у порядку, встановленому законом, за заявою особи, якій ці права належали у момент їх припинення.

Права інтелектуальної власності на компонування ІМС можуть бути визнані недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом.

Законодавець передбачає право попереднього користувача на компонування ІМС, яке за своєю суттю аналогічне правам попереднього користувача на об'єкти патентного права.

22